Справа № 755/914/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Бурлай О.Б.,

позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

представника відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", ОСОБА_5, про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про поділ майна подружжя, -

у с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_4 про поділ майна подружжя. За змістом останніх уточнень до позовної заяви позивач просить в порядку поділу майна подружжя виділити у його власність: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1; автомобіль MERCEDES-BENZ, 1996 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1; автомобіль MERCEDES-BENZ, 1987 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3; земельну ділянку площею 0,0502 га., що знаходиться в АДРЕСА_3. В порядку поділу майна подружжя виділити у власність ОСОБА_4 автомобіль "SUZUKI" GRAND VITARA, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, та покласти на неї виконання зобов'язань на залишок кредитних зобов'язань за кредитним договором №10-29/1670 від 29.03.2006 року, за кошти від якого був придбаний указаний автомобіль "SUZUKI". Також позивач просить стягнути на його користь 12006,51 грн. заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг по вказаній вище квартирі. Просить стягнути з ОСОБА_4 половину виконаних зобов'язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/424 від 14.06.2005 року у загальному розмірі 66543,53 доларів США в еквіваленті національної валюти станом на час прийняття рішення у справі, та половину грошових зобов'язань, які були виконані під час перебування у шлюбі за договором кредиту №10-29/1670 від 29.03.2006 року в розмірі 21167,81 грн. Також просить визнати, що земельна ділянка площею 0,374 га по АДРЕСА_4, не належить до спільної сумісної власності подружжя, поділу не підлягає і є власністю відповідачки, а земельна ділянка АДРЕСА_5" не належать до спільної сумісної власності подружжя, поділу не підлягають і є власністю позивача.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що згідно п.п. 23, 24 ППВСУ №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Позивач зазначає, що кредитні кошти за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-24/424 від 14.06.2005 року на суму 108300 доларів США були витрачені в інтересах сім'ї, а саме було придбано майно, в тому числі і нерухоме. Щодо отримання зазначеного кредиту саме в інтересах сім'ї, а не з іншою метою, вказувала і відповідачка ОСОБА_4 у своїх позовних заявах в цій же справі, зазначаючи в них перелік спільного майна та спільних боргових зобов'язань (а.с. 74-77 т.1, 161-165 т.2). Окрім того, ОСОБА_4 підписала в якості забезпечення виконання вказаного грошового зобов'язання відповідно до договору про надання не відновлювальної кредитної лінії №10-24/424 від 14.06.2005 року договір поруки №02-10/1343 від 14.06.2005 року, а також розуміючи значення своїх дій надала згоду на отримання вказаного кредиту як дружина ОСОБА_1 Позивач вказує, що неодноразово пояснював судам, які розглядали цю справу, що дані кошти ним були отримані в кредит зі згоди його колишньої дружини під час шлюбу і приблизно 50000,00 доларів США було використано на погашення боргу сім'ї на купівлю будинку по АДРЕСА_6, а 21000,00 доларів США позивач дав в борг ОСОБА_5, інша сума була використана на сімейні потреби. При цьому, позивач також зазначає, що ОСОБА_4 сама вказувала у своєму зустрічному позові, що кредит використовувався на потреби сім'ї, вказані кошти подружжя збиралось вкласти у придбання земельної ділянки. На думку позивача, представник ОСОБА_4 постійно намагається ввести суд в оману щодо використання кредитних коштів особисто ОСОБА_1 згадуючи про рішення Дніпровського районного суду міста Києва у цивільній справі №2-177/1 від 03.06.2010 року, яким було відмовлено в позові представника ОСОБА_1 щодо переведення прав та обов'язків покупця на ОСОБА_1, так як будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_6 були придбані за грошові кошти, які ОСОБА_1 позичив на купівлю вказаного будинку та земельної ділянки, та які потім віддав за рахунок вказаного кредиту. Позивач зазначає, що у вказаному судовому процесі він просто не ставив питання про походження вказаних коштів на купівлю майна, оскільки, на власний страх та ризик не брав розписок з власної дружини та її матері, а останні скористались його легковажністю і оформили майно на матір ОСОБА_4 - ОСОБА_6 Разом з тим, за твердженням позивача, земельні ділянки в селі Хлепча оформлялись на ім'я відповідачки та її матері ОСОБА_6 за безпосередньої участі ОСОБА_1, який допомагав селу Хлепча матеріально, в зв'язку з чим і оформив приватизацію на свою колишню тоді ще родину. Позивач зазначає, що без його активної участі в житті села Хлепча, ОСОБА_4 та її матір, як жителі м. Києва, ніколи б не отримали вказані земельні ділянки безоплатно у власність. Крім того, позивач посилається на те, що позовні заяви та уточнення по цій справі готувалися та підписувалися захисником ОСОБА_1, який вибрав тактику ведення справи та правову позицію на власний розсуд. А тому, на думку позивача, посилання представника ОСОБА_4 на те, що нібито у іншій справі ОСОБА_1 стверджував, що кредит брався на його власні потреби не відповідає дійсності, оскільки таке твердження міститься у документах, які готував колишній адвокат ОСОБА_1 - ОСОБА_7, і це була його правова позиція, яку він вибрав для ведення справи. Позивач вказує, що довідки про доходи, що містяться в матеріалах справи дійсно підтверджують, що ОСОБА_1 у сім'ї був головним годувальником та особою, яка мала можливість придбавати нерухоме майно за чесно зароблені кошти, задекларовані у належному порядку, натомість доходи ОСОБА_4, про що також є довідки в матеріалах справи, не давали можливості відповідачеві придбавати нерухоме майно, автомобіль в кредит і т.ін. Кошти, які були сплачені за час шлюбу по вказаному кредиту, поділу не підлягають, так як вважаються сплаченими за спільні кошти подружжя. Окрім того, в матеріалах справи є відповідь на адресу суду з АКБ "Укрсоцбанк", що ОСОБА_1 було надано дозвіл від ОСОБА_4 на укладення кредитного договору, ніяких заперечень вона не мала щодо умов договору та умови вказаного договору вона погодила. Даний факт, на думку позивача, свідчить про спільне використання кредитних коштів, тож зобов'язання за вказаним договором є спільним зобов'язанням подружжя. Відповідно до довідки АКБ "Укрсоцбанк" від 30.04.2010 року вказане зобов'язання виконано ОСОБА_1 самостійно в повному обсязі. Оновлену довідку ПАТ "Укрсоцбанк" від 31.01.2014 року також було долучено до матеріалів справи представником ОСОБА_1 Гроші подружжям було отримано траншами до 2007 року, а сплата тіла кредиту розпочалась з січня 2007 року. В рішенні Печерського районного суду від 15.06.2007 року вказано, що позивач ОСОБА_4 вказала, що разом з ОСОБА_1 не проживає з січня 2007 року і проти цього факту відповідач ОСОБА_1 не заперечував. Після розірвання шлюбу позивач ОСОБА_1 продовжував сплачувати за кредит грошові кошти. За таких обставин позивач вважає, що половину боргових зобов'язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-24/424 від 14.06.2005 року має сплатити йому ОСОБА_4 Щодо другого договору кредиту №10-29/1670 від 29.03.2006 року на суму 30497 доларів США позивач зазначає, що вказаний кредит брався на особисті потреби ОСОБА_4 і на ці кошти ОСОБА_4 придбала автомобіль "SUZUKI", при цьому, в шлюбі було виплачено кредит у розмірі 42335 грн. 62 коп., тому ця сума підлягає поділу, як сплачена за час перебування подружжя у шлюбі за спільні кошти і з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню половина вказаної суми 21167,81 грн., а виконання решти зобов'язань за вказаним договором слід залишити за ОСОБА_4 Відносно земельної ділянки АДРЕСА_3 позивач зазначає, що отримав її у власність на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2005 року, а також садовий будинок у АДРЕСА_3 придбаний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу садового будинку за 10000 грн. ОСОБА_1 зазначає, що як і сам ОСОБА_5 наголошує на тому, що дана земельна ділянка та садовий будинок не є повноцінною власністю ОСОБА_1, а є лише забезпеченням боргового зобов'язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_1, що на його думку підтверджується копіями розписок про отримання в борг коштів в сумі 21000 доларів США. В подальшому позивач отримав державний акт на землю, однак не для того щоб стати повноправним власникам, а лише у зв'язку із тим, що чинне на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки законодавство передбачало оформлення нового акту про право власності на земельну ділянку, а оригінал старого акту вилучався нотаріусом і на підставі договору купівлі-продажу реєструвалося право власності та видавався новий державний акт на право власності на земельну ділянку новому власнику. За твердженням позивача, вказані об'єкти придбавались за спільні кошти подружжя, а саме за кредитні кошти отримані ОСОБА_1 в якості кредиту в розмірі 108300 дол. США. За наведених обставин позивач зазначає, що вказану земельну ділянку слід виділити та залишити у його власності, враховуючи непрості договірні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а також те, що вказаною земельною ділянкою продовжує користуватись ОСОБА_5, оскільки на ній стоїть садовий будинок, що належить ОСОБА_5 При цьому, позивач вважає, що половину вартості вказаного вище майна, а саме 98418 грн. + 10000 грн. : 2 = 54209 грн. слід стягнути з нього на користь ОСОБА_4 Позивач визнає, що не дивлячись на обставини придбання ОСОБА_4 земельної ділянка в АДРЕСА_4, ця земельна ділянка згідно закону є особистою власністю ОСОБА_4 та поділу не підлягає, оскільки набута внаслідок приватизації. З цих же підстав, земельна ділянка АДРЕСА_5 та садовий будинок по АДРЕСА_7 не є сумісною власністю подружжя, а є особистою його власністю, як майно набуте внаслідок приватизації. Стосовно квартири АДРЕСА_1, позивач зазначає, що вона була придбана ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 14.06.2000 року, але за кошти які заробляв особисто позивач на підтвердження чого останній посилається на наявні в матеріалах справи довідки ДПІ щодо отриманих ним доходів порівняно з даними ДПІ про отримані доходи відповідачкою. Позивач стверджує, що усі грошові кредити за час шлюбу, крім кредиту на автомобіль "SUZUKI", бралися під заставу належного йому майна, та добросовісно, вчасно виплачувалися ОСОБА_1 в повному об'ємі без будь-якої заборгованості, а кредит на автомобіль "SUZUKI" погашався за час шлюбу за зароблені особисто ОСОБА_1 кошти. Окрім того, за твердженням позивача, в 2005 році він також мав дохід від продажу належних йому корпоративних прав в розмірі 802950 грн., що станом на день продажу становило більше 150 тис. доларів США. За наведених обставин позивач вважає очевидним, за чиї кошти придбавалася спірна квартира, а саме, що вказана квартира придбавалася за кошти ОСОБА_1, який не тільки забезпечував усім необхідним ОСОБА_4, а дбав про те, щоб ОСОБА_4 мала можливість за такого забезпеченого рівня життя офіційно не працювати та жити в своє задоволення, як виявилося пізніше на шкоду інтересам сім'ї, яку ОСОБА_1 намагався створити та народити дітей, однак цього не бажала відповідачка. Вказана спірна квартира є неподільною, оскільки неможливо виділити для проживання кімнати для обох з подружжя, або якимось іншим чином її переобладнати, що в свою чергу буде завжди створювати проблеми та перешкоди в користуванні цим об'єктом нерухомості. Позивач просить суд врахувати, що ОСОБА_4 фактично майже за весь час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 не отримувала дохід та не дбала про матеріальне забезпечення сім'ї, а спільний сімейний бюджет, який поповнював виключно ОСОБА_1, займаючись бізнесом майже цілодобово, вона використовувала на шкоду інтересам сім'ї, оскільки частину майна, яке вона придбавала, оформляла всупереч домовленостям із ОСОБА_1 на свою матір ОСОБА_6, як це було із будинком та земельною ділянкою по АДРЕСА_6. Позивач зазначає, що усіма засобами і методами, навіть звертаючись за медичною допомогою до лікарів, бажав мати дітей від шлюбу з ОСОБА_4, однак бажаного результату це не дало. ОСОБА_1 проходив за час шлюбу профілактичне лікування та медичну діагностику з метою покращити свої фізичні можливості зачати дитину і оскільки жодного результату не було, це дуже пригнічувало його та завдавало значних психологічних страждань, адже за час першого шлюбу в нього були діти і ніяких проблем з зачаттям дітей у позивача ніколи не було За твердженням позивача, з часом після розлучення, він дізнався від колишньої подруги ОСОБА_4, що та не бажала мати з ОСОБА_1 дітей і приймала відповідні медичні препарати. Такі обставини, на думку позивача, ще раз підтверджують той факт, що ОСОБА_4 не дбала про матеріальне та моральне благополуччя сім'ї, однак ще раз кричуще свідчать про те, що ймовірно у ОСОБА_4 був інтерес за рахунок ОСОБА_1 придбати якомога більше матеріальних благ, частину з яких оформити на матір, а потім розлучитися та все майно подружжя поділити. За таких обставин, позивач просить суд відступити від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності щодо вказаної вище квартири, так як ОСОБА_4 не бажала та не хотіла проживати повноцінною сім'єю, не дбала про матеріальне забезпечення сім'ї, не бажала народжувати дітей, незважаючи на неймовірне бажання ОСОБА_1 виховувати їх в гармонії та сімейному затишку, використовувала майно, а саме грошові кошти на шкоду інтересам сім'ї, як це було з оформленням права власності будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_6, земельної ділянки в селі Хлепча, Васильківського району, Київської області на свою матір ОСОБА_6 Також позивач посилається на те, що в матеріалах справи існує довідка КП УЖГ "Хрещатик", згідно якої станом на 24.06.2014 року заборгованість по квартплаті становить 12006,51 грн., що на думку позивача свідчить про те, що ОСОБА_4 не користується та не бажає користуватись вказаною квартирою, а борг по комунальним послугам росте щомісяця. Позивач вважає, що твердження відповідачки про те, що вказана квартира є її єдиним місцем проживання спростовуються матеріалами справи, оскільки вказана квартира є нежитловою, що встановлено судовим експертом, окрім того, матеріалами справи також підтверджено, що у власності ОСОБА_4 є квартира АДРЕСА_2, а також будинок по АДРЕСА_6, який оформлений ОСОБА_4 на свою матір - ОСОБА_6 Враховуючи наведені обставини позивач просить задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. За змістом останньої редакції зустрічної позовної заяви, позивачка просить відповідно до вимог ст. 60 СК України поділити майно набуте під час шлюбу виділивши їй і визнавши за нею право власності на: квартиру АДРЕСА_1; автомобіль "SUZUKI" GRAND VITARA, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2. Грошові зобов'язання по кредитному договору №10-29/1670 від 29.03.2006 року покласти на неї. Також просить відповідно до вимог ст. 60 СК України поділити майно набуте під час шлюбу виділивши ОСОБА_1 і визнавши за ним право власності на: земельну ділянку №3 площею 0,0502 га, яка розташована в АДРЕСА_3; садовий будинок АДРЕСА_3, площею 49.30 кв.м.; автомобіль MERCEDES-BENZ, 1996 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1; автомобіль MERCEDES-BENZ, 1987 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3. Також позивачка просить виключити з переліку грошових зобов'язань подружжя, які підлягають поділу, грошовий кредит в АКБ "Укрсоцбанк" за договором від 14.06.2005 року на суму 108300 доларів США, оскільки вказані кошти, як стверджує сам ОСОБА_1 є його особистою власністю (ст. 57 СК України) видані йому особисто для його особистої справи і участь ОСОБА_4 в оформленні цього кредиту була формальною та жодних доказів того, що вказані гроші були витрачені на потреби сім'ї суду не надано. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_4 посилається на те, що 3 жовтня 1997 р. вона уклала шлюб з ОСОБА_1 21 грудня 2002 р. шлюб між сторонами було розірвано. 06 листопада 2003 р., сторони знову зареєстрували шлюб. 6 липня 2007 р., шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 знову було розірвано. Під час шлюбу подружжям було придбано наступне майно, яке відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю, а саме: земельна ділянка АДРЕСА_3; садовий будинок АДРЕСА_3, площею 49.30 кв.м.; автомобіль MERCEDES-BENZ, 1996 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1; автомобіль MERCEDES-BENZ, 1987 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3; квартира АДРЕСА_1; автомобіль "SUZUKI" GRAND VITARA, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2. Позивачка зазначає, що автомобіль SUZUKI, 2006 року випуску державний знак НОМЕР_2 було придбано у кредит, який було взято 29.03.2006 р. в АКБ "Укрсоцбанк" на суму 30497 доларів США, що на думку позивачки є спільним з ОСОБА_1 грошовим зобов'язанням. Мирової угоди про поділ майна без звернення до суду сторони не досягли. Позивачка вважає, що при поділі майна вона маю переважне право на отримання у свою власність квартири АДРЕСА_1, оскільки там зареєстрована і несе витрати по її утриманню. Іншим житлом у м. Києві на відміну від ОСОБА_1 вона не забезпечена. За твердженням позивачки, в теперішній час через неправомірну поведінку ОСОБА_1 вона тимчасово вимушена проживати за іншою адресою. З приводу неправомірної поведінки ОСОБА_1 вона неодноразово зверталася до Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві. Крім того, позивачка також вважає, що оскільки автомобілем "SUZUKI" GRAND VITARA, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, ОСОБА_1 ніколи не користувався і всі затрати по сплаті кредиту за цей автомобіль та по його технічному обслуговуванню вона несе сама, при розподілі майна право власності на вказаний автомобіль повинно бути визнано за нею, а також за нею необхідно визнати грошові зобов'язання перед АКБ "Укрсоцбанк" щодо сплати кредиту за цей автомобіль. Також позивачка зазначає, що 14 червня 2005 року ОСОБА_1 взяв кредит в АКБ "Укрсоцбанк" на суму 108300 доларів США. Договір кредиту було оформлено на ОСОБА_1, а з нею, як з дружиною ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 14 червня 2005 р. Позивачка вказує, що у своєму позові до неї ОСОБА_1 зазначає, що брав кредит на потреби сім'ї, при цьому, у позовній заяві позивача ОСОБА_1 по цивільній справі №2-1585/1 де ОСОБА_4 є відповідачем і яка знаходиться в провадженні Дніпровського районного суду м. Києва, позивач ОСОБА_1 вказує, що брав кредит особисто для себе з урахуванням того, що він відповідно до ст. 58 СК України має право на особистий дохід. Також позивачка посилається на те, що аналогічне твердження ОСОБА_1 міститься і в його запереченнях по цивільній справі №2-1813/08, яка теж знаходиться в провадженні Дніпровського районного суду м. Києва. Зокрема, там він стверджує, що до вказаного кредиту ОСОБА_4 має формальне відношення, оскільки формально як дружина приймала участь в його оформленні і йому взагалі незрозуміла її участь в цьому кредиті. За таких обставин позивачка вважає, що таким чином ОСОБА_1 по двох інших цивільних справах вказує, що кредит він брав для себе особисто, а ОСОБА_4 лише формально як дружина підписувала документи. Позивачка зазначає, що це є правдою бо грошима з цього кредиту вона не користувалась і ОСОБА_1 не пускав їх на потреби сім'ї. В обох цих справах ОСОБА_1 стверджує, що це його особисті гроші на які він має право відповідно до ст. 57 СК України.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав вимоги своєї позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову посилаючись на те, що все набуте за час шлюбу майно було придбане за зароблені особисто ним кошти та оформлене на ОСОБА_4 та її матір, при цьому, всі кредитні зобов'язання ним виконувались вчасно та в повному обсязі. ОСОБА_4 не працювала і доходу не мала, тож не могла придбати будинок на АДРЕСА_6. Квартира на АДРЕСА_1 не жила і ОСОБА_4 не може там проживати і не проживає, а проживає по АДРЕСА_6. З приводу грошових зобов'язань з ОСОБА_5 це є правдою, він дійсно позичив останньому кошти і як забезпечення виконання боргових зобов'язань були оформлені договори купівлі-продажу земельної ділянки і садового будинку, що належали ОСОБА_5 Щодо земельної ділянки в с. Хлепча, позивач вважає її спільною сумісною власністю, однак розуміє, що в цьому випадку закон не на його боці. Позивач зазначає, що його частка у праві спільної сумісної власності має бути збільшена, оскільки ОСОБА_4 ніколи не працювала, позивач кормив та одягав її, а вона навіть не народила йому дітей, оскільки цього не бажала. Крім того, позивач зазначає, що ОСОБА_4 спірною квартирою не користується, не дбає про неї, не сплачує житлово-комунальні послуги. Щодо посилань ОСОБА_4 та її представника на те, що в інших судових справах він стверджував, що кредит на суму 108300 доларів США є його особистими зобов'язаннями, що то була лише позиція його адвоката, яка позивачем не погоджувалась.

Представники ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримали вимоги позовної заяви з підстав викладених в останніх уточненнях до неї, просять задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову за необґрунтованістю.

ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала вимоги своєї зустрічної позовної заяви в останній редакції з підстав викладених у ній, просить задовольнити зустрічний позов та відмовити у задоволенні первісного позову посилаючись на те, що вона прожила в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 13 років і за цей час було нажито багато майна, в тому числі 2 ресторани, 3 магазини, мережа швидкого харчування та інше. ОСОБА_4 зазначає, що була третьої дружиною ОСОБА_1 і з іншими дружинами він ніякого майна не нажив, лише у шлюбі з нею. Після того, як був розірваний шлюб ОСОБА_1 першим звернувся до суду з позовом про поділ майна. У 90-ті роки було багато майна, але не було коштів його купити, тому подружжя брало кредити і оформлювало оренду з подальшим викупом. ОСОБА_4 зазначає, що вона частину кредитів як дружина підписувала, а по частині виступала поручителем. Щодо будинку по АДРЕСА_5, то спочатку його вважали спільним, а потім виявилось, що це була приватизація, хоча кредит на це майно ОСОБА_4 підписувала як дружина. ОСОБА_4 зазначає, що поки півроку тривав судовий процес про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 все майно переоформив на свого сина від попереднього шлюбу. Брали кредит на 24000,00 доларів США, а ОСОБА_1 за ці кошти купив квартиру своєму сину, хоча казав, що це на придбання приміщення для салону ОСОБА_4 Також, позивачка за зустрічним позовом стверджує, що ОСОБА_1 брав кредити на дачу, а оформлював майно на свого сина і тепер ділить квартиру, що є єдиним її помешканням та кредит на машину. Позивачка зазначає, що за рахунок кредиту на суму 108300 доларів США ОСОБА_1 купив дачі та оформив їх на свого сина, при чому вона про це нічого не знала, а їй ОСОБА_1 казав, що витрачає кошти на потреби сім'ї. На даний час ОСОБА_4 проживає у своїх батьків, оскільки в квартирі по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 обрізав світло, у зв'язку із чим вона зверталась до компетентних органів. Позивачка вважає відносини ОСОБА_1 з ОСОБА_5 фікцією та маніпуляцією і намаганням не ділити спільне майно. Також ОСОБА_4 зазначила, що вона сплачує за житлово-комунальні послуги по квартирі на АДРЕСА_1, а борг по комунальним платежам утворився, оскільки не платить ОСОБА_1, вона ж сплачує половину.

Представник ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав вимоги зустрічної позовної заяви в останній редакції з підстав викладених у ній, просить задовольнити зустрічний позов та відмовити у задоволенні первісного позову та додатково зазначив, що кредит у сумі 108300 доларів США ОСОБА_1 брав на особисті потреби, що також встановлено ухвалою Верховного Суду України від 19.06.2013 року. Представник просить разом з прийняттям рішення у справі скасувати заходи забезпечення позову вжиті щодо земельної ділянки в с. Хлепча, квартири по АДРЕСА_1 та автомобіля "SUZUKI".

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні, не дивлячись на роз'яснене судом право на звернення до суду з самостійними вимогами та попередження про наслідки не пред'явлення самостійного позову, про необхідність роз'яснення яких та попередження було наголошено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.11.2013 року, до суду з самостійними вимогами не звернувся та пояснив, що дійсно позичив кошти у ОСОБА_1 в розмірі 21000,00 доларів США на придбання квартири та вже повернув ? частини боргу. Договори купівлі-продажу належних йому земельної ділянки та садового будинку по АДРЕСА_3, за твердженням 3-ї особи були укладені лише як забезпечення повернення ним боргу і після повної сплати позики ОСОБА_1 має повернути йому це майно.

Представник третьої особи ПАТ "Укрсоцбанк" в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників та третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані по справі докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги за первісним та за зустрічним позовом підлягають до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 03.10.1997 року сторони у справі зареєстрували шлюбу, що підтверджується довідкою Печерського РУЮ у м. Києві №105-02-03-46 від 20.03.2007 року (Т. 1, а.с. 7).

21.12.2002 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (Т. 1, а.с. 8).

06.11.2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знов зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження (Т. 1, а.с. 9).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2007 року шлюб між сторонами розірвано (Т. 1, а.с. 10).

За змістом положень ст.ст. 60, 61 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Як вбачається з матеріалів справи, в період перебування у шлюбі ОСОБА_4 було придбано квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 14.06.2000 року та копією реєстраційного посвідчення виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації (Т. 1, а.с. 129-132).

Відповідно до ст.ст. 68, 69 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Сторони не досягли згоди щодо поділу вказаної квартири та кожен з них просить в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити та визнати за ним право власності на цю квартиру з підстав викладених вище.

Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

За змістом ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як роз'яснено у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Не дивлячись на твердження та посилання сторін, суд не вбачає реальних та належних підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя шляхом визнання в порядку поділу спільного майна права власності на спірну квартиру в цілому за ОСОБА_1 або за ОСОБА_4

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, жодна зі сторін не виявила бажання компенсувати іншій стороні різницю вартості квартири, оскільки кожен з колишнього подружжя наполягає на виділенні квартири саме йому і жоден з них не вніс на депозитний рахунок суду відповідної суми.

Таким чином, враховуючи, що сторони не дійшли згоди щодо поділу квартири АДРЕСА_1, правомірним, на думку суду, буде визнання за обома сторонами права власності на указане майно в ідеальних частках, виділивши та визнавши за кожним з них право власності на ? частину зазначеного майна.

У зв'язку з визнанням за сторонами права власності на вказану квартиру у рівних долях, суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь заборгованості по житлово-комунальним послугам у сумі 12006,51 грн. Крім того, на думку суду, вказані вимоги у даному спорі є неспроможними, оскільки в будь-якому випадку право власності є визнаним з моменту набрання рішенням суду законної сили і до цього моменту співвласники обопільно несуть тягар утримання майна, а будь-яких доказів того хто саме сплачував комунальні послуги та за який період, що вказувало б на те, яка зі сторін ухиляється від обов'язку по сплаті житлово-комунальних послуг суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що в період шлюбу також були придбані автомобілі:

- MERCEDES-BENZ, 1996 року випуску, колір - чорний, д.н.з. НОМЕР_1, кузов НОМЕР_4, вартістю 78948,10 грн., що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ та висновком судової автотоварознавчої експертизи від 06.02.2009 року (Т. 1, а.с. 44, Т. 2, а.с.95-112);

- MERCEDES-BENZ, 1987 року випуску, колір - білий, д.н.з. НОМЕР_3, кузов (коляска) НОМЕР_5, вартістю 17675,00 грн., що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію ТЗ та висновком про визначення ринкової вартості від 21.04.2008 року (Т. 1, а.с. 220-221).

Зі змісту позовних вимог та пояснень сторін і їх представників наданих в судовому засіданні, встановлено, що сторони дійшли згоди про визнання за ОСОБА_1 права власності на вказані автомобілі в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, тож суд дійшов висновку про необхідність задоволення таких узгоджених вимог первісного та зустрічного позовів.

В період шлюбу, а саме 15.06.2005 року ОСОБА_1 був укладений з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_3. Земельна ділянка була придбана за ціною 98418,00 грн. (Т. 2, а.с. 167). В подальшому ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку від 17.01.2006 року №09-7-01489, що підтверджується листом головного управління земельних ресурсів від 20.01.2010 року №03-56/1471 (Т. 3, а.с. 11).

Також, 15.06.2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_3. Вказаний садовий будинок був придбаний за ціною 10000,00 грн. (Т. 1, а.с. 232-233).

Як наголошувалось ОСОБА_1, його представниками та третьою особою ОСОБА_5 в судовому засіданні, право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та садовий будинок не є повноцінним і зазначені договори купівлі-продажу виступали лише забезпеченням боргового зобов'язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 на підтвердження чого суду були надані копії розписок про отримання ОСОБА_5 у борг 21000,00 доларів США (Т. 3, а.с. 102-107). За словами вказаних учасників судового розгляду, після повернення боргу ОСОБА_1 має повернути зазначене майно ОСОБА_5

Однак, укладення договорів купівлі-продажу не може свідчити про забезпечення зобов'язання за борговими розписками, а тому вказана земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя.

Стосовно садового будинку суд також приходить до висновку про те, що вказане майно набуте подружжям за час шлюбу, а отже належить їм на праві спільної сумісної власності, незважаючи на те, що нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку не був зареєстрований у встановленому законом порядку, оскільки державна реєстрація правовстановлюючого документу на нерухомість має правове значення лише в разі розпорядження цією нерухомістю.

При цьому, суд також зазначає, що на виконання зауважень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які містяться в ухвалі від 13.11.2013 року, судом було роз'яснено третій особі його право на звернення до суду з самостійними вимогами та попереджено про наслідки не пред'явлення самостійного позову. Однак з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_5 протягом розгляду справи до суду не звернувся.

Здійснюючи розподіл спільного сумісного майна у вигляді земельної ділянки по АДРЕСА_3 та садового будинку АДРЕСА_3 суд виходить з того, що сторони фактично погодили такий розподіл шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на вказане майно.

Так, зі змісту позовних вимог ОСОБА_4 вбачається, що вона просить поділити набуте за час шлюбу майно визнавши за ОСОБА_1 право власності на зазначені вище об'єкти нерухомості, при цьому ОСОБА_1 просить в порядку поділу майна подружжя виділити у його власність земельну ділянку по АДРЕСА_3.

Також, суд приходить до висновку, що в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 слід визнати право власності і на садовий будинок АДРЕСА_3 у м. Києві не дивлячись на те, що позовні вимоги його позову не містять такого прохання, оскільки вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці право власності на яку визнається судом за ОСОБА_1 Крім того, зі змісту самого позову ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 визнає придбання земельної ділянки та садового будинку за спільні з ОСОБА_4 кошти та зазначає, що половину вартості зазначеного майна слід стягнути з нього на користь ОСОБА_4, а саме 98418 грн. + 10000,00 грн. : 2 = 54209,00 грн. Тож, мова йде як про земельну ділянку, так і про садовий будинок.

З метою дотримання принципу рівності часток подружжя при здійсненні поділу спільного сумісного майна, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 половину вартості майна виділеного у власність ОСОБА_1, оскільки таке майно не в частині, а в цілому передано йому. Сума, що підлягає стягненню становить 102520,55 грн. (98418,00 грн. (вартість земельної ділянки) + 10000,00 грн. (вартість садового будинку) + 78948,10 грн. (вартість автомобіля 1996 року випуску) + 17675,00 грн. (вартість автомобіля 1987 року випуску): 2).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2006 року між ОСОБА_4 та АКБ СР "Укрсоцбанк" був укладений договір кредиту №10-29/1670 за яким позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності на цільового характеру використання грошових коштів був наданий кредит у сумі 30497,00 доларів США зі сплатою 11,5% річних для оплати придбаного автомобіля марки SUZUKI модель GRAND VITARA, згідно з договором купівлі-продажу №17/03/2, укладеним 17.03.2006 року, між автосалоном АПП "Авто-палац" та позичальником (Т. 2, а.с. 172-176).

З пояснень ОСОБА_4 наданих в судовому засіданні встановлено, що до теперішнього часу кредит за вказаним договором кредиту в повному об'ємі не погашений.

Станом на час розгляду справи, між сторонами не виникає спору з приводу віднесення придбаного за кредитні кошти автомобіля SUZUKI до спільної сумісної власності подружжя та спільності зобов'язань за вказаним кредитним договором.

При цьому, з огляду на заявлені позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом, сторони погодили, що в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на вказаний автомобіль слід визнати за ОСОБА_4 у зв'язку із чим покласти на неї виконання зобов'язань за договір кредиту №10-29/1670 від 29.03.2006 року, тож враховуючи, що з цього приводу у сторін не виконає спірних питань та заперечень, суд вважає за можливе задовольнити узгоджені вимоги первісного та зустрічного позовів стосовно визнання права власності на автомобіль та виконання зобов'язань за договором кредиту на кошти від якого був придбаний вказаний транспортний засіб.

Крім того, ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_4 ? частини грошових коштів сплачених за договором кредиту №10-29/1670 від 29.03.2006 року на придбання автомобіля SUZUKI під час перебування з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі в розмірі 21167,81 грн.

За змістом довідки ПАТ "Укрсоцбанк" №10.1-12/96-15237 від 15.11.2012 року у період часу з 14.04.2006 року по 15.06.2007 року, що відповідає періоду перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, за договором кредиту №10-29/1670 від 29.03.2006 року на придбання автомобіля SUZUKI було сплачено загалом 42355,62 грн. (Т. 5, а.с. 116-118).

Суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення половини від вказаної суми сплаченого за час шлюбу кредиту у розмірі 21167,81 грн. підлягають до задоволення, оскільки таким чином буде дотримано рівність часток подружжя при поділі спільного сумісного майна. Так, враховуючи, що автомобіль в повній цілій частці передається у власність ОСОБА_4, а його вартість в даному випадку обумовлена розміром отриманого кредиту, виконання якого покладається на останню, при цьому частина вартості автомобіля у вигляді кредиту сплачена за спільні кошти, ОСОБА_4 має повернути ОСОБА_1 половину спільно сплаченого кредиту.

Також, 14.06.2005 року між ОСОБА_1 та АКБ СР "Укрсоцбанк" був укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/424 на суму 108300,00 доларів США (Т. 1, а.с. 11-13).

На укладення вказаного договору кредиту ОСОБА_4 надала свою згоду як дружина ОСОБА_1 (Т. 1, з.с.а.с. 13).

У забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/424 від 14.06.2005 року, ОСОБА_4 виступила його поручителем за договором поруки №02-10/1343 від 14.06.2005 року (Т. 1, а.с. 22-23).

Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/424 від 14.06.2005 року виконані в повному обсязі, що підтверджується довідкою АКБ СР "Укрсоцбанк" №10.2-10/1221 (Т. 3, а.с. 134).

Відповідно до положень ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29.06.2010 року зобов'язання за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/424 від 14.06.2005 року були визнані спільними зобов'язаннями подружжя (Т. 3, а.с. 165-172).

Скасовуючи вказане рішення суду першої інстанції Апеляційний суд м. Києва у своєму рішенні від 14.12.2010 року послався на те, що вимоги, які випливають з кредитних договорів, сторонами заявлені не були, а тому суд першої інстанції не повинен був робити будь-яких висновків в цій частині та ухвалювати рішення про покладення на сторін обов'язків, що випливають з кредитних правовідносин (Т. 4, а.с. 76-78).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2012 року зазначене рішення Апеляційного суду м. Києва було скасоване, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зокрема, із посиланням на те, що вимоги сторін про покладення на другого з подружжя зобов'язань за кредитними договорами з урахуванням проведених кожним з них оплат в рахунок погашення заборгованості пред'являлись сторонами протягом розгляду справи в суді першої інстанції, шляхом подання відповідних заяв щодо зміни підстав та предмету позову, а також розміру позовних вимог із доказами, якими обґрунтовувалися їх вимоги у відповідності до ч. 2 ст. 31 ЦПК України та містяться в матеріалах справи (Т. 4, а.с. 139-142).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29.11.2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині поділу кредитних зобов'язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/424 від 14.06.2005 року було відмовлено, оскільки суд вважав, що позивач не навів доказів того, що указаний кредит, був використаний на потреби сім'ї (Т. 5, а.с. 128-138).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.01.2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження (Т. 5, а.с. 205-206).

Постановою Верховного Суду України від 19.06.2013 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 (Т. 5, а.с. 269-271).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13.11.2013 року задоволено скаргу представника третьої особи у справі ОСОБА_5 та скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29.06.2010 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 29.11.2012 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.01.2013 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, із посиланням на те, що висновок апеляційного суду стосовно того, що боргові зобов'язання за кредитом від 14.06.2005 року є особистими зобов'язаннями ОСОБА_1 не відповідають обставинам, які сторони вказали у своїх позовних заявах саме у цій справі і є передчасними (Т. 6, а.с. 46-51).

Вирішуючи по суті спір щодо зобов'язань, які випливають з договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/424 від 14.06.2005 року, суд не погоджується з твердженням представника ОСОБА_4 про те, що Постановою Верховного Суду України від 19.06.2013 року було встановлено факт використання отриманих за вказаним договором коштів не на потреби сім'ї та що вказаною постановою ці зобов'язання визнані особистими зобов'язаннями ОСОБА_1

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Тож, Верховний Суд України не переоцінює та не надає нової оцінки доказам, які досліджені попередніми судовими інстанціями та вважаються встановленими, а виявляє неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права відносно установлених попередніми інстанціями обставин справи.

Посилаючись саме на вказану підставу перегляду судового рішення ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України, який враховуючи, що рішенням апеляційної інстанції, залишеним на той час в силі у зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, встановлено відсутність доказів того, що указаний кредит був використаний на потреби сім'ї, зробив свій висновок про те, що договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім'ї, а на інші потреби, не створює обов'язків для іншого з подружжя.

Однак, вказаною вище ухвалою касаційної інстанції від 13.11.2013 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 29.11.2012 року, яким було встановлено відсутність доказів того, що указаний кредит був використаний на потреби сім'ї, та ухвала касаційної інстанції від 08.01.2013 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження, були скасовані. Тож, при новому розгляді справи суд першої інстанції має право та зобов'язаний заново встановити обставини справи, оцінити докази з урахуванням зауважень касаційної інстанції, і в цьому питанні не зв'язаний висновками Постанови Верховного Суду України від 19.06.2013 року, адже в даному випадку жодним чином не порушуються вимоги ст. 360-7 ЦПК України щодо обов'язковості судових рішень Верховного Суду України. Обов'язковим є висновок Верховного Суду України про те, що договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім'ї, а на інші потреби, не створює обов'язків для іншого з подружжя. Але ж для застосування вказаного висновку суду слід встановити чи є такі обставини, що вказують витрачання кредитних коштів не на потреби сім'ї.

Відповідно до положень ст.ст. 57, 60 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Надаючи оцінку як усним поясненням сторін, так і викладеним письмово, суд звертає увагу на те, що позиція ОСОБА_1 по цій справі з самого початку була послідовною щодо отримання кредиту спільно та його використання на потреби сім'ї. При цьому, ОСОБА_4 спочатку слухання справи з 2007 року і протягом двох наступних років визнавала кредитні зобов'язання спільними, а потім змінила свою позицію.

Стосовно позиції ОСОБА_1 щодо отримання цього кредиту по інших справах, суд приймає до уваги, що її фактичне оформлення здійснював представник, однак також доходить висновку і про те, що про цю позицію свого представника ОСОБА_1 не міг не знати, тож повною мірою сприймати пояснення ОСОБА_1 як достатній доказ суд не може. При цьому, зазначення в інших справах, що кредит брався на розвиток власного бізнесу, на думку суду, як раз вказує на витрачання отриманих коштів на потреби сім'ї, оскільки від доходу бізнесу існує родина, зокрема, враховуючи, що ОСОБА_4 офіційно працевлаштована не була.

Також суд звертає увагу на те, що як вбачається зі змісту п. 1.2. договору кредиту, він наданий на поточні потреби, тобто конкретного характеру цільового використання коштів договором не передбачено, отже подружжя мало право витрачати кредитні кошти на дрібні покупки та послуги, поточні потреби сім'ї і кожного особисто, які документально підтвердити не можливо.

В цьому контексті суд зазначає, що ОСОБА_4 офіційно не працюючи та маючи відносно невеликий дохід, з огляду на дані ДПІ (Т. 7, а.с. 17-22), тим найменш не вказувала суду, що у шлюбі з ОСОБА_1 вона не була забезпечена матеріально, або такого забезпечення було недостатньо.

ОСОБА_4 та її представник посилаючись на відсутність будь-яких доказів того, що кредитні кошти були витрачені на потреби сім'ї, при цьому, не наводять доказів своїх заперечень стосовно того, що кошти були витрачені не в інтересах сім'ї та на які конкретні потреби, що не стосуються інтересів сім'ї були витрачені ці кредитні кошти.

Суд вважає, що в даному випадку має бути дотримана взаємність обґрунтувань вимог і заперечень, тож обов'язку ОСОБА_1 навести докази витрачання коштів на потреби сім'ї, має відповідати також обов'язок ОСОБА_4 довести, що ці кошти не витрачались в інтересах сім'ї і були витрачені на інші конкретні речі, що не мають відношення до потреб сім'ї.

Приймаючи рішення про те, що кредитні зобов'язання є спільними зобов'язаннями колишнього подружжя суд, виходить також з того, що після його оформлення ОСОБА_1 укладені договори купівлі-продажу земельної ділянки і садового будинку, які стали на даний час предметом поділу спільного сумісного майна подружжя. Крім того, 15.06.2005 року ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_5 21000,00 доларів США, що підтверджується борговою розпискою (Т. 3, а.с. 103). Вказаний договір позики ОСОБА_4 не оспорювала, тож вважати, що він був вчинений не в інтересах сім'ї у суду підстав немає.

В сукупності все наведене вище дає суду підстави дійти висновку про спільність зобов'язань колишнього подружжя за вказаним кредитним договором і враховуючи, що ОСОБА_1 кредитні зобов'язання виконані в повному обсязі, ? частина такого виконання має бути стягнута на його користь з ОСОБА_4

При цьому, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення половини виконаних зобов'язань підлягають до часткового задоволення за виключенням періоду сплати тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами із часу першого платежу за кредитом по час розірвання шлюбу, оскільки з рішення Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2007 року не вбачається даних, що судом був встановлений факт не проживання сторін з січня 2007 року. Вбачається, що таки слова звучали лише в поясненнях позивачки, при цьому, суд конкретної дати фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин не встановив, тож суд вважає правомірним виходити з дати офіційного розірвання шлюбу, а саме з дати прийняття відповідного рішення суду - 15.06.2007 року. Посилання ОСОБА_1 на те, що він погоджується з твердженням ОСОБА_4 наданим при розірвання шлюбу щодо не проживання подружжя з січня 2007 року, суд не приймає до уваги, оскільки вважає їх такими, що в даному процесі спрямовані на штучне збільшення зобов'язань ОСОБА_4

Згідно довідки ПАТ "Укрсоцбанк" №10.1-186/96-1226 від 13.01.2014 року, в період з 13.07.2005 року по 12.06.2007 року включно, по тілу кредиту було сплачено 15563,86 доларів США і 25203,31 долар США по відсотках за користування кредитом. Всього за кредитом сплачено 108300 доларів США тіла кредиту та 43757,72 долара США відсотків за користування кредитом (Т. 6, а.с. 104-105).

108300,00 (загальна сума кредиту) - 15563,86 (сплачено в період шлюбу) = 92736,14 (виконано особисто ОСОБА_1.).

43757,72 (загальна сума процентів) - 25203,31 (сплачено в період шлюбу) = 18554,41 (виконано особисто ОСОБА_1.).

92736,14 + 18554,41 : 2 = 55645,28 доларів США (1/2 частина кредитних зобов'язань).

З урахуванням положень ст.ст. 192, 524, 533 ЦК України суд вважає за необхідне зазначити в рішенні еквівалент для стягнення визначеної суми доларів США в національній валюті станом на час прийняття рішення у справі, що становить 55645,28 доларів США х 27,85 грн. (офіційний курс НБУ на 23.02.2015 року) = 1549721,05 грн.

Земельна ділянка по АДРЕСА_4 отримана ОСОБА_4 у приватну власність шляхом приватизації із земельного фонду, відповідно до Державного акту на право власності на землю, виданого на підставі рішення Великосалтаніської сільської ради народних депутатів від 12.03.2003 року №159 (Т. 1, а.с. 190).

Земельна ділянка АДРЕСА_5 отримана ОСОБА_1 у порядку приватизації відповідно до рішення Київської міської ради №31-5/752 від 24.02.2000 року, Державний акт на право власності на земельну ділянку виданий 11.12.2000 року (Т. 3, а.с. 3-8, 127).

Як роз'яснено у п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Враховуючи викладене, вказане вище майно у вигляді земельних ділянок, є особистою власністю кожного з подружжя і спору щодо нього відповідно до останніх позовних вимог, між сторонами не виникає. Додаткове зазначення про це в резолютивній частині рішення суду, яким розподілено спільне сумісне майно подружжя є безпідставним, оскільки на особисту приватну власність вказують наведені вище рішення місцевих рад та державні акти на право власності на земельні ділянки.

У своїй промові представник ОСОБА_4, зокрема, просив скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду щодо квартири АДРЕСА_1, земельної ділянки по АДРЕСА_4 та автомобіля SUZUKI.

Згідно ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на відсутність між сторонами спору щодо земельної ділянки по АДРЕСА_4 та автомобіля SUZUKI, суд з урахуванням наведених положень закону, вважає за можливе одночасно з прийняттям рішення у справі скасувати вжиті заходи забезпечення позову щодо зазначеного майна. При цьому, враховуючи спірність вимог сторін щодо квартири АДРЕСА_1, суд вважає, що вжиті стосовно квартири заходи забезпечення позову мають бути на теперішній час залишені в силі, що не позбавляє сторін права звернутись до суду з окремою заявою про скасування заходів забезпечення позову після набрання рішенням суду законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 88, 154, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 192, 524, 533 ЦК України, ст.ст.60, 61, 65, 68, 69, 70, 71 СК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", ОСОБА_5, про поділ майна подружжя, та зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:

- визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1;

- визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1;

- визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на автомобіль MERCEDES-BENZ, 1987 року випуску, колір - білий, д.н.з. НОМЕР_3, кузов (коляска) НОМЕР_5, вартістю 17675 (сімнадцять тисяч шістсот сімдесят) грн. 00 коп.;

- визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на автомобіль MERCEDES-BENZ, 1996 року випуску, колір - чорний, д.н.з. НОМЕР_1, кузов НОМЕР_4, вартістю 78948 (сімдесят вісім тисяч дев'ятсот сорок вісім) грн. 10 коп.;

- визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на земельну ділянку площею 0,0502 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 66621008), вартістю 98418 (дев'яносто вісім тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 00 коп.;

- визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на будинок АДРЕСА_3, загальною площею 49,3 кв.м., вартістю 10000 (десять тисяч) грн.;

- визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на автомобіль SUZUKI GRAND VITARA, 2006 року випуску, колір - чорний, д.н.з. НОМЕР_2, кузов НОМЕР_6;

- покласти на ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, обов'язок по виконанню зобов'язань за договором кредиту №10-29/1670 від 29.03.2006 року укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4;

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 ? частину грошових зобов'язань, які були виконані під час перебування у шлюбі за договором кредиту №10-29/1670 від 29.03.2006 року укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4 в розмірі 21167 (двадцять одна тисяча сто шістдесят сім) грн. 81 коп.;

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 ? частину грошових зобов'язань виконаних ОСОБА_1 за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/424 від 14.06.2005 року укладеним з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" у загальному розмірі 55645 (п'ятдесят п'ять тисяч шістсот сорок п'ять) доларів 28 центів США, що в еквіваленті національної валюти станом на час прийняття рішення у справі становить 1549721 (один мільйон п'ятсот сорок дев'ять тисяч сімсот двадцять одна) грн. 05 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 різницю вартості часток розподіленого спільного сумісного майна подружжя у загальній сумі 102520 (сто дві тисячі п'ятсот двадцять) грн. 55 коп.

В інших частинах первісного та зустрічного позовів - відмовити.

Вжиті ухвалою суду від 26.03.2014 року заходи забезпечення позову в частині накладення арешту на земельну ділянку площею 0,374 га., що розташована в АДРЕСА_4 (Державний акт на право власності на землю серії IV-КВ 094823-34152 від 2908.2002 року зареєстрований за №1241) та автомобіль марки "SUZUKI Grand Vitara", 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 - скасувати.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -