КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р. Справа№ 910/22832/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача: Лапай О.В.;

від відповідача: Ніколаєв В.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова Група

"ТАС"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.01.2015р.

у справі №910/22832/14 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська

акціонерна страхова компанія "АСКА"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова група

"ТАС"

про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі

17 055,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (далі - відповідач) 17 055,26 грн. виплаченого позивачем страхового відшкодування в порядку регресу, оскільки цивільно-правова відповідальність особи, винної в дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої страхувальнику позивача було завдано збитків, застрахована за відповідним полісом страхування у відповідача.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що позивачем було невірно визначено розмір страхового відшкодування, тобто без урахування коефіцієнту фізичного зносу застрахованого позивачем автомобіля.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/22832/14 від 14.01.2015р. позовні вимоги було задоволено в повному обсязі, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 17 055,26 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1 827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/22832/14 від 14.01.2015р. в частині стягнення з відповідача 16 555,26 грн. матеріальної шкоди та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводились під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.03.2015р.

05.03.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначав про необґрунтованість та непідтвердженість доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Новікова М.М.

В судове засідання 10.03.2015р. представники сторін не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.03.2015р.

23.03.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява, в якій він просив суд залучити до матеріалів справи Акт виконаних робіт від 13.04.2012р.

Колегією суддів було задоволено вищевказане клопотання позивача.

В судовому засіданні 23.03.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/22832/14 від 14.01.2015р. в частині стягнення з відповідача 16 555,26 грн. матеріальної шкоди та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 23.03.2015р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити.

В судовому засіданні 23.03.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

27.12.2011р. між позивачем, як страховиком, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг", як страхувальником та вигодонабувачем, було укладено договір страхування транспортного засобу СТД №2984976 (далі - Договір страхування), за умовами якого (п.1.1) предметом договору є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки "Skoda Suber В" державний номер АН0763ВН, 2006 року випуску (том справи - 1, аркуші справи - 12-16).

В п.2.6 Договору страхування наведено перелік страхових ризиків, згідно з п.2.6.1 якого до страхових ризиків віднесено дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП).

Згідно з додатком №1 до Договору страхування розмір страхової суми за застрахованим позивачем автомобілем марки "Skoda Suber В" державний номер АН0763ВН становить 120 750,00 грн., умовна франшиза - 500,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 17).

В розділі 4 Договору страхування погоджено порядок визначення розміру страхового відшкодування, згідно з п.п.4.1, 4.2, 4.2.1, 4.2.2 якого розмір страхового відшкодування визначається страховиком як різниця між сумою матеріального збитку та франшизою, передбаченою даним договором для відповідного страхового ризику. Величина матеріального збитку у випадку пошкодження застрахованого транспортного засобу розраховується на підставі даних огляду пошкодженого транспортного засобу, калькуляції вартості відновлювального ремонту на фірмовій (гарантійній) СТО чи СТО за вибором страхувальника, узгодженій зі страховиком, та висновку експерта - товарознавця, складеного у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої Міністерством юстиції України, яка діяла на дату настання події (далі - Методика). При розрахунку суми матеріального збитку не враховується знос належних до заміни частин та деталей транспортного засобу. Сума матеріального збитку розраховується виходячи із вартості відновлювального ремонту на фірмовій (гарантійній) СТО або СТО за вибором страхувальника, узгодженій зі страховиком, але не більше вартості збитку, розрахованої у відповідності до Методики та збільшеної на 30%.

Відповідно до п.ХІІІ Договору страхування строк дії останнього з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.

07.02.2012р. по вул. Світлогірській в м. Кривому Розі сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки "Skoda Suber В" (державний номер АН0763ВН), під керуванням Гончаренко А.І., автомобіля марки ГАЗ 3302 (державний номер 41591АЕ), яким керував Заєць Р.В. (том справи - 1, аркуш справи - 38).

Відповідно до постанови Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07.03.2012р. по справі №420/678/12 ДТП сталася в результаті порушення водієм Зайцем Р.В. вимог п.п.12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи - 1, аркуш справи - 18).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки "Skoda Suber В" (державний номер АН0763ВН), який був застрахований позивачем на підставі Договору страхування транспортного засобу СТД №2984976 від 27.12.2011р.

19.03.2012р. страхувальник звернувся до позивача, як страховика, із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (том справи - 1, аркуш справи - 33).

Відповідно до звіту №Д11/03/12 від 07.03.2013р. та калькуляції (том справи - 1, аркуші справи - 21-27) вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки "Skoda Suber В" (державний номер АН0763ВН), складає 58 997,04 грн.

Згідно з рахунком №0413/1 від 13.04.2012р. та актом виконаних робіт №0413/1-1 від 13.04.2012р. вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Skoda Suber В" (державний номер АН0763ВН) становить 53 013,12 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 53-54, 168-169).

Відповідно до страхового акту №2321 від 07.05.2012р. позивач визнав ДТП, яка сталась 07.02.2012р., страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування у загальній сумі 53 013,12 грн. на користь страхувальника, що підтверджується платіжними дорученнями №4095 від 08.05.2012р., №4049 від 10.05.2012р. та №4022 від 11.05.2012р. (том справи - 1, аркуші справи - 20, 34-36).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Позивач звернувся до відповідача із заявою №731-17И від 21.03.2013р. про виплату страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 53 013,12 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 39).

Відповідач здійснив виплату страхового відшкодування лише у сумі 32 944,74 грн. Решта страхового відшкодування у розмірі 17 055,26 грн. відповідачем виплачена не була.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку виплатити позивачу всю суму страхового відшкодування в порядку регресу, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача обґрунтованими та документально підтвердженими.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відносини у сфері страхування регулює Закону України "Про страхування", згідно зі ст. 1 якого страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 5 названого Закону страхування може бути добровільним або обов'язковим.

В ст. 6 Закону України "Про страхування" передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Видом добровільного страхування, зокрема, може бути страхування наземного транспорту.

Види обов'язкового страхування наведені в ст. 7 Закону України "Про страхування", згідно з п.9 ч.1 якої одним із видів обов'язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України „Про страхування".

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В частині 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АА/3372163 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія Зайця Р.В. встановлена постановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07.03.2012р. по справі №420/678/12.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу ГАЗ 3302 (державний номер 41591АЕ) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АА/3372163), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки "Skoda Suber В" (державний номер АН0763ВН) відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №АА/3372163), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування транспортного засобу СТД №2984976 від 27.12.2011р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив виплату 53 013,12 грн. страхового відшкодування на підставі платіжних доручень №4095 від 08.05.2012р., №4049 від 10.05.2012р. та №4022 від 11.05.2012р. (том справи - 1, аркуші справи - 20, 34-36).

В п.12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За полісом відповідача щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АА/3372163 франшиза становить 0 грн., а ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 50 000,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 44).

Позивач звернувся до відповідача із заявою №731-17И від 21.03.2013р. про виплату в порядку регресу страхового відшкодування у розмірі 50 000,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 39).

У відповідь на вказану заяву відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 32 944,74 грн.

В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що позивачем було невірно здійснено розрахунок страхового відшкодування, оскільки позивач не застосував коефіцієнт фізичного зносу застрахованого позивачем автомобіля.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.п.1.6, 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів,затвердженої наказом Фонду державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092 (із змінами та доповненнями), передбачено, що відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Тобто, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, яка підлягає відшкодуванню страховиком визначається, виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Відповідно до ч.2 ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є безпосередньо платіжне доручення (аналогічна правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 14.05.2013р. у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013р. у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014р. у справі №910/3023/13).

Колегією суддів також враховано, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (аналогічна правова позиція наведена в листі Верховного Суду України від 19.07.2011р.).

Зважаючи на вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач правомірно визначив розмір страхового відшкодування на підставі акту виконаних робіт №0413/1 від 13.04.2012р.

До того ж, як уже зазначалося вище, позивачем надано докази фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Доводи відповідача про те, що заявлена позивачем до стягнення сума страхового відшкодування має бути зменшена з урахуванням зносу транспортного засобу, пошкодженого внаслідок ДТП, є необґрунтованими, оскільки відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" розмір регресного відшкодування обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (в даному випадку позивача), які були здійснені на користь страхувальника.

В п.4.2.1 Договору страхування передбачено, що при розрахунку суми матеріального збитку не враховується знос належних до заміни деталей та частин транспортного засобу.

Названа умова Договору страхування є чинною, а тому обов'язковою до виконання (аналогічна правова позиція наведена в постановах Вищого господарського суду України від 18.10.2011р. у справі №28/381 та від 15.01.2013р. у справі №5011-45/7316-2012).

З урахуванням вказаної умови Договору страхування, позивач виплатив своєму страхувальнику 53 013,12 грн. страхового відшкодування без урахування зносу транспортного засобу.

Здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в сумі 53 013,12 грн. без врахування зносу транспортного засобу своєму страхувальнику не суперечить вимогам ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки названий Закон не поширюється на правовідносини, які виникли за Договором страхування транспортного засобу СТД №2984976 від 27.12.2011р. Водночас, Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, стосуються саме страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (в даному випадку - відповідача). Натомість, правовідносини, які виникли між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" на підставі укладеного між ними Договору страхування транспортного засобу СТД №2984976 від 27.12.2011р. відносяться до добровільного страхування. Тобто при визначенні розміру страхового відшкодування, яке підлягає виплаті страхувальнику, позивач не повинен був керуватися нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", з урахуванням укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ментінвест Холдинг" договору добровільного страхування.

Таким чином, оскільки позивач набув право зворотної вимоги до відповідача, а останній відмовився в добровільному порядку перерахувати позивачу в порядку регресу частину страхового відшкодування у розмірі 17 055,26 грн. (50 000 - 32 944,74 = 17 055,26), права та охоронювані законом інтереси позивача підлягають захисту у судовому порядку.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З урахуванням вищевикладених обставин в їх сукупності та наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку про те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/22832/14 від 14.01.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/22832/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков