АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/1401/15 Головуючий 1 інст.- Сиротников Р.Є.

Справа № 2/643/34/14 Доповідач - Кругова С.С.

Категорія: земельні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого КРУГОВОЇ С.С.,

суддів ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.,МІНЕНКОВОЇ Н.О.,

секретарів Красношапка К.О., Шпарага О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Харківської міської ради про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Харківської міської ради про визнання порядку користування земельною ділянкою,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати за нею право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , перерозподілити ідеальні частки та вважати належними їй 96/100 частин взамін 58/100.

У серпні 2012 року до суду з зустрічною позовною заявою звернувся представник ОСОБА_1- ОСОБА_4 в якій просив визначити порядок користування між співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1 та виділити ОСОБА_1 42/100 частин земельної ділянки, а ОСОБА_2 58/100 частин.

В липні 2014 року ОСОБА_1 змінила позовні вимоги і просила суд встановити порядок користування земельною ділянкою між співвласниками який відповідає фактичному порядку користування (а.с.151-152).

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 12 листопада 2014 року первисний позов задоволено, зустрічну позовну заяву задоволено частково і визначено порядок користування земельною ділянкою у відповідності до ідеальних часток, що існують на сьогоднішній день.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 13 грудня 2014 року звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, виділити їй в користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 552 кв.м., а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 487,0 кв.м..

Зокрема, в своїй апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним, винесеним з порушенням вимог чинного законодавства.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції в порушення п. 4 постанови ПВССУ №6 від 30.03.2012 року, визнаючи за позивачем право власності на самовільно побудований житловий будинок не звернув уваги на приписи викладені в ст.. 376 ЦК України.

Вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що у позивача відсутні належно оформлені дозволи на будівництво.

Звертає увагу на те, що судом при ухваленні рішення не було враховано те, що земельна ділянка на якій відбулось будівництво позивачу не надавалася під будівництво, а була виділена під садівництво.

Вважає, що судом не обґрунтовано було скасовано порядок користування земельною ділянкою, що фактично склався між співвласниками.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржуване рішення в частині задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що будівництво велося за особисті кошти позивача, будівництво закінчено, що підтверджується техпаспортом. Судом не встановлено, що під час здійснення будівництва були порушені будь-чиї права.

Задовольняючи частково зустрічний позов і встановлюючи порядок користування земельною ділянкою згідно 2 варіанту судової будівельно-технічної експертизи, суд виходив з того, що за цим варіантом земельні ділянки відповідають ідеальним часткам співвласників будинку.

З таким висновком суду, судова колегія не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд в порушення цих вимог визнав право власності на житловий будинок, що знаходиться поза межою компетенції суду, перерозподілив ідеальні частки, що взагалі не передбачено діючим законодавством і визначив порядок користування земельною ділянкою з порушенням норм матеріального права.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні первісного позову і про часткове задоволення зустрічного позову.

Судовим розглядом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками садиби за адресою АДРЕСА_1. ОСОБА_2 належить 58/100 частин, а ОСОБА_1 - 42/100 частин (а.с.109).

Згідно рішення виконкому Сталінської райради депутатів трудящих від 27 травня 1955 року дозволено зареєструвати за землекористувачами земельну ділянку площею 1039 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (а.с.224).

Відповідно до листа КП «ХМБТІ» від 20.01.2014 року власниками житлового будинку на час винесення рішення про дозвіл зареєструвати земельну ділянку були два співвласники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 яким належало по ? частині житлового будинку. Частки змінилися лише в 1977 році на підставі рішення виконкому Московської райРади депутатів трудящихся від 5 січня 1977 року і ОСОБА_5 стало належати - 58/100, а ОСОБА_6 - 42/100 частини замість 1/2 частини, що належали кожному з них (а.с.229).

30.05.2000 року ОСОБА_2 набув право власності на 58/100 частин, які в подальшому подарував 29.02.2008 року ОСОБА_2.

24.10.2000 р. ОСОБА_3 (нині ОСОБА_1) набула право власності на 42/100 частини житлового будинку.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму ВС України № 7 від 16.04.2004 року , якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Оскільки судом достовірно встановлено, що на час виникнення часткової власності частки співвласників складали по 1/2, то судова колегія вважає правильним обрати 3 варіант судової будівельно-технічної експертизи, тому що тільки він відповідає первісним часткам співвласників.

Згідно 3 варіанту судової будівельно-технічної експертизи співвласникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виділяються в користування земельні ділянки площею 519,5 кв. м. кожній у відповідності до первісних ідеальних часток розмір яких складав ? .

Крім того, цей варінт користування земельною ділянкою максимально наближений до фактичного порядку користування земельною ділянкою, який склався між співвласниками протягом майже 80 років.

Суд першої інстанції не врахував цих обставин і помилково встановив порядок користування земельною ділянкою відповідно до існуючих на даний час часток співвласників за 2 варінтом судової будівельно-технічної експертизи.

З технічного паспорту КП ХМБТІ вбачається, що на території домоволодіння по АДРЕСА_1 самочинно збудований житловий будинок літ. «Р-2» площею 161,90 кв.м.

Згідно ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність», для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури, додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельних контроль та нагляд, який у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами.

За змістом ч. 3 ст. 375 ЦК України, право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Готовність об'єкту до експлуатації, встановлюється шляхом видачі Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю документу про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм та правил.

Матеріали справи не містять доказів наявності проектної документації на будівництво , яка погоджена з місцевими органами державного нагляду, та інших документів які свідчили про наявність дотримання під час здійснення будівельних робіт Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України від 05.12.2000 року № 273 та зареєстрованим в Мінюсті України 25.12.200 року за № 945/5166, який діяв на час будівництва у 2009 році та того, що самовільно побудований житловий будинок введений в експлуатацію і що ОСОБА_1 будучи співвласником цієї земельної ділянки надавала згоду на будівництво житлового будинку літ. «Р-2».

Цим положенням встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. Виконання робіт без вищезазначеного дозволу забороняється. Таким чином, обов'язкові передумови набуття права власності позивачем не виконані.

Крім того, судова колегія вважає, що звернення до суду позивача було викликано не порушенням його прав відповідачами , які безпідставно відмовляли в наданні згоди на будівництво, а з метою уникнення належного оформлення у відповідності із встановленим законодавством порядком для проведення будівельних робіт.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є суттєвими, а рішення суду першої інстанції про задоволення первісних позовних вимог не можна визнати законним та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно ч.1 ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 сплатила судовий збір до суду першої інстанції 107 грн. 30 коп. (а.с.69) і до суду апеляційної інстанції 121 грн. 80 коп. (а.с.175), всього 229 грн. 10 коп. Таким чином, стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати в сумі 229,10 грн.

Керуючись ст.ст. 79,88,303, 304, 307, 309,313, 314, 316,317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 листопада 2014 року - скасувати і ухвалити нове. В задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визначити порядок користування земельною ділянкою, розташованою за адресою АДРЕСА_1 згідно ІІІ варіанту порядку користування земельною ділянкою.

Виділити співвласникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користування земельні ділянки площею 519,5 кв. м. кожній.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 229 (двісті двадцять дев"ять) грн. 10 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді-