Справа №489/710/14-к 25.03.2015 25.03.2015 25.03.2015

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючої Олещук Т.Л.

суддів Царюка В.В., Семенчука О.В.

за участю секретаря Пінчука О.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12013160020006924 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2014 року щодо

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Березнегувате Миколаївської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.1 ст.263 КК України;

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Нова Кубань Великоолександрівського району Херсонської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_2,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.1 ст.263 КК України.

За участю учасників судового провадження:

прокурора Бородченка С.А.

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5

потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Провадження №11-кп/784/218/15 Головуючий у 1-й інстанції: Семерей М.Ф.

Категорія: п. 6, 12 ч.2 ст.115, Доповідач апеляційної інстанції: Олещук Т.Л.

ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.1 ст.263 КК України

В С Т А Н О В И В:

В апеляційний скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить вирок щодо нього змінити, пом'якшити призначене йому покарання.

Захисник ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 просить оскаржуваний вирок змінити, призначити ОСОБА_1 покарання за п. п. 6, 12 ч.2 ст.115 КК України у вигляді позбавлення волі на певний строк.

Захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 просить оскаржуваний вирок змінити, пом'якшити ОСОБА_4 призначене покарання, замінивши довічне позбавлення волі на позбавлення волі строком на 15 років.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08.05.2014р.

ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.1 ст.263 КК України та призначено покарання:

- за п. п. 6, 12 ч.2 ст.115 КК України - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві особистої власності майна;

- за ч. 4 ст.187 КК України - 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного йому на праві особистої власності;

- за ч.3 ст.289 КК України - 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві особистої власності майна;

- за ч.1 ст.263 КК України - 5 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 остаточно призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві особистої власності майна.

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.1 ст.263 КК України та призначено покарання:

- за п. п. 6, 12 ч. 2 ст.115 КК України - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві особистої власності майна;

- за ч.4 ст.187 КК України - 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві особистої власності майна;

- за ч.3 ст.289 КК України - 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві особистої власності майна;

- за ч.1 ст.263 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві особистої власності майна.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь потерпілого ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 67 253 грн. 49 коп., моральної шкоди - 1 000 000 грн..

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 кошти на відшкодування процесуальних витрат в сумі 25 268 грн. 17 коп.. Вирішено долю речових доказів.

На обґрунтування своїх апеляційних вимог про пом'якшення покарання обвинувачений ОСОБА_1 посилається на те, що він визнає свою вину та щире кається у скоєному. Його захисник ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що під час розгляду даного кримінального провадження судом встановлені обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_1, однак при призначенні йому покарання дані обставини не враховані. Звертає увагу на активне сприяння розкриттю злочинів з боку ОСОБА_1, щире каяття підзахисного та бажання останнього відшкодувати заподіяну потерпілим шкоду. Вказує, що ОСОБА_1 виконував другорядну роль у вчиненні злочинів. Також посилається на позитивну характеристику ОСОБА_1 за місцем проживання.

На обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 посилається на те, що призначене останньому покарання у вигляді довічного позбавлення волі не відповідає тяжкості скоєного та особі обвинуваченого, є надто суворим та несправедливим. Звертає увагу, що ОСОБА_4 був раніше судимий за злочин, вчинений з необережності, та в силу ст. 89 КК України є особою не судимою. Вважає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 була відсутня попередня змова на позбавлення життя потерпілого, а ініціатива на вбивство останнього була з боку ОСОБА_1

Представник потерпілої ОСОБА_7 - ОСОБА_9 в запереченнях на подані апеляційні скарги просить вирок відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 залишити без змін. Наполягає на законності та обґрунтованості вироку. Вважає, що ОСОБА_4 не розкаявся, а лише намагається уникнути справедливого покарання. На її думку, судом 1-ої інстанції вірно встановлено таку кваліфікуючу ознаку як вчинення обвинуваченими злочину за попередньою змовою. Стверджує, що ОСОБА_1 давав суду суперечливі та неправдиві свідчення.

Потерпілий ОСОБА_6 в запереченнях на апеляційні скарги просить залишити їх без задоволення, а вирок суду відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - без змін. Вважає вирок суду 1-ої інстанції обґрунтованим та законним. На його думку, судом 1-ої інстанції дії обвинувачених кваліфіковано правильно. Повно та всесторонньо досліджено роль кожного з обвинувачених при скоєнні злочину. Наполягає на тому, що захисники безпідставно посилаються на визнання обвинуваченими вини та на їх щире каяття. Запевняє,

що обвинувачені навмисно спотворюють фактичні обставини справи з метою уникнути справедливого покарання. Стверджує, що сукупністю доказів, досліджених судом 1-ої інстанції, підтверджується узгодженість дій обвинувачених та наявність в них умислу саме на умисне вбивство людини. Вважає, що призначене ОСОБА_4 та ОСОБА_1 покарання у вигляді довічного позбавлення волі є достатнім та справедливим.

Судом 1-ої інстанції встановлено, що наприкінці серпня 2013 року ОСОБА_4, не маючи передбаченого чинним законодавством дозволу на носіння, зберігання вогнепальної зброї, у невстановленої особи в смт. Березнегувате Миколаївської області придбав пістолет марки «Zoraki модель 914 S» НОМЕР_1 та боєприпаси до нього, а саме невстановлену кількість патронів калібру 9 мм, серед яких були патрони в кількості 1 шт. з наявним маркуванням OZK 9 мм Р.А. та 10 шт. з наявним маркуванням S&B 9 мм Р.А. blanc, за грошову винагороду в сумі 2 500 грн.

12.10.2013р. ОСОБА_4 вступив у злочинну змову з ОСОБА_1, спрямовану на незаконне заволодіння автомобілем марки ВАЗ 2110 шляхом нападу на його власника та в подальшому позбавлення життя потерпілого, відомості про якого знайшли в мережі «Інтернет» в об'яві про продаж автомобіля. Після чого ОСОБА_4 приготував для вчинення злочину раніше придбані патрони та пістолет, і передав їх ОСОБА_1, який також не мав на цю зброю передбаченого законом дозволу.

Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на напад з метою заволодіння майном потерпілого та його подальшого умисного вбивства з метою заволодіння автомобілем, 12.10.2013р. ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_1, прибувши до м. Миколаєва, домовилися з потерпілим про зустріч під приводом купівлі автомобіля. При цьому для реалізації свого злочинного наміру ОСОБА_4 та ОСОБА_1 мали при собі заздалегідь приготовлений пістолет «Zoraki модель 914 S» НОМЕР_1 з набоями до нього.

Того ж дня близько 14 год. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з метою реалізації свого злочинного наміру зустрілися з потерпілим ОСОБА_10, біля супермаркету «АТБ», розташованого по вул. Карпенка, 2/1 в м. Миколаєві. Під приводом перевірки технічного стану автомобілю потерпілого ОСОБА_4 та ОСОБА_1 разом з ОСОБА_10 направились до залізничного вокзалу «Миколаїв - пасажирський», розташованого по вул. Новозаводській в м. Миколаєві.

З метою реалізації свого злочинного наміру, перебуваючи в салоні автомобілю, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 схилили ОСОБА_10 передати ОСОБА_4 ключі від автомобіля. Після чого з метою реалізації спільного умислу на умисне вбивство ОСОБА_10 та заволодіння його автомобілем ВАЗ 2110 р/н НОМЕР_2, перебуваючи в салоні вказаного автомобіля, який рухався під керуванням ОСОБА_4 по вул. Новозаводській, 1, ОСОБА_1 із пістолету «Zoraki модель 914 S» НОМЕР_1 здійснив постріл в область голови потерпілого. Після чого ОСОБА_4, перемістивши транспортний засіб до провулку на вул. Турбіна в м. Миколаєві, надав ОСОБА_1 вказівку здійснити другий постріл в потиличну область голови потерпілого.

Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_10 помер на місці.

Після вбивства ОСОБА_10 ОСОБА_1 з ОСОБА_4 на автомобілі потерпілого під керуванням ОСОБА_4 направились до смт. Березнегувате Миколаївської області. При цьому, діючи за попередньою змовою, спрямованою на незаконне заволодіння майном потерпілого з корисливих мотивів, ОСОБА_1 обшукав автомобіль та кишені одягу потерпілого ОСОБА_10. Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заволоділи грошовими коштами, що належали потерпілому в сумі 1265 грн. та 670 доларів США (що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 12.10.2013р. складало 5355 грн.), всього на загальну суму 6620 грн.

Після чого ОСОБА_4 та ОСОБА_1 сховали тіло потерпілого ОСОБА_10 в лісосмузі неподалік с. Калуга Березнегуватського району Миколаївської області, де з метою переконатися у доведеності злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство ОСОБА_10, до кінця, здійснили не менше двох пострілів у тіло потерпілого.

Після вчинення всіх дій, які вони вважали необхідними для приховування слідів скоєних злочинів, а саме: умисного вбивства ОСОБА_10, заволодіння його транспортним засобом та особистим майном, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 викраденими коштами на загальну суму 6620 грн. та автомобілем потерпілого вартістю 41640 грн. розпорядились на власний розсуд.

Дії ОСОБА_4 та ОСОБА_1 судом 1-ої інстанції кваліфіковано за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, скоєне з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб; за ч. 4 ст. 187 КК України, як розбій, тобто напад, спрямований на заволодіння чужим майном, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; за ч. 1 ст. 263 КК України, як незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, а саме: придбання, носіння, зберігання, передача вогнепальної зброї (крім гладко ствольної мисливської), бойових припасів без передбаченого законом дозволу; за ч. 3 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_1, суд 1-ої інстанції врахував суспільну небезпечність вчинених обвинуваченими злочинів, які відносяться до особливо тяжких, обставини справи, відсутність обставин, які обтяжують покарання, обставину, яка пом'якшує покарання обвинувачених - щире каяття. Встановлено, що ОСОБА_4 - не судимий, позитивно характеризується, працює, ОСОБА_1 - не судимий, характеризується задовільно.

Суд 1-ої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 та ОСОБА_1 покарання у вигляді довічного позбавлення волі, вважаючи, що їх виправлення неможливе без ізоляції від суспільства, та з метою запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Заслухавши доповідь судді, захисників обвинуваченого ОСОБА_4, які просили призначити підзахисному покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, захисника ОСОБА_2, яка просила пом'якшити покарання, призначене її підзахисному ОСОБА_1, прокурора, який вважав вирок законним та обґрунтованим, просив вирок залишити без зміни, потерпілих, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг, просили вирок залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 і ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих ним кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187, ч.3 ст. 289, ч.1 ст. 263 КК України, за зазначених у вироку обставин відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами і є правильними.

Суд визнав і про це вказав у вироку, що допитані в суді обвинувачені фактично визнали свою участь у вбивстві потерпілого.

Як вбачається з формулювання обвинувачення, яке визнано судом доведеним та яке апелянти не оспорюють, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були співвиконавцями умисного вбивства потерпілого ОСОБА_10. У даному разі обвинувачені заздалегідь домовились позбавити життя потерпілого, маючи на меті заволодіння його майном. Про наявність саме такого умислу свідчить той факт, що ОСОБА_4 приготував для вчинення злочину раніше незаконну придбану вогнепальну зброю та набої до неї, які передав ОСОБА_1, який з цієї зброї здійснив постріл та вбив ОСОБА_10. Усі подальші їх спільні дії (заволодіння автомобілем та майном потерпілого, приховування слідів злочину) також свідчать про те, що як ОСОБА_1, так і ОСОБА_4 усвідомлювали весь обсяг дій, який вчинювався ними на досягнення поставленої мети. Кожний з них виконував саме ту частину дій, яку належало вчинити, і яка була невід'ємною частою складовою загального обсягу дій, і знаходились в причинному зв'язку, який вони разом досягли.

Тому доводи в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що між ним та ОСОБА_1 не було попередньої змови на вбивство потерпілого, є безпідставними. Кваліфікація дій ОСОБА_4 за ознакою п.12 ч. 2 ст. 115 КК України. як умисне вбивство за попередньою змовою групою осіб, є вірною.

Що стосується призначення обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_1 покарання, то суд відповідно до вимог ст. 65 КК України повинен враховувати ступень тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винних та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, судом 1-ої інстанції враховано ступінь тяжкості вчинених обвинуваченими кримінальних правопорушень, три з яких є особливо тяжкими злочинами. Як обставину, що пом'якшує покарання, для обох визнано - щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання обвинувачених, судом 1-ої інстанції не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що останній не судимий, позитивно характеризується, працює.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_1 встановлено, що останній не судимий, характеризується задовільно.

Щодо доводів захисника ОСОБА_2 про сприяння ОСОБА_1 розкриттю злочинів, то вони є безпідставними, оскільки таке сприяння здійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформації про свою злочинну діяльність та/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним. В діях обвинуваченого ОСОБА_1 не вбачається такої ініціативи. Доводи захисника ОСОБА_2 щодо обіцянки обвинуваченого ОСОБА_1 відшкодувати потерпілим будь-яку шкоду також не заслуговують на увагу. Така обіцянка не може бути визнана саме добровільним відшкодуванням завданого збитку з огляду на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази того, що обвинувачений ОСОБА_1 відшкодував або намагався відшкодувати потерпілим матеріальну та моральну шкоду.

Що стосується доводів захисника обвинуваченого ОСОБА_1 про другорядну роль останнього у вчиненні злочинів, то суд вважає їх також безпідставними, оскільки з встановлених обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 діяли спільно, кожний з них виконував свої дії, з рівною ступеню участі у реалізації їх загального злочинного умислу.

Разом з тим апеляційний суд вважає, що, призначаючи ОСОБА_4 та ОСОБА_1 покарання за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі, суд не навів для цього у вироку переконливих мотивів та не врахував, що покарання є заходом примусу до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в обмежені прав і свобод засудженого та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також направлено на запобігання вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

У даному випадку призначене обвинуваченим покарання у виді довічного позбавлення волі не відповідає зазначеної меті, оскільки призначено без урахування можливості їх виправлення при ізоляції від суспільства на певний строк.

Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Судом 1-ої інстанції при вирішенні питання про вид та міру покарання обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вказані вимоги виконані не були.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року суди повинні призначати покарання із врахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідки і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті, і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялися у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Висновок суду 1-ої інстанції про наявність пом'якшуючої покарання обвинувачених обставини - їх щирого каяття стороною обвинувачення та потерпілими не оскаржений. А тому, не зважаючи на думку потерпілих, підстав вважати, що така пом'якшуюча обставина відсутня, суд апеляційної інстанції не може.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що суд 1-ої інстанції, дослідивши дані про особу обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_1, які не судимі, є особами молодого віку, які позитивно характеризуються, не надав цьому належної оцінки, та недостатньо врахував як обставину, що пом'якшує покарання,- їх щире каяття, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин, а тому невмотивовано призначив їм виключно найсуворіше покарання.

Апеляційний суд вважає за можливе пом'якшити ОСОБА_4 та ОСОБА_1 основне покарання, призначене за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, до 15 років позбавлення волі.

Керуючись ст. ст. 405, 407, п.1 ч.2 ст. 408, ч.2 409 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2014 року відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в частині призначеного їм покарання - змінити.

Пом'якшити ОСОБА_4 за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України покарання до 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві особистої власності майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного ОСОБА_4 даним вироком за ч. 4 ст.187, ч. 3 ст. 289, ч.1 ст. 263 КК України, більш суворим, призначеним за п. п. 6, 12 ч.2 ст. 115 КК України, остаточно вважати ОСОБА_4 засудженим до покарання у вигляді 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві особистої власності майна.

Пом'якшити ОСОБА_1 за п. п. 6, 12 ч. 2 ст.115 КК України покарання до 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві особистої власності майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного ОСОБА_1 даним вироком за ч. 4 ст.187, ч. 3 ст. 289, ч.1 ст. 263 КК України, більш суворим, призначеним за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, остаточно вважати ОСОБА_1 засудженим до покарання у вигляді 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві особистої власності майна.

В іншій частині вирок суду 1-ої інстанції залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня отримання ними копії судового рішення.

Головуюча

Судді