Справа 22ц-12444\2006 Головуючий в 1 інстанції Грищенко Н.М.
Категорія 19( 1) Доповідач Михайлів Л.В.
УХВАЛА Іменем України
2006 року грудня 14 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого: судді МИХАЙЛІВ Л.В.
суддів МИТРОФАНОВОЇ Л.В..КАРНАУХ В.В.
при секретарі САВЧУК Н.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за
апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Кривому Розі
на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 16 жовтня 2006 року за
позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Кривому Розі про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Кривому Розі про відшкодування моральної шкоди, і просив стягнути з відповідача 100 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, оскільки він на протязі тривалого часу працював у шкідливих умовах виробництва.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 16 жовтня 2006 року позов задоволений частково, з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Кривому Розі на користь позивача стягнуто у відшкодування моральної шкоди 20 000 грн. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Кривому Розі ставить питання про скасування рішення суду і постановления нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки судом порушені норми матеріального і процесуального права.
Суд не врахував, що відповідно до ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності" всі види соціальних послуг повинні бути підтверджені висновком МСЕК і на органи МСЕК покладено обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди; позивач не надав доказів спричинення йому моральної шкоди і цим обставинам суд не надав належної оцінки; судом не з'ясовані всі обставини справи; рішення є необгрунтованим, оскільки не наведені мотиви, з яких суд виходив при визначенні суми- 15 000 грн. у відшкодування моральної шкоди; не враховано, що на підставі ст. 77 Закону України "Про державний бюджет на 2006 рік" з 01.01.2006 року призупинена дія абзацу четвертого, статті 1 ( в частині відшкодування моральної шкоди), підпункту '"е" пункту 2 частини 1 ст. 21, частини 3 ст. 28, частини 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності ;в порушення вимог ст. 233 КЗпП України та Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди» суд не застосував тримісячний термін позовної давності щодо вимог про відшкодування моральної шкоди; Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Кривому Розі є неналежним відповідачем у справі, оскільки шкода заподіяна потерпілому роботодавцем.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія судців вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач на протязі тривалого часу працював в шкідливих умовах праці, в умовах дії шкідливих чинників виробництва.
Відповідно до висновку МСЕК від 05.02.2002 року позивачу вперше встановлено 40 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням.
При повторному огляді МСЕК висновком від 13.01.2003р. підтверджено 40 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням .
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовано
керувався ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань, що призвели
втрату працездатності», яка передбачає відшкодування Фондом моральної шкоди за
наявності факту його спричинення.
Факт спричинення моральної шкоди позивачу у зв'язку з професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Позивачу протипоказана фізична праця, він обмежений в пересуванні, роботі по дому, переносить моральні страждання, що позбавляє його нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.
Висновок суду про відшкодування позивачу з боку відповідача відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-рп\2004р. відповідно до якого громадяни, котрим встановлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди.
Розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", конкретних обставин по справі, характеру моральних страждань і наслідків, що наступили.
Доводи відповідача про те, що суд не врахував, що на підставі ст. 77 Закону України "Про державний бюджет на 2006 рік" з 01.01.2006 року призупинена дія абзацу четвертого, статті 1 ( в частині відшкодування моральної шкоди), підпункту "е" пункту 2 частини 1 ст. 21, частини 3 ст. 28, частини 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності" є безпідставними, оскільки позивачу втрата професійної працездатності вперше встановлена висновком МСЕК від 05.02.2002 року, тобто правовідносини сторін виникли за чинності зазначених норм цього Закону. Доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що суд не врахував положення ст, 34 Закону України" Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності", а також про те, що позивач не надав доказів спричинення йому моральної шкоди і цим обставинам суд не надав належної оцінки, не з'ясовані всі обставини справи і не наведені мотиви, з яких суд виходив при визначенні суми у відшкодування моральної шкоди; Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Кривому Розі є неналежним відповідачем у справі ; не застосував тримісячний термін позовної давності щодо вимог про відшкодування моральної шкоди є безпідставними і висновків суду не спростовують.
Суд обґрунтовано визначив суму відшкодування моральної шкоди- 20 000 грн. з
урахуванням важкості перенесених страждань позивача та ступеню втрати ним
працездатності, з оглядом на конкретні обставини по справі і пов'язані з професійним
захворюванням фізичні і моральні страждання, інтенсивність і довготривалість
фізичних і психічних страждань позивача , істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках і наслідків, що наступили.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального законодавства, і не знаходить підстав до задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Кривому Розі відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 16 жовтня 2006 року. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.