ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року Справа № 5010/1133/2012-Б-26/30

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Панової І.Ю.

суддів:Білошкап О.В.,

Запорощенка М.Д.- доповідач

розглянув касаційну скаргу Ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" Хлібейчука І.М.

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014

у справі№5010/1133/2012-Б-26/30 господарського суду Івано-Франківської області про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» в порядку ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом»

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Бонус"

до1. фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 2. ОСОБА_6

провизнання недійсним договору про спільну діяльність, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності

за участю представників сторін:

від відповідача 1:ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року:

Визнано недійсним договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7 05.12.2008р.

Витребувано у ОСОБА_6 АДРЕСА_1, м. Івано-Франківськ, 76000; і.к.НОМЕР_1) об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" (вул.550-річчя Угринова, 1, с. Угринів Тисменицький р-н. Івано-Франківської області, 77423; і.к. 24684204).

Ухвалою від 21 березня 2014 року Господарський суд Івано-Франківської області виправив описки, допущені в резолютивній частині ухвали суду від 12 березня 2014 року, вказавши в резолютивній частині:

Заяву ліквідатора ТОВ "Бонус" Хлібейчука І.М. про визнання недійсним договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно задовольнити частково. задовольнити частково

Визнати недійсним договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7 05.12.2008р.

Витребувати у ОСОБА_6 АДРЕСА_1, м. Івано-Франківськ, 76000; і.к.НОМЕР_1) об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" (вул.550-річчя Угринова, 1, с. Угринів Тисменицький р-н. Івано-Франківської області, 77423; і.к. 24684204).

Відмовити у задоволенні вимоги ліквідатора ТОВ "Бонус" Хлібейчука І.М. про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" права власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено. Ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року по справі №5010/1133/2012-Б-26/30 скасовано і прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора банкрута товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" арбітражного керуючого Хлібейчука І.М. до відповідачів фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 виправлені описки, допущені у постанові Львівського апеляційного господарського суду по справі №5010/1133/2012-Б-26/30, прийнятій за результатами розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року по справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус", а саме: замість дати 16 жовтня 2014 року вказати дату 16 вересня 2014 року, замість слів "головуючий суддя Гриців В.М., суддів Давид Л.Л., Данко Л.С." вказати "головуючий суддя Гриців В.М., суддів Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.", склад суду, який підписав постанову: головуючий суддя Гриців В.М., суддя Давид Л.Л., суддя Кордюк Г.Т.

Не погодившись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, Ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" Хлібейчук І.М. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 у справі №5010/1133/2012-Б-26/30, з вимогою залишити в силі ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що виразилося в прийнятті та розгляді апеляційної скарги без доказів її надіслання ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Також, скаржник посилається на те, що постанову суду, всупереч вимогам ст.105 ГПК України, постанову сторонам не було надіслано у встановлений законом строк. Крім того, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми ч.2 ст.103 ГПК України, оскільки, скасувавши ухвалу місцевого суду в частині відмови в задоволенні заяви ліквідатора про визнання за ТОВ "Бонус" права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийняв нового рішення.

Крім того, скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального права, а саме вимог ст.ст.256, 257, 258, 261 ЦК України. Також, вважає, що судом апеляційної інстанції зроблено неправомірний висновок про те, що головуюча суддя ОСОБА_10. повинна була задовольнити відвід.

ОСОБА_5 у запереченнях від 04.03.2015 на касаційну скаргу проти вимог та доводів скаржника заперечує, вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

ОСОБА_6 у запереченнях від 04.03.2015 на касаційну скаргу, також, проти доводів та вимог ліквідатора ТОВ "Бонус" заперечує, вважає Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 законною та обґрунтованою.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Господарським судом Івано-Франківської області порушено провадження у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» з урахуванням особливостей, визначених ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом» в редакції від 30 червня 1999 року з наступними змінами і доповненнями, тобто, в редакції, чинній до 19 січня 2013 року.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 09 січня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Бонус» визнано банкрутом, уведено ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Хлібейчука І.М.

01 листопада 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Бонус» звернулось до господарського суду Івано-Франківської області із заявою до відповідачів: фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з вимогами визнати недійсним договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, що укладений 05 грудня 2008 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7; витребувати у ОСОБА_6 об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" та визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" право власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Заява ліквідатора обґрунтована приписами ч. 11 ст. 17, ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, ст.ст. 203, 215, 317, 387, 388, 392 ЦК України. Також, ліквідатором вказано на те, що початок перебігу строку позовної давності є днем, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про спірний договір. А про спірний договір ліквідатор банкрута дізнався після 09 квітня 2013 року, коли ознайомився з матеріалами справи, хоча ліквідатором банкрута ТОВ «Бонус» призначений 11 вересня 2012 року.

Відповідачі неодноразово зверталися до суду першої інстанції із клопотаннями, заявами про застосування строку позовної давності й відмову у позові.

Під час розгляду даної заяви, суд першої інстанції встановив, що 05.12.2008 товариство з обмеженою відповідальністю "Бонус" (учасник-1) і суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (учасник-2) уклали Договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку.

Відповідно до п.1.1. Договору сторони зобов'язалися, на основі співробітництва, шляхом здійснення дольових внесків майном та грошовими коштами, а також спільної участі та організації співпраці, здійснити спільну діяльність з метою будівництва, реконструкції автомайстерні під офісні приміщення згідно рішення Івано-Франківської міської ради № 510 від 29.10.2008 р., дозволу інспекції ДАБК в Івано-Франківській області на виконання будівельних робіт на земельній ділянці, яка належить учаснику-1 згідно договору оренди землі від 13.12.2006 за адресою: АДРЕСА_2, надалі - Об'єкт.

За умовами п. 3.1.1. Договору, ТОВ "Бонус" зобов'язується передати СПД ОСОБА_5 всі функції замовника та дозвільні документи на будівництво об'єкта.

Положеннями п. 3.3. Договору визначено, що обов'язком СПД ОСОБА_5 є упродовж дії договору здійснити внесок у спільну діяльність у розмірі 6 млн. грн.; виготовити необхідну проектно-кошторисну документацію, отримати вихідні дані, технічні умови, здійснити підготовчі і погоджувальні роботи. Облаштувати майданчик, здійснити реконструкцію та будівництво об'єкта та після закінчення будівництва ввести об'єкт в експлуатацію.

Розділом 5 Договору установлено, що внеском ТОВ "Бонус" є вся дозвільна документація та договір оренди землі від 13.12.2006; частка у спільній діяльності становить - 0%. Внеском СПД ОСОБА_5 є вартість усіх витрат, що здійснені на момент укладення договору та будуть здійснені в подальшому в розмірі 6 000 000 грн.; частка у спільній діяльності становить - 100 %. Прибуток розподіляється між сторонами пропорційно вартості їх вкладів в межах пропорційно внесених часток у спільну діяльність.

Відповідно до п. 7.2 Договору частками сторін є приміщення в об'єкті, розмір площ яких визначається пропорційно вартості внесених сторонами вкладів. Сторони складають акт розподілу часток у відповідності до умов цього договору, який підписується сторонами та на підставі якого здійснюється фактична передача відповідних часток кожній із сторін.

Договір укладено на підставі рішення зборів учасників ТОВ "Бонус", оформленого протоколом № 1 від 05.12.2008 р., якими задоволено пропозицію співзасновника ТОВ "Бонус" ОСОБА_5 про участь у будівництві та реконструкції автомайстерні під офісні приміщення на АДРЕСА_2, що повинна була бути збудована на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_2, згідно рішення Івано-Франківської міської ради № 510 від 29.10.2008 р. З вказаною метою вирішено доручити співзасновнику ТОВ "Бонус" - ОСОБА_8 погодити та підписати Договір про участь у будівництві реконструкції авто майстерні під офісні приміщення на АДРЕСА_2. ОСОБА_8 видано довіреність на підписання договору про спільну діяльність.

12.11.2010 на підставі означеного Договору державним реєстратором КП "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" за зверненням ОСОБА_5 зареєстровано право власності ОСОБА_5 на об'єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_2

04.06.2013 приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Шевченко Е.В. посвідчено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: м.Івано-Франківськ, АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_5 як продавцем та ОСОБА_6 як покупцем.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року:

Визнано недійсним договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7 05.12.2008р.

Витребувано у ОСОБА_6 АДРЕСА_1, м. Івано-Франківськ, 76000; і.к.НОМЕР_1) об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" (вул.550-річчя Угринова, 1, с. Угринів Тисменицький р-н. Івано-Франківської області, 77423; і.к. 24684204).

Ухвалою від 21 березня 2014 року Господарський суд Івано-Франківської області виправив описки, допущені в резолютивній частині ухвали суду від 12 березня 2014 року, вказавши в резолютивній частині:

Заяву ліквідатора ТОВ "Бонус" Хлібейчука І.М. про визнання недійсним договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно задовольнити частково. задовольнити частково

Визнати недійсним договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7 05.12.2008р.

Витребувати у ОСОБА_6 АДРЕСА_1, м. Івано-Франківськ, 76000; і.к.НОМЕР_1) об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" (вул.550-річчя Угринова, 1, с. Угринів Тисменицький р-н. Івано-Франківської області, 77423; і.к. 24684204).

Відмовити у задоволенні вимоги ліквідатора ТОВ "Бонус" Хлібейчука І.М. про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" права власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Приймаючи значене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що укладення та виконання договору про спільну діяльність від 05 грудня 2008 року суперечить вимогам цивільного законодавства, призвело до завдання збитків боржнику, позбавлення права власності на створене майно, та, як наслідок, перешкоджає задоволенню вимог кредиторів у провадженні справи про банкрутство. Тому Договір слід визнати недійсним у межах справи про банкрутство на спеціальних підставах, встановлених частиною 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, а також з підстав, передбачених цивільним законодавством, оскільки спір безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство.

Також суд першої інстанції вказав, що спірний Договір містить нікчемні положення, які призводять до недійсності договору в цілому. При цьому суд керувався приписами ст.ст. 1130, 1133, 1139, Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 203, ст.215 Цивільного кодексу України.

Щодо заяви про застосування позовної давності господарський суд Івано-Франківської області вказав, що майнові права ТОВ "Бонус" порушено з моменту реєстрації 15 листопада 2010 року права власності ОСОБА_5 на об'єкт незавершеного будівництва, відповідно перебіг строку позовної давності закінчився 15 листопада 2013 року. Заява ліквідатора банкрута подана суду 01 листопада 2013 року, тобто до спливу терміну позовної давності. Відтак заява ОСОБА_5 про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено. Ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року по справі №5010/1133/2012-Б-26/30 скасовано і прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора банкрута товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" арбітражного керуючого Хлібейчука І.М. до відповідачів фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд вказує на те, що умови спірного договору суперечать приписам ст. 1133 ЦК України. Також договір фактично містить умову, якою позбавляє ТОВ «Бонус» права на частину прибутку. В силу ст.1139 ЦК України така умова договору є нікчемною. Вищеназвані частини умов договору є істотними і за їх відсутності договір не був би вчинений. За висновками суду, умови спірного договору про спільну діяльність суперечать вищеназваним приписам закону, що у силу ч.1 ст.203 та ст.215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Проте, апеляційний суд вказав , що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що перебіг строку позовної давності починається з 15 листопада 2010 року - дня реєстрації права власності ОСОБА_5 на об'єкт незавершеного будівництва і закінчується 15 листопада 2013 року та неправильно застосував норми матеріального права, та застосував, в даному випадку, загальний строк позовної давності та встановив, що перебіг позовної давності почався від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто з 06 грудня 2008 року (наступного дня після укладення 05 грудня 2008 року спірного Договору) і закінчився 06 грудня 2011 року.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 виправлені описки, допущені у постанові Львівського апеляційного господарського суду по справі №5010/1133/2012-Б-26/30, прийнятій за результатами розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року по справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус", а саме: замість дати 16 жовтня 2014 року вказати дату 16 вересня 2014 року, замість слів "головуючий суддя Гриців В.М., суддів Давид Л.Л., Данко Л.С." вказати "головуючий суддя Гриців В.М., суддів Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.", склад суду, який підписав постанову: головуючий суддя Гриців В.М., суддя Давид Л.Л., суддя Кордюк Г.Т.

Відповідно до приписів ч.1 ст.89 Господарського процесуального кодексу України суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, склад колегії суддів у справі №5010/1133/2012-Б-26/30: головуючий суддя Гриців В.М., судді Давид Л.Л., Кордюк Г.Т., визначено Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Данко Л.С., прийнятому з урахуванням положень ст.4-6 ГПК України, п.3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п.6 рішення зборів суддів.

Про час та дату судового засідання 16.09.2014 сторони були сповіщені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Судове засідання відбулося 16.09.2014, що підтверджується протоколом судового засідання від 16.09.2014 під час якого було проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

За таких обставин, посилання скаржника на порушення процесуальних прав сторін не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, є безпідставними та необґрунтованими.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками апеляційного суду та з висновками суду першої інстанції в частині витребування майна з оглядом на наступне.

Провадження у справах про банкрутство регулюється ГПК у випадках, коли його норми безпосередньо визначають правила даного провадження (статті 2, 41, 12 та 15) або мають універсальний характер для будь-якої стадії судового процесу , або процесуальної дії (статті, вміщені в розділах I, V, VI, VII, XII, XIII), з урахуванням встановлених Законом особливостей.

Згідно зі ст.41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" .

В даному випадку, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011р., застосовуються приписи Закону в редакції, що діяла на момент відкриття ліквідаційної процедури.

Як про це вже було позначено вище, заява ліквідатора подана в порядку ч. 11 ст. 17, в межах повноважень визначених ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19 січня 2013 року. Також, заявник в обґрунтування заявлених вимог послався на приписи ст.ст. 203, 215, 317, 387, 388, 392 , 1130, 1132, 1133 ЦК України.

Надаючи нормативно правову оцінку спірному договору, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про недійсність означеного договору з наступних підстав.

Під час розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що саме ТОВ "Бонус" на законних підставах за власний рахунок здійснювало будівництво офісних приміщень по АДРЕСА_2 в м.Івано-Франківську. Безоплатна передача належного ТОВ "Бонус" майна та майнових прав ОСОБА_5 та визначення в зв'язку з цим частки ТОВ "Бонус" у спільній діяльності 0% становить для ТОВ "Бонус" значні збитки, а саме:

ТОВ "Бонус" належало право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 в м. Івано-Франківську площею 0,1077 га на підставі договору оренди землі від 01.11.2006р., укладеного з Івано-Франківською міською радою, та договору оренди землі № 392 від 20.09.2010р. на земельну ділянку площею 0,058 га по АДРЕСА_2. Для здійснення будівництва на замовлення ТОВ "Бонус"виготовлено проектну документацію, ТОВ "Бонус" отримало дозволи на здійснення реконструкції під офісні приміщення та на виконання будівельних робіт. ТОВ "Бонус", як орендар, частково здійснювало плату за користування земельною ділянкою площею 0,058 га по АДРЕСА_2. За 2011 та 2012 роки утворився борг ТОВ "Бонус" по орендній платі за землю і ДПІ м. Івано-Франківська визнано кредитором ТОВ "Бонус" із грошовими вимогами на загальну суму 24 423,97 грн.

Згідно договору поновлюваної кредитної лінії №95, укладеного 30.08.2007р. ПАТ "Імексбанк" і ТОВ "Бонус", останньому було відкрито відновлювальну кредитну лінію для будівництва 4-поверхового офісного блоку та інші поточні потреби. За цим договором ТОВ "Бонус" отримало 228 500,00 доларів США. Як підтверджується випискою по рахунку ТОВ "Бонус" наданою кредитором ПАТ "Імексбанк" (т.4 а.с.14-115), ТОВ "Бонус" зі свого поточного рахунку оплачувало будівельно-монтажні роботи, купівлю будівельних матеріалів, орендну плату за землю та інші поточні потреби. Значні суми кредитних коштів ТОВ "Бонус" в особі ОСОБА_5 отримувало готівкою.

Станом на 03.11.2009р. балансова вартість незавершеного будівництва офісних приміщень по АДРЕСА_2 Е. становила 120 000 грн., що підтверджено довідкою, виданою ТОВ "Бонус" за підписом ОСОБА_5 (т.5 а.с.64).

Договором про спільну діяльність (п.4.1) передбачено, що фінансові операції по спільній діяльності сторін здійснюються з поточного рахунку для спільної діяльності, що відкривається СПД ОСОБА_5, однак доказів відкриття такого рахунку суду не надано. Договір про спільну діяльність не виконаний повністю, оскільки сторонами не досягнуто мети - здійснення будівництва офісних приміщень.

Також суд першої інстанції вказав, що спірний Договір містить нікчемні положення, які призводять до недійсності договору в цілому. При цьому суд керувався приписами ст.ст. 1130, 1133, 1139, Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 203, ст.215 Цивільного кодексу України.

За умовами спірного договору, ТОВ "Бонус" позбавлено права на одержання в результаті спільної діяльності будь-якого прибутку. Вказані положення договору, зокрема розділ 5 Договору "Внески і частки сторін", в силу ст. 1139 ЦК України, є нікчемними, оскільки внаслідок укладення такого договору, ТОВ "Бонус" позбавляється права на одержання прибутку у вигляді майнових прав на нежитлові приміщення об'єкту. При цьому умови договору про розподіл між сторонами прибутку, розміру часток, відповідно до яких здійснюється розподіл приміщень Об'єкту, з подальшою реєстрацію за сторонами права власності на них, є істотною умовою оскаржуваного договору, оскільки за відсутності цих умов, є неможливим як проведення між сторонами розподілу результатів спільної діяльності, так і досягнення мети спільної діяльності заради якої сторони і укладали даний Договір. За відсутності вказаних умов, даний договір сторонами не був би вчинений. Беручи до уваги наявність, як спеціальних підстав, встановлених ст. 17 Закону про банкрутство, так і підстав недійсності, передбачених цивільним законодавством України, договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку від 05 грудня 2008 року має бути визнаний недійсним, як такий що безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження в справі про банкрутство.

Львівський апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстави для визнання недійсним Договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку від 05 грудня 2008 року.

Колегія Вищого господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх виваженими, обґрунтованими зробленими на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Проте, апеляційний суд застосував, в даному випадку, загальні строки позовної давності.

Стосовно цього, колегія вважає необхідним вказати наступне.

Заява ліквідатора подана в порядку ч. 11 ст. 17, в межах повноважень визначених ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19 січня 2013 року. Також, заявник в обґрунтування заявлених вимог послався на приписи ст.ст. 203, 215, 317, 387, 388, 392 ЦК України.

На думку ліквідатор початок перебігу строку позовної давності є днем, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про спірний договір. А про спірний договір ліквідатор банкрута дізнався після 09 квітня 2013 року, коли ознайомився з матеріалами справи, хоча ліквідатором банкрута ТОВ «Бонус» призначений 11 вересня 2012 року.

Законодавством про банкрутство згідно частин 10 та 11 статті 17 Закону про банкрутство (в редакції до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) передбачено спеціальні підстави, за якими можна визнати недійсними угоди боржника, укладені як до моменту порушення провадження у справі про банкрутство, так і в ході здійснення такого провадження.

Частиною 1 статті 25 Закону про банкрутство (в зазначеній редакції) ліквідатора наділено повноваженнями подання до господарського суду у справі про банкрутство заяв про визнання недійсними угод боржника з підстав, передбачених частиною 10 статті 17 цього Закону.

Відтак, ліквідатор боржника вправі звертатися до суду у справі про банкрутство зі заявою про визнання недійсними угод боржника, передбачених саме частиною 10 статті 17.

Частиною 10 статті 17 Закону про банкрутство визначено такі спеціальні підстави, за якими ліквідатор може звернутися у справу про банкрутство із заявою про визнання недійсними угод боржника: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

З такою правовою позицією погоджується Верховний Суд України у Постанові №06/310 від 26.09.2006 року у справі №Б40/29/26/2/62-00.

З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що ліквідатор в ліквідаційній процедурі має право звертатися до господарського суду із заявою про визнання недійсними угод, які відповідають хоча б одному з наведених критеріїв ц ч. 11 ст.17 Закону, тобто є спеціальними підставами для визнання угод недійсними в судовому порядку, поряд із загальними, які регламентовані нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону про банкрутство (в зазначеній редакції), ліквідатор зобов'язаний вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб та подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

Ліквідатор боржника вправі звертатися до суду у справі про банкрутство зі заявою про визнання недійсними угод боржника, передбачених саме частиною 10 статті 17.

Частиною 10 статті 17 Закону про банкрутство (в зазначеній редакції) визначено такі спеціальні підстави, за якими ліквідатор може звернутися у справу про банкрутство зі заявою про визнання недійсними угод боржника: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Отже, наділення законодавцем ліквідатора спеціальною компетенцією в ході ліквідаційної процедури на предмет визнання недійсними угод боржника означає, що перебіг строків позовної давності для ліквідатора починається з моменту, коли саме ліквідатор дізнався про порушення прав боржника в ході ліквідаційної процедури.

На думку судової колегії, враховуючи наведене, строк позовної давності при зверненні ліквідатора з заявою в межах повноважень наданих ст.25 Закону про банкрутство пропущено не було.

За таких обставин, висновки та рішення апеляційного суду щодо застосування, в даному випадку, загальних строків позовної давності є необґрунтованими, а прийнята на підставі цього постанова підлягає скасуванню.

В частині вимог заяви ліквідатора ТОВ "Бонус" Хлібейчука І.М. про визнання за ТОВ "Бонус" права власності на об'єкт суд першої інстанції відмовив, оскільки, відповідно до ст.331 ЦКУ ТОВ "Бонус" може вважатися власником матеріалів та обладнання, які використані в процесі будівництва; право власності на вказане майно як на об'єкт незавершеного будівництва може бути зареєстровано тільки в порядку, визначеному абзацом 2 частини 3 ст.331 ЦКУ, а не за рішенням суду.

В цій частині, ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2014 ні в апеляційному, ні касаційному порядку не оскаржувалася, проте, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції в цій частині законним та обґрунтованим.

При цьому, колегія Вищого господарського суду України не погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу рішення суду щодо витребування у ОСОБА_6 об'єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус".

З цього приводу слід вказати наступне.

Відповідно до положень ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За визначенням ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Особа, яка звернулася з позовом про витребування майна, повинна довести, що вона є власником. Право власності позивача (боржника) повинно доводиться в межах справи окремого позовного провадження про визнання права власності, оскільки дана справи розглядається за старою редакцією Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Особа, до якої заявлений позов, повинна довести втрату позивачем права власності або власний статус добросовісного набувача, витребування майна у якого заборонено законом. Вибуття з володіння власника майна, у тому числі шляхом укладення безлічі договорів з відчуження майна іншими особами, не знімає обов'язки з відповідача доводити, що майно вибуло з володіння власника поза межами правових підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, визначених як обставини, за якими власник може витребувати майно і у добросовісного набувача.

При цьому, слід вказати на те, що, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції, встановивши факт того, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем відносно об'єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, вийшов за межи розгляду даної справи та вдався до надання правової оцінки умовам договору купівлі-продажу, укладеному 04.06.2013 між ОСОБА_5 як продавцем та ОСОБА_6 як покупцем.

Окрім вищенаведеного, однією з підстав скасування ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року апеляційним судом визначено порушення норм процесуального права, а саме розгляд справи у незаконному складі суду.

Так, апеляційний суд встановив, що відповідачі неодноразово заявляли відвід головуючого судді ОСОБА_10., який суд ухвалами відхилив. Серед іншого підставами відводу слугувала попередня службова діяльність ОСОБА_10 Зокрема факти представництва ОСОБА_10 інтересів відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька інвестиційна компанія" у судовій справі №16/121-17/23, що розглядалась господарським судом Івано-Франківської області, в якій відповідачем було товариство з обмеженою відповідальністю "Бонус". У справі №9/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька інвестиційна компанія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус", що розглядалась господарським судом Івано-Франківської області, ОСОБА_10 представляла інтереси позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька інвестиційна компанія". Названі факти вказані у рішеннях господарського суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2010 року та від 26 квітня 2010 року відповідно.

Посилаючись на вищевказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суддя ОСОБА_10. не мала права брати участь у розгляді справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус", а повинна була заявити самовідвід.

Проте, з даним висновком апеляційного суду, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з оглядом на наступне.

Відповідно до приписів ст.20 Господарського процесуального кодексу України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 21 цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, постанови, прийнятої за його участю, або у перегляді прийнятих за його участю рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами.

При наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід.

З цих же підстав відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь в судовому процесі.

Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2012 господарським судом Івано-Франківської області саме суддею ОСОБА_10. порушено провадження у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» з урахуванням особливостей, визначених ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом".

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців АБ №437526 ОСОБА_7 є засновником ТОВ "Бонус" та керівником товариства.

Більш того, ОСОБА_5 приймав участь у судових засіданнях як керівник товариства з самого початку розгляду справи та був обізнаний про порушення та розгляд справи суддею ОСОБА_10., також, як і був обізнаний про судові справи, на які посилається в обґрунтування заявлених відводів означеному судді. Проте, з початку розгляду справи про банкрутство ТОВ "Бонус" до початку розгляду заяви про визнання угоди недійсною, сумнівів щодо неупередженості судді ОСОБА_10., шляхом подання відводу, не висловлював.

При цьому, слід зазначити, що початок розгляду заяви про визнання угоди недійсною, в порядку ст.17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не є початком розгляду справи.

Крім того, відводи судді ОСОБА_10. під час розгляду заяви про визнання угоди недійсною, також, заявлялися ОСОБА_6, яка вступила у справу в якості відповідача саме за заявою про визнання угоди недійсною. Відводи означеною особою заявлялися з тих самих підстав, що і ОСОБА_5

Проте, слід зазначити, що товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька інвестиційна компанія" не є стороною (учасником) у даній справі, підстави та умови представництва визначені розділом 17 Цивільного кодексу України, за таких обставин, доводи заявників про те, що ОСОБА_10 виступала представником ТОВ "Галицька інвестиційна компанія" за вказаними судовими справами, не може бути беззаперечним доказом неупередженості ОСОБА_10 на посаді судді, зокрема щодо розгляду справи про банкрутство ТОВ "Бонус".

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про розгляд справи у незаконному складі суду є безпідставним та необґрунтованим.

За приписами п.2 ч.1 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Згідно ч.2 ст.11113 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст.11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин та враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року підлягає скасуванню частково, в частині витребування майна, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117,1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" Хлібейчука І.М. задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 (з врахуванням ухвали від 13.11.2014) у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 - скасувати.

Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2014 ( з врахуванням ухвали від 21.03.2014) у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 скасувати частково.

Відмовити у задоволенні вимоги ліквідатора ТОВ "Бонус" Хлібейчука І.М. про витребування у ОСОБА_6 об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" .

В іншій частині ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2014 залишити без змін.

Головуючий суддя:І.Ю. Панова

Судді: О.В. Білошкап

М.Д. Запорощенко