Справа № 466/9358/13 Головуючий у 1 інстанції: Глинська Д.Б.

Провадження № 22-ц/783/2700/15 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.

Категорія: 53

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого Тропак О.В.

суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.,

за участю секретаря Іванової О.О.,

з участю представника відповідача Кізими Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", треті особи: Директор Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", Профспілковий комітет Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и л а :

05 грудня 2013 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив зобов'язати відповідача ПАТ "Укртрансгаз" змінити дату його звільнення з 30 листопада 2010 року на дату фактичного працевлаштування, тобто 01 жовтня 2012 року, стягнути з відповідача ПАТ "Укртрансгаз" на його користь компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто з 30 листопада 2010 року по 01 жовтня 2012 року у розмірі 138 820 гривень та індексу інфляції у сумі 27 347, 54 гривень та завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 16 березня 2009 року наказом управління "Укравтогазу" № 69- к від 16 березня 2009 року його було призначено на посаду начальника регіонального виробничого управління "Львівавтогаз". Проте вже 30 листопада 2010 року наказом по особовому складу № 802 к його було звільнено з роботи у зв'язку з неявкою на роботу протягом більше чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності ( п. 5 ст. 40 КЗпП України). При цьому, оскільки в цей день на роботі він був відсутній у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності згідно п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29 .07.1993 р., у день звільнення повинен був отримати від відповідача поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання своєї трудової книжки. Натомість жодних повідомлень від відповідача йому не надходило, а трудову книжку він зміг отримати лише 15 листопада 2013 року, тому відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України та аб. 6 п. 4. 1 Інструкції у разі затримки видачі трудової книжки працівникові виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу. Враховуючи викладені обставини, а також положення ст. 237-1 КЗпП України, відповідач повинен відшкодувати йому завдану моральну шкоду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2014 року позов задоволено частково. Вирішено: зобов'язати ПАТ "Укртрансгаз" змінити дату звільнення ОСОБА_4 з 30.11.2010 року на 15.10.2012 р.; стягнути з ПАТ "Укртрансгаз" на користь ОСОБА_4 138 820 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з затримкою видачі трудової книжки з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 27 347, 45 грн. інфляційного збільшення та 3000 грн. моральної шкоди, а всього 169 167, 54 грн.; стягнути з ПАТ "Укртрансгаз" на користь держави 1 691, 68 грн. судового збору.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржено відповідачем Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", який покликаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивача. В обгрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскільки позивача було звільнено в період його тимчасової непрацездатності, відповідач, з метою недопущення порушення трудових прав позивача і дотримання вимог ст. 47 КЗпП України та п. 4.2. Інструкції, направив позивачу лист № 32/09-782 від 30 листопада 2010 року з повідомленням про звільнення з роботи, із зазначенням підстав та причин звільнення та вказівкою про необхідність отримання трудової книжки і копії наказу про звільнення. Вказаний лист було відправлено на адресу позивача рекомендованим листом за місцем його реєстрації- постійного проживання 30 листопада 2010 року, тобто в день звільнення, що підтверджується фіскальними чеками № 5743 та № 5744 оператора поштового зв'язку. Окрім цього, у зв'язку з ліквідацією філії "Управління "Укравтогаз" ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", позивачу було направлено повторне поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Вказує, що відповідачем було здійснено повний розрахунок з позивачем шляхом виплати грошових коштів, належних позивачеві при звільнені, на його зарплатний розрахунковий рахунок, а також вжито всіх заходів по повідомленню позивача про звільнення з роботи і необхідність одержання трудової книжки та ознайомлення його з наказом про звільнення. Вважає, що не застосувавши положення ст.ст. 40, 47 КЗпП України, п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29 .07.1993 р., ч. 1 ст. 6 ЗУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", суд першої інстанції порушив вказані норми матеріального права при прийнятті оскарженого рішення. Додатково вказує, що доказів заподіяння моральної шкоди позивачем надано не було, а отже факт підтвердження заподіяння моральної шкоди позивачу відсутній.

У судове засідання 26 березня 2014 року , будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи представник позивача ОСОБА_5 і позивач ( який у відповідності до ч. 5 ст. 76 ЦПК України вважається таким, що отримав судову повістку) не з"явилися, і не повідомили суд про причини неявки.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував свої висновки посиланням на те, що згідно п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України , Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.93 р, у день звільнення ОСОБА_4 (який у день звільнення 30.11.2010 року перебував на стаціонарному лікуванні і на робочому місці присутній не був) повинен був отримати від відповідача поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання своєї трудової книжки . Відповідачем не надано доказів отримання своєї трудової книжки та копії наказу про звільнення. Наявні в матеріалах справи копії квитанцій про поштове відправлення кореспонденції (а.с. 43а та 44а) не підтверджують факт отримання позивачем таких. Крім того, останні направлялись на адресу в с. Батятичі , тоді як відповідно до акту про факт проживання наявного в матеріалах справи (а.с. 9) ОСОБА_4 фактично проживає в АДРЕСА_2 без реєстрації, що підтверджує факт не отримання ним поштової кореспонденції від відповідача. Крім того, в період направлення ОСОБА_4 поштової кореспонденції такий перебував на стаціонарному лікуванні в м. Львові, що також виключає можливість отримання ним листів на поштовому відділенні в с. Батятичі. Судом встановлено та підтверджується сторонами, і відповідно до копії книги обліку трудових книжок (а.с. 46-47) ОСОБА_4 отримав трудову книжку 15.11.2013 року , таким чином, суд першої інстанції прийшов до переконання, що відповідач порушив норми чинного законодавства та не виконав покладеного на нього обов"язку щодо видачі працівнику трудової книжки при звільненні працівника. Зазначаючи зміст пунктів 4.1, 2.10 Інструкції , та те, що судом встановлено , що ОСОБА_4 отримав трудову книжку 15.11.2013 року, однак фактично працевлаштувався на посаду начальника регіональної виробничої дільниці обліку природного газу в УМГ "Львівтрансгаз" з 15.10.2012 року (ас. 89) суд вважав, що слід змінити дату звільнення ОСОБА_4 з 30.11.2010 року на дату його фактичного працевлаштування -15.10.2012 року. Посилаючись на положення ч. 4 ст. 235 КЗпП України та п.4.1 Інструкції, і на Порядок обчислення середнього заробітку , затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач зобов"заний виплатити на користь позивача компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв"язку з несвоєчасною видачею трудової книжки до дня фактичного працевлаштування , а саме з 30.11.2010 року по 1.10.2012 року у розмірі 138820 гривень та компенсацію з врахуванням індексу інфляції за цей же період в сумі 27347,564 грн, а всього 166167,54 грн. В результаті цього, що позивач тривалий час не мав змоги влаштуватися на роботу або хоча б стати на облік у центр зайнятості як безробітний , а тому був позбавлений будь-яких засобів для власного існування та забезпечення сім"ї, суд першої інстанції вважав, що своїми діями відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю , вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, розмір яких суд першої інстанції оцінив в 3000 гривень.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення , яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення не в повній мірі відповідає вищезазначеним вимогам процесуального права.

Не відповідність оскарженого рішення вимогам закону, колегія суддів вбачає в тому, що:

судом першої інстанції неправильно розтлумачено положення пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, яким встановлено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення , то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Як підтверджено , наданими відповідачем та наявними у справі: копією листа за вих. № 32/09-782 від 30.11.2010 року ( а.с. 44) та копії поштової квитанції № 5743 від 30.11.2010 року (а.с. 43а) , відповідачем було виконано вищезазначені вимоги п.4.2 Інструкції, і в день звільнення позивача, було надіслано позивачеві рекомендоване поштове повідомлення на адресу зареєстрованого місця проживання позивача в с. Батятичі Кам"янко-Бузького району Львівської області , із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Отже, відповідачем у відповідності до ч. 2 ст. 60 ЦПК України було надано суду письмові докази , які підтверджують виконання відповідачем вимог як ст. 47 КЗпП України, так і вимог п. 4.2 Інструкції, та повідомлення позивача про необхідність отримання трудової книжки, на відміну від позивача, яким не було надано суду письмових доказів не отримання ним вищезазначеного рекомендованого поштового відправлення.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивач не отримав і не міг отримати цього поштового повідомлення по місцю реєстрації в с. Батятичі, тому, що відповідно до акту про факт проживання від 05.12.2013 року , наявного в матеріалах справи (а.с. 9) ОСОБА_4 фактично проживає в АДРЕСА_2 без реєстрації, не могли слугувати підставою для висновку суду першої інстанції про невиконання відповідачем вимог п. 4.2 Інструкції , зважаючи на те, що як у позовній заяві позивач зазначав місце реєстрації: с. Батятичі , так і у довідці Філії Метрологічний центр НАК "Нафтогаз України" ( місцезнаходження вул.Маяковського, 49а, м. Боярка , Києво-Святошинський район Київська область) де позивач працював з 15.12.2012 року і по серпень 2014 року включно, яка була надіслана на адресу Шевченківського районного суду м. Львова за вих. № 50/02-617 від 05.09.2014 року, повідомлялося, що ОСОБА_4 мешкає за адресою : Львівська область Кам"янка-Бузький р-н с. Батятичі, тобто до 15.10.2012 року позивач не повідомляв по місцю праці , що він проживає в іншому місці ніж с. Батятичі , і підтвердження 05.12.2013 року ОСОБА_6 (власницею квартири АДРЕСА_1) факту проживання позивача у цій квартирі без реєстрації , не міг давати суду першої інстанції підстави для висновку про неналежне виконання відповідачем вимог п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

У відповідності до ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У відповідності до абзацу шостого п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З огляду на те, що в день звільнення позивач не працював, і відповідачем були виконані вимоги чинного законодавства та вдень звільнення позивача йому, у відповідності до п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, було надіслано поштове повідомлення про необхідність отримання трудової книжки , колегія суддів вважає, що єдино правильним є висновок про те, що вини відповідача в неотриманні позивачем трудової книжки в період часу з 30.11.2010 року по 15.11.2013 року немає, позивач протягом вищезазначеного періоду не отримував трудової книжки по власній волі, і не звернення позивача за отриманням трудової книжки в період після 30.11.2010 року по 15.11.2013 року не перешкодило йому працевлаштуватися на роботу 15.10.2012 року без подання трудової книжки по новому місцю праці.

Відтак, вимушений прогул з вини відповідача фактично не мав місця, і у справі були відсутні підстави для виплати відповідачем середнього заробітку за заявлений позивачем період з 30.11.2010 року по 01.10.202 року та - інфляційних нарахувань за вищезазначений період.

Колегія суддів вважає за доречне зазначити, що про обізнаність позивача про звільнення його з роботи 30.11.2010 року свідчить хоча б той факт, що позивач не заявляв про те, що відповідачем були порушені вимоги ст. 116 КЗпП України.

Оскільки у справі позивачем не було доведено порушення його законних прав відповідачем, то відповідно не було і, встановлених ст. 237-1 КЗпП України , підстав для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 гривень.

Водночас колегія суддів не вбачає підстав для врахування доводів апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду , з огляду на те , що у відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного , районного у місті , міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Зважаючи на те, що трудову книжку позивач отримав 15.11.2013 року, а з позовом до суду звернувся 05.12.2013 року , то місячний строк звернення з заявою до суду позивачем не пропущено.

У відповідності до п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є :

недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими , порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Зважаючи на те, що доказами у справі не було доведено факту затримки відповідачем видачі трудової книжки позивачеві , тобто не доведено вини відповідача, та судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме - положень першого абзацу п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить задовільнити, оскаржене рішення в частині часткового задоволення позовних вимог скасувати та стягнення судового збору в дохід держави скасувати, і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч. 3 ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2014 року в частині часткового задоволення позовних вимог, зобов"язання ПАТ "Укртрансгаз" змінити дату звільнення ОСОБА_4 з 30.11.2010 року на 15.10.2012 року, стягнення з ПАТ "Укртрансгаз" на користь ОСОБА_4 138820 гр. середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв"язку з затримкою видачі трудової книжки з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 27347,45 гр. інфляційного збільшення та 3000 гривень моральної шкоди , а всього 169167,54 гр. та стягнення з ПАТ "Укртрансгаз" на користь держави гривень 1691,68 судового збору - скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вищезазначених позовних вимог відмовити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ"Укртрансгаз" на користь ОСОБА_4 моральної шкоди у розмірі 7000 гривень - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий _______________ Тропак О.В.

Судді: ________________ Приколота Т.І.

________________ Федоришин А.В.