Справа №519/792/12

Провадження №2/263/30/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року Жовтневий районний суд м.Маріуполя в складі головуючого судді Папаценко П.І., при секретарі Домановій І.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Чара» про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2007 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПП «Чара», в обґрунтування якого зазначила наступне. Згідно рішення власника ПП «Чара» ОСОБА_2 від 19.02.1999 року позивачці дозволено залучення особистих грошових коштів в розмірі 1452833грн. на умовах позики. На виконання вказаного рішення 2.03.1999 року між нею та відповідачем був укладений договір позики, за яким вона зобов'язалась передати до каси підприємства власні грошові кошти в зазначеній сумі окремими частинами з 2.03.1999 року по 31.12.2001 року, з правом повернення позики у будь-який час. Позивачка виконала умови договору позики щодо внесення коштів до підприємства, що підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів за підписами касира та головного бухгалтеру, скріпленими печаткою ПП «Чара». 5.04.2006 року засновник ПП «Чара» ОСОБА_2 подарувала корпоративні права підприємства ОСОБА_3, про що до статуту підприємства було внесено відповідні зміни. У 2007 році позивач звернулась з вимогою до нового засновника повернути суму позики, але їй відповідачем було відмовлено. У зв'язку з цим просила стягнути з ПП «Чара» борг у вказаній сумі.

Згідно автоматичного розподілу справ між суддями Жовтневого районного суду м.Маріуполя вказану цивільну справу 4.07.2014 року призначено для розгляду головуючому судді Папаценко П.І.

На думку суду винесення справедливого та законного рішення у справі неможливо без аналізу, оцінки наданих сторонами доказів та позиції сторін під час попередніх судових розглядах позовної заяви ОСОБА_1

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 21.05.2007 року задоволено позов ОСОБА_1, з ПП «Чара» стягнуто на користь позивача борг за договором позики від 2.03.1999 року в сумі 1452833 грн. (т.1, а.с.96-98)

У судовому засіданні 21.05.2007 року, згідно протоколу судового засідання, перед винесенням вказаного рішення:

- позивач ОСОБА_1 та її представник наполягали на задоволені позову на підставах, зазначених в позовній заяві;

- представник відповідача Продун Г.М. стверджувала про повернення 12.04.2006 року ОСОБА_1 боргу, про що свідчить копія розписки від 12.04.2006 року та рішення засновника ОСОБА_2 від 20.03.2002 року;

- свідки: ОСОБА_5, що на час розгляду справи виконувала обов'язки директора ПП «Чара», та бухгалтер-касир ПП «Чара» ОСОБА_6 підтвердили факт внесення позивачкою в касу ПП «Чара» зазначеної суми у розмірі 1452833грн. (т.1, а.с.90-94)

З приводу зазначених обставин від учасників судового розгляду справи не надходило зауважень щодо вказаного протоколу судового засідання.

На рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 21.05.2007 року директор ПП «Чара» ОСОБА_5 19.06.2007 року подала апеляційну скаргу (т.1, а.с.109-116), за якою підставами скасування рішення суду були наступні обставини:

- суд не врахував при ухвалені рішення взаємовідносини між позивачкою і засновником ПП «Чара» ОСОБА_2, яка за нотаріально посвідченим договором від 25.04.2006 року подарувала свої корпоративні права сину ОСОБА_3, оскільки позивачка, зловживаючи довірою засновника, неодноразово використовувала засновника в своїх інтересах. Так, за участю свого зятя ОСОБА_7 за виданим нею чеком, викрала з поточного рахунку відповідача 596400 грн.;

- ще перед своїм звільненням 11.04.2007 року з посади директора підприємства позивачка знищила всі документи фінансово-господарської діяльності підприємства з 1998 року по 2003 рік, тому копія оскаржуваного договору позики відсутня на підприємстві;

- за своїм матеріальним становищем позивачка не могла мати таку суму грошей, а тим більше передавати їх в борг безвідсотково і не вимагати повернення протягом більш як восьми років;

- не звернуто уваги на рішення засновника ОСОБА_2 від 20.03.2002 року, згідно якого позикові кошти в сумі 2200000 грн., отримані від громадян без зазначення конкретної суми, в тому числі і від позивачки, вона приймає на себе;

- не надано належної оцінки акту обліку кредитної заборгованості підприємства станом на 1 липня 2002 року, підписаного самою позивачкою, де будь-яка заборгованість підприємства перед нею не зазначена, а також розписці позивачки про отримання 12.04.2006 року від ОСОБА_2 боргу в сумі 1500000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 6.08.2007 року апеляційну скаргу ПП «Чара» задоволено частково, залишено без змін рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 21.05.2007 року в частині стягнення з ПП «Чара» на користь позивача суми боргу за договором позики від 2.03.1999 року в розмірі 1452833 грн.

17.08.2007 року до Верховного Суду України надійшла касаційна скарга директор ПП «Чара» ОСОБА_5, яка просила скасувати рішення від 21.05.2007 року Жовтневого районного суду м.Маріуполя, ухвалу від 6.08.2007 року Апеляційного суду Донецької області та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на наступні обставини:

- у позивача не має оригіналу рішення власника від 19.02.1999 року, тільки Апеляційний суд Донецької області оглянув та долучив до матеріалів справи договір позики від 2.03.1999 року в оригіналі;

- про підробку договору позики від 2.03.1999 року свідчить наступне: позов не позначений марками гербового збору; за змістом у 1999 році ПП «Чара» подобні договори позики не укладались; сам договір позики від 2.03.1999 року в документах ПП «Чара» відсутній; текст змісту договору складений таким чином, що враховує обставини 2007 року, які не могли бути передбачені сторонами в 1999 році; станом на 2.03.1999 року ПП «Чара» знаходилось за юридичною адресою: м.Маріуполь, пр.Металургів, 64, а не за адресою: пр.Металургів 95;

- прибуткові касові ордери є первинною формою обліку касових операцій, самі по собі у відсутності касової книги та інших первинних документів не можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості;

- не прийняті до уваги: рішення засновника ОСОБА_2 від 20.03.2002 року; розписка позивача про отримання 12.04.2006 року від ОСОБА_2 в погашення позики по договору від 2.03.1999 року грошової суми в розмірі 1500000 грн.; розшифровка кредиторської заборгованості ПП «Чара» станом на 1.07.2002 року, баланси ПП «Чара» за період з 1999 року по 2002 рік. (т.2, а.с.24-32)

Ухвалою Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3.04.2008 року касаційна скарга ПП «Чара» відхилена, оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушення судом норм матеріального та процесуального права, рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 21.05.2007 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 6.08.2007 року залишені без змін.

16.12.2010 року представник ПП «Чара» Мізрахін І.В. надав до Жовтневого районного суду м.Маріуполя заяву про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 21.05.2007 року з наступних підстав:

- при здійсненні ліквідаційної процедури щодо ліквідації ПП «Чара», що була розпочата лише 24.11.2008 року, голові ліквідаційної комісії Мізрахіну І.В. стало відомо про вказане судове рішення, а фінансові документи підприємства, матеріали перевірок державних органів та висновки експертів свідчать про відсутність надходжень коштів від ОСОБА_1;

- викладені обставини мають суттєве значення для вирішення спірних правовідносин, вони є нововиявленими, адже не були досліджені судом, незважаючи на їх існування під час розгляду справи та про них не було відомо представникові ПП «Чара».

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 22.03.2011 року відмовлено у задоволені заяви голови ліквідаційної комісії ПП «Чара» про перегляд рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 21.05.2007 року у зв'язку з нововиявленими обставинами.(т.2, а.с.136)

На вказану ухвалу 18.04.2011 року Мізрахіним І.В. подана апеляційна скарга (т.2, а.с.137), за результатами розгляду якої ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 22.06.2011 року (т.2, а.с.189) апеляційна скарга відхилена, ухвала Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 22.03.2011 року залишена без змін.

20.07.2011 року до Вищого спеціалізованого суду України надійшла касаційна скарга представника ПП «Чара» Плугіної О.О. на ухвалу Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 22.03.2011 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 22.06.2011 року. (т.2, а.с.192-194)

Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 19.10.2011 року вказана касаційна скарга задоволена, скасовані ухвали від 22.03.2011 року та 22.06.2011 року, внаслідок розгляду справи судами за відсутності повноважного представника ПП «Чара» (т.2, а.с.211-213)

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 27.01.2012 року ПП «Чара» поновлений строк звернення до суду із заявою про перегляд рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 21.05.2007 року за нововиявленими обставинами, задоволено заяву про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення суду від 21.05.2007 року, яке скасовано. (т.2, а.с.267-272)

За вказаною ухвалою судом встановлені нововиявлені обставини, які не були і не могли бути відомі ПП «Чара» на час розгляду справи, якими є: судово-бухгалтерські експертизи №198/24 від 29.08.2008 року, №6701/25 від 16.04.2010 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 14.11.2011 року про відсутність у ПП «Чара» заборгованості перед ОСОБА_1

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 30.04.2013 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Чара» про стягнення боргу, стягнуто з ПП «Чара» на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 2.03.1999 року в сумі 1452833 грн. (т.5, а.с.235-239)

При прийняті вказаного рішення судом досліджені докази, враховане та приведене обґрунтування наступним обставинам, а саме:

- позиції представників відповідача Мізрахіна І.В., Продун Г.М., які позов не визнали з наступних підстав: договір позики від 2.03.1999 року та квитанції до прибуткових касових ордерів були виготовлені у 2007 році перед судовими засіданнями; рішення засновника ПП «Чара» ОСОБА_2 від 19.02.1999 року не відповідає формі, яка була зазвичай на ПП «Чара»; договір позики від 2.03.1999 року повинен бути набраний на печатній машині та мати марку гербового збору; оскільки не має первинних документів та касових книг за період з 1999 року по 2001 рік, неможливо встановити господарську діяльність підприємства; квитанції до прибуткових касових ордерів не можуть бути належними доказами, оскільки вони виписані під впливом погроз та не відповідають типовій формі первинного обліку касових операцій; іншого доходу ніж заробітна плата у ОСОБА_1 не було, тому вона не мала можливості надати у позику підприєиству1452833 грн.; згідно Статуту підприємства, ОСОБА_1 мала ліміт розпорядження коштами підприємства; за умовами укладеного договору дарування корпоративних прав ніякої заборгованості ПП «Чара» не має; у лютому 2007 році ОСОБА_1 організувала та провела процедуру знищення документів, а саме касових звітів та документів, які підтвердили б факт, що ніяких грошових коштів від ОСОБА_1 в касу підприємства не надходило; договір позики від 2.03.1999 року був неукладений, оскільки грошові кошти від ОСОБА_1 до каси підприємства не надходили, про що свідчать баланси підприємства, висновки судово-бухгалтерських експертиз №198/24 від 29.08.2008 року, №6701/25 від 16.04.2010 року про відсутність заборгованості ПП «Чара» перед ОСОБА_1 станом на 11.04.2007 року; рішення засновника ПП «Чара» ОСОБА_2 від 19.12.1999 року надане позивачем в копії, тому як доказ брати до уваги його неможливо, також в матеріалах справи відсутній оригінал договору позики від 2.03.1999 року;

- показам свідка ОСОБА_3, за якими: ОСОБА_1 працювала директором ПП «Чара» та ніколи не надавала підприємству особисті гроші; при відчуженні корпоративних прав ПП «Чара» нікому нічого не повинно; він звільнив ОСОБА_1 з роботи у квітні 2007 року, коли виявив розкрадання на підприємстві; в ПП «Чара» головним бухгалтером була ОСОБА_5, касиром - ОСОБА_6, які повідомили йому, що ОСОБА_1 примусила їх підписати квитанції до прибуткових касових ордерів; ОСОБА_1 знищила документи підприємства за строком їх зберігання, проти чого не заперечував, оскільки вважав, що вона правильно робить;

- показам свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, що працювали при ОСОБА_1 головним бухгалтером та касиром відповідно, за якими у березні 2007 року ОСОБА_1 примусила їх: ОСОБА_6 заповнити та підписати квитанції до прибуткових касових ордерів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, після чого ОСОБА_5 підписала квитанції;

- висновкам судово-бухгалтерських експертиз №198/24 від 29.08.2008 року, №6701/25 від 16.04.2010 року, розшифровки кредитної заборгованості ПП «Чара», рішення засновника ПП «Чара» ОСОБА_2 від 20.03.2002 року, та іншим доказам, наданим сторонами судового розгляду справи.

На вказане рішення представники відповідача Мізрахін І.В., Продун Г.М. 13.05.2013 року подали апеляційну скаргу (т.5, а.с.244-259), за результатами розгляду якої, рішенням Апеляційного суду Донецької області від 17.07.2013 року, апеляційну скаргу задоволено частково, рішення суду від 30.04.2013 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення частина тексту, в решті рішення залишено без змін. (т.5, а.с.330-333)

6.08.2013 року до Вищого спеціалізованого суду України надійшла касаційна скарга представника ПП «Чара» Мізрахіна І.В. на рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 30.04.2013 року та Апеляційного суду Донецької області від 17.07.2013 року. (т.6, а.с.19-28)

Ухвалою Колегії суддів судової плати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 14.05.2014 року вказані рішення скасовані, справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. (т.6, а.с.38-40)

За вказаною ухвалою підставами скасування рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 30.04.2013 року та Апеляційного суду Донецької області від 17.07.2013 року є наступні обставини:

- письмові докази, як правило, подаються в оригінали, в той же час, в матеріалах справи міститься копія договору позики від 2.03.1999 року, який і досліджувався судами, у порушення вимог закону суди не долучили до справи оригінали: цього договору, оскільки між сторонами виникли боргові зобов'язання, рішення засновника П.П. «Чара» ОСОБА_10 від 19.02.1999 року про залучення від ОСОБА_1 суми позики у розмірі 1500000 грн., квитанцій до прибуткових касових ордерів;

- судами не з'ясоване питання щодо повноважень директора ОСОБА_1 по розпорядженню майном підприємства, з урахуванням положень Статуту та чинного на момент укладення договору позики законодавства, зокрема положень ч.3 ст.62 ЦК УРСР, що має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки наділення повноваженнями щодо укладення договорів автоматично не означає, що уповноважена особа вправі розпоряджатися майном та грошовими коштами підприємства.

При новому судовому розгляді позивач ОСОБА_1, як і її представник ОСОБА_11, позовні вимоги підтримали в повному обсязі за наступним обґрунтуванням. Позивач працювала директором ПП «Чара» з 1996 року по квітень 2007 року, як приватна особа, надала в касу ПП «Чара» частинами грошові кошти у сумі 1452833 грн. на підставі договору позики від 2.03.1999 року, за яким мала право на повернення грошей у вказаний нею час. При прийняті у позивача грошових коштів касир підприємства ОСОБА_6 виписувала їй квитанції до прибуткового касового ордеру, ставила свій підпис, потім на квитанції ставила свій підпис та печатку головний бухгалтер підприємства ОСОБА_5 При розгляді справи у 2007 році ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили свої підписи на квитанціях, що позивач здавала гроші у касу підприємства та лише тепер при розгляді справи вказані свідки дали неправдиві показання, оскільки працюють на підприємстві, яким фактично керує Мізрахін І.В. Позовні вимоги підтверджуються квитанціями до прибуткових касових ордерів та договором позики від 02.03.1999 року. Крім того, договір позики був погоджений з засновником ПП «Чара» ОСОБА_2, що підтверджується рішенням останньої від 19.02.1999 року, за яким головному бухгалтеру ОСОБА_5 запропоновано отримати гроші від ОСОБА_1 згідно договору позики та прибуткових касових ордерів. Договір позики відповідає статтям 374-375 ЦК України 1963 року за яким позивачка повністю виконала свої обов'язки. Позивачка працювала директором ПП «Чара», тому до 2007 року не вимагала повернення боргу, оскільки знала, що гроші вкладені в розвиток господарської діяльності підприємства, а необхідність у вказаній сумі у позивачки виникла лише у 2007 році. Новий власник ПП «Чара» ОСОБА_3 не відмовляв позивачу у поверненні боргової суми, але у подальшому, 11.04.2007 року, незаконно звільнив її з підприємства та відмовив у виконанні боргових зобов'язань. 21.05.2007 року суд ухвалив рішення про стягнення з ПП «Чара» на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 1452833 гривень, але згодом рішенням було скасовано за нововиявленими обставинами, з якими позивач не погоджується, оскільки ПП «Чара» гроші позивачу не були повернуті, що підтверджується відсутністю розписки ОСОБА_1 та відсутністю банківського платіжного доручення про повернення їй боргу. Позивач надала підприємству в борг суму, яка менше ніж та, що була оговорена у договорі позики, тому що підприємство потребувало саме такої суми 1452833 грн., що оговорено п. 2.1 договору. Вона не повинна була контролювати отримання від неї підприємством грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства та їх подальше витрачання, оскільки договором позики такого обов'язку для позивача не передбачено. Повноваження ОСОБА_1 передбачені в Статуті підприємства. Борг ОСОБА_1 підприємство не повернув, розписка про отримання ОСОБА_1 від підприємства суми 1500000 грн. від 12.04.2006 року є підробленою. Нумерація квитанцій про отримання грошів від ОСОБА_1 зумовлюється тим, що у підприємства було приблизно 7 магазинів, дачний клуб, кафе, та ще пару об'єктів, з яких здавалася в касу підприємства виручка кожен день. Позову про визнання договору позики недійсним відповідач не подав до суду. Документи підприємства за період 1999 року по 2001 року були знищені комісією по закінченню терміну зберігання після проведення податкової перевірки. Під час їх знищення, головний бухгалтер ОСОБА_5 запропонувала позивачу забрати прибуткові касові ордери. Щодо долучення до матеріалів справ оригіналів документів: договору позики від 2.03.1999 року, рішення засновника ПП «Чара» ОСОБА_2 від 19.02.1999 року, квитанцій до прибуткових касових ордерів вважають за необхідне повідомити наступне. Копію оригіналу договору позики від 2.03.1999 року засвідчив 21.05.2007 року у судовому засіданні суддя Жовтневого районного суду м.Маріуполя під час розгляду позики ОСОБА_1 (т.1, а.с.6-7) В подальшому 6.08.2007 року в судовому засіданні Апеляційного суду Донецької області оригінал вказаного договору суд витребував у позивача та долучив до матеріалів справи про що свідчить журнал судового засідання , диск технічної фіксації вказаного судового засідання, який знаходиться в томі №5 справи, але на теперішній час в матеріалах справи цей договір відсутній з невідомих причин. Два інших оригінала договору знаходяться в ПП «Чара» та у його засновника. Рішення засновника ПП «Чара» ОСОБА_2 від 19.02.1999 року було виготовлено в одному екземплярі та було передане в бухгалтерію ПП «Чара» в особі головного бухгалтера ОСОБА_5 для виконання. За зверненням, позивачу виготовили ксерокопію вказаного рішення, яка знаходилась у неї та в подальшому була передана суду. Оригінали вказаних документів може надати суду відповідач, але цього не робить. В судовому засіданні позивач в котрий раз надала суду для дослідження оригінали квитанцій до прибуткових касових ордерів, прибуткові косові ордери, які суд засвідчив у присутності сторін по справі. Враховуючи наведені обставини позивач боїться долучити до матеріалів справи оригінали вказаних документів, так як не впевнена в їх збереженості судом, але готова їх надати по першій вимозі будь-якому суду. Просили задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача Мізрахін І.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на наступне. З жовтня 1996 року по 11.04.2007 року ОСОБА_1 займала посаду директора в ПП «Чара», її службові обов'язки регулювалися як трудовим контрактом, який був з нею укладений, так і Статутом підприємства та Законами України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про підприємства». Згідно Статуту підприємства, ОСОБА_1 мала ліміт розпорядження коштами підприємства, а саме не мала права приймати жодного рішення, пов'язаного з майновим станом підприємства. Вона не була усунута від розпорядження коштами підприємства, які підприємство отримувало від господарської діяльності. Всі розрахунки ПП «Чара» вело у безготівковій формі і ОСОБА_1 відповідала перед засновником підприємства за його фінансовий стан. За період з 1996 року по 2007 року підприємство повністю було підконтрольне ОСОБА_1, а саме, які документи складалися, як був організований бухгалтерський облік, облік касових операцій, взаєморозрахунки, позикові гроші, фінансова допомога та інше відносилося до компетенції ОСОБА_1 Заперечував факт одержання відповідачем в борг суми, яку просила стягнути позивачка на підтвердження чого вказав, що 25.04.2006 року ОСОБА_2 був укладений договір дарування корпоративних прав ПП «Чара» своєму сину ОСОБА_3, згідно умов якого є відомості про те, що ніякої заборгованості підприємство не має, про що скріплено підписом ОСОБА_2, яка на даний час померла. ОСОБА_3 посилив контроль за діяльністю підприємства та виявив розбіжності в діяльності ОСОБА_1 на посаді директора, в результаті чого у лютому 2007 року ОСОБА_1 організувала та провела процедуру знищення документів, а саме касових звітів та документів, які підтвердили б факт, що ніяких грошових коштів від ОСОБА_1 в касу підприємства не надходило. У зв'язку із тим, що підприємство отримало в кредит грошову суму у розмірі 600000 грн., 4.04.2007 року ОСОБА_1 незаконно заволоділа 596400 грн. ПП «Чара», які до каси підприємства не надійшли. ОСОБА_12 запропонував ОСОБА_1 в тижневий строк погасити цю заборгованість, але ОСОБА_1 відмовилася та 11.04.2007 року вона була звільнена за порушення трудової дисципліни. 12.04.2007 року ОСОБА_1 поштовим відправленням направила на адресу ПП «Чара» заяву від 4.04.2007 року, в якій просила зарахувати грошові кошти в сумі 596400 грн. в рахунок боргу підприємства перед нею. Їй була направлена відповідь, що підприємство заборгованості перед нею не має, окрім заборгованості по заробітній платі приблизно 700 грн. Після чого по даному факту підприємство звернулося з заявою про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, прокуратурою Донецької області порушена кримінальна справа за ч. 5 ст. 191 КК України, яка до теперішнього часу розслідується. Тому вважає, що саме небажання ОСОБА_1 повернути підприємству гроші, спричинило подачу нею у травні 2007 року позову про стягнення з підприємства боргу. Вважає що договір позики від 2.03.1999 року був неукладений, оскільки грошові кошти від ОСОБА_1 до каси підприємства не надходили, що підтверджується як свідченнями головного бухгалтера підприємства ОСОБА_5 та касира ОСОБА_6, так і балансами підприємства та висновками судово-бухгалтерських експертиз № 198/24 від 29.08.2008 року та № 6701/25 від 16.04.2010 року про відсутність заборгованості ПП «Чара» перед ОСОБА_1 станом на 11.04.2007 року, тому позов про визнання договору позики не подавався. Рішення засновника ПП «Чара» ОСОБА_2 від 19.02.1999 року, яким була дана згода на залучення особистих коштів у розмірі 1500000 грн. від директора ПП «Чара» ОСОБА_13, надано позивачем в копії, тому як доказ його брати до уваги неможливо. Також, в матеріалах справи відсутній оригінал договору позики від 02.03.1999 року. Іншого доходу ніж заробітна плата, яку отримувала ОСОБА_1, працюючи директором ПП «Чара», у неї не було, тому вона не мала можливості надати у позику підприємству суму, яку вона з нього вимагає.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що з 1998 року працювала головним бухгалтером ПП «Чара», з квітня 2007 року по листопад 2008 року - директором ПП «Чара». Коли ОСОБА_1 працювала директором ПП «Чара» відносини з нею були нормальні, у позивачки лише складний характер. В березні-лютому 2007 року весь архів ПП «Чара» з кінця 1996 року по 2003 рік було знищено. Підтвердила, що на оригіналах квитанцій та прибуткових касових ордерах, які досліджувались у судовому засіданні за її участі, стоїть її підпис, який вона ставила після підписання їх касиром підприємства ОСОБА_6, але підписувала вона їх під тиском позивачки, гроші до каси підприємства від ОСОБА_1 не надходили, тому підписані нею квитанції та прибуткові касові ордери безгрошові. Вказані документи виписала касир ПП «Чара» ОСОБА_6, але з її слів, їй відомо, що саме ОСОБА_1 заставила ОСОБА_6 виписати вказані документи та після чого остання принесла їх на підпис їй. В розшифровці балансу підприємства, у рядку «530 - кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги» підлягало відображенню заборгованість перед ОСОБА_1 та іншими фізичними особами, якщо б така заборгованість існувала, але вона відсутня. На підприємстві договори позики не укладалися, оскільки для цього необхідна ліцензія та сплата за це податків, а якщо необхідно було залучити грошові кошти, то оформлювалася фінансова допомога на поворотній основі.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що з березня 1997 року по квітень 2007 року працювала бухгалтером-касиром ПП «Чара», підпорядковувалася директору ОСОБА_1 та головному бухгалтеру ОСОБА_5, з квітня 2007 року по листопад 2008 року працювала головним бухгалтером ПП «Чара». Зі ОСОБА_1 у неї були лише робочі відносини. Приблизно в березні 2007 році ОСОБА_1 шляхом усного розпорядження примусила її виписати квитанції та прибуткові касові ордери за період з 1999 року по 2001 рік на суму біля 1500000 грн. після чого передала їх на підпис головному бухгалтеру ОСОБА_5 Виписані, підписані нею квитанції та прибуткові касові ордери є безгрошові, про що вона повідомила ОСОБА_5, але ОСОБА_3 про це не повідомила. При дослідженні оригіналів квитанцій в судовому засіданні пояснила, що деякі квитанції вона не виписувала, можливо виписувала, її донька, але всі підписувала вона. Фактично до каси підприємстві надходили гроші як фінансова допомога на поворотній основі, яку надавала лише засновник підприємства ОСОБА_2, а потім ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 працювала директором ПП «Чара» та ніколи не надавала підприємству особисті гроші у сумі 1500000 грн. При оформленні в 2006 році у нотаріуса відчуження матір'ю ОСОБА_2 на його користь корпоративних прав, він дізнався, що підприємство нікому нічого не повинно. ОСОБА_1 вимогу про повернення їй боргу не заявляла доки він не звільнив її у квітні 2007 року, коли виявив на підприємстві розкрадання. Про позов ОСОБА_1 дізнався після винесення рішення суду. Раніше у 2007 році у суді ПП «Чара» доказувало повернення грошових коштів ОСОБА_1, на теперішній час відповідач стверджує, що позивач не надавав позику у сумі 1452833грн. Протягом всього періоду існування ПП «Чара» головним бухгалтером була ОСОБА_5, касиром - ОСОБА_6, які повідомили його, що ОСОБА_1 примусила їх підписати квитанції до прибуткових касових ордерів, але до правоохоронних органів з приводу договору позики від 2.03.1999 року та документів, якими позивач підтверджує свій позов, він не звертався. ОСОБА_1 знищила документи підприємства за строком їх зберігання, він знав про це та не заперечував, оскільки вважав, що на той час вона правильно робить.

Представник відповідача Мізрахін І.В. в судових засіданнях надав суду докази, був присутнім під час дачі пояснень позивачем, її представником, допиті свідків, сам дав пояснення, приймав участь у досліджені квитанцій та прибуткових касових ордерів, але в подальшому в судові засідання перестав з'являтися без поважних причин, оскільки не надав документів поважності причини неявки до суду.

В останньому судовому засіданні 19.03.2015 року був присутнім власник ПП «Чара» ОСОБА_3, але не дочекавшись закінчення судового засідання покинув його.

При наведених обставинах суд вважає за можливе закінчити судового розгляду справи, оскільки надані сторонами докази дозволяються по суті вирішити спірні правові відносини.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 з 12.10.1996 року по 11.04.2007 року працювала на посаді директора ЧП «Чара», засновником якого була ОСОБА_2

Рішенням засновника ПП «Чара» ОСОБА_2 від 19.02.1999 року ухвалено надати згоду на залучення особистих коштів в розмірі 1500000 грн. від директора ПП «Чара» ОСОБА_1 для поповнення зворотних коштів підприємства на умовах довгострокового договору позики.

За положеннями Статуту ПП «Чара» у п.п. 3.1-3.3, 3.5.1 п/п «а»: засновник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Директор, будучи підзвітним засновнику, має право без довіреності представляти підприємство в усіх установах, підприємствах, організаціях і укладати всякого роду угоди і інші юридичні акти згідно діючого законодавства України.

На виконання рішення засновника ОСОБА_2, 2.03.1999 року між ОСОБА_1 та ПП «Чара», в особі директора ОСОБА_1, що діє на підставі статуту та наказу про прийняття на посаду директора, укладено договір позики, за яким ОСОБА_14 зобов'язалась передати ПП «Чара» позику власних грошових коштів в сумі 1500000 грн. окремими частками в строк з 2.03.1999 року по 31.12.2001 року з врахуванням ліміту каси підприємства та потреби в зворотних коштах, а ПП «Чара» зобов'язалося повернути позивачці суму позики в будь-який час на її вимогу і строк, визначений останньою.

В періоду з березня 1999 року по червень 2001 року згідно прибуткових касових ордерів і квитанцій до прибуткових касових ордерів від ОСОБА_1 ПП «Чара прийняті грошові кошти на виконання договору позики в сумі 1452833грн.

За актами про виділ до знищення первісних документів від 9.01.2003 року за 1999 рік, від 9.01.2004 року за 2000 рік, від 29.07.2005 року за 2001 рік, від 27.01.2006 року за 2002 рік, знищені за спливом строку зберігання, в т.ч. касова книга, касові ордери, платіжні доручення, звіти, касові банківські документи, квитанції, авансові звіти та інші документи. (т.2, а.с. 71-74)

5.04.2006 року засновник ПП «Чара» подарувала корпоративні права підприємства ОСОБА_3, про що до Статуту підприємства було внесено зміни. (т 1 а.с.9). У квітні 2007 році позивачка звернулася з вимогою повернути їй позику, але останнім їй було відмовлено, оскільки не визнав цей борг.

При вирішенні спірних правових відносин суд перш за все керується наступними вимогами процесуального, матеріального права.

Відповідно до ст.ст. 57-60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Крім того, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За вимогами ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 374 ЦК України 1963 року, який діяв на час укладення та виконання договору, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Подібні ознаки договору позики регламентовані ст.1046 ЦК України в редакції 2003 року, чинній на момент пред'явлення до суду ОСОБА_1 позовної заяви у 2007 році.

Згідно зі ст.153 ЦК України (в редакції 1963 року) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах

За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України 2003 року позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (в т.ч. грошові кошти у такій самій сумі) в строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 165 ЦК України (в ред. 1963 року), якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання. Аналогічні положення містяться у ст. 530 ЦК України, діючій станом на момент пред'явлення вимог позикодавця до позичальника у квітні 2007 року.

За ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до ст.ст. 256, 257, 261 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Незважаючи на те, що договір позики був укладений між позивачкою, як фізичною особою та нею же, як директором ПП «Чара», інтереси якого вона представляла, його не можна розглядати, як оформлений з порушенням вимог ст. 62 ЦК України 1963 року, тому що на час його укладення ОСОБА_1 не представляла суперечливі інтереси свої особисті та інтереси ПП «Чара», він був укладений не в інтересах позивачки, а в інтересах підприємства, яке вона представляла, і від цієї угоди особисто позивачка не одержувала ніяких благ або переваг, тому що її гроші використалися на потреби самого підприємства. Крім того, договір позики був погоджений з засновником ПП «Чара» ОСОБА_2, що підтверджується рішенням ОСОБА_2 від 19.02.1999 року.

Твердження представника відповідача про те, що суд не повинен брати до уваги у якості доказу рішення ОСОБА_2 від 19.02.1999 року, оскільки воно надано суду у копії, суд не бере до уваги, оскільки наведене рішення не визнане недійсним, крім того держателем цього документу має бути підприємство, яке не надало до суду його оригіналу.

Чинність рішення від 19.02.1999 року не скасована будь-якими належними і допустимими доказами. До таких доказів, як вважає суд, не можна віднести рішення засновника ОСОБА_3 від 10.01.2013 року про визнання рішення засновника ОСОБА_15 недійсним за ознаками несхожості її підпису, оскільки прийняття такого рішення не спростовано експертним висновком чи судовим рішенням і пов'язано із зайнятою позицією відповідача до позову щодо відсутності матеріально-правової відповідальності ПП «Чара» перед ОСОБА_1

Як вже було зазначено 2 березня 1999 року ОСОБА_1 уклала з відповідачем договір позики, який за своїм змістом і формою відповідає вимогам статей 374-375 ЦК України в редакції 1963 року та статей 1046, 1047 ЦК України 2003 року, в матеріалах справи міститься завірена суддею копія цього договору. (т.1 а.с. 6-7) За твердженням ОСОБА_1 6.08.2007 року в судовому засіданні Апеляційного суду Донецької області оригінал вказаного договору суд витребував у позивача та долучив до матеріалів справи, що не заперечується представниками відповідача. Про зазначене свідчить журнал судового засідання (т.1,а.с.233-235), CD-R диск номер bEA609252702G05 технічної фіксації вказаного судового засідання, який знаходиться в томі №5 справи, але на теперішній час в матеріалах справи цей договір відсутній.

Вказаний договір позики, завірена копії якого мається у справі і на якому будується спір, не оспорений у встановленому законом порядку і не визнаний недійсним до ухвалення оскаржуваного у даній справі рішення, в тому числі і з підстав заявлених представником відповідача, зокрема фальсифікації, неповноважності його підписання ОСОБА_1 (ч.3 ст.62 ЦК України в редакції 1963 року) тощо. Тому посилання відповідача на не укладення договору та ненадходження з цього приводу коштів до каси підприємства є безпідставними.

Зазначена відповідачем обставина, що станом на момент укладення угоди позики 2.03.1999 року підприємство мало юридичну адресу: м. Маріуполь, пр. Металургів, 64, в той час як в договорі відзначено юридичну адресу: м. Маріуполь, пр. Металургів, 95, яка внесена до статутних документів пізніше, не змінює суті зобов'язання позики між сторонами.

Враховуючи наведене обґрунтування, за вимогами ст.ст.57-60, 64 ЦПК України, суд вважає, що договір позики від 19.02.1999 року є належним та допустимим доказом, оскільки він містить інформацію щодо предмета доказування та отриманий без порушення порядку, встановленого законом.

За п.п. 2.1-2.4 умов цього договору ОСОБА_1 зобов'язалася передати ПП «Чара» власні грошові кошти, а ПП «Чара» зобов'язалося приймати погоджені суми в касу підприємства, оформлювати їх надходження належним чином і надавати ОСОБА_1 квитанції до прибуткових касових ордерів із підписом касира, головного бухгалтера та печаткою підприємства. Квитанція до прибуткового касового ордеру є формою укладення договору на суму, зазначену в ній.

Порядок оформлення касових операцій у період з 1999 року по 2001 року визначався Постановою Правління Національного банку України № 21 від 2.02.1995 року «Про затвердження Порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні» та Постановою Правління Національного банку України № 72 від 19.02.2001 року «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 4.12.2001 року № 495, згідно яких встановлено, що приймання готівки касами підприємств, проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання готівки видається квитанція за підписами головного бухгалтера або особи, уповноваженої керівником підприємства, і касира, засвідчена печаткою підприємства.

Із квитанцій до прибуткових касових ордерів відповідача, копії яких долучені до матеріалів справи та оригінали яких досліджені в суді, і їх реєстру вбачається, що дані квитанції оформлені відповідно до умов вищевказаних нормативних актів та зазначеного договору позики: вони підписані касиром і головним бухгалтером та скріплені печаткою підприємства. Підставою отримання коштів зазначено: «позика згідно з договором», і за період з 2 березня 1999 року по 29 грудні 2001 року відповідачем від позивачки були отримані кошти в сумі 1452833 грн.

Що стосується заперечення представників відповідача про отримання від ОСОБА_1 підприємством грошових коштів в сумі 1452833 грн. та не надходження їх до каси підприємства, спираючись на показання свідків, то згідно з ч. 2 ст. 376 ЦК України 1963 року, яка діяла на час укладення договору позики та передачі грошів, в тих випадках, коли договір позики повинен бути укладений у письмовій формі, а саме на суму понад 50 карбованців, заперечення його за безгрошовістю шляхом свідоцьких показань не допускається, за винятком випадків кримінально карних дій.

Теж саме положення міститься у ст. 1051 ЦК України 2003 року, згідно якої якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Посилання відповідача на примус з боку ОСОБА_1, як директора підприємства, щодо головного бухгалтера ОСОБА_5 та бухгалтера-касира ОСОБА_6 виписати та підписати квитанції до прибуткових касових ордерів та прибуткові касові ордери, вказавши в них відомості про внесення позивачкою в касу ПП «Чара» грошових коштів, не підтверджені будь якими рішеннями щодо дій позивачки в цій частині переслідуваних законом або судовим рішенням, якими б встановлювалась недійсність угоди позики з цих підстав.

Оскільки відповідачем не доведено, видання головним бухгалтером і касиром підприємства приходних касових ордерів і квитанцій під примусом ОСОБА_1, то з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦК України 1963 року, ст. 1051 ЦК України рішення у даній справі не може базуватись на поясненнях свідків в обґрунтування доводів безгрошевості договору позики. Тому доводи відповідача в цій частині є неспроможними.

Залучену до справи копію розписки від 12.04.2006 року, відповідно до якої позивачці був повернутий борг колишнім засновником ОСОБА_2, суд не може визнати належним повернення боргу за договором від 2.03.1999 року, оскільки розписка суперечить п. 2.4 договору позики, згідно якого повернення грошових коштів позивачці повинно здійснюватися із каси підприємства або з розрахункового рахунку відповідача.(т.1 а.с. 84).

Згоди на переведення боргу із ПП "Чара" на її засновника ОСОБА_2, ОСОБА_1 ніколи не давала, чим порушено її право, передбачене ст. 201 ЦК України 1963 року.

Посилання представника відповідача на акти податкових перевірок, розшифровку кредиторської заборгованості ПП «Чара», рішення апеляційного суду Донецької області від 14.11.2011 року, на висновки судово-бухгалтерських експертиз № 198/24 від 29.08.2008 року та № 6701/25 від 16.04.2010 року, за якими відсутня заборгованість перед позивачкою - лежить в площині податкових відносин, бухгалтерської звітності підприємства, та не свідчать про безгрошовість договору позики і не впливає на зміст зобов'язальних правовідносин між ОСОБА_1 і ПП «Чара», що супроводжується письмовим свідченням про внесення позикодавцем грошей до підприємства - квитанціями до прибуткових касових ордерів, та що у взаємопоєднанні визначає обов'язок підприємства щодо повернення грошової суми позивачці.

Інші доводи заперечень представника відповідача не спростовують заявлені позовні вимоги, оскільки виходять за межі предмету спору.

Таким чином, суд вважає, що позивні вимоги ОСОБА_1, незмінні на протязі семи років, підтверджені одними й тими ж належними, допустимими доказами є обґрунтованими, тому позовні вимоги підлягають задоволення.

Щодо строків позовної давності, суд вважає, що при звернення позивачки до суду у квітні 2007 року, строк позовної давності позивачем не пропущено.

У зв'язку із задоволенням позову, суд відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стягує з відповідача на користь держави несплачений позивачем судовий збір у сумі 3654 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,61,88,209,212,214,215,218 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Чара» про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Чара» (р/р 26001188343001 у Маріупольській філії КБ «ПриватБанк», ЄДРПОУ 22038339, МФО 335429) на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 2 березня 1999 року в сумі 1452833 (один мільйон чотириста п'ятдесят дві тисячі вісімсот тридцять три) грн.

Стягнути з Приватного підприємства «Чара» (р/р 26001188343001 у Маріупольській філії КБ «ПриватБанк», ЄДРПОУ 22038339, МФО 335429) на користь держави судовий збір у розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневій районний суд м.Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : П.І. Папаценко