Справа № 349/1798/13-ц
Провадження № 22-ц/779/617/2015
Категорія 5
Головуючий у 1 інстанції Поглод О. В.
Суддя-доповідач Меленко О.Є.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2015 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Меленко О.Є.
суддів Девляшевського В.А., Шишка А.І.
секретаря Мельник О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Рогатинська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рогатинського районного суду від 13 листопада 2014 року,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рогатинського районного суду від 13 листопада 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Рогатинська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування - відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність у ОСОБА_4 права на обов'язкову частку в спадковому майні, обмежившись лише відповіддю управління ПФУ. Між тим, її батько ОСОБА_4 був інвалідом ІІІ групи, яка була встановлена з 01.01.2004 року безтерміново, що підтверджується його пенсійним посвідчення серії НОМЕР_1 від 23.04.2004 року.
Вважає, що вчинення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заповітів на ім'я відповідача не є підставою для відмови у визнанні за її батьком, а на даний час - за нею, права власності на обов'язкову частку у спадщині, а саме 1/6 частину спадкового майна, що розташоване по АДРЕСА_1.
Зважаючи на те, що за життя ОСОБА_4 не оформив права власності на обов'язкову частку у праві на спадщину після смерті батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, апелянт ОСОБА_2 вважає, що вона як спадкоємець першої черги за законом має право на спадкування в порядку спадкової трансмісії.
З цих підстав, рішення суду першої інстанції, апелянт просила скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В судове засідання сторони, будучи належно повідомленими про розгляд справи, не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір про визнання права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 20.03.1989 року вказаний житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами належав ОСОБА_5.
Відповідно до заповіту, посвідченого секретарем Пуківської сільської ради Рогатинського району 15.12.2004 року, ОСОБА_5 все своє майно заповів своєму синові ОСОБА_3
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5, відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме домоволодіння по АДРЕСА_1, спадкоємцем якого за заповітом є ОСОБА_3
Зазначеного жодна з сторін не спростовує. За життя ОСОБА_6, як дружина ОСОБА_5 також не оспорювала ні свідоцтва про право власності, що було видано ОСОБА_5, ні свідоцтва про право на спадщину за заповітом - домоволодіння АДРЕСА_1 - в цілому , що було видано її сину - ОСОБА_324 липня 2006 року.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 вказувала на те, що ОСОБА_4, який був другим сином спадкодавця, та її батьком, а також дружина спадкодавця ОСОБА_6 мали право на обов'язкову частку у спадщині, оскільки на час відкриття такої, обоє були особами пенсійного віку. За таких обставин, вона як дочка та спадкоємець першої черги за законом померлого ОСОБА_4, який на її думку мав право на обов'язкову частку у спадщині, має право на спадкування в порядку спадкової трансмісії.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, спадкоємцем за заповітом, складеного ОСОБА_5 став ОСОБА_3, а батько позивача - ОСОБА_4 права на обов'язкову частку у спадщині спадкодавців ОСОБА_5, ОСОБА_6 не мав. Зважаючи на недоведеність позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в позові позивача ОСОБА_2 про визнання за нею права на спадщину - 2/3 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкової трансмісії
З таким висновком суду погоджується і колегія судів Апеляційного суду Івано-Франківської області.
Так, відповідно до положень ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Пленум Верховного Суду України у п.19 постанови №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений ст. 1241 ЦК України, є вичерпаним і розширеного тлумачення не потребує. При визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини.
З матеріалів справи, зокрема листа головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №486/П-15 від 17.08.2007 року, вбачається, що з 02.02.2005 року ОСОБА_4 отримував пенсію за віком на пільгових умовах.
Однак, виходячи з положень ст. 1241 ЦК України, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 не мав права на обов'язкову частку , оскільки вихід на пенсію на пільгових підставах права на обов'язкову частку у спадщині не дає, а визначеного законодавцем пенсійного віку для чоловіків ( 60 років) на той час ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 не досяг.
Що стосується доводів ОСОБА_2 в тій частині, що з 01.01.2004 року ОСОБА_4 було встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново, то такі не приймаються судом до уваги. Так, виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Матеріали справи таких доказів не містять, а ОСОБА_2 ні до суду першої інстанції, ні до Апеляційного суду не надала пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 23.04.2004 року на ім'я ОСОБА_4, на яке посилається у апеляційній скарзі, ні інших належних до допустимих доказів, які підтверджували встановлення інвалідності ОСОБА_4
Що стосується, посилання апелянта, на спадкування її батьком обов'язкової частки після смерті ОСОБА_6, то такі також не знаходять свого підтвердження.
Так, матеріалами справи, зокрема заявою про відмову від спадщини (а.с.160) та висновком №2625 судово-почеркознавчої експертизи від 10.10.2014 року, підтверджується факт відмови ОСОБА_4 від права на обов'язкову частку після смерті ОСОБА_6
Виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи, колега суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з підстав визначених ст.1241 ЦК України ОСОБА_2 не вправі претендувати на обов'язку частку у спадковому майні в порядку спадкової трансмісії.
За змістом ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Рогатинського районного суду від 13 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: О.Є. Меленко
Судді: В.А. Девляшевський
А.І. Шишко