ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2015Справа №910/5200/15-г

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши матеріали справи

за позовомМіністерства оборони України

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтросервіс"

простягнення 277 893 грн 00 коп.

Представники:

від позивача: Прокопчук І.Т., довіреність №220/140/д від 28.01.2015 Гуринець Д.П., довіреність №220/141/д від 28.01.2015

від відповідача: Мироновська А.О., довіреність від 26.03.2015

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.03.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтросервіс" про стягнення 277 893 грн 00 коп. штрафу за відмову від виконання зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти №343/3/32 від 15.12.2014.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти №343/3/32 від 15.12.2014, а саме відмовився від виконання обов'язку щодо поставки товару, у зв'язку із чим позивачем нараховано відповідачу 277 893 грн 00 коп. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 порушено провадження у справі № 910/5200/15-г, розгляд справи призначений на 30.03.2015.

23.03.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

27.03.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду.

У судове засідання 30.03.2015 з'явились представники позивача та надали пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримали вимоги у повному обсязі.

У судове засідання 30.03.2015 з'явився представник відповідача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечив проти задоволення позову.

В судовому засіданні 30.03.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

15.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрінтросервіс" (постачальник за договором) та Міністерством оборони України (замовник за договором) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №343/3/32, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується до 25.12.2014 поставити замовнику товар відповідно до специфікації (додаток №1 до договору), а саме електроагрегати дизельні у кількості 300 шт., а замовник зобов'язується прийняти і оплатити товар (п. 1.1. договору).

Поставка товару здійснюється після підписання договору постачальником до 25.12.2014 (п. 5.1. договору). Датою виконання зобов'язання по постачанню товарів є дата підписання вантажоодержувачем актів приймання-передавання товару (додаток №2 до договору) (п. 5.10. договору).

Після закінчення надання товару за договором сторони у місячний строк проводять остаточну звірку розрахунків. За умови відсутності заборгованості між сторонами, акт звірки розрахунків (додаток №3 до договору) між сторонами за наданий товар є підтвердженням повного виконання сторонами цього договору (п. 4.4. договору).

Строк дії договору встановлено до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань по договору (п. 10.1. договору). Закінчення строків договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов, які мали місце під час дії договору (п. 10.2. договору).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки товару в строк по 25.12.2014, а саме:

- 22.12.2014 було поставлено електроагрегати дизельні у кількості 85 шт. (видаткова накладна №353 від 22.12.2014, акт приймання-передавання №1 від 22.12.2014);

- 25.12.2014 було поставлено електроагрегати дизельні у кількості 65 шт. (видаткова накладна №362 від 25.12.2014, акт приймання-передавання №1 від 25.12.2014),

а всього електроагрегати дизельні у кількості 150 шт. на суму 3 969 900 грн 00 коп.

Позивачем поставлений товар оплачено, що підтверджується платіжними дорученнями №343/1/64 від 24.12.2014 та №343/1/89 від 26.12.2014.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

У зв'язку із неповним виконанням відповідачем зобов'язань за договором позивачем було виставлено відповідачу претензію №343.3/2176 від 31.12.2014, в якій позивач вимагав сплатити штрафні санкції, а саме 23 819 грн 40 коп. пені та 277 893 грн 00 коп. штрафу.

Відповідач частково задовольнив претензію позивача, сплативши 23 819 грн 40 коп. пені (платіжне доручення №84 від 09.02.2015), сплачувати штраф відмовився, мотивуючи це тим, що штраф нараховується за прострочення більше 30 днів, а, оскільки договір між сторонами закінчився 31.12.2014 і додатковою угодою не продовжений, у позивача відсутні підстави для нарахування 7% штрафу.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, а саме - за відмову від постачання електроагрегатів дизельних у кількості 150 шт., позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 277 893 грн 00 коп. 7% штрафу.

Відповідач з позовом не погоджується, вказує, що від постачання товару не відмовлявся, просив позивача продовжити строк дії договору на місяць для повного виконання взятих на себе зобов'язань. У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на відсутність у позивача підстав для нарахування 7% штрафу, оскільки договір між сторонами закінчився 31.12.2014 і додатковою угодою не продовжений, а, отже, прострочення не тривало понад 30 днів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 7.3. договору у разі порушення встановленого умовами договору терміну виконання зобов'язань постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% вартості товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів або за відмову від постачання, додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Дії відповідача, а саме - відмова від постачання електроагрегатів дизельних у кількості 150 шт. у строк до 25.12.2014, є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування штрафу) відповідно до пункту 7.3. договору.

З огляду на вищенаведене та доведення факту невиконання відповідачем обов'язку з поставки електроагрегатів дизельних у кількості 150 шт. у строк до 25.12.2014, вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу підлягають задоволенню у розмірі 277 893 грн 00 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на це, судові витрати покладаються на відповідача у повному обсязі у розмірі 5 557 грн 86 коп..

При розгляді справи судом встановлено, що при поданні позовної заяви про стягнення 277 893 грн 00 коп. Міністерством оборони України було сплачено судовий збір в сумі 6 034 грн 25 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 248/58 від 27.01.2015.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014, № 80-VIII, з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір", позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 476 грн 39 коп. (6 034 грн 25 коп. - 5 557 грн 86 коп.) судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 248/58 від 27.01.2015.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтросервіс" (04073, м.Київ, вул. Сирецька, буд. 28/2, ідентифікаційний код 38390976) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 00034022) штраф у розмірі 277 893 (двісті сімдесят сім тисяч вісімсот дев'яносто три) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 557 (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім) грн 86 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Повернути Міністерству оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 00034022) з Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Платник: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк платника: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у сумі 476 (чотириста сімдесят шість) грн 39 коп., як такий, що внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перерахований за платіжним дорученням № 248/58 від 27.01.2015, яке знаходиться в матеріалах справи № 910/5200/15-г.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 02.04.2015

Суддя Н.Б. Плотницька