ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

23.03.2015 р. Справа№ 5015/5435/12

За скаргою: Малого приватного підприємства «ГРО», м. Львів,

на дії: відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, м. Львів,

про: 1. Скасування постанови від 31.12.2014 р. про повернення виконавчого документа стягувачу;

2. визнання бездіяльності державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Шестак О.В. протиправною.

у справі: №5015/5435/12

за позовом: Малого приватного підприємства «ГРО», м. Львів,

до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів,

про: прийняття з оренди земельної ділянки шляхом підписання акта приймання-передачі,

Суддя М.Синчук

при секретарі О. Гринчишин

За участю представників:

скаржника (позивача): Гарбузюк Р. О. - директор,

відповідача: не з'явився,

відділу ДВС: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області подано скаргу Малого приватного підприємства «ГРО» на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про скасування постанови від 31.12.2014 р. про повернення виконавчого документа стягувану та визнання бездіяльності державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Шестак О.В. протиправною.

Ухвалою суду від 14.02.2015р. скаргу прийнято до розгляду, розгляд скарги призначено на 02.03.2015р.

Для об'єктивного та всетороннього вирішення поданої скарги, розгляд скарги відкладався ухвалами суду від 02.03.2015 р. та 16.03.2015 р.

Представник скаржника (стягувача) в судове засідання 23.03.2015 р. з'явився, просить суд скасувати постанову від 31.12.2014 р. про повернення виконавчого документа стягувану та визнати бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Шестак О.В. протиправною. Скаргу просить задоволити.

Представник боржника в судове засідання 23.03.2015 р. не з'явився, причин неявки суду не повідомив. Вимог ухвали суду від 14.02.2015 р. не виконав.

Представник відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області в судове засідання 23.03.2015 р. не з'явився, причин неявки суду не повідомив. Вимог ухвали суду від 14.02.2015 р. не виконав.

Згідно ст. 121-2 ГПК України, неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Розглянувши подані матеріали, оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення повноважного представника скаржника, суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.02.2013 р. у справі №5015/5435/12 позовні вимоги Малого приватного підприємства «ГРО» задоволено повністю. Зобов'язано Львівську міську раду (адреса: пл. Ринок, 1, м. Львів, 79006; ідентифікаційний код 04055896) прийняти з оренди земельну ділянку площею 318 кв.м., що знаходиться на вулиці На Викопах, 10 у місті Львові, шляхом підписання акта приймання-передачі від 10.07.2012 р. Стягнуто з Львівської міської ради (адреса: пл. Ринок, 1, м. Львів, 79006; ідентифікаційний код 04055896) на користь Малого приватного підприємства «ГРО» (адреса: вул. На Викопах, 10, м. Львів, 79014; ідентифікаційний код 13797945) 1 073,00 грн. судового збору.

Рішення господарського суду Львівської області від 26.02.2013 р. у справі №5015/5435/12 не оскаржувалось та вступило в законну силу.

На виконання рішення господарського суду Львівської області 14.03.2013 р. судом видано накази.

Як вбачається з матеріалів долучених до скарги та пояснень скаржника, 26.02.2014 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Шестак О.В., на підставі наказу господарського суду Львівської області від 14.03.2013р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Постановою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 31.12.2014 р. повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження".

Постанова мотивована тим, що державний виконавець не може звернути стягнення на кошти боржника на рахунках відкритих в органах Казначейства, що в свою чергу унеможливлює подальше виконання рішення суду державною виконавчою службою, оскільки наявна встановлена Законом заборона, чітко визначений порядок та процедура виконання рішення.

12.01.2015 р. згідно супровідного листа ВДВС Головного управління юстиції у Львівській області №09.01-45/286/В3-784 від 12.01.2015р. постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 30.12.2014р. та наказ господарського суду Львівської області від 14.03.2013р. надіслано на адресу стягувача (скаржника).

Не погоджуючись з діями державного виконавця, стягувач подав скаргу на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області в порядку ст.121-2 ГПК України. Свою позицію скаржник обґрунтовує тим, що в порушення вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" від 03.08.2011р. №845, державним виконавцем неправомірно винесена постанова про повернення виконавчого документа та допущена бездіяльність щодо виконання вимог закону, зокрема, щодо процедури виконання наказу про стягнення коштів з боржника, на рахунках відкритих в органах Казначейства.

Згідно ч.3 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Зокрема, ч.4 ст.82 передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до ч.1 ст.121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Як вбачається з штампеля на копії поштового конверту, постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.12.0214 р. надіслано відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області 04.02.2015 р.

Приписами ч.1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст.11 зазначеного Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012р. № 4901-VI, який вступив в силу з 01.01.2013р., встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

Відповідно до ч.1.ст.2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема: державний орган, державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство).

Згідно ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

У відповідності до п.7 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" від 03.08.2011р. №845, у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.

Відтак, Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено спеціальну вимогу та особливість щодо виконання судового рішення про стягнення коштів з державного органу, державного підприємства, установи, організації (далі - державне підприємство), після закінчення шести місяців з дня відкриття виконавчого провадження - шляхом сплати коштів, передбачених бюджетною програмою.

Як зазначалось вище, 26.02.2014 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Шестак О.В., на підставі наказу господарського суду Львівської області від 14.03.2013р. винесено постанову ВП №42198861. Оскільки протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження наказ господарського Львівської області від 14.03.2013 р. р. про стягнення коштів з Львівської міської ради не виконано, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду та процедурою визначеною Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" .

Всупереч зазначеному, державним виконавцем 31.12.2014 р. повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" та не вжито заходів щодо виконання вимог закону, а саме, не надіслано в органи казначейства в 10 денний строк документи та відомості необхідні для виконання наказу та для перерахування коштів стягувачеві згідно нормами Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Суд зазначає, що у відповідності до вимог законодавства, оскільки боржником у даній справі є державним органом, то державний виконавець в даному випадку зобов'язаний застосувати положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. зокрема, у п.9.13 вказано, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини" (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що "затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції" (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бакай та інші проти України" від 09.11.2004 року).

У рішенні Європейського суду в справі "СОВТРАНСАВТО-ХОЛДИНГ" проти України (заява № 48553/99) від 25.07.2002 року зазначено, що суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований ст. 6 §1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява №40450/04, рішення від 15.10.2009 року).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів скаржника (стягувача) щодо винесення державним виконавцем в порушення вимог закону постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 31.12.2014р. з виконання наказу №5015/5435/12, виданого 14.03.2012р., неправомірних дій державного виконавця та невжиття заходів у відповідності до вимог законодавства щодо процедури виконання наказу про стягнення коштів з боржника, який є державним органом.

Таким чином, вимоги, викладені в скарзі є правомірними, доведеними матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Скаргу Малого приватного підприємства «ГРО» від 13.02.2015 р. задовольнити.

2. Визнати бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Шестак О.В. щодо повернення виконавчого документа стягувачу протиправною.

3. Визнати незаконною та скасувати постанову від 31.12.2014 р. винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Шестак О.В. щодо повернення виконавчого документа стягувачу.

Суддя Синчук М.М.