РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2015 року Справа № 924/159/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Демянчук Ю.Г. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від боржника: ОСОБА_1;

від арбітражного керуючого: Сибаль А.М.;

від Заявника (ТзОВ "Мірум Менеджмент": Дубно І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу боржника

Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр" на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 17 лютого 2015 року в справі № 924/159/14 (суддя Яроцький А.М.)

за заявою ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр"

про визнання банкрутом

(за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірум Менеджмент")

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 17 лютого 2015 року (а.с. 31-32) визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірум Менеджмент" (надалі - Заявник) в розмірі 507 718 грн. 00 коп., з яких 506 500 грн. 00 коп. основна заборгованість, 1 218 грн. 00 коп. судовий збір та зобов'язано розпорядника майна Боржника включити зазначені вимоги до реєстру, зокрема: 1218 грн. - до вимог, які підлягають погашенню в першу чергу; 506 500 грн. 00 коп. - до вимог, які підлягають погашенню в четверту чергу. Вимоги Заявника в частині 50 000 грн. відхилено.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Боржник звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду України з апеляційною скаргою (а.с. 48-52), в якій просить ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Заявника.

Апеляційна скарга мотивована тим, що дана ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Боржник як на підставу скасування ухвали суду посилається на те, що подані Заявником платіжні доручення не є первинними документами з огляду на вимоги Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", оскільки, з поданих Заявником платіжних доручень із зазначенням і в них призначення платежу - "за с/г продукцію", не вбачається чи належить даний платіж до договору контрактації сільськогосподарської продукції від 1 вересня 2011 року. Також, Боржник зауважує, що платіжне доручення № 34 від 21 листопада 20111 року та платіжне доручення № 256 від 13 грудня 2011 року сплачені на підставі одного й того ж рахунку № 76 від 18 листопада 2011 року. Крім того, Боржник вказує, що аналогічна ситуація склалася з платіжним дорученням № 472 від 19 березня 2012 року та № 2 від 28 березня 2012 року, оскільки дані платіжні доручення сплачені на підставі одного й того ж рахунку № 92 від 16 березня 2012 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 березня 2015 року (а.с. 44 ) було прийнято апеляційну скаргу Заявника до провадження та призначено розгляд скарги на 11 березня 2015 року на 15 годину 50 хвилин.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 10 березня 2015 року в справі № 924/159/14 (а.с. 57), з підстав, вказаних у даному розпорядженні, були внесені зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначивши колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Дем'янчук Ю.Г., суддя Філіпова Т.Л..

Арбітражний керуючий (Сибаль А.М.) подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 58) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити ухвалу господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Боржника без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 11 березня 2015 року (а.с. 64), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, було відкладено розгляд апеляційної скарги на 30 березня 2015 року на 15 годину.

В судовому засіданні від 30 березня 2015 року Боржник підтримав доводи, висвітлені у апеляційній скарзі та просив суд скасувати ухвалу місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, котрим відмовити у задоволенні грошових вимог Заявника до Боржника в сумі 506 500 грн..

В судовому засіданні від 30 березня 2015 року Арбітражний керуючий заперечив проти доводів висвітлених в апеляційній скарзі Боржника, з підстав вказаних у відзиві на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні від 30 березня 2015 року Заявник заперечив проти доводів, висвітлених в апеляційній скарзі Боржника, вважає ухвалу суду першої інстанції законною та просить залишити її без змін.

Заслухавши пояснення представника Заявника та Боржника, Арбітражного керуючого, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Боржника слід відмовити, а оскаржувану ухвалу господарського суду Хмельницької області залишити без змін, виходячи з наступного.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року (суддя Яроцький А.М.) за результатами підготовчого засідання було порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" (надалі - Боржник): визнано грошові вимоги ініціюючих кредиторів до боржника в загальній сумі 789 819 грн. 70 коп.; здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про порушення господарським судом Хмельницької області справи № 924/159/14 про банкрутство Боржника; визнано вимоги ініціюючих кредиторів - ОСОБА_4 в сумі 399 464 грн. 42 коп., ОСОБА_5 в сумі 88969 грн. 17 коп., Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" в сумі 301 386 грн. 11 коп..

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2014 року (судді: Бригинець Л.М - головуючий, Мельник О.В., Грязнов В.В.) ухвалу господарського суду від 24 липня 2014 року залишено без змін із тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2014 року касаційну скаргу Боржника задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2014 року в справі № 924/159/14 змінено та викладено пункт 3 її резолютивної частини в наступній редакції: " 3. Визнати безспірні грошові вимоги ініціюючого кредитора гр. ОСОБА_4 до боржника в сумі 399 464,42 грн." В решті постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

18 серпня 2014 року на адресу суду надійшла заява Заявника з доданими до неї документами в обґрунтування обставин, наведених у заяві, з кредиторськими вимогами до Боржника в розмірі 556 500 грн.. Вказану заяву місцевим господарським судом було призначено до розгляду на дату визначену для проведення попереднього засідання.

Заявник стверджує, що Боржником умов Договору щодо поставки товару не виконано, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, котрі б вказували на зворотнє, а саме на факт належного виконання Боржником своїх зобов'язань по Договору.

Колегія суду розглянувши заяву Заявника в контексті доданих до неї в підтвердження своїх грошових зобов'язань доказів, зазначає наступне.

Як визначено абзацом 7 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Як визначено частинами 1, 2 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом": конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство; відлік, строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство; зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Згідно частини 5 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", розпорядник майна боржника не пізніше ніж на десятий день з дня, наступного після закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку, з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення в поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторами.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом": особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Частиною 2 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що: у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; за наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Статтею 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено черговість задоволення вимог кредиторів, а саме передбачено, що: у першу чергу задовольняються вимоги на оплату судового збору; у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника; у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Дослідивши подану заяву та доданих до неї документів Рівненським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

1 вересня 2011 року між Боржником та Заявником було укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції № 5/2011 (надалі - Договір).

Відповідно до пункту 1 Договору: Боржник зобов'язався виростити та передати у власність Заявника сільськогосподарську продукцію врожаю 2012 року найменування, кількість та вартість (ціна) якої визначаються сторонами в додатку № 1 до даного договору, а Заявник зобов'язався прийняти і зробити (провести) розрахунки за продукцію.

Згідно пунктів 3, 6 Договору: Боржник зобов'язався передати продукцію Заявнику не пізніше 31 жовтня 2012 року; оплата продукції здійснюється Заявником в термін не пізніше 31 жовтня 2012 року.

Як вбачається з пункту 9 Договору, в забезпечення виконання умов Договору та сплаченого Заявником авансу сторони взаємно зобов'язалися не пізніше наступного робочого дня від дати укладення Договору укласти договір застави рухомого майна, а саме незавершене виробництво (майбутній врожай), що зазначене в додатку № 1 до цього Договору.

Пунктом 12 Договору визначено, що: цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

З Додатку № 1 до Договору вбачається, що Боржник зобов'язався виростити та передати у власність Заявника сільськогосподарську продукцію врожаю 2012 року - кукурудзу, ціну за одиницю в тому числі ПДВ (1500 грн.), кількість продукції (9570 тонн) та загальну ціну продукції (14 355 000 грн.).

В зв'язку із не поставленням товару, Заявник у строки, визначені Договором звернувся із заявою від 17 грудня 2012 року № 329 (а.с. 28) до Боржника про повернення суми попередньої оплати в розмірі 556 500 грн..

Водночас, 20 березня 2014 року Заявник, в зв'язку із неотриманням врожаю кукурудзи 2012 року, звернуся до Боржника із вимогою за № 2014/03-20 про повернення часткової попередньої оплати товару в розмірі 556 500 грн. (а.с. 29; доказ направлення вимоги на а.с. 30).

Заявником до матеріалів справи також було долучено Договір поставки насіння від 1 вересня 2011 року за № 2/2011 (а.с. 23-24). Згідно пункту 1.1 Договору поставки насіння, Заявник зобов'язався передати у власність Боржника насіння кукурудзи на суму 4 082400 грн., а Боржник зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.

Також, до матеріалів справи долучено Договір поставки мінеральних добрив від 1 вересня 2011 року № 4/2011 (а.с. 25-26).

Відповідно до пункту 1.1 Договору поставки мінеральних добрив, Заявник зобов'язався передати у власність Боржника мінеральні добрива на суму 5670000 грн., а Боржник зобов'язався прийняти і оплатити продукцію.

У зв'язку з неповерненням Боржником сплаченої суми попередньої оплати за Договором, Заявник звернувся до суду з заявою про визнання кредиторських вимог до Боржника в сумі 556 500 грн..

З врахуванням вищеописаного та в розрізі приписів законодавства України про банкрутство, колегія суду констатує, що докази повного або часткового погашення вимог Заявника в матеріалах справи відсутні, з огляду на що зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 175 Господарського кодексу України: майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Змістом статтей 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що: в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.

Положенням статті 193 Господарського кодексу України визначено, що: одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Пунктом 3 статті 3 та статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Рівненський апеляційний господарський суд дослідивши матеріали справи констатує, що між Боржником та Заявником виникли правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу.

Як вбачається з статті 655 Цивільного кодексу України: за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з статті 693 Цивільного кодексу України: якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Колегія суддів дослідивши кредиторські вимоги Заявника в площинні доказів, доданих до заяви та наявних у матеріалах справи, в правовому полі вищезазначених діючих норм, котрі регулюють відносини в справах про банкрутство та котрі, регулюють відносини з приводу виконання договірних зобов'язань в контексті заперечень і доводів, наведених Боржником в апеляційній скарзі, зазначає наступне.

Судова колегія констатує, що кредитори, заявляючи грошові вимоги до боржника, мають підтверджувати свої вимоги або первинними документами (угодами, товарно-транспортними накладними, рахунками, платіжними документами, актами виконаних робіт, тощо), що свідчать про наявність цивільно-правових відносин між сторонами та підтверджує факт заборгованості боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

Відповідно до статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України: докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили; визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

16 вересня 2014 року Розпорядником майна подано реєстр вимог кредиторів Боржника (4 грудня 2014 року надано уточнений реєстр вимог кредиторів) та повідомлення про результат розгляду заяви про грошові вимоги, в яких сума визнаних грошових вимог становить 507 718 грн., з яких 1218 грн. витрати по сплаті судового збору (перша черга) та 506 500 грн. основна заборгованість (четверта черга). Водночас, Розпорядником майна вимоги в частині 50 000 грн. вважає необґрунтованими, оскільки згідно платіжного доручення № 1 від 4 листопада 2011 року проводилась оплата не за сільськогосподарську продукцію, а за облаштування бетонної стяжки (а.с. 16).

Заявником в підтвердження виконання своїх зобов'язань по Договору були поданні докази фінансової звітності, котрі підтверджують сплату Заявником на рахунок Боржника грошових коштів в сумі 556 500 грн. (а.с. 4-12), а саме: платіжне доручення № 256 від 21 жовтня 2011 року на суму 100 000 грн. із призначенням платежу "за с/г продукцію згідно дог. № 5/2011 від 1 вересня 2011 року"; платіжне доручення від 4 листопада 2011 року № 1 на суму 50 000 грн. із призначенням платежу "за облаштування бетонної стяжки зг. рах. № 76 від 3 листопада 2011 року"; платіжне доручення від 11 листопада 2011 року № 1 на суму 50 000 грн. із призначенням платежу "за с/г продукцію зг. Рах. № 77 від 10 листопада 2011 року"; платіжне доручення від 21 листопада 2011 року № 34 на суму 50000 грн. з призначенням платежу "за с/г продукцію зг. Рах. № 79 від 18 листопада 2011 року"; платіжне доручення від 13 грудня 2011 року № 256 із призначенням платежу "за с/г продукцію зг. Рах. № 79 від 18 листопада 2011 року"; платіжне доручення від 5 березня 2012 року № 50 на суму 106500 грн. із призначенням платежу "за авансовий платіж за зерно кукурудзи врожаю 2012 року згідно рахунку № 89 від 3 березня 2012 року"; платіжне доручення від 19 березня 2012 року № 472 на суму 25000 грн. із призначенням платежу "за сільськогосподарську продукцію, згідно рахунка № 92 від 16 березня 2012 року; платіжне доручення від 28 березня 2012 року № 2 на суму 25000 грн. із призначенням платежу "за сільськогосподарську продукцію згідно рахунка № 92 від 16 березня 2012 року".

Також, дані зобов'язання підтверджуються копіями наступних рахунків: рахунок № 79 від 18 листопада 2011 року найменування послуги "оплата за сільськогосподарську продукцію" на суму 100000 грн.; рахунок № 89 від 3 березня 2012 року найменування послуги "авансовий платіж за зерно кукурудзи врожаю 2012 року" на суму 106500 грн.; рахунок № 92 від 16 березня 2012 року найменування послуг "за сільськогосподарську продукцію" на суму 50 000 грн.. Дані рахунки містять відтиск печатки Боржника та засвідченні його підписом.

Між тим, Боржником, в супереч вимогам статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, не подано доказів на підтвердження наявності інших договірних відносин із Заявником щодо сплати авансових платежів за сільськогосподарську продукцію, так як і не подано доказів неотримання даних платежів і належного виконання своїх договірних зобов'язань та доказів, в підтвердження обставин, висвітлених у апеляційній скарзі.

Колегія суду вважає посилання Боржника, наведені в апеляційній скарзі (а.с. 49) щодо того, що платіжні доручення не є первинними документами, що підверджують факт здійснення господарської операції, нормативно не підтвердженими та необгрунтованими, адже господарська діяльність складається з господарських операцій, таких, наприклад, як придбання матеріалів, виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, реалізація товару тощо. Господарський облік - це облік господарської діяльності підприємства, а також його активів, зобов'язань та власного капіталу, який полягає у спостереженні, вимірюванні та реєстрації.

За видами господарський облік поділяється на оперативний, статистичний та бухгалтерський, а за характером - на управлінський та фінансовий.

Водночас, за допомогою оперативного обліку одержують дані про щоденні, змінні або щогодинні господарські процеси на підприємстві (наприклад, про випуск продукції, її реалізацію, витрати матеріальних цінностей, додержання договірних умов тощо).

За допомогою статистичного обліку отримують інформацію про показники, які характеризують закономірності та тенденції розвитку підприємства.

В той же час, бухгалтерський облік - це процес безперервного виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації у вартісному вигляді про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Фінансовий облік - це облік, який безперервно здійснюється з метою отримання інформації про майновий та фінансовий стан підприємства у вартісному вигляді, а також про результати його діяльності, за допомогою подвійних бухгалтерських записів, включаючи ті з них, які здійснюються за даними, що отримані за допомогою управлінського обліку.

Все вищеописане приводить колегію суду до висновку, що проведення кожної господарської діяльності підтверджується певними доказами, що відповідають характеру господарської операції, (поставка/отримання продукції - видаткова накладна, рахунок, квитанція та інше) й відповідно платіжні доручення засвідчують факт належного виконання контрагентом свого зобов'язання щодо оплати отриманої послуги, продукції, а відповідно й належного виконання іншою стороною свого зобов'язання щодо такої поставки чи надання відповідної послуги (адже існує логічний зв'язок - якби не було надано послуги, поставлено товар, то й відповідно не було б проведено оплати, яка підтверджується відповідними фінансовими документами).

Що ж стосується заперечення апелянта з приводу того, що в платіжному дорученні не зазначено чіткого призначення платежу (з огляду на що на думку апелянта не вбачається, що така оплата здійснена саме по Договору), то колегія суду зазначає, що відповідно до статті 713 Цивільного кодексу України, укладення договору контрактації сільськогосподарської продукції само по собі й передбачає вирощення визначеної Договором сільськогосподарської продукції (а не будь-якої продукції іншого виду чи іншого товару) та передання її у власність заготівельникові, який зобов'язаний прийняти цю продукцію та оплати її за встановленими цінами.

Крім того, колегія суду відхиляє твердження Боржника, щодо того, що платіжні доручення № 34 від 21 лютого 2011 року та № 256 від 13 грудня 2011 року, № 472 від 19 березня 2012 року та № 2 від 28 березня сплачені на підставі одного й того ж рахунка.

При цьому, апеляційний господарський суд звертає увагу Боржника на те, що: за платіжним дорученням № 34 від 21 листопада 2011 року сплачено 50 000 грн., і за платіжним дорученням № 256 від 13 грудня 2011 року сплачено також 50000 грн. (а.с. 8-9; разом 100 000 грн.) і ці суми сплачені на підставі одного рахунку № 79 від 18 листопада 2011 року на суму 100 000 грн (а.с. 13; тобто зазначені суми увійшли в суму визначену в даному рахунку); за платіжним дорученням № 472 від 5 березня 2012 року сплачено 25000 грн., і за платіжним дорученням № 2 від 28 березня 2012 року сплачено 25000 грн. (разом 50000 грн.) і ці суми сплачені на підставі рахунку № 92 від 16 березня 2012 року на суму 50000 грн. (тобто зазначені суми увійшли в суму визначену в даному рахунку).

Поряд з тим, колегія суду констатує, що подане суду платіжне доручення № 1 від 4 листопада 2011 року на суму 50 000 грн. (а.с. 6) містить призначення платежу "за облаштув. бетонної стяжки зг. рах. №76 від 03.11.11. В т.ч. ПДВ - 8333,34 грн.", що з врахуванням умов Договору, не співвідноситься з предметом Договору (поставкою та вирощуванням саме сільськогосподарської продукції), а тому апеляційний господарський суд не приймає його як доказ проведення попередньої оплати саме за Договором (неналежне виконання якого стало підставою для звернення із заявою про грошові вимоги).

За таких обставин, Рівненський апеляційний господарський суд, заявлені грошові вимоги на суму 50 000 грн. (сплачених згідно платіжного доручення № 1 від 4 листопада 2011 року) вважає безпідставними та необґрунтованими, а тому не визнає їх та відхиляє.

Враховуючи усе вищевстановлене в даній судовій постанові та з огляду на наявність в матеріалах справи належних та допустимих доказів існування у Боржника перед Заявником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до порушення провадження у справі про банкрутство (та в контексті статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), колегія суду вважає грошові вимоги Заявника у сумі 506 00 грн. обґрунтованими та підставними, а тому визнає дані грошові вимоги та зобов'язує Розпорядника майна включити грошові вимоги в сумі 506 500 грн. у реєстр вимог кредиторів Боржника відповідно до черговості визначеної статтею 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме в четверту чергу.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що за звернення до суду з заявою про грошові вимоги до Боржника Заявником було сплачено 1 218 грн. судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 55 від 26 березня 2014 року.

У зв'язку з розглядом заяви Заявника та визнанням вимог у сумі 506 500 грн. 00 коп., колегія суду вважає за належне віднести до грошових вимог Заявника, які підлягають погашенню в першу чергу 1 218 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 55 від 26 березня 2014 року за подання заяви до місцевого господарського суду.

З огляду на усе зазначене вище Рівненський апеляційний господарський приходить до висновку про наявність законних підстав для визнання грошових вимог Заявника та включення їх в реєстр вимог кредиторів, відповідно до черговості визначеної саме статтею 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Інші твердження апелянта наведеній в апеляційній скарзі до уваги судом не беруться, оскільки вони є безпідставні, спростовані усім вищеописаним в даній судовій постанові, і є недоведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, колегія суду констатує, що в оспорюваній ухвалі місцевий господарський суд прийняв аналогічне рішення, до висновків про законність і підставність котрого прийшов і апеляційний господарський суд.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу господарського суду Хмельницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Боржника - без задоволення.

Керуючись статтями 1, 23, 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтями 99, 101, 103-105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Октан-центр"

- залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 17 лютого 2015 року в справі № 924/159/14 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 924/159/14 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Філіпова Т.Л.