ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                             

23.01.07                                                                                           Справа  № 6/8

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого-судді                                Р. Марко

суддів                                           Т. Бонк

                                                С. Бойко

При секретарі                                    Скочко Ю. І.

розглянувши апеляційну скаргу  ТзОВ»ІНФОРМАЦІЯ_1»від 11.12.06 б/н

на рішення господарського суду Чернівецької   області від 30.11.06  

у справі    № 6/8

за позовом -ТзОВ»ІНФОРМАЦІЯ_1»

до відповідача -п/п ОСОБА_1.

про   розірвання договору на дольову участь у будівництві

за участю представників сторін:

Від позивача_      Єфтемій Р. дор. у справі

Від відповідача  - ОСОБА_2. дор. у справі

З правами та обов”язками , передбаченими ст..ст.  22 ГПК  України, апелянт  ознайомлений. Відводу складу суду та секретареві  не заявлено.

В С Т А Н О В И В :

 Рішенням господарського суду Чернівецької області від 30.11.2006р. по даній справі  відмовлено ТзОВ „ІНФОРМАЦІЯ_1” в позові до приватного підприємця ОСОБА_1. про розірвання  договорів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 від 06.02.02 на дольову участь у будівництві.

          Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з відсутності підстав розірвання договорів, оскільки відповідач не приймав рішення про припинення фінансування будівництва належних йому за договором торгових місць, натомість намагався укласти додаткові угоди  з позивачем на прийнятних для нього умовах. Також, суд зазначив, що в даному випадку відсутні підстави для розірвання договорів на дольову участь у будівництві передбачених п.7.1 цих договорів та ст.ст. 651, 652 ЦК України.

          Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав  апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, позов задоволити з підстав невірного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.  Зокрема апелянт зазначає, що даючи правову оцінку спірних договорів суд першої інстанції виходив з того, що вони є змішаними договорами, мають характер договору інвестування і містять деякі елементи договору про спільну діяльність, які не є визначальними для застосування правових норм, що регулюють відносини між сторонами . Суд дійшов висновку, що укладені договори за їх правовою природою не можна вважати договорами про спільну діяльність і поширювати на них в цілому норми цивільного законодавства, які регламентують здійснення спільної діяльності, у тому числі положення ст.ст.1141 і 1142 ЦК України, щодо припинення договору простого товариства і відмови учасника від подальшої участі в договорі простого товариства та розірвання договору. Також суд зазначив, що укладені договори мають характер інвестиційних договорів, правова природа яких визначається

Законом України „Про інвестиційну діяльність" і на які поширюються в т.ч. норми цивільного законодавства, які регламентують загальні умови

розірвання договорів і що основним  правовим  документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності є договір, однак окремої форми договору інвестування чине законодавство не визначає, оскільки у відповідності до ст.5 Закону України „Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність може здійснюватися у різних формах (у тому числі й шляхом здійснення спільної діяльності).

В оскаржуваному рішенні, суд на думку апелянта  правомірно послався  на ст. 21 Закону України „Про інвестиційну діяльність" згідно якої припинення інвестиційної діяльності проводиться за рішенням інвесторів або правомочного державного органу , однак посилання суду на те, що відповідач відмовляючись від підписання запропонованих йому додаткових угод не приймав рішення про припинення фінансування ним будівництва, а натомість намагався укласти додаткові угоди з позивачем на прийнятних для нього умовах, як на відсутність правових підстав для розірвання договору, є наслідком не правильного застосування ним норм матеріального права, в т.ч. ст. 21 Закону України „Про інвестиційну діяльність", згідно якої припинення інвестиційної діяльності проводиться за рішенням інвесторів, при цьому інвестори відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності.

Апелянт вважає, що  дана правова норма передбачає права інвестора на припинення інвестиційної діяльності, статусом якого в спірних правовідносинах володіє не лише відповідач, а й позивач, і який так само вправі відмовитися від інвестиційної діяльності з відповідачем шляхом розірвання укладеного з ним договору. Аналогічні положення містяться і в ст.ст.1141 і 1142 ЦК України, що регламентують припинення договору простого товариства і більш детально визначають процедуру розірвання договірних відносин даного виду і мають на думку апелянта  бути застосовані до спірних правовідносин в силу п.2. ст. 6 ЦК України та ч. 1 ст.8 ЦК України, оскільки вони регулюють найбільш подібні за змістом цивільні відносини .

В судовому засіданні, представник відповідача заперечив проти доводів апелянта, просив рішення суду залишити без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та на підставі досліджених усіх обставин справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення,  заслухавши представників сторін,  дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія встановила:

Згідно п. 2.10 рішення № НОМЕР_3 Чернівецького МВК від 06.07.1999р., позивачу надано дозвіл на реконструкцію мікроринку „ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, у м. Чернівці.

Пунктом 3-м рішення МВК № НОМЕР_4, позивачу надано в постійне користування 0,5223 га земельної ділянки для будівництва та обслуговування ринку, а пунктом 1-м даного рішення затверджено Угоду про співробітництво між позивачем та Чернівецьким МВК, розділом 2-м якої передбачалось поетапне будівництво ринку до розробки проектно-кошторисної документації.   

Дозволом НОМЕР_5 на виконання будівельних робіт від 14.02.2002р. виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецького міськвиконкому, позивачу надавалося право на проведення підготовчих робіт по будівництву критого ринку в строк до 30.04.2002р. з послідуючим його продовженням.

На підставі проектної документації стадії „Проект" за погодженням з Держбудом України оформленим листом № НОМЕР_6,  дозвіл НОМЕР_5 на виконання будівельних робіт від 14.02.2002р. був пролонгований з наданням позивачу права на поетапне проведення робіт з будівництва критого ринку.

На виконання робіт по будівництву ринку „ІНФОРМАЦІЯ_1" було укладено Договір НОМЕР_7. з МПП „Ріка".

Згідно п.2.1 цього договору, зазначена вартість робіт, що доручалася МПП „Ріка", з врахуванням Додаткової угоди № 1 від 10.04.2002р., становила 1796797 грн. Дана вартість була визначена на підставі попередніх розрахунків вартості будівництва ринку „ІНФОРМАЦІЯ_1" від 25.01.2002р. та 12.02.2002р., розроблених МПП „Ріка" і відповідно до п. 2.2 даного договору підлягала перегляду у випадку внесення змін в проектно-кошторисну документацію, що оформляється додатковою угодою сторін.

Як пояснив представник позивача,  оскільки згідно п. 2.8 Угоди з Чернівецьким МВК на позивача  було покладено обов'язок по виділенню не менше ніж 160 торгівельних місць для проведення торгівлі та в зв'язку з відсутністю коштів, для фінансування будівництва інших торгівельних приміщень, передбачених проектом забудови ринка, для участі в його забудові допущені були  фізичні особи.  

З метою досягнення поставленої мети, у 2002 році між позивачем та п/п ОСОБА_1. було укладено договори №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2,  предметом яких було прийняття Товариством (позивачем) відповідача у дольову участь у будівництві ринку із зобов'язанням згідно п. 1.3 договору фінансування будівництва торгового місця, зазначеного в п. 1.2 договору.

  Укладення вищевказаних договорів відповідачем в якості суб'єкта підприємницької діяльності підтверджується його державною реєстрацією як підприємця, наявних в матеріалах справи  заяв від підприємця ОСОБА_1. про прийняття його в дольову участь на будівництво, які є невід'ємною частиною договорів № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 згідно п.1.2 цих договорів.

Як вбачається із змісту спірних договорів ( п. 2.1) вартість торгового місця визначалась на основі збірника нормативних та методичних документів з питань ціноутворення та організації будівництва, оскільки на день підписання договору, проектно-кошторисна документація не була виготовлена.      

Як встановлено в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, проектно-кошторисна документація кінцевої стадії - стадії „Робочі креслення" була виготовлена і затверджена 25.09.2003р., згідно якої вартість будівництва критого ринку складає 35571, 4 тис. грн. у зв'язку з чим 25.09.2003р., ТОВ „ІНФОРМАЦІЯ_1" і ТОВ Проектно-будівельною фірмою „Ріка" - правонаступником МПП „Ріка" були внесенні зміни і доповнення до договору НОМЕР_7 на виконання робіт по будівництву ринку „ІНФОРМАЦІЯ_1", оформлені Додатковою угодою № 3, та складено Протокол погодження договірної ціни до Договору НОМЕР_7

 Відповідно до даного протоколу ТОВ „ІНФОРМАЦІЯ_1" і ТОВ ПБФ „Ріка" було погоджено тверду договірну ціну на будівництво критого ринку в сумі 30980,4 тис. грн. встановлену згідно розділу 3.3 Правил визначення вартості будівництва (ДБН 1.1 -1-2000), а також порядок її уточнення у відповідності до п.3.3.3.2 цих Правил.

Так як ціна  будівництва критого ринку збільшилася, Додатковою угодою НОМЕР_8. про внесення змін і доповнень до Договору НОМЕР_7, було затверджено графік фінансування будівництва, відповідно до якого ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_1" зобов'язувалося провести сплату суми на яку збільшилася вартість будівництва ринку до 1 червня 2004р. шляхом внесення щомісячних платежів.

На виконання умов п. 5.1.2 договорів № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 в зв'язку із збільшенням вартості будівництва згідно виготовленої 25.09.2003р. проектно-кошторисної документації, відповідачу було направлено повідомлення про це, що підтверджується копією листа та поштовим реєстром, наявних в матеріалах справи( арк.. 43,44).

У зв»язку із виникненням змін в проектно-кошторисній документації на будівництво критого ринку, що потягли за собою укладення Додаткової угоди НОМЕР_8. про внесення змін і доповнень до Договору НОМЕР_7, позивачем запропоновано відповідачу  внесення змін до договорів на дольову участь у будівництві НОМЕР_1 і НОМЕР_2 від 06.02.2002р.

За результатами  досліджених наявних матеріалів справи, заслуховуванням пояснень представників сторін, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що укладені договори мають характер інвестиційних договорів, правова природа яких визначається Законом України „Про інвестиційну діяльність”,  про те, що дані договори містять деякі елементи договору про спільну діяльність і на них поширюються в тому числі норми цивільного законодавства, які регламентують загальні умови розірвання договорів.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що згідно ст. 9 Закону України „Про інвестиційну діяльність” основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності є договір, однак окремої форми договору інвестування чине законодавство не визначає оскільки у відповідності до ст.5 Закону України „Про інвестиційну діяльність” інвестиційна діяльність може здійснюватися у різних формах (у тому числі й шляхом здійснення спільної діяльності).

Зі змісту укладених сторонами договорів не вбачається, чи включається вартість торгового місця, фінансування будівництва якого зобов'язувався здійснювати відповідач, у відповідній частині вартість будівництва місць загального користування та допоміжних приміщень ринку, однак згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № НОМЕР_9., проведеної по кримінальній справі № Я-039053, у вартість 1 м. кв. торгової площі, визначеної техніко-економічними показниками будівництва ринку „ІНФОРМАЦІЯ_1” входить вартість 1 м. кв. загальної площі (т.с.3, а. с. 33).

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що в зобов'язання відповідача входило фінансування не лише торгового місця, а й фінансування у відповідній частині місць загального користування та допоміжних приміщень ринку.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що капітальне будівництво (реконструкція) ринку „ІНФОРМАЦІЯ_1” є об'єктом інвестування як зі сторони відповідача, так і зі сторони позивача і те, що позивач крім перерахування коштів дольовиків підряднику, також приймає участь у фінансуванні будівництва ринку власними коштами. Розмір внеску позивача, виходячи з площі, яка припадає на нього в загальній площі ринку, визначена в сумі 202,1 тис. грн., з яких станом на 18.10.2006р. позивачем сплачено 1950,0 тис. грн.. (т.с.3, а.с.136).

          Щодо факту подорожщення будівництва критого ринку „ІНФОРМАЦІЯ_1”, то слід зазначити , що 25.09.2003р. позивач і МПП „Ріка” (підрядник будівництва) уклали додаткову угоду №НОМЕР_8 до Договору НОМЕР_7, згідно якою на підставі зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва критого ринку „ІНФОРМАЦІЯ_1” та Договірної ціни було збільшено вартість робіт  з будівництва до суми 30980,4 тис. грн. (т.1 а.с.33-37, 41, 42).

          Слід зазначити також, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № НОМЕР_9., збільшення кількості торгових павільйонів потягло за собою збільшення лише вартості будівництва пропорційно збільшенню площ торгових павільйонів, однак  вартість 1 кв. м. торгової площі не змінилася , що свідчить про безпідставність доводів представника відповідача про те, що на збільшення вартості будівництва ринку вплинуло збільшення торгових місць та загальної площі ринку у порівнянні з першопочатково запланованої.

          Приймаючи рішення, суд першої інстанції правомірно послався на ст. 21  Закону України „Про інвестиційну діяльність” згідно якої припинення інвестиційної діяльності проводиться за рішенням інвесторів або правомочного державного органу .           Однак посилання місцевого господарського суду на те, що відповідач відмовляючись від підписання запропонованих йому додаткових угод не приймав рішення про припинення фінансування ним будівництва, а натомість намагався укласти додаткові угоди з позивачем на прийнятних для нього умовах, як на відсутність правових підстав для розірвання спірних договорів, є наслідком неправильного тлумачення судом першої інстанції норми ст. 21 Закону України „Про інвестиційну діяльність” та однобічного її застосування до спірних відносин.

          Згідно ст. 21  Закону України „Про інвестиційну діяльність” припинення інвестиційної діяльності проводиться за рішенням інвесторів, при цьому інвестори відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності.

          Дана правова норма передбачає права інвестора на припинення інвестиційної діяльності, статусом якого в спірних правовідносинах володіє не лише відповідач, а й позивач, і який  також вправі припинити інвестиційну діяльності з відповідачем шляхом розірвання укладеного з ним договору виходячи зі значного подорожчання об'єкту інвестування - будівництва ринку „ІНФОРМАЦІЯ_1” та недосягнення домовленості з відповідачем щодо його додаткового фінансування у відповідній частині.

          З огляду на вище зазначене,  висновок суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позову є помилковим та таким, що не відповідає положенням ст. 21 Закону України „Про інвестиційну діяльність”.

          Апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що висновок  місцевого господарського суду щодо  поведінки позивача відносно повернення відповідачу сплачених ним додаткових коштів як недобросовісної, нерозумної та такої, що не сприяє досягненню поставленої сторонами мети, є помилковим, так як  між позивачем та відповідачем не було досягнуто згоди щодо умов додаткового фінансування і не підписано додаткової угоди до спірних договорів, у зв'язку з чим у позивача були відсутні правові підстави приймати додаткові кошти від відповідача.

З огляду на досліджені обставини справи та керуючись ст.ст.  101, 103, 104, 105 ГПК України,  Львівський апеляційний господарський суд -

Постановив:

Апеляційну скаргу  ТзОВ»ІНФОРМАЦІЯ_1» задоволити .

Рішення господарського суду Чернівецької  області від 30.11.06 у справі № 6/8 скасувати. Прийняти нове рішення.  Позов ТзОВ»ІНФОРМАЦІЯ_1» задоволити.  Розірвати договір № НОМЕР_1 від 06.02.02 та НОМЕР_2 на дольову участь у будівництві укладених між ТзОВ»ІНФОРМАЦІЯ_1»та п/п ОСОБА_1.

Судові витрати ( НОМЕР_1 грв. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу  + 170 грв. держмита за подання позову + 85 грв. держмита  за подання апеляційної скарги) за розгляд справи в судах першої та апеляційної  інстанціях покласти на відповідача.

Господарському суду Чернівецької області видати накази.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Чернівецької області.

Головуючий-суддя                         Р. Марко

Суддя                                    Т. Бонк

Суддя                                    С. Бойко