У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого судді: Демянчук С.В.

суддів: Малько О.С., Шимківа С.С.,

секретаря судового засідання: Ковальчук Л.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1, треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про визнання недійсним кредитного договору, догововору іпотеки та договорів поруки, повернення коштів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 в задоволенні позову до ПАТ "Кредобанк" про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки, повернення коштів відмовлено за безпідставністю.

В поданій апеляційній скарзі позивач вказує, що при прийнятті рішення суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до незаконного, необгрунтованого рішення.

Зазначає, що кредитний договір банк уклав з ним ввівши його в оману, оскільки не повідомив всі умови надання кредиту. Крім того, кредит було отримано на вкрай невигідних умовах, так як оспорюваний договір є одностороннім, передбачає лише права банку та обов'язки і відповідальність позичальника. В той же час відповідальність Банку за невиконання умов договору не передбачена. Також, всупереч вимогам цивільного кодексу, іншим актам цивільного законодавства кредит видано в іноземній валюті, а не в національній валюті України. Також відповідач не мав права на видачу кредиту в іноземній валюті через відсутність індивідуальної ліцензії на ____________________________________________________________________________________________

Провадження № 22ц-787/520/2015 Головуючий у суді 1 інстанції: Шуляка А.С.

Доповідач : Демянчук С.В.

здійснення валютних операцій.

Крім того вказує, що у випадку надання йому достовірної інформації провалютний кредит - він ніколи не підписав би запропонований кредитний договір. Адже, йому, як споживачу, об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору послуг із запропонованих на ринку.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції від 02 лютого 2015 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким позов ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк» про визнання недійсним кредитного договору від 17 квітня 2008 року № 189-08, визнання недійним договору іпотеки від 17 квітня 2008 року № 189-08/1, визнання недійним договору поруки від 17 квітня 2008 року № 189-08/2, визнання недійним договору поруки від 17 квітня 2008 року № 189-08/3, визнання недійним договору поруки від 17 квітня 2008 року № 189-08/4 задовольнити повністю.

У судовому засіданні ОСОБА_1, його представник, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надали пояснення в межах її доводів.

ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу задовольнити.

ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи в її відсутність. Просить задовольнити апеляційну скаргу.

Представник ПАТ "Кредобанк" в судове засідання апеляційного суду не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про отримання судової повістки.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із недоведеності заявлених позовних вимог.

Щодо даних висновків, суд першої інстанції навів відповідні мотиви та доводи з якими погоджується і колегія суддів.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що 17 квітня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № 189-08, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 37000 доларів США 00 центів.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 17 квітня 2008 року було укладено договір іпотеки № 189-08/1 від 17 квітня 2008 року та договори поруки №№189-08/2, 189-08/3, 189-08/4 від 17 квітня 2008 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

В п. 9.7 Кредитного договору зазначено, що шляхом підписання договору позичальник підтверджує, що ознайомився з умовами кредитування, діючими тарифами банку та загальною вартістю кредиту.

Окрім того, апеляційним судом встановлено, що умови договору виконувалися до червня 2014 року, тобто протягом біля шести років.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доказів того, що при укладенні кредитного договору позивач був введений в оману стосовно умов кредитування, валютних ризиків під час виконання зобов'язань за кредитним договором строків і комісій пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним до суду надано не було, тому положення ст. 230 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Крім того, відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір оформлений належним чином.

Інформація споживача про наявні форми кредитування, податковий режим сплати процентів та недоліки схем кредитування відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" повинна надаватися споживачу до укладення договору, а ненадання банком такої інформації споживачу також не є підставою для визнання його недійсним, оскільки за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержанння в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

За положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.

Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

З матеріалі справи вбачається, що 27 січня 2006 року НБУ відповідачу була видана ліцензія за № 43 та дозвіл № 43-2 на право здійснення операцій, визначених ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстави для визнання недійсним договору іпотеки та договорів поруки, оскільки доводи їх недійсності зводяться до недійсності самого договору кредиту.

Норми процесуального права передбачають, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, належних, досттатніх та переконливих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, позивачем не надано. Самі ж доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки висновків суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий суддя: С.В. Демянчук

Судді : О.С.Малько

С.С.Шимків