РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2015 року Справа № 924/159/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Демянчук Ю.Г. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

від кредитора (ОСОБА_1): ОСОБА_2;

від боржника: Смороднікова О.П.;

від арбітражного керуючого: Сибаль А.М.;

від Заявника (ОСОБА_1): ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу боржника

Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр" на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 3 лютого 2015 року в справі № 924/159/14 (суддя Яроцький А.М.)

за заявою ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр"

про порушення провадження у справі про банкрутство

(за заявою ОСОБА_1)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 3 лютого 2015 року (а.с. 24-26) визнано грошові вимоги ОСОБА_1 (надалі - Заявник) в розмірі 1 303 257 грн. 34 коп., з яких 1 239 203 грн. 35 коп. пеня, 13 131 грн. 90 коп. річні та 49 704 грн. 09 коп. інфляційних втрат, 1 218 грн. 00 коп. судовий збір та зобов'язано розпорядника майна Боржника включити зазначені вимоги до реєстру, зокрема: 1 218 грн. - до вимог, які підлягають погашенню в першу чергу; 1 302 039 грн. 34 коп. - до вимог, які підлягають погашенню в шосту чергу. Вимоги Заявника в в частині 86 грн. 98 коп. річних та 39 726 грн. 65 коп. пені відхилено.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Боржник звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 34-38), в якій просить ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Заявника.

Апеляційна скарга мотивована тим, що дана ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Заявник як на підставу скасування ухвали суду посилається на те, що в даному випадку грошові зобов'язання, що були предметом Договору про погашення заборгованості від 29 квітня 2014 року в сумі 564 664 грн. 42 коп. виникли на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 6 травня 2011 року № 2-1430/11 та включені як вимоги ініціюючого кредитора у даній справі, та не можуть бути підставою для подвійного нарахування штрафних санкцій в тому числі пені, індексу інфляції та трьох відсотків річних, так як це суперечить частині 2 статті 550 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2015 року (а.с. 32) було прийнято апеляційну скаргу Боржника до провадження та призначено розгляд скарги на 11 березня 2015 року на 15 годину 40 хвилин.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 10 березня 2015 року в справі № 924/159/14 (а.с. 47), з підстав, вказаних у даному розпорядженні, були внесені зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначивши колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Дем'янчук Ю.Г., суддя Філіпова Т.Л..

Арбітражний керуючий (Сибаль А.М.) подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 48) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд змінити резолютивну частину ухвалу господарського суду першої інстанції, виклавши її в наступній редакції: визнати грошові вимоги Заявника до Боржника в розмірі 1 279 367 грн. 62 коп. (з яких 1218 грн. судовий збір, 1278 149 грн. 62 коп. - пеня, річні, інфляційні нарахування); вимоги на суму 1101 грн. 45 коп. річних, 39726 грн. 65 коп. пені та 22875 грн. 25 коп. інфляційних втрат, відхилити. Зобов'язати Розпорядника майна включити грошові вимоги Заявника у реєстр вимог кредиторів Боржника, зокрема: 1218 грн. - до вимог, які підлягають погашенню в першу чергу, 1278149 грн. 62 коп. - до вимог, які підлягають погашенню в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 11 березня 2015 року (а.с. 55), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, було відкладено розгляд апеляційної скарги на 30 березня 2015 року на 14 годину 50 хвилин.

Заявником в судовому засіданні було подано заперечення на апеляційну скаргу із копією заяви про грошові вимоги (а.с. 60-73), котрі відповідно до вимог пункту 2.1.1 Інструкції з діловодства в господарських судах було долучено до матеріалів справи в судовому засіданні (після завершення судового засідання дані документи були зареєстровані службою діловодства під реєстраційним № 8077/15 в базі даних Діловодство спеціалізованого суду).

В поданих Заявником запереченнях на ухвалу від 5 березня 2015 року, з підстав, висвітлених у даних запереченнях, Заявник просив суд апеляційну скаргу Боржника відхилити, а ухвалу господарського суду Хмельницької області від 3 лютого 2015 року по справі № 924/159/14 змінити в частині черговості вимог по інфляційним нарахуванням та трьох відсотках річних.

В судовому засіданні від 30 березня 2015 року Боржник підтримав доводи, висвітлені у апеляційній скарзі та просив суд скасувати ухвалу місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, котрим відхилити грошові вимоги Заявника до Боржника.

В судовому засіданні від 30 березня 2015 року Арбітражний керуючий підтримав доводи висвітлені ним у відзиві на апеляційну скаргу та вважає, що резолютивну частину ухвали місцевого господарського суду слід змінити.

В судовому засіданні від 30 березня 2015 року Заявник заперечив проти доводів, висвітлених в апеляційній скарзі Боржника, з підстав, висвітлених у запереченнях на апеляційну скаргу та вважає, що ухвалу місцевого господарського суду необхідно змінити в частині черговості включення грошових вимог до реєстру вимог кредиторів.

Заслухавши пояснення представника Заявника, Боржника, та Арбітражного керуючого, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Боржника слід задоволити частково, а оскаржувану ухвалу господарського суду Хмельницької області змінити в частині викладення пунктів 1 та 2 даної ухвали, виходячи з наступного.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року (суддя Яроцький А.М.) за результатами підготовчого засідання було: порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" (надалі - Боржник); визнано грошові вимоги ініціюючих кредиторів до боржника в загальній сумі 789 819 грн. 70 коп.; здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про порушення господарським судом Хмельницької області справи № 924/159/14 про банкрутство Боржника; визнано вимоги ініціюючих кредиторів - ОСОБА_1 в сумі 399464 грн. 42 коп., ОСОБА_5 в сумі 88 969 грн. 17 коп., Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" в сумі 301 386 грн. 11 коп..

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2014 року (судді: Бригинець Л.М - головуючий, Мельник О.В., Грязнов В.В.) ухвалу господарського суду від 24 липня 2014 року залишено без змін із тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2014 року касаційну скаргу Боржника задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2014 року в справі № 924/159/14 змінено та викладено пункт 3 її резолютивної частини в наступній редакції: " 3. Визнати безспірні грошові вимоги ініціюючого кредитора гр. ОСОБА_1 до боржника в сумі 399 464,42 грн." В решті постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

27 серпня 2014 року на адресу місцевого господарського суду надійшла заява від Заявника (а.с. 1-5), з додатковими кредиторськими вимогами до Боржника в розмірі 1269871 грн. 87 коп., з яких 1205730 грн. 90 коп. пені, 13 218 грн. 88 коп. річних, 49 704 грн. 09 коп. інфляційних втрат та 1 218 грн. судових витрат, до котрої додано документи в обґрунтування обставин викладених в заяві.

22 січня 2015 року на адресу місцевого господарського суду надійшла заява від Заявника про збільшення розміру грошових вимог до Боржника (а.с. 14-17), відповідно до котрої Боржник просить визнати грошові вимоги в розмірі 1343070 грн. 97 коп. (з яких 1 278930 грн. пеня, 13218 грн. 88 коп. трьох відсотків річних, 49704 грн. 09 коп. інфляційних втрат та 1 218 грн. судові витрати).

Колегія суду розглянувши заяву Заявника, з доданими до неї в підтвердження грошових зобов'язань доказів, наявних в матеріалах, в правовому полі Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" приймає до уваги наступне.

Як визначено абзацом 7 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Як визначено частинами 1, 2 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом": конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство; відлік, строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство; зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом": особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Згідно частини 5 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", розпорядник майна боржника не пізніше ніж на десятий день з дня, наступного після закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку, з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення в поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторами.

Частиною 2 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що: у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; за наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Статтею 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено черговість задоволення вимог кредиторів, а саме передбачено, що: у першу чергу задовольняються вимоги на оплату судового збору; у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника; у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Дослідивши подану Заяву та додані до неї документи Рівненським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 6 травня 2011 року у справі № 2-2218/1430/11 присуджено до стягнення з Боржника на користь Заявника (564 664 грн. 42 коп.):

· 456 839 грн. 20 коп. грошових коштів, що були внесені в якості інвестицій;

· 101005 грн. 22 коп. - 10 % річних компенсації за невиконання умов договору;

· 5 000 грн. витрат за правову допомогу;

· 1 700 грн. судового збору ;

· 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що 29 квітня 2013 року між Заявником та Боржником було укладено договір про погашення заборгованості (надалі - Договір; а.с. 6).

За змістом пункту 1.1 Договору, сторони встановили, що на день набуття чинності цим Договором у Боржника існує несплачена заборгованість перед Заявником, загальна сума становить 592 119 грн. 92 коп., і яка складається із сукупності вказаних нижче заборгованостей:

· заборгованість в сумі 564664 грн. 42 коп., що виникла на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 6 травня 2011 року, винесеного у справі № 2-1430/11, про стягнення із Боржника вказаної суми;

· заборгованості в сумі 7 455 грн. 50 коп., що виникла у зв'язку із сплатою Заявником судового збору при зверненні до господарського суду Хмельницької області із заявою щодо порушення провадження у справі про банкрутство Боржника, яке було зумовлене невиконанням Боржника рішення Хмельницького міськрайонного суду по справі № 2-1430/11;

· заборгованості в сумі 20 000 грн., що виникла у зв'язку із сплатою Заявником витрат на правову допомогу при підготовці матеріалів для звернення до господарського суду Хмельницької області із заявою щодо порушення провадження у справі про банкрутство Боржника.

Відповідно до пункту 1.2 Договору, у визначені в цьому пункті Договору строки Боржник зобов'язався погашати заборгованість перед Заявником, окремими, сказаними нижче платежами, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок кредитора або видачі йому готівки через касу боржника, із визначенням наступних граничних строків здійснення платежу на погашення заборгованості:

· 30 квітня 2013 року - сума платежу 10 200 грн.;

· 2 травня 2013 року - сума платежу 10 000 грн.;

· 6 травня 2013 року - сума платежу 10 000 грн.;

· 18 травня 2013 року - сума платежу 21 919 грн. 92 коп.;

· 30 травня 2013 року - сума платежу 108 000 грн.;

· 30 червня 2013 року - сума платежу 108 000 грн.;

· 30 липня 2013 року - сума платежу 108 000 грн.;

· 30 серпня 2013 року - сума платежу 108 000 грн.;

· 30 квітня 2013 року - сума платежу 108 000 грн..

Пунктом 1.3 Договору визначено, що: у разі порушення Боржником строків погашення заборгованості він повинен сплатити на користь Заявника пеню в розмірі одного відсотка від суми несвоєчасно здійсненого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з пунктом 4.1 Договору, цей Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за ним.

У зв'язку з частковою оплатою Боржником грошових коштів згідно графіка укладеного Договору, Заявник звернувся до суду з заявою про визнання кредиторських вимог до Боржника, з врахуванням заяви про збільшення розміру грошових вимог, в сумі 1 343070 грн. 97 коп. (з яких 1 278 930 грн. пеня, 13 218 грн. 88 коп. три відсотки річних, 49 704 грн. 09 коп. інфляційних втрат та 1 218 грн. судові витрати).

Як уже було зазначено вище у даній судовій постанові, 29 жовтня 2014 року Постановою Вищого господарського суду України пункт 3 резолютивної частини постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2014 року було викладено в наступній редакції: "3. Визнати безспірні грошові вимоги ініціюючого кредитора гр. ОСОБА_1 до боржника в сумі 399 464,42 грн.".

16 вересня 2014 року Розпорядником майна подано реєстр вимог кредиторів Боржника (4 грудня 2014 року надано уточнений реєстр вимог кредиторів) та повідомлення від 1 вересня 2014 року № 76 (а.с. 7) про результати розгляду заяви про грошові вимоги, в яких заявлені Заявником грошові вимоги до Боржника визнано частково у розмірі 1 245 861 грн. 72 коп.. Розпорядником майна запропоновано віднесення визнаних вимог Заявника, зокрема 1 218 грн. до першої черги, а 38 946 грн. 27 коп. до четвертої черги (12 083 грн. 98 коп. річних та 26 828 грн. 84 коп. інфляційних), 1 254 090 грн. 90 коп. пені до шостої черги.

Як вбачається з матеріалів справи укладеним Договором сторони погодили погашення боргу в сумі 592 119 грн. 92 коп. починаючи від 30 квітня 2013 року в строки та в розмірі платежів належних до сплати Боржником так і відповідальність Боржника за несвоєчасне погашення заборгованості.

Змістом статтей 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що: в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.

Положенням статті 193 Господарського кодексу України визначено, що: одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Пунктом 3 статті 3, статті 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 3 статті 3, статті 627 Цивільного кодексу України, закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Заявником в зв'язку із невиконанням Боржником пункту 1.2 Договору, а саме не внесення грошових коштів у граничні строки погашення заборгованості на підставі пункту 3.1 Договору було нараховано пеню за період з 1 липня 2013 року по 1 липня 2014 року (а.с. 15-16), розмір якої складає 1 278 930 грн..

Колегія суду дослідивши вимоги Заявника про стягнення з Боржника пені нарахованої за період з 1 липня 2013 року по 1 липня 2014 року в сумі 1 278 930 грн. в правовому полі чинного законодавства, котре направлено на врегулювання відносин з приводу застосування штрафних санкцій у разі невиконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором з врахуванням доказів, доданих Заявником в обгрунтування своїх вимог, зауважує наступне.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, у разі порушення Боржником строків погашення заборгованості він повинен сплатити на користь Заявника пеню в розмірі одного відсотка від суми несвоєчасного здійсненого платежу за кожний день прострочення.

В той же час, статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судова колегія констатує, що кредитори, заявляючи грошові вимоги до Боржника, мають підтверджувати свої вимоги або первинними документами (угодами, товарно-транспортними накладними, рахунками, платіжними документами, актами виконаних робіт, тощо), що свідчать про наявність цивільно-правових відносин між сторонами та підтверджує факт заборгованості боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

21 січня 2015 року на адресу суду надійшла заява Боржника про застосування строку позовної давності до грошових вимог Заявника в частині стягнення пені (а.с. 13).

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Отже, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

При цьому, з огляду на вищезазначені норми діючого законодавства, колегія суду зазначає, що відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на вищенаведені норми діючого законодавства в правовій площині застосування спеціальної позовної давності з врахуванням розрахунку пені, проведеного Заявником та заяви Боржника про застосування позовної давності, колегія суду прийшла до висновку, що пеню належить нараховувати з 27 серпня 2013 року (річний строк до дати подачі заяви з грошовими вимогами) по 1 липня 2014 року (кінцевий період нарахування пені визначений Заявником в заяві).

Водночас, колегія суду дослідивши розрахунок пені (а.с. 15-16), проведений Заявником по кожному періоду погашення заборгованості з врахуванням часткових оплат Боржником, визначеному в Договору, зазначає наступне.

Згідно статтей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проаналізувавши дані норми законодавства, перевіривши правильність розрахунку, проведеного Заявником (а.с. 15-16) та зважаючи на вимоги статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" Рівненський апеляційний господарський суд встановив, що зазначені розміри пені, за відповідні періоди, перевищують розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, дане в свою чергу суперечить приписам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд констатує факт того, що вищевказані норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не передбачають можливості обумовлення більшого розміру пені в договорі, аніж вищевказана подвійна облікова ставка НБУ.

Відповідно, колегією суду проведено перерахування пені (із застосуванням калькулятора штрафів інформаційно-аналітичної системи "Ліга") на підставі пункту 3.1 Договору з врахуванням вимог статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", в розрізі визначеного вище періоду (із застосування статті 258 Цивільного кодексу України) за котрий нараховувалася пеня Заявником в своєму розрахунку (а.с. 15-16), а саме: за період з 27 серпня 2013 року по 30 серпня 2013 року (із сумою боргу 216 000 грн.) - 307 грн. 73 коп. пені; з 31 серпня 2013 року по 30 вересня 2013 року (із сумою боргу 324 000 грн.) - 3 577 грн. 32 коп. пені (в розрахунку Заявника - 100 440 грн. пені); з 1 жовтня 2013 року по 1 липня 2014 року (із сумою боргу 399 000 грн.) - 44 053 грн. 97 коп. пені (в розрахунку Заявника 1 081 290 грн. пені), а всього 47 939 грн. 02 коп. пені.

З врахуванням усього вищезазначеного, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що вимоги Заявника про визнання грошових вимог в частині пені підлягають визнанню частково, а саме в розмірі 47939 грн. 02 коп., та зобов'язує Розпорядника майна включити грошові вимоги в розмірі 47 939 грн. 02 коп. у реєстр вимог кредиторів Боржника відповідно до черговості визначеної статтею 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме в шосту чергу. Вимогу про визнання 1 230 990 грн. 98 коп. пені суд відхиляє.

Відповідно до статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір судового збору, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах.

Відповідно, приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд змінює ухвалу місцевого господарського суду в частині визнання грошових вимог стосовно пені.

Поряд тим, колегія суду відхиляє доводи Боржника, висвітлені в апеляційній скарзі (а.с. 37), щодо того, що заявлені вимоги Заявника в розумінні частини 2 статті 550 Цивільного кодексу України є подвійним нарахуванням штрафних санкцій за невиконання грошового зобов'язання, які на думку Боржника є лише гарантією виконання боржником рішення суду, що вступило в законну силу, з огляду на таке.

Відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України, визначена черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Колегія суду констатує, що частиною 3 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" чітко встановлені ознаки неплатоспроможності боржника, а саме: грошові вимоги, які повинні складати 300 мінімальних розмірів заробітної плати; вимоги мають бути безспірними; такі вимоги повинні бути не задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Стаття 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" також містить визначення безспірних вимог кредиторів, як грошових вимог кредиторів, підтверджених судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Отже, системний аналіз частини 3 статті 10 та частини 1 статті 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" свідчить, що за загальним правилом правовими підставами для порушення справи про банкрутство є наявність у ініціюючого кредитора безспірних грошових вимог до боржника, які сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати та не були задоволені боржником протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження.

Як встановлено вище у даній судовій постанові, грошові вимоги Заявника до Боржника ґрунтуються на рішенні Хмельницького міськрайонного суду від 6 травня 2011 року у справі № 2-2218/1430/11 про стягнення з Боржника 557 844 грн. 42 коп., з яких - 456 839 грн. 20 коп. основного боргу (інвестиційний внесок) та 101 005 грн. 22 коп. 10% річних компенсації за невиконання умов договору.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року (суддя Яроцький А.М.) за результатами підготовчого засідання було порушено провадження у справі про банкрутство Боржника, визнано вимоги ініціюючих кредиторів Заявника в сумі 399 464 грн. 42 коп..

В свою чергу, в Договорі було встановлено, що на день набуття чинності цим Договором у Боржника існує несплачена заборгованість перед Заявником, загальна сума якої становить 592119 грн. 92 коп., яка складається: із заборгованість в сумі 564 664 грн. 42 коп., що виникла на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 6 травня 2011 року ( дана сума включає в себе: 456 839 грн. 20 коп. грошових коштів, які були внесені в якості інвестицій; 101 005 грн. 22 коп. - 10 % річних компенсації за невиконання умов договору; 5 000 грн. витрат на правову допомогу; 1 700 грн. судового збору; 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення); із 7 455 грн. судового збору в зв'язку із поданням заяви щодо порушення провадження про банкрутство Боржника; із 20 000 грн. витрат на правову допомогу.

В зв'язку із несплатою Боржником грошових коштів в строки, визначені в графіку погашення заборгованості, Заявником здійснено нарахування пені, на підставі пункту 3.1 Договору, згідно граничних строків погашення заборгованості.

Колегія суду констатує, що відповідно до статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до складу безспірних грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Кредитор, за заявою якого порушено провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті.

Колегія суду звертає увагу, на той факт, що дійсно провадження в даній справі було порушено за заявою Заявника, котрий звертаючись із такою заявою до суду мав статус ініціюючого кредитора, а його вимоги мали статус безспірних, в даному ж випадку Заявник звертається до суду (уже після порушення провадження в справі про банкрутство Боржника) із заявою про визнання грошових вимог в частині пені, які по своїй правовій природі не є безспірними, а Заявник не є ініціюючим кредитором.

З огляду на вищеописане, колегія суду зазначає, що для заявлення грошових вимог Заявника в частині визнання 1 278 930 грн. пені, які не віднесені ухвалою суду від 24 липня 2014 року до безспірних вимог кредиторів, строк для заявлення яких почався з дня офіційного оприлюднення (24 липня 2014 року) та закінчився через тридцять днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Судова колегія зауважує про те, що в Договорі сторонами не визначено правової природи заборгованості яка підлягає погашенню, а лише встановлено розмір та строки погашення, а тому в першу чергу відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України підлягали погашенню 101 005 грн. 22 коп. компенсації визначеної рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 6 травня 2011 року та судові витрати.

Окрім того, колегія суду дослідивши зарахування платежів (а.с. 23) та розрахунок Заявника (а.с. 15-16) зазначає, що: 18 травня 2013 року Боржником було сплачено 20 000 грн. з призначенням платежу "за правову допомогу"; 28 травня 2013 року було сплачено 6 820 грн. судових витрат (5 000 грн. витрат на правову допомогу; 1 700 грн. судового збору; 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення), а всього по 20 серпня 2013 року Боржником було сплачено на рахунок Заявника 140 200 грн..

Нарахування ж пені було проведено за період з 27 серпня 2013 року, уже після сплати та зарахування коштів в рахунок оплати правової допомоги та судового збору, тобто нарахування пені було проведено на суму, котра не включала ані оплати на правову допомогу, ані судових витрат, ані 10 % річних компенсації за невиконання умов договору.

Усе вище встановлене спростовує твердження Боржника щодо подвійного нарахування Заявником штрафних санкцій за невиконання грошового зобов'язання.

Крім включення до грошових вимог пені, Заявником були також заявлені вимоги до Боржника про визнання грошових вимог в частині річних за період з 19 травня 2013 року по 21 серпня 2014 року в розмірі 13 218 грн. 88 коп. та інфляційних втрат за період з травня 2013 року по липень 2014 року в розмірі 49 704 грн. 09 коп., дослідивши котрі, колегія суду зауважує наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу дії частини 3 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти від простроченої суми, тощо.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Боржника.

Заявник звертаючись із заявою просить визнати заявлені вимоги щодо трьох відсотків річних нарахованих за період з 19 травня 2013 року по 21 серпня 2014 року в розмірі 13 218 грн. 88 коп. (які нараховані Заявником з врахуванням часткових оплат Боржником), тобто нарахування річних Заявником тривало уже й після винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію.

Зважаючи на визначену Заявником кінцеву дату строку нарахування річних (21 серпня 2014 року) в площинні винесення 24 липня 2014 року ухвали господарського суду Хмельницької області за результатами підготовчого засідання, котрою було порушено провадження у справі про банкрутство Боржника та в правовому полі частини 3 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", - Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність зміну строку нарахування річних, а саме його кінцевої дати, визначивши даний строк з 19 травня 2013 року (заявлений Заявником у розрахунку) по 23 липня 2014 року (день, що передує дню винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство; ухвала від 24 липня 2014 року) .

Відповідно, колегією суду проведено перерахування трьох відсотків річних (із застосуванням калькулятора штрафів інформаційно-аналітичної системи "Ліга") на підставі статті 625 Цивільного кодексу України з врахуванням вимоги статті 23 та 19 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за період з 19 травня 2013 року по 23 липня 2014 року.

З огляду усе встановлене вище у даній судовій постанові в площинні проведеного розрахунку, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що вимоги Заявника про визнання грошових вимог в частині річних підлягають задоволенню частково, а саме колегія суду визнає грошові вимоги Заявника в розмірі 12 115 грн. 30 коп. трьох відсотків річних та зобов'язує Розпорядника майна включити грошові вимоги в сумі 12 115 грн. 30 коп. у реєстр вимог кредиторів Боржника відповідно до черговості визначеної статтею 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме в шосту чергу. Вимогу про визнання 1 103 грн. 58 коп. слід відхилити.

Відповідно до статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір судового збору, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах.

Відповідно, приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд змінює ухвалу місцевого господарського суду в частині визнання грошових вимог стосовно трьох відсотків річних.

Що ж стосується грошових вимог в частині стягнення 49 704 грн. 09 коп. інфляційних втрат, то колегія суду дослідивши розрахунок інфляційних втрат (а.с. 17), зауважує, що Заявником не було враховано, що в деяких, визначених ним періодах, за котрі нараховувалися інфляційні мала місце дефляція, що призвело за зменшення розміру інфляційних, і відповідно провівши розрахунок інфляційних (із застосування калькулятора розрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга") зазначає, що розмір інфляційних втрат, що за цим розрахунком міг бути заявлений складає 52 024 грн. 08 коп.

Однак, колегія суду зазначає, що відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду усе вищезазначене в площинні розрахунку Заявника (а.с. 17) у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд визнає грошові вимоги Заявника в частині інфляційних втрат в розмірі 49 704 грн. 09 коп. та зобов'язує Розпорядника майна включити грошові вимоги в розмірі 49 704 грн. 09 коп. у реєстр вимог кредиторів Боржника відповідно до черговості визначеної статтею 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме в шосту чергу.

Відповідно до статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір судового збору, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах.

Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає ухвалу місцевого господарського суду в цій частині щодо визнання даних вимог без змін.

Водночас, з огляду на існуючі заперечення Заявника, колегія суду враховуючи усе вище встановлене в даній судовій постанові вважає за необхідне зазначити, що частинами 1, 2 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що: конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство; відлік, строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство; зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Поряд з тим, частиною 4 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що: особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Тобто, статтею 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено саме тридцятиденний строк від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство щодо подання заяв з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, який є граничним і поновленню не підлягає.

24 липня 2014 року на офіційному веб - сайті Вищого господарського суду України розміщено оголошення (повідомлення) про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника.

Водночас, лише 27 серпня 2014 року, згідно відмітки штампа господарського суду Хмельницької області за Вх. № 05-06/795/14 (а.с. 1) було подано заяву Заявника з кредиторськими вимогами до Боржника.

Що ж стосується заперечення Заявника поданого в судовому засіданні та копії заяви про грошові вимоги Заявника, в котрих, Заявник посилаючись на відмітку вхідного штампа господарського суду Хмельницької області, який міститься на копії заяви про грошові вимоги (а.с. 65), яким зазначено дату одержання даної заяви " 22. 08 .2014 р.", просить суд змінити ухвалу місцевого господарського суду та включити дані вимоги в частині інфляційних та річних в четверту чергу, то колегія суду відхиляє дані заперечення, оскільки, в матеріалах справи відсутні будь-які інші дані щодо реєстрації даної заяви господарським місцевим судом саме 22 серпня 2014 року та внесення її до бази даних діловодства під відповідним реєстраційним номером.

Крім того, відповідно до вимог пункту 2.1.2 Інструкції з діловодства в господарських судах від 20 лютого 2013 року № 28, за усним зверненням особи, яка подала процесуальний документ до суду, на першій сторінці наданої нею копії документа працівник апарату суду, який прийняв документ, проставляє штамп суду із зазначенням дати (у разі необхідності -часу) отримання документа, своєї посади, прізвища та підпису і повертає копію особи.

Водночас, дана відмітка не містить посади та прізвища особи, котра прийняла документ шляхом проставлення відповідної відмітки на копії заяви про грошові вимоги.

З огляду на все вищевказане суд критично оцінює даний документі не приймає його як належний і допустимий в розумінні статтей 33-34 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, суд констатує неподання стороною оригіналу поданого документу в розрізі закінчення строку для розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду.

Разом з тим, оскільки, в площинні визначеного статтю 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" граничний строк для подання заяви про грошові вимоги припадає на 26 серпня 2014 року, а Заявником подано до суду заяву 27 серпня 2014 року, тобто поза межами граничного строку уже після закінчення тридцятиденного строку, встановленого для їх подання, то колегія суду констатує, що заявлені додаткові грошові вимоги до Боржника належить включити до вимог шостої черги (що зроблено вище у даній судовій постанові, та що зроблено в ухвалі місцевого госопдарського суду).

Окрім того, суд наголошує на тому, що з матеріалів справи вбачається, що за звернення до суду з заявою про грошові вимоги до боржника Заявником було сплачено 1 218 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією від 24 березня 2014 року.

При цьому, колегія суду звертає увагу, що пунктом 4.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського прорцесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7 передбачено, що:розподіл сум судового збору (так само як й інших судових витрат) у непозовному провадженні, як-то у справах про банкрутство, про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів тощо, здійснюється, оскільки інше не передбачено законом, за загальним правилом статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з розглядом заяви Заявника та визнанням вимог Заявника частково, а саме у розмірі 109 758 грн. 41 коп., колегія суду керуючись статтею 49 Господарського процесуального кодексу України в площинні пункту 4.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського прорцесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7, вважає за належне віднести до грошових вимог Заявника, які підлягають погашенню в першу чергу 105 грн. 28 коп. судового збору, сплаченого згідно квитанції від 24 березня 2014 року за подання заяви до місцевого господарського суду. Вимоги в частині визнання судових витрат в розмірі 795 грн. 28 коп. відхилити.

З огляду на усе зазначене вище Рівненський апеляційний господарський приходить до висновку про наявність законних підстав для визнання грошових вимог Заявника та включення їх в реєстр вимог кредиторів, відповідно до черговості визначеної саме статтею 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З огляду на усе вищевказане, колегія суду вважає інші доводи апеллянта (окрім тих, що частково стосуються пені та річних, і котрі враховані вище при зміні судового рішення) є безпідставними та спростовуються усім вищевказаним та доказами наявними в матеріалах справи, а відтак до уваги Рівненським апеляційним господарським судом не беруться.

Враховуючи усе вищевказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала підлягає зміні в частині визнання грошових вимог Заявника стосовно розміру пені та річних, в решті ухвалу залишити без змін.

Керуючись статтями 1, 23, 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтями 49, 99, 101, 103-105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр" - задоволити частково.

2. Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 3 лютого 2015 року в справі № 924/159/14 змінити, виклавши пункти 1 та 2 даної ухвали в наступній редакції:

"1. Визнати вимоги громадянки ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант Центр" (м. Хмельницький, вул. Озерна, 20, код 30145299) в розмірі 109 863 коп. 69 коп., з яких 105 грн. 28 коп. судовий збір та 47 939 грн. 02 коп. пені, 12 115 грн. 30 коп. річних та 49 704 грн. 09 коп. інфляційних нарахувань.

Вимоги на суму 1 103 грн. 58 коп. річних, 1 230 990 грн. 98 коп. пені та 1 112 грн. 72 коп. судового збору відхилити.

2. Зобов'язати Розпорядника майна - включити вимоги громадянки ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант Центр" (м. Хмельницький, вул. Озерна, 20, код 30145299) у реєстр вимог кредиторів боржника відповідно до черговості визначеної статтею 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема 105 грн. 28 коп. - до вимог, які підлягають погашенню в першу чергу та 109 758 грн. 41 коп. - до вимог, які підлягають погашенню в шосту чергу".

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 924/159/14 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Філіпова Т.Л.