Справа .№2-6/2007 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2006 року Буринський районний суд Сумської області
в складі: головуючого судді Куцан В.М.
при секретарі Калина Т.М. з участю осіб, що
приймають участь
в справі: позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2
відповідачки ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Буринь справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що с об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 частини приміщення та земельної ділянки без їх поділу в натурі,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на нього. Свої вимоги мотивує тим, вони з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний. Під час подружнього проживання вони придбали товарний склад, який переобладнали під магазин, приміщення якого зареєстроване на відповідачку. Крім цього було придбано і земельну ділянку на якій він розташований. Відповідно до закону він має право на 1/2 частини цього майна, просить визнати за ним право власності на це майно без його поділу в натурі.
В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав пояснивши, що придбання та переобладнання приміщення магазину вони з відповідачкою здійснили за спільні кошти сімейного бюджету, він особисто приймав участь в реконструкції цього приміщення, здійснював інші дії спільно з відповідачкою для здачі його в експлуатацію. Але вона, умисно, щоб він не міг користуватися цим майном здійснила його реєстрацію в органах БТІ після розірвання шлюбу. Вважає, що відповідно до закону він має право на 1/2 частини цього майна.
Відповідачка позовні вимоги не визнала, пояснивши, що придбання приміщення складу
2
та його переобладнання вона здійснила за свої кошти, позивач матеріально їй не допомагав. Земельну ділянку на якій розташований магазин також придбала сама. Визнала, що ОСОБА_1 інколи допомагав в переобладнанні магазину, але при цьому він виконував її вказівки. Спільного сімейного бюджету в них не було, фактично вони вже тривалий час не підтримують шлюбні відносини.
Свідок ОСОБА_4 показала, що на протязі 1982-2006 p.p. працювала директором ринка м. Буринь. Сторін в справі знає давно, бо вони тривалий час разом торгували на базарі. Так як їх магазин знаходиться біля ринку вона часто бачило, як позивач приймав участь в його реконструкції. Він знаходився з працівниками, які виконували там роботу та допомагав їм. Крім того він займався питаннями проведення газопроводу до магазину, при цьому вони розраховувалися за його проведення разом з відповідачкою.
Свідок ОСОБА_5 пояснив, що давно знає сторін в справі, підтримує ними дружні стосунки. Возив їх на своїй машині по різним сімейним господарським справам. За час їх знайомства він вважав їх нормальною сім'єю, в яких все було, спільним, в тому числі і кошти які вони заробляли від роздрібної торгівлі. В 2004 чи 2005 році, точно не пам'ятає, вони разом купляли спальний гарнітур в квартиру. Він їх при цьому возив. Коли вони придбали приміщення під магазин, також возив їх вибирати матеріали для ремонту. З позивачем їздив купляти цеглу для обкладення магазину, за яку він і розраховувався.
Свідок ОСОБА_6 пояснив, що у 2003 році подружжя ОСОБА_3 звернулися до нього для розробки проекту з метою реконструкції придбаного складу під магазин. Сторони в двох приходили до нього, обговорювали проект, вибирали будівельні матеріали для фасаду приміщення. Коли розраховувалися за роботу вони були у двох, хоча гроші видавав позивач.
Свідок ОСОБА_7 пояснив, що тривалий час знайомий із сторонами, як подружжя їх може характеризувати позитивно, вони спільно займалися бізнесом, обоє приймали участь у реконструкції магазину.
Свідок ОСОБА_8 пояснила, що на протязі 2003-2004 років працювала продавцем у ОСОБА_3. По закінченню робочого дня виручку отримував як позивач так і відповідачка, різниці не було. При цьому для обліку вони розписувалися в спеціальному журналі.
Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,., ОСОБА_13, ОСОБА_14 пояснили, що позивач приймав безпосередню участь у реконструкції магазину, інколи розраховувався з підсобниками. Відповідачка перевіряла виконану роботу.
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши обставини справи, представлені докази та давши їм оцінку, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так. відповідно до ст.22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, а ст. 28 цього ж Закону встановлено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Цей же принцип було викладено законодавцем і в ст.60 СК України, відповідно з якою майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 70 ч.1 СК України встановлено, що у разі поділу такого майна, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким же чином врегульовані ці правовідносини і ст.ст.368,372 ЦК України.
В судовому засіданні встановлено, що сторони з 20.02.1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 16.06.2006 року, що підтверджується їх поясненнями, копією свідоцтва про розірвання шлюбу. Після розлучення і до теперішнього часу сторони проживають в одній квартирі, спільно з ними мешкає їх неповнолітня дитина.
За час шлюбу сторони придбали приміщення товарного складу і земельну ділянку на якій вій розташований, та який в подальшому за спільні кошти та спільними трудовими зусиллями переобладнали в магазин, який було зареєстровано на відповідачку, що підтверджується поясненнями позивача, свідків, письмовими поясненнями ОСОБА_15, ОСОБА_16, копіями договору купівлі продажу від 16.08.1999 року, рішення міської ради НОМЕР_1, акту обстеження приміщення товарного складу, акту державної приймальної комісії та плану приміщення магазину, державного акту на право власності на землю, рішення міської ради НОМЕР_2, договору купівлі - продажу земельної ділянки та технічною документацією на неї, рішення міської ради НОМЕР_3, свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та про сплату єдиного податку, договору купівлі - продажу від 17.09.1999 року, висновку НОМЕР_4, технічною документацією на приміщення магазину, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копіями документів на придбання будівельних матеріалів на переобладнання приміщення складу в магазин.
Вартість приміщення магазину, відповідно до технічної документації та узгодженої позиції сторін, складає 63441 грн.. Суд немає сумніву і у вартості земельної ділянки. що становить 23932 гри., на якій розташоване приміщення магазину, розрахунок якої проведено Буринським районного відділу земельних ресурсів. Даний розрахунок суд вважає достовірним, оскільки він проведений з дотриманням встановленого порядку та особами, які мають спеціальні знання та повноваження для вирішення цих питань, а позицію відповідачки, що дана земельна ділянка була придбана за 3320 грн. і така її фактична вартість на сьогодні, суд вважає необґрунтованою.
Таким чином, враховуючи відсутність будь-яких домовленостей з приводу спірного майна між сторонами, суд, у відповідно до ст. 60 СК України, вказане майно вважає спільною сумісною власністю подружжя і частки в ньому сторін є рівними, що в грошовому виразі становить 31720 грн. 50 коп. (63441:2) та 11966 грн. (23932:2).
Твердження відповідачки, що приміщення складу, його переобладнання в магазин та земельну ділянку вона придбала за власні кошти, а з позивачем вони тривалий час фактично не перебували у шлюбних відносинах, хоча і проживали в одній квартирі, суд вважає необґрунтованими і такими, що суперечать фактичним обставинам справи, так як вона не довела цього в судовому засіданні відповідно до вимог ст. 60 ЦК України.
Не були добуті такі докази і судом, незважаючи па прийняті заходи по встановленню фактичних обставин справи.
Судом достовірно встановлено, що сторони в період перебування в зареєстрованому шлюбі мали спільний бюджет до якого вносили доходи від підприємницької діяльності, якою займалися у двох. Крім того вартість придбаного приміщення складу, який був переобладнаний в магазин та земельної ділянки, на якій він розташований, істотно збільшилася з моменту їх
4
придбання саме внаслідок спільних трудових та грошових затрат сторін.
Відповідно до ч.1 ст.68 СК України, факт розірвання шлюбу між сторонами до проведення державної реєстрації приміщення магазину не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу. Крім цього, з державного акту приймальної комісії вбачається що магазин був прийнятий в експлуатацію 21.12.2005 року, тобто коли сторони перебували в шлюбі.
Враховуючи викладене, суд вважає позов доведеним.
Керуючись ст.ст.5,6,10,15, 212 ЦПК України, ст.ст.60, 61, 68, 69, 70, 71СК України. ст.ст.368, 372, 377, 392 ЦК України, Законом України «Про власність» №697-ХІІ, суд -
вирішив:
Виділити з майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 1/2 частину приміщення магазину розташованому по АДРЕСА_1 вартістю 31720 грн. 50 коп. без його поділу в натурі та визнати за ним право власності на це майно.
Виділити з майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 1/2 частину земельної ділянки вартістю 11966 грн. із загальної площі 0,0208 га па якій розташовано приміщення магазину по АДРЕСА_1 без її поділу в натурі, та визнати за ним право власності на неї.
Стягнути з ОСОБА_3 - на користь держави судовий збір в сумі 242 грн. 20 коп., - на користь ОСОБА_1 194 грн. 66 коп. в рахунок повернення сплаченого судового збору та 30 грн. в рахунок повернення сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Буринський
районний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про
апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, або в
порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Головуючий: