КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. Справа№ 910/17416/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї та

Коломийському районі

на рішення Господарського суду Київської області

від 11.12.2014р.

у справі №910/17416/14 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї та

Коломийському районі

до Державного спеціалізованого підприємства

"Чорнобильський спецкомбінат"

про стягнення 53 424,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї та Коломийському районі (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильський спецкомбінат" (далі - відповідач) 53 424,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було надано позивачу недостовірну довідку про заробітну плату Мацьків М.М., на підставі якої здійснено невірний розрахунок пенсії Мацьків М.М.

Позивач стверджує, що Мацьків М.М. було безпідставно виплачено пенсію на суму 53 424,38 грн. і вказані грошові кошти є шкодою у розумінні ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яку має відшкодувати відповідач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2014р., на підставі ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї та Коломийському районі було передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва (том справи - 1, аркуші справи - 1-2).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.09.2014р., на підставі ст. ст. 12, 62 Господарського процесуального кодексу України, було відмовлено в прийнятті позовної заяви Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї та Коломийському районі (том справи - 1, аркуші справи - 21-22).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 41-45) вищевказану ухвалу Господарського суду Київської області від 08.09.2014р. було скасовано, справу №910/17416/14 передано на розгляд до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.11.2014р. справу №910/17416/14 було прийнято до провадження (том справи - 1, аркуші справи - 47-48).

Рішенням Господарського суду Київської області у справі №910/17416/14 від 11.12.2014р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено (том справи - 1, аркуші справи - 82-85).

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області у справі №910/17416/14 від 11.12.2014р. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач наголошував на тому, що судом не було враховано ту обставину, що відповідачем внаслідок надання недостовірних даних щодо трудової діяльності Мацьків М.М. завдано шкоду державі в сумі 53 424,38 грн., оскільки вказані кошти були виплачені вказаній особі як пенсія, а отже, згідно з положеннями ч.2 ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відповідач зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.03.2015р.

20.03.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість скарги позивача та її непідтвердженість належними доказами, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Представник позивача в судове засідання 23.03.2015р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу у відсутності представника позивача за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.03.2015р. представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним і об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 23.03.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 24.03.2015р.

В судове засідання 24.03.2015р. представники сторін не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь у судових засіданнях є правом, а не обов'язком сторони або учасника судового процесу, яким сторона (учасник судового процесу) користується на власний розсуд.

Явка представників сторін в судові засідання не була визнана судом обов'язковою. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про судовий розгляд, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 24.03.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, надані у попередньому судовому засіданні, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

У позивача перебуває на обліку як одержувач пенсії Мацьків Марія Миколаївна, якій з 22.01.1997р. було призначено пенсію по інвалідності.

При встановленні розміру пенсії враховувалася довідка про заробітну плату №1164 від 11.08.1997р. за період з 25.06.1987р. до 26.07.1987р., видана Державним торгівельним підприємством "Чорнобиль", згідно з якою годинна тарифна ставка зазначена в розмірі 0,687 (кратність 3) (том справи - 1, аркуш справи - 8).

В липні 2013 року позивач отримав від відповідача нові довідки про заробітну плату №17/331-13 (вих.№212-3448 від 24.07.2013р.) та пільговий стаж роботи №17/428-13 (вих.№212-3448 від 24.07.2013р.) Мацьків Марії Миколаївни (том справи - 1, аркуші справи - 10-12).

При цьому, в супровідному листі вих.№212-3447 від 24.07.2013р., з яким на адресу позивача було направлено вищезгадані довідки (том справи - 1, аркуш справи - 9), було зазначено про те, що раніше видану довідку №1164 від 11.08.1997р. на Мацьків М.М. слід вважати недійсною і брати до роботи довідки №17/247/13, №17/428-13.

З матеріалів справи вбачається, що в довідці №17/428-13 за період з 25.06.1987р. по 26.07.1987р. визначено розмір годинної тарифної ставки - 0,557, а кратність - 2. Окрім того, в довідці міститься приписка про те, що розрахунок складався без врахування середнього заробітку, який повинен виплачуватись за основним місцем роботи за фактично відпрацьований час.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №6276/03 від 07.05.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 13), в якій зазначив про те, що призначення пенсії Мацьків М.М. здійснювалося на підставі невірно виданої відповідачем довідки №1164 від 11.08.1997р., внаслідок чого за період з січня 2012р. по серпень 2013р. на користь Мацьків М.М. було здійснено переплату пенсії у загальній сумі 53 424,38 грн. Позивач просив відповідача сплатити заборгованість у сумі 53 424,38 грн.

У відповідь на претензію позивача (том справи - 1, аркуші справи - 14-15) відповідач зазначив про те, що довідку №1164 від 11.08.1997р. було складено відповідно до вимог чинного законодавства і просив вважати її дійсною. При цьому відповідач наголошував на недійсності довідки №17/428-13 та безпідставність вимоги про повернення суми переплати пенсії.

Однак позивач вважає, що внаслідок надання відповідачем недостовірних відомостей, викладених у довідці №1164 від 11.08.1997р., державі було завдано шкоди в розмірі 53 424,38 грн., яка підлягає відшкодуванню відповідачем в повному обсязі згідно з положеннями ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно зі ст. ст. 1-3 названого Закону пенсійні виплати - це грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати. Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Суб'єктами солідарної системи є: застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи; страхувальники; Пенсійний фонд; уповноважений банк; підприємства, установи, організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці, зокрема, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Умови призначення пенсії по інвалідності наведені в ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

В ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Згідно зі ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 53 424,38 грн. надмірно виплаченої пенсії Мацьків М.М. Вказані грошові кошти позивач вважає шкодою, завданою державі внаслідок того, що відповідач надав позивачу в довідці №1164 від 11.08.1997р. недостовірні відомості, які були використані при визначенні розміру пенсії Мацьків М.М.

Фактично розбіжності у довідках №1164 від 11.08.1997р. та №17/428-13 (вих.№212-3448 від 24.07.2013р.) стосуються годинної тарифної ставки та коефіцієнту кратності.

В процесі судового розгляду було встановлено, що в довідку №1164 від 11.08.1997р. були не лише перенесені показники з первинних документів за 1987 рік, а й здійснено спеціальний розрахунок (перерахунок) належних виплат, які підлягали врахуванню при призначенні пенсії Мацьків М.М.

При цьому, підставою для видачі довідки №1164 від 11.08.1997р. слугували постанова Кабінету Міністрів України від 30.05.1997р. №523 "Про затвердження нового Положення обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пенсій у зв'язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи" та лист Міністерства праці України, Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і Міністерства фінансів України від 29.10.1992р. №09-3751.

При здійсненні перерахунку з урахуванням кратності за основний час роботи, за відпрацьовані вихідні дні, понаднормовані часи та премії відповідачем враховувався лист Міністерства праці та соціальної політики України від 13.04.2001р. №1652-018-2, яким визначається порядок оплати праці у зоні відчуження ЧАЕС у 1986-1990 роках.

Згідно з роз'ясненням Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 05.10.1973р. №13/30, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 05.10.1973р. №266/30, робітникам, яким годинні тарифні ставки за основним місцем роботи були встановлені при 7(8)-годинному робочому дні, перерахунок тарифних ставок на 6-годинний робочий день проводиться наступним чином: відповідна годинна тарифна ставка при 7(8) годинному робочому дні множилась на тривалість робочого часу в годинах на місяць, а одержаний результат ділився на середню тривалість робочого часу за місяць при 6-годинному робочому дні.

Таким чином, в довідці №1164 від 11.08.1997р. годинна тарифна ставка 0,687 була визначена у вірному розмірі.

З урахуванням того, що Мацьків М.М. працювала в їдальні №19, яка була розташована у м. Прип'яті та знаходилась у 3 зоні небезпеки, де оплата праці повинна була проводитись з урахуванням коефіцієнта кратності 4 тільки для постійних працівників, а для відряджених зберігалася заробітна плата за основним місцем роботи, звідки вони були відряджені, і застосовувався коефіцієнт кратності 3.

Віднесення м. Прип'яті до 3 зони небезпеки підтверджується Переліком населених пунктів і виробничих об'єктів, де оплата праці проводилася відповідно до зон небезпеки, затвердженого рішенням Урядової комісії від 07.08.1986р. №87 (лист Держкомпраці УРСР від 26.08.1996р. №115), від 19.08.1986р. №108 (листи Держкомпаці УРСР від 26.08.1986р. №124, від 18.09.1986р. №140), від 05.01.1981р. №339 (лист Держкомпраці УРСР від 09.01.1987р. №1).

Таким чином, у довідці №1164 від 11.08.1997р. було вірно визначено коефіцієнт кратності у розмірі 3.

Натомість при складанні довідки №17/428-13 (вих.№212-3448 від 24.07.2013р.) було невірно визначено коефіцієнт кратності 2, оскільки як уже зазначалося вище м. Прип'ять віднесено до 3 зони небезпеки, а тому при здійсненні розрахунку по заробітній платі Мацьків М.М. підлягав застосуванню коефіцієнт кратності 3.

Окрім того, довідка №17/428-13 (вих.№212-3448 від 24.07.2013р.) містить цифрові показники щодо нарахувань з довідки-розрахунку відрядженим працівникам. При цьому, вказана довідка була складена техніком архіву підприємства, який не мав права здійснювати перерахунок заробітної плати, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №886 від 26.09.2012р. «Про затвердження «Типового положення про комісії з визначення даних про заробітну плату відряджених працівників за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках» з 2012 року видача працівнику довідки є обов'язком регіональної комісії. Зустрічної перевірки щодо достовірності видачі відповідачем довідок №1164 від 11.08.1997р. та №17/428-13 (вих.№212-3448 від 24.07.2013р.) позивачем не проводилося.

Згідно з п.8 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини відповідача. При цьому обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і збитками покладено на позивача.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що 53 424,38 грн. виплаченої Мацьків М.М. пенсії є саме шкодою, заподіяною відповідачем державі внаслідок видачі недостовірних документів, яка підлягає стягненню в силу ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

До того ж, як уже зазначалося вище, відповідач у відповіді на претензію вих.№237-2576 від 12.06.2014р. повідомив позивача про дійсність довідки №1164 від 11.08.1997р. та безпідставність вимоги про повернення переплати пенсії.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За результатами перегляду справи апеляційним господарським судом не було встановлено повний склад правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування шкоди, а саме: наявності шкоди, протиправної поведінки та вини відповідача, причино-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та діями (бездіяльністю) відповідача, а відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи (в даному випадку - відповідача).

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Однак позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на позивача (апелянта).

Однак відповідно до п.18 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" Пенсійний фонд України та його органи звільняються від сплати судового збору. Тобто, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2014р. у справі №910/17416/14 позивачем судові витрати понесені не були.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї та Коломийському районі залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 11.12.2014р. у справі №910/17416/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/17416/14 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков