Справа № 463/140/15-ц

Провадження № 22-ц/779/771/2015

Категорія 30

Головуючий у 1 інстанції Нор Н.В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Вакарук В.М., Ясеновенко Л.В.

секретаря Драганчук У.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Львівської області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 16 січня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 16 січня 2015 року відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Львівської області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що юрисдикція судів не поширюється на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої постановленням судом завідомо неправосудної ухвали.

Не відповідають обставинам справи, на думку апелянта, і висновки суду про те, що ним оскаржуються дії апеляційного суду Львівської області, оскільки такі дії вже оскаржені і визнані незаконними судом вищої інстанції.

Посилаючись на п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади», суд не вказав на підставі яких норм Конституції України постанова Пленуму Верховного Суду України має більшу юридичну силу від Конституції України, рішень Конституційного Суду України та законів України.

Також апелянт зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд допустив порушення ст.ст. 8, 40, 55, 56 Конституції України, а сама ухвала не узгоджується з рішеннями Конституційного Суду України №6-зп від 25.11.1997 року, №9-зп від 25.12.1997 року, №12-рп від 03.10.2001 року та № 15-рп від 09.07.2002 року про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З наведених підстав просить ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 16 січня 2015 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Голова Апеляційного суду Львівської області надіслав суду листа, в якому просив справу слухати у відсутності представника суду.

З урахування положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді апеляційного суду Львівської області від 06.07.2012 року залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22.05.2012 року та надано апелянту строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання апелянтом ухвали, оскільки апелянт не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги (а.с. 8).

Ухвалою судді апеляційного суду Львівської області від 19.09.2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22.05.2012 року повернуто апелянту (а.с. 10).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.12.2012 року (а.с. 11-12) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу судді апеляційного суду Львівської області від 19.09.2012 року скасовано, а справу направлено до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, посилаючись на порушення апеляційним судом Львівської області його прав, гарантованих ст.ст. 8, 40, 55, 56 Конституції України, шляхом постановлення завідомо неправосудних ухвал від 06.07.2012 року та 19.09.2012 року і, таким чином, позбавлення його доступу до правосуддя, просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті протиправних дій апеляційного суду Львівської області, які спричинили приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Відмовляючи у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції виходив з положень ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Проте, в зазначених вище випадках між позивачами та суддями (відповідачами) такі правовідносини не виникають, тому такі спори не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади», виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

У постанові від 12.06.2009 року №6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що у розумінні положень ч. 1 ст. 2, п.п. 1, 7 і 9 ст. 3, ст. 17, ч. 3 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Вказані роз'яснення Пленуму Верховного Суду України відповідають положенням ст.ст. 62, 126, 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Доводи апелянта, що ним не оскаржуються дії апеляційного суду, оскільки такі вже оскаржені та визнані незаконними Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, не заслуговують на увагу, так як ним оскаржено ухвалу судді апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2012 року про повернення апеляційної скарги, яка скасована ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2012 року. А за змістом позовної заяви позивач просить стягнути з відповідачів моральну шкоду, спричинену суддею апеляційного суду Львівської області Береза В.В., яка полягає у моральних стражданнях в результаті приниження честі, гідності, ділової репутації і ін.

Посилання апелянта на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд допустив порушення ст.ст. 8, 40, 55, 56 Конституції України, а сама ухвала не узгоджується з рішеннями Конституційного Суду України №6-зп від 25.11.1997 року, №9-зп від 25.12.1997 року, №12-рп від 03.10.2001 року та № 15-рп від 09.07.2002 року про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, є його суб'єктивним твердженням.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновку суду не спростовують.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а тому підстав для її задоволення не вбачається.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 16 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Вакарук В.М.

Ясеновенко Л.В.