Справа № 2-а-3919/08/0970
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2009р. м.Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Басай О.В.
При секретарі Шовгенюк І.В.
за частю представків:
від позивача: Юхменко Д.М.;
від відповідача: Лопух О.Д.;
адвоката: Лопух З.Я.;
прокурора: не з»явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
д о відповідача: ТзОВ “Підприємство “Марія”
про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 2045,46 грн.,-
встановив:
Перший заступник прокурора м. Івано-Франківська звернувся в суд із адміністративним позовом в інтересах держави в особі Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТзОВ “Підприємство “Марія” про стягнення адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів в сумі 2045,46 грн. Представник позивача позов підтримав, суду пояснив, що згідно Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік середньооблікова чисельність працюючих у відповідача становила 11 осіб, чисельність інвалідів, які повинні були працювати становила –1чоловік, у звітному періоді відповідачем не було працевлаштовано 1інваліда. Відповідачем в добровільному порядку не перераховано до Фонду штрафні санкції за нестворення робочогомісцядля працевлаштування 1інвалідав сумі 2045,46 грн.Просить позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив суду пояснив, що підприємство на виконання вимог ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” вжило ряд заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема: подавало до Калуського міськрайонного центру зайнятості звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду. Також підприємство неодноразово зверталось в центр зайнятості з проханням направити на працевлаштування інваліда, але з центру зайнятості отримали відповідь, що інвалідів даної професії на обліку не перебуває.
Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції, чинній на час спірних правовідносин, (далі - Закон) встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 Закону покладається на керівників підприємства, а в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону). Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Як вбачається з поданого звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік, норматив, відповідно до приписів ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.01.2006 року, для працевлаштування інвалідів в 2007 році для ТзОВ “Підприємство “Марія” становив 1 чоловік, однак не було працевлаштовано жодного інваліда.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. N244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.98 р. за N464/2904, затверджено форми державної статистичної звітності з питань працевлаштування й зайнятості населення та інструкції щодо їх заповнення. Зокрема, підприємства, установи і організації щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244: звіт за формою N3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; ... у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ... 14 - інваліди.
Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Судом встановлено, що відповідач інформував центр зайнятості та органи соціального захисту населення про вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, подаючи звіти про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою №3-ПН від 21.03.2007 р., 26.10.2007 р., 28.12.2007 р. із записом в графі 15 (Окремі категорії громадян у рахунок броні, а також інваліди, пенсіонери, студенти та інші) про те, що претендентом на вакантне місце може бути інвалід.
Як вбачається з відповіді Калуського міськрайонного центру зайнятості №510/01-12/03 від 28.02.2008 р. інвалідів даної професії на обліку не перебуває (а.с.7).
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктами 5, 10-14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, державні органи соціального захисту населення та відділення Фондів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерств соціального захисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань відповідно до висновків МСЕК.
Нормами чинного законодавства по соціальній захищеності інвалідів на підприємства покладений обов’язок по створенню робочих місць інвалідів, а не обов’язок по їх працевлаштуванню. Судом встановлено, що органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевою Радою народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів для працевлаштування інваліди до відповідача не направлялись, а також не було безпосередньо звернень інвалідів до відповідача стосовно працевлаштування.
У відповідності до ст.230 ГК України під штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, відповідач вжив всіх належних заходів для виконання згаданого нормативу щодо працевлаштування інвалідів.
Оскільки, відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають до задоволення.
На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст.158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Суддя Басай О.В.
Постанова в повному обсязі складена 13.02.2009 року.