Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
05 березня 2015 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Власова С.О.,
суддів - Дроботі В.В., Бисаги Т.Ю.,
при секретарі - Чучка Н.В.,
з участю : представника позивача - Баняс В.В.,
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ «ВіЕс Банк», від імені якого діє представник Баняс В.В., на рішення Іршавського районного суду від 28 жовтня 2014 року у справі за позовом ПАТ «ВіЕС Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, яка діє від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідачів: орган опіки та піклування Іршавської районної державної адміністрації, про виселення та забезпечення банку права на управління житловим будинком, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство (далі-ПАТ) «ВіЕс Банк» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому зазначало, що рішенням Іршавського районного суду від 21.03.2012 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_3 та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором №KF48537 від 16.04.2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури, що передбачена Законом України «Про виконавче провадження». ПАТ «ВіЕс Банк» є правонаступником усіх прав та обов'язків ВАТ «Фольксбанк» та ВАТ «Електрон банк». Вказане рішення суду звернуто до виконання, однак по даний час не виконано, оскільки в будинку АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_3, ОСОБА_2, а також неповнолітні ОСОБА_4, ОСОБА_5
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд виселити з вказаного житлового будинку ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також з метою належного збереження даного майна, забезпечити право на управління ПАТ «ВіЕс Банк» нерухомим майном.
Рішенням Іршавського районного суду від 28.10.2014 року у задоволенні позову ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виселення з житлового будинку АДРЕСА_1 та забезпечення банку права на управління вказаним житловим будинком відмовлено у зв'язку із тим, що з 07 червня 2014 року діє Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який розповсюджує свою дію на правовідносини, які склались між сторонами спору.
Не погодившись із таким рішенням суду, ПАТ « ВіЕс Банк» подало апеляційну скаргу, згідно якої вважає рішення незаконним та необґрунтованим через недоведеність обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує, що висновок суду першої інстанції щодо можливості застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є помилковим, оскільки виселення мешканців фактично не є способом звернення стягнення та не є відчуженням майна. З цих підстав просить рішення скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ «ВіЕс Банк» задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в ній.
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з»явилася, про час та місце огляду справи належним чином повідомлялась. Згідно ч.2 ст. 305 ЦПК України це не перешкоджає суду розглянути справу в її відсутності.
Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, просила її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, відповідачки ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Є доведеним, що рішенням Іршавського районного суду від 21.03.2012 року задоволено позовні вимоги ТзОВ «Фольксбанк» і в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором №KF48537 від 16.04.2008 року в розмірі 74 424, 99 дол.США, що за курсом НБУ становить 594 082, 60 грн. та 1820 грн., звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 107,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за ціною, встановленою в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Рішення набуло законної сили (а.с.4-5).
ПАТ «ВіЕс Банк» є правонаступником ПАТ «Фольксбанк» (а.с.12-13).
14.02.2014 року ПАТ «ВіЕс Банк» було надіслано ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яка діє від свого імені та від імені своїх малолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 листи з вимогою в 30-денний строк з дня отримання цієї вимоги, добровільно звільнити наступне нерухоме майно: житлове приміщення, яке розташоване за адресою в м.Іршава, вул.М.Рильського, 10 Закарпатської області (а.с.6-7).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року за №1304-VII.
З вказаним висновком суду не погоджується колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.
Так, статтею 1 п.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року за №1304-VII встановлено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яка вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов»язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті та за наявності певних умов (перераховуються далі в статті).
Таким чином, вказаним законом накладено мораторій на звернення стягнення на нерухоме майно передане в іпотеку, при наявності визначених законом обставин ( валюта кредиту, житлова площа майна та інше).
В даному випадку, звернення стягнення на майно вже відбулося на підставі рішення Іршавського районного суду від 21.03.2012 року, а вимога про виселення вже є похідною і необхідною умовою для реалізації предмета іпотеки, а від так посилання суду першої інстанції поширення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на дані правовідносини є безпідставним.
У пункті 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз»яснено, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.
Згідно з ч.4 ст.9, ст.109 ЖК України, ст.ст39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотеко держателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.
При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в іншій погоджений сторонами строк.
Встановлено, що Банком виконані обов»язки, передбачені законом та договором щодо направлення повідомлення іпотекодавцю, а отже, наявні правові підстави для виселення відповідачів з будинку, відмова в задоволенні цієї вимоги порушить права Банку, передбачені ст.40 З.У «Про іпотеку».
Крім цього, матеріалами справи доведено, що на час укладення 16.04.2008 року нотаріально посвідченого іпотечного договору ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 надала в нотаріальну контору довідку, підписану міським головою Іршавської міської ради №01-23/289 І.І. Палінчак від 08.04.2008 р. в тім, що за адресою: АДРЕСА_1, власником якого згідно договору купівлі - продажу № 1928 від 01.04. 2008 року являється ОСОБА_3, 1983 р.н. дійсно ніхто не зареєстрований (а.с.10).
Згідно п. 12 розділу «Обов'язки іпотекодавця » іпотечного договору від 16.04.2008 р., іпотекодавець -ОСОБА_3 взяла на себе зобов»язання не вчиняти без письмового згоди іпотекодержателя (Банку) дій щодо реєстрації місця проживання (перебування) осіб за місцезнаходженням предмета іпотеки (а.с.64-67).
Такої згоди іпотекодержателя щодо реєстрації місця проживання відповідачки ОСОБА_2, ОСОБА_3 та інших зазначених у довідці № 2201 від 20.10.2014 р. виконкому Іршавської міської ради осіб, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.92), матеріали справи не містять, а судом таких доказів в ході розгляду справи не добуто.
Згідно записів будинкової книги для прописки (реєстрації) громадян, які проживають у АДРЕСА_1, ОСОБА_2 та її діти- Зіновій та ОСОБА_5 зареєстровані з 17.10.2014 року (а.с.104-108).
У суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_2 визнала, що на час укладення іпотечного договору, тобто станом на 16.04.2008 р. у АДРЕСА_1 вона не проживала і не була зареєстрована.
За таких обставин, відповідачі і по договору іпотеки, і по житловому законодавству підлягають виселенню з вказаного будинку, оскільки вселилися у нього після укладення договору іпотеки та без письмової згоди іпотекодержателя.
Разом з тим, щодо вимоги позивача щодо забезпечення Банку права на управління нерухомим майном з метою належного збереження даного майна, колегія суддів констатує наступне.
Згідно ч.4 ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема: заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні.
Таким чином, вказана вимога може вирішуватися судом безпосередньо при вирішенні процесуального питання про звернення стягнення на майно, а не при вирішенні питання про виселення як похідного від звернення стягнення.
Згідно п.4 ч.2 ст.309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове повне задоволення вимог банку.
Крім того, з відповідачів підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у виді судового збору, на підставі ст.88 ЦПК України, з яких: 243,60 грн. - сплачені при поданні позовної заяви та 121,80 грн. - за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.209, 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 316, 317,319 ЦПК України, судова колегія судової палати, -
РІШИЛА:
Апеляційну скаргу ПАТ «ВіЕс Банк», від імені якого діє представник Баняс В.В.- задовольнити частково.
Рішення Іршавського районного суду від 28 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах св
оїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: (зареєстрованої: АДРЕСА_2) на користь ПАТ «ВіЕс Банк» (МФО: 325213, код ЄДРПОУ: 19358632, р/р: 32002100500) судовий збір по 182,70 грнг. (сто вісімдесят два грн. 70 коп.) з кожної.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді: