Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.03.2015 Справа №607/18851/14-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Дзюбича В.Л., з участю секретаря судового засідання Грабської Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Тернопільський Електромеханічний завод» ПАТ «ТЕМЗА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до публічного акціонерного товариства «Тернопільський Електромеханічний завод» ПАТ «ТЕМЗА» про стягнення заборгованості по заробітній платі за період із 01.03.2014 року по 02.04.2014 року в сумі 1051,38 гривень, компенсацію за 66 календарних днів невикористаної щорічні відпустки за період роботи у відповідача в сумі 2140,06 гривень, середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 4683,42 гривень, заборгованості за відомостями № 1 про виплату коштів від 02.11.2012 року в сумі 820 гривень та № 2 за березень 2013 року в сумі 946,51 грн., а також 10000 гривень грошового відшкодування завданої в результаті порушення трудових прав моральної шкоди.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві, просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позовних вказавши на те, що на день звільнення позивачу були виплачені усі належні йому кошти. Вказали, що заявлені позивачем вимоги є надуманими та безпідставними та спростовуються поданими ними документами.

Суд, дослідивши та оцінивши докази у справі, заслухавши пояснення сторін вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі виходячи із наступного.

Позивач працював у публічному акціонерному товаристві «Тернопільський Електромеханічний завод» ПАТ «ТЕМЗА» на посаді інженера по охороні праці.

31.03.2014 року позивача звільнено із обійманої ним посади згідно поданої заяви за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с.28, 40).

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення із відповідача у його користь заборгованості по заробітній платі за період із 01.03.2014 року по 02.04.2014 року в сумі 1051,38 гривень до задоволення не підлягають оскільки суд погоджується із твердженням відповідача про те, що підприємство у період із 01.03.2014 року по 31.03.2014 року надало усім працівникам відпустку без збереження заробітної плати, в зв'язку із відсутністю замовлень на виготовлення металевих дверей та відсутністю матеріальних ресурсів, що доводиться прийняттям відповідно наказу по товариству № 01 від 08.01.2014 року (а.с. 42). Крім цього, позивача звільнено із обійманої ним посади 31.03.2014 року і покладено виконання обов'язків інженера по кадрах на ОСОБА_3 з 01 квітня 2014 року (а.с. 34). Також, згідно даних табеля обліку робочого часу за квітень 2014 року (а.с. 114), який вівся інженером по кадрах ОСОБА_3, позивач ОСОБА_1 у квітні 2014 року не працював у відповідача.

Отже, наведені обставини свідчать про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із відповідача у його користь заборгованості по заробітній платі за період із 01.03.2014 року по 02.04.2014 року в сумі 1051,38 гривень.

Суд вважає, що не підлягають до задоволення позовні ОСОБА_1 про стягнення із відповідача у його користь компенсації за 66 календарних днів невикористаної щорічні відпустки за період роботи у відповідача в сумі 2140,06 гривень, оскільки представниками відповідача зазначено, що позивач використав для відпочинку усі належні йому дні щорічної відпустки про що подали розрахунок днів відпусток використаних ОСОБА_1 за 22 роки роботи у товаристві (а.с. 44-48). Із вказаного розрахунку вбачається, що позивач за період роботи у товаристві вправі використати 602 дні щорічної відпустки, в той час як використано ним було 625 дні. Вказаний розрахунок днів відпусток проводився комісією, яка була створена у товаристві відповідно до наказу № 32-к від 04.12.2014 року ( а.с. 37) на підставі даних книги «Чергові відпустки» (а.с.49-88).

Подані відповідачем розрахунки належних та використаних відповідачем днів щорічної відпустки суд вважає вірними та такими, що заслуговують на увагу та з яких вбачається, що позивачем використано більшу кількість днів щорічної відпустки порівняно із належними йому днями такої відпустки, а тому позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача у його користь компенсації за 66 календарних днів невикористаної щорічні відпустки за період роботи у відповідача в сумі 2140,06 гривень до задоволення не підлягають.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення із відповідача у його користь заборгованості за відомостями № 1 від 02.11.2012 року про виплату коштів в сумі 820 гривень та № 2 за березень 2013 року в сумі 946,51 грн. до задоволення не підлягають, оскільки представниками відповідача в судовому засіданні подані відомість за листопад 2012 року із наявним підписом позивача про отримання ним коштів в сумі 1002,30 грн. (а.с. 108), а також подано платіжну відомість за березень 2013 року (а.с.111) із яких вбачається, що позивач отримав кошти за вказаний місяць згідно чеку.

Відповідно до положень ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено факту невиплати відповідачем належних позивачу при звільненні сум, а тому відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із відповідача у його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 4683,42 гривень.

Також, до задоволення не підлягають позовні вимоги про стягнення із відповідача у користь позивача 10000 грн. грошової компенсації завданої моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено факту порушення відповідачем трудових прав позивача при його звільненні (ст. 237-1 КЗпП України).

Твердження позивача про те, що усі документи, які подані в судовому засіданні представниками відповідача в підтвердження правомірної поведінки відповідача по відношенню до позивача під час його звільнення, є сфальсифікованими - судом до уваги не беруться за їх голослівністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд також бере до уваги результати проведеної територіальною державною інспекцією з питань праці у Тернопільській області перевірки від 03.07.2014 року (а.с. 95), яка проводилась за дорученням прокуратури м. Тернополя та за результатами якої не встановлено допущених порушень трудового законодавства зі сторони відповідача по відношенню до позивача під час його роботи у товаристві та під час його звільнення із товариства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 83, 115-117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212- 215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Тернопільський Електромеханічний завод» ПАТ «ТЕМЗА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий Дзюбич В.Л.