Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
19.02.2009 |
Справа № 22-а-721/08 Попередній № справи 2-а-331/08 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кучерука О.В.,
суддів Дугаренко О.В. ,
Лядової Т.Р.
секретар судового засідання Колб Т.П.
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради м.Сімферополя на постанову Київський районний суд м. Сімферополя (суддя Кукта М.В. ) від 25.07.08 у справі № 2-а-331/08
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради м.Сімферополя (бульвар Франка 25,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95034)
про зобов'язання відповідача вчинити певні дії та стягнення суми,-
ВСТАНОВИВ:
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 25.07.08 г. по справі № 2-а-331/08 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради м. Сімферополя виплатити ОСОБА_1 1910 грн.- щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 р. У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Не погодившись з постановою суду Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради м. Сімферополя звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 25.07.08 р. по справі 2-а-331/2008 скасувати, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
В судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце розгляну справи повідомлені належним чином та своєчасно.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
Відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції другої категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 21).
Відповідачем у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу було виплачено у 2005 році - 21,50 грн., 2006 році - 90 грн., у 2007 році - 90 грн. (а.с. 22).
Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, що діяла в період з 01.01.2007 по 01.01.2008, передбачене право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до частини сьомої цієї статті, визначається на момент її виплати.
Статтею 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що з 1 січня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року - 420 гривень, з 1 липня 2007 року - 440 гривень та з 1 жовтня 2007 року - 460 гривень.
Судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача на правильність здійснення виплат сум допомоги на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005, оскільки нормою статті 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено встановлення Кабінетом Міністрів України порядку застосування цього Закону, а не розмірів компенсаційних виплат, Кабінет Міністрів України не був уповноважений зменшувати конкретні суми компенсації і допомоги та змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений Законом.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України 05.10.2006 доповнила Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статтею 71 в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України.
Конституцією України не надано право Верховної Раді України делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім своїми нормативно - правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протягом 2002 - 2004 років не зупинялась.
У відповідності до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України 1996 року № 9 "Про застосу вання Конституції України при здійсненні правосуддя", судам при розгляді справи необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність Конституції та закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регу лює ці правовідносини.
Судова колегія не приймає до уваги доводи відповідача про те, що виплата допомоги не могла здійснюватися у повному обсягу у зв'язку з обмеженнями, встановленими Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. визнані такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього - сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Частиною третьою статті 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки вони суперечать нормам Конституції України про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).
Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню разова щорічна допомога на оздоровлення за 2007 рік в сумі 2210,00грн. згідно такого розрахунку (460,00грн.*5-90,00грн.).
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.
Однак, при прийнятті рішення суд першої інстанції неправильного розрахував розмір грошової допомоги та не вірно застосував розмір мінімальної заробітної плати, встановлений з 01.01.2007 по 31.03.2007 в сумі 400,00 грн., бо застосуванню підлягає розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на час звернення позивача до суду з позовом, позивач звернувся до суду в лютому 2008 році,тому до розрахунку треба брати розмір мінімальної заробітної плати з жовтня 2007 року, а саме - в сумі 460,00 грн.
В порядку частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Судова колегія погоджується з висновками суду про часткове задоволення позову в межах строку звернення до суду, виходячи з наступних підстав. Позивач звернувся до суду 20.02.2008 з вимогою про перерахунок суми на оздоровлення за період з 2005 по 2007 роки, тобто про порушення своїх прав позивач знав, однак, протягом строку, встановленого законом для оскарження дій та рішень відповідача до суду не звертався.
Відповідно до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м.Сімферополя задоволенню не підлягає, а постанова Київського районного суду м. Сімферополя від 25.07.08 г. по справі № 2-а-331/08 підлягає зміні в частині зазначення суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з викладенням абзацу другого резолютивної частини постанови в новій редакції.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 2 частини першої статті 198, частиною другою статті 205, статтями 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради м.Сімферополя - залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 25.07.08 г. по справі № 2-а-331/08 змінити, виклавши абзац другий її резолютивної частини в наступній редакції:
"Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради м.Сімферополя виплатити ОСОБА_1 2210 грн.- щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 р.".
В іншій частині постанову Київського районного суду м.Сімферополя від 25.07.08 г. по справі № 2-а-331/08 залишити без змін.
Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук
Судді підпис О.В.Дугаренко
підпис Т.Р.Лядова
З оригіналом згідно
Суддя О.В.Кучерук