КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р. Справа№ 925/2305/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

від позивача Оберемко І.І., дов. від 05.01.2015 №01-03,

від відповідача-1 Баньковський С.О., дов. від 19.03.2015,

від відповідача-2 Мехай-Седова Ю.С., дов. від 20.11.2013 №1634/13,

Грищенко Д.С., дов. від 18.12.2012 №685/12-Н,

від ПАТ "Аграрний комерційний банк": Лаєнко П.П., дов. від 21.01.2015 №08,

від ТОВ ФК "Фактор Плюс": Конюшко Д.Б., дов. від 11.03.2015 №01/01-15,

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатурн-Магніт»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2015

(дата підписання - 05.02.2015)

у справі №925/2305/14 (суддя Скиба Г.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Строммаш»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатурн-Магніт»

2. Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікос"

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Круг - Будкомплект"

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Круг - Акватерм»

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Круг - Терм"

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Пласт - Профіль"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»

2. Публічне акціонерне товариство "Аграрний комерційний банк"

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"

про визнання договору іпотеки недійсним та зобов'язання утриматись від дій,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.01.2015 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Строммаш» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатурн-Магніт» (далі - відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору іпотеки від 07.05.2008 №010/05-02/033-08з, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Вінніченко Ж.В. та зареєстрований в реєстрі за №2504 .

Не погодившись з мотивувальною частиною вказаного рішення, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити з наведених у скарзі підстав, змінивши мотивувальну частину рішення у відповідності із заявленими позивачем підставами позову та запереченнями відповідачів. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції фактично змінив предмет дослідження та зробив у мотивувальній частині рішення висновки щодо нікчемності договорів факторингу та уступки прав вимоги, тоді як предметом спору є визнання недійсним договору іпотеки від 07.05.2008 №010/05-02/033-08з. На думку відповідача-2, суд першої інстанції не обґрунтував відмову у позові про визнання недійсним договору іпотеки від 07.05.2008 №010/05-02/033-08з.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2015 прийнято апеляційну скаргу банку до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 01.04.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.

Також не погодившись з мотивувальною частиною оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ТОВ «Сатурн-Магніт» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2015 залишити без змін, але змінити мотивувальну частину рішення, а саме виключити висновок суду про нікчемність договору про відступлення права вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2015 прийнято апеляційну скаргу ТОВ «Сатурн-Магніт» до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 01.04.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.

30.03.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу.

01.04.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач-2 надав доповнення до апеляційної скарги.

У судовому засіданні 01.04.2015 представник відповідача-1 підтримав доводи апеляційної скарги ТОВ «Сатурн Магніт», просив її задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2015 залишити без змін, але змінити мотивувальну частину рішення, а саме виключити висновок суду про нікчемність договору про відступлення права вимоги.

Представники відповідача-2 підтримали доводи апеляційної скарги ПАТ «Райффазен Банк Аваль», просив її задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити з наведених у скарзі підстав, змінивши мотивувальну частину рішення у відповідності із заявленими позивачем підставами позову та запереченнями відповідачів.

У судовому засідання представник відповідача-2 надав клопотання про відмову від доповнень до апеляційної скарги.

Колегія суддів задовольнила клопотання відповідача-2 та залишила без розгляду доповнення до апеляційної скарги ПАТ «Райффазен Банк Аваль».

Представник позивача заперечив доводи апеляційних скарг, просив залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представники ТОВ ФК «Фактор Плюс» та ПАТ "Аграрний комерційний банк" підтримали доводи апеляційних скарг, просили їх задовольнити, мотивувальну частину оскаржуваного рішення змінити.

Представники інших третіх осіб у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційних скарг відповідачів, а матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без участі відсутніх представників третіх осіб, з метою дотримання вимог ст. 102 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши представників позивача, відповідачів, ТОВ ФК «Фактор Плюс» та ПАТ "Аграрний комерційний банк", виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Сатурн Магніт» підлягає задоволенню в повному обсязі, а апеляційна скарга ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

27.03.2008 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Нікос», ТОВ «Круг-Акватерм», ТОВ «Круг-Терм», ТОВ «Завод «Строммаш» та ТОВ «Черкасириба-1» укладено генеральну кредитну угоду №010/05-02/033-08-г (далі - генеральна угода, преамбула якої в редакції додаткової угоди від 29.04.2010 №7), відповідно до якої банк зобов'язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку на та умовах, визначених у додаткових кредитних договорах, що буду укладені в рамках даної угоди, і які після їх підписання стають її невід'ємними частинами (п.1.1 генеральної угоди).

Загальна суму наданих банком кредитних коштів не може перевищувати 18056000,00 грн (п.1.2 генеральної угоди в редакції додаткової угоди від 28.02.2013 №12).

Додатковою угодою від 07.05.2008 №2 внесено зміни до п.2.5 генеральної угоди та визначено, що забезпеченням генеральної угоди є майно, зокрема, згідно договору іпотеки від 07.05.2008 №010/05-02/033-08з.

Всього між банком та позичальниками укладено 12 додаткових угод до генеральної угоди від 06.05.2008 №1, від 07.05.2008 №2, від 27.05.2008 №3, від 01.10.2008 №4, від 19.03.2009 №5, від 22.09.2009 №6, від 29.04.2010 №7, від 29.12.2010 №8, від 23.12.2011 №9, від 31.05.2012 №10, від 28.08.2012 №11 та від 28.02.2013 №12, якими сторони вносили зміни в генеральну угоду стосовно суми наданих кредитних коштів, строків повернення кредиту та інших умов.

Відповідно до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У статті 573 та ч.ч.1,3 ст.575 ЦК України зазначено, що заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

07.05.2008 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Завод «Строммаш» укладено договір іпотеки №010/05-02/033-08з (далі - договір іпотеки), який забезпечує вимогу іпотеко держателя, що випливає з генеральної кредитної угоди від 27.03.2008 №010/05-02/033-08/г, відповідно до якої іпотекодавець та боржники зобов'язані до 24.06.2013 повернути банку кредит в сумі 25269502,13 грн, сплатити проценти за користування, а також можливу неустойку.

Іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем та/або боржниками зобов'язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна (п.1.1 в редакції додаткової угоди від 29.04.2010 №3 до договору іпотеки).

Предметом іпотеки є нерухоме майно, нежитлові будівлі та споруди (перелік наведено), що знаходяться за адресою: м. Черкаси, вул.. 14 грудня, буд.8, які належать заводу на праві власності (п.1.2 договору іпотеки).

Заставна вартість предмета іпотеки 40578300,00 грн (п.1.3 договору іпотеки в редакції його додаткової угоди від 29.04.2010 №3).

У разі звернення стягнення на предмет іпотеки, до набувача будівель та споруд переходить право користування земельною ділянкою, загальною площею 170959 кв.м., кадастровий номер №7110136700:06:062:0005 (п.1.7 договору іпотеки в редакції його додаткової угоди від 29.04.2010 №3).

Договір іпотеки набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення (п.6.1 договору іпотеки).

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплено печатками товариств, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Вінніченко Ж.В. та зареєстрований в реєстрі за №2504.

Разом із посвідченням договору іпотеки, приватним нотаріусом було накладено заборону відчуження предмета іпотеки до припинення дії договору іпотеки. Заборона зареєстрована в реєстрі за №2505.

Отже, з 07.05.2008 вступив в дію договір іпотеки та заборона відчуження предмета іпотеки.

Вважаючи, що договір іпотеки укладено з порушенням вимог ст.203 ЦК України, ч.4 ст.3, ч.2 ст.7, п.2 ч.1 ст.18 Закону України «Про іпотеку», оскільки він не був спрямований на забезпечення дійсного зобов'язання, тому що в момент його укладення генеральною кредитною угодою не було конкретно визначено зобов'язання сторін угоди з надання та повернення кредиту, ТОВ «Завод «Строммаш» у позові просить визнати недійсним договір іпотеки від 07.05.2008 №010/05-02/033-08з, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Вінніченко Ж.В. та зареєстрований в реєстрі за №2504 з моменту його укладення, посвідчення нотаріусом та реєстрації, а також заборонити вчиняти будь-які дії відносно майна, що знаходиться в іпотеці за договором іпотеки від 07.05.2008 №010/05-02/033-08з.

Заявою від 25.12.2014 №01/-151 позивач змінює предмет позову та лише просить визнати недійсним договір іпотеки від 07.05.2008 №010/05-02/033-08 (заява прийнята судом першої інстанції).

На думку позивача, за генеральною кредитною угодою у сторін не виникає зобов'язань з надання та повернення кредитних коштів; не визначено конкретні умови грошових зобов'язань позичальників, які можуть виникнути в майбутньому у випадку укладення кредитних договорів. Позивач вважає, що генеральною угодою визначено лише загальні принципи та порядок проведення банківських операцій щодо позичальника, ліміт і строк здійснення кредитування, а отже договір іпотеки не забезпечує виконання дійсних зобов'язань за генеральною угодою.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, але з інших підстав та мотивів.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Згідно ч.2 ст.7 Закону якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

У ст.18 Закону зазначено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У статті наведено перелік істотних умов, які повинен містити іпотечний договір, а саме:

для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб резидентів відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців;

зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання.

Дослідивши іпотечний договір, колегією суддів встановлено, що сторони дійшли згоди щодо усіх його істотних умов, а саме:

відомості юридичних осіб - сторін іпотечного договору - преамбула договору;

зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання - п. 1.1 іпотечного договору в редакції додаткової угоди від 29.04.2010 №3;

опис предмета іпотеки - п. 1.2 іпотечного договору містить опис будівель та споруд, адресу їх знаходження, відомості про земельну ділянку, на якій знаходиться предмет іпотеки, її кадастровий номер;

посилання на видачу заставної або її відсутність - у п.1.3 договору іпотеки в редакції його додаткової угоди від 29.04.2010 №3 вказано, що заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 40578300,00 грн. Пункт 1.5 іпотечного договору вказує, що заставна не оформлюється.

Крім того, іпотечний договір містить інші положення.

Як вже було вказано вище, договір іпотеки підписаний уповноваженими представниками позивача та відповідача-2, підписи скріплені печатками товариств, нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

У частині 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч.3 ст.6 ЦК України).

Це не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, однією з яких є свобода договору, та вимогам цивільного законодавства щодо здійснення цивільних прав (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 20.02.2012 у справі № 6-51цс11).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, проаналізувавши законодавчі вимоги до іпотечного договору та дослідивши іпотечних договір від 07.05.2008 №010/05-02/033-08з, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час підписання іпотечного договору сторони погодили всі істотні умови, необхідні для іпотечного договору.

Твердження позивача, що іпотечний договір не був спрямований на забезпечення дійсного зобов'язання, тому що в момент його укладення генеральною кредитною угодою не було конкретно визначено зобов'язання сторін угоди з надання та повернення кредиту спростовуються матеріалами справи.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів, зокрема, дефекту змісту правочину та дефекту невідповідності волі та волевиявлення. Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановлення наслідків, передбачених законом (лист Верховного суду України від 24.11.2008 «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним (п.п.2.1, 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Для визнання у судовому порядку недійсним правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію (постанова пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-5 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст.203 ЦК України, зокрема чч.1,5, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач стверджує, що спірний договір іпотеки не спрямований на реальне настання правових наслідків та не був спрямований на забезпечення дійсного зобов'язання за генеральною кредитною угодою.

Дослідивши договір іпотеки, колегія суддів встановила, що правочин вчинений особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинявся у формі, встановленій законом та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, умови договору відповідають вимогам законодавства, тому відсутні підстави для визнання договору іпотеки від 07.05.2008 №010/05-02/033-08з недійсним на підставі ч.1,5 ст.203 ЦК України та ст.18 Закону України «Про іпотеку».

Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідачі в суді першої інстанції просили застосувати загальний строк позовної давності, однак в застосуванні строків позовної давності слід відмовити з огляду на відсутність підстав для задоволенні позову.

Стосовно доводів апеляційних скарг колегія суддів зазначає наступне.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Заява позивача від 25.12.2014 №01/-151 про зміну предмета позову, в якій він просить визнати договір іпотеки від 07.05.2008 №010/05-02/033-08 недійсним була прийнята судом першої інстанції.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони (п.2 ч.1 ст.83 ГПК України).

З огляду на положення п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд має право виходити за межі заявлених вимог за наявності умов, які наведено у цій нормі.

В мотивувальній частині оскаржуваного рішення висновок суду, що «Аналізуючи взаємовідносини позивача ТОВ "Строммаш" як іпотекодавця та відповідача банку "Аваль" як кредитора, суд дійшов висновку про припинення договору іпотеки, оскільки добровільне виконання боржником зобов'язання за договором кредиту трансформувалось на примус від імені держави на виконання судового рішення про задоволення вимог про стягнення кредиту за договором. Кредитор не скористався своїм правом на задоволення вимог за рахунок іпотечного майна. Кредитор не вправі відступати своє право вимоги на підставі судового рішення по основному зобов'язанню, тому і за похідним договором зобов'язання чи право не може бути відступлено третім особам. Таке відступлення права кредитором на користь третіх осіб за похідним договором від договору кредитування - є нікчемним» (останній абз. стор.12, продовження на стор.13) свідчить проте, що суд першої інстанції при прийнятті рішення вийшов за межі позовних вимог, оскільки суд не вправі змінювати предмет позову та розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем, за відсутності підстав, визначених у п.2 ч.1 ст.83 ГПК України.

В зв'язку з тим, що у прохальній частині апеляційної скарги ПАТ «Райффайзен банк Аваль» просить скасувати оскаржуване рішення, однак воно підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга відповідача-2 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи (п.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

Отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову (вірна резолютивна частина рішення), тому колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2015 у даній справі, однак з мотивувальної частини оскаржуваного рішення підлягають виключенню ті висновки, які не стосуються предмета спору.

З огляду на викладене вище, позов не підлягає задоволенню з підстав та мотивів, викладених в даній постанові.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатурн-Магніт» задовольнити.

3. Рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2015 у справі №925/2305/14 залишити без змін.

4. Матеріали справи №925/2305/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай