УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №287/213/14-ц Головуючий у 1-й інст. Волощук В. В.
Категорія 2 Доповідач Широкова Л. В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Широкової Л.В.,
суддів Галацевич О.М., Талько О.Б.,
при секретарі судового
засідання Мишаковській В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 18 серпня 2014 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 та Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області про визнання недійсним свідоцтва на право власності, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності,-
в с т а н о в и л а :
У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив у ході розгляду справи та просив визнати недійсним свідоцтво № 57 на право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане 14.03.2001 року Тепеницькою сільською радою Олевського району Житомирської області на ім'я ОСОБА_5, визнати недійсним договір дарування цього ж будинку, який був укладений 16.03.2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та посвідчений державним нотаріусом Олевської державної нотаріальної контори Лугіною О.І., визнати за ним право власності на вищевказаний будинок.
Позов мотивовано тим, що 02.07.2011 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 житловий будинок з усіма надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1. Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстроване позивачем 10.08.2011 року у КП «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації» та проведено державну реєстрацію. У 2011 році позивач дізнався, що існує інший договір дарування де власником спірного майна є обдарована ОСОБА_2, яка прийняла в дар від дарувальника ОСОБА_5 16.03.2001 року житловий будинок. Даний договір посвідчений державним нотаріусом Олевської державної нотаріальної контори Лугіною О.І., а право власності зареєстровано в Коростенському БТІ. Право власності за договором дарування від 16.03.2001 року (власник ОСОБА_2.) зареєстровано в БТІ у документарній формі, без внесення відомостей до державного реєстру, а за договором дарування від 02.07.2011 року (власник ОСОБА_4.) зареєстровано БТІ у бездокументарній (електронній) формі із внесенням відомостей до державного реєстру. Таким чином на даний час, є чинними два різні правочини на підставі яких дві різні особи зареєстрували за собою право власності на одне й те саме нерухоме майно, що суперечить вимогам цивільного законодавства та порушує майнові права позивача. Посилаючись на вказані обставини позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 18 серпня 2014 року позов задоволено частково. Визнано недійним свідоцтво № 57 на право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 видане 14.03.2001 року Тепеницькою сільською радою Олевського району Житомирської області на ім'я ОСОБА_5; визнано недійсним договір дарування вказаного будинку від 16.03.2001 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Олевської державної нотаріальної контори, за зареєстрованим № 1064. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо визнання права власності на спірний будинок відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 23 вересня 2014 року вищевказане рішення Олевського районного суду Житомирської області в частині задоволених вимог скасовано, та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва на право власності та договору дарування. У решті рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 січня 2015 року рішення апеляційного суду Житомирської області від 23 вересня 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на його незаконність.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Як визначив законодавець у ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов виходив з того, що свідоцтво № 57 на право власності на житловий будинок, видане 14 березня 2001 року Тепеницькою сільською радою на ім'я ОСОБА_5 є незаконним, оскільки воно видано на підставі рішення виконкому цієї ж сільської ради від 13 лютого 2001 року, пункт 3 якого щодо визнання права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_5 скасовано тим же виконавчим комітетом (рішення № 2 від 24 травня 2001 року). За наведених підстав є недійсним договір дарування вказаного будинку, укладений 16 березня 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на спірний житловий будинок суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 10 серпня 2011 року, виданого КП «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради», власником зазначеного житлового будинку є саме ОСОБА_4, тому повторного визнання права власності на вказане нерухоме майно не потребує.
Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.48 ЦК УРСР 1963 року ( в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідосин) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі порушує особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Згідно ст.59 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
Виходячи з предмету позовних вимог про визнання угоди недійсною та обставин, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що підставою для визнання спірного договору дарування, як правочину недійсним, є вищезазначена норма права, а саме - ст.48 ЦК УРСР, що регулює спірні правовідносини на час їх виникнення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13.02.2001 року на засіданні виконавчого комітету Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області вирішено визнати право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_8. Рішенням Тепеницької сільської ради № 146 від 16.05.1980 року (дата та номер якого виправлено, внесено зміну номеру вказаного рішення на № 5, дату винесення вказаного рішення виправлено на 13.02.2001 року) визнано право власності на вказаний будинок за останнім. На підставі якого 14.03.2001 року видано ОСОБА_8 свідоцтво № 57 про право власності на спірний будинок.
За договором від 16.03.2001 року, який посвідчений державним нотаріусом Олевської державної нотаріальної контори, Лугіною О.І., за реєстраційним № 1064, ОСОБА_5, - дарувальник, подарував, а ОСОБА_2, обдарована, прийняла подарунок, у власність - житловий будинок АДРЕСА_1 в цілому з усіма надвірними будівлями. Право власності на нього зареєстроване 20.03.2001 року в Коростенському БТІ за реєстраційним № 1 в реєстровій книзі № 1.
З метою захисту майнових прав неповнолітніх: ОСОБА_7 та ОСОБА_9, 14.05.2001 року прокурором був поданий протест за № 533 на підставі якого п. 3 рішення виконкому Тепеницької сільської ради від 13.02.2001 року «Про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5.» було скасовано, як такий, що суперечить закону (рішення № 2 від 24.05.2001 року.). При цьому органами прокуратури було встановлено той факт, що спірний житловий будинок в погосподарських книгах рахувався за матір'ю неповнолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_7 - ОСОБА_11, що перебуває в місцях позбавлення волі. ОСОБА_8 є дядьком цих дітей, проте до житлового будинку ніякого відношення не має. Своїм рішенням виконком сільської ради фактично позбавив житла неповнолітніх дітей, які перебувають без батьківського піклування.
Незважаючи на те, що свідоцтво про право власності на житловий будинок від 14.03.2001 року на ім'я ОСОБА_5 та договір дарування від 16.03.2001 року у встановленому законом порядку не були визнані недійсними, Тепеницька сільська рада 29.06.2011 року видала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме спірний будинок ОСОБА_7
02 липня 2011 року ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_4, прийняв подарунок у власність вказаний житловий будинок в цілому з усіма надвірними будівлями.
Колегія суддів також при вирішенні даного спору враховує, що рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 10.02.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Тепеницької сільської ради №47 від 23.06.2011 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.06.2011 року на ім'я ОСОБА_12 та визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 02.07.2011 року, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_4, відмовлено.
При вирішенні спору та ухваленні рішення суд першої інстанції виходив відповідно до ст.ст. 10,11,60,212,213 ЦПК України із повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження суду першої інстанції, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і підстав для скасування рішення суду не містять.
Оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, відповідно до положень ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 18 серпня 2014 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: