Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1210/15 Головуючий у 1 інстанції: Крамаренко І.А.

2015 р. Суддя-доповідач: Савченко О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„12" березня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Нароха Ольга Василівна, про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який у ході розгляду справи уточнила, до ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Нароха О.В., про визнання договору дарування недійсним.

В позовній заяві зазначала, що 08.02.2012 року між нею та відповідачем було укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності.

Насправді сторони домовились про те, що вона передає у власність ОСОБА_5 кватиру, а остання буде надавати їй матеріальну допомогу у розмірі 300 грн. щомісячно, отже між ними існували відносити договору довічного утримання і вона мала на меті укласти саме такий договір.

Вона помилилася щодо правової природи правочину, який підписувала з відповідачем. До того ж саме укладенні договору дарування відбулося дуже швидко.

Відповідач повідомила її, що нотаріус є її знайомою і вони укладуть договір дарування, хоча насправді вона хотіла укласти договір довічного утримання.

Відповідач не є рідною чи дуже близькою особою, що додатково підтверджує той факт, що ОСОБА_5 ввела її в оману щодо правової природи договору дарування.

Також зазначає. що договір дарування був укладений під впливом тяжкої обставини, оскільки вона є інвалідом, хворіє на цукровий діабет, перебуває на обліку у невропатолога, тому потребує сторонньої допомоги та додаткових коштів на лікування, а рідних, які б навідувалися та доглядали за нею, вона не має.

Укладений договір дарування є вкрай невигідним для неї, цей договір не відповідає її внутрішній волі та життєвим обставинам, що склалися.

Відповідач щомісячно надавала їй допомогу у розмірі 300 грн., але з квітня 2014 року допомогу надавати припинила та повідомила, що заселить до її квартири сторонню особу.

Посилаючись на зазначені обставини, на підставі ст.ст. 229,230, 233 ЦК України просила суд визнати поважною причину пропуску строку позовної давності, визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В. за р.№ 228 від 08.02.2012 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2014 року позов залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуальног права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що 08 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 228(а.с.6-9).

За умовами договору ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_5 прийняла у дар зазначену квартиру.

Згідно п.9 договору, право власності на дарунок виникає у ОСОБА_5, яка засвідчила, що дарунок приймає, з моменту його прийняття. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінала примірника договору після його нотаріального посвідчення.

Відповідно до п.8 договору сторони домовились про встановлення сервітуту, який полягає в особистому праві ОСОБА_2 довічного безоплатного користування відповідно до цільового призначення зазначеною квартирою в цілому.

На обгрунтування заявленого позову про визнання договору дарування недійсним, позивач одночасно посилалася на те, що помилялася щодо обставин укладеного договору дарування, які мають істотне значення(ст.229 ЦК), навмисно була введена в оману ОСОБА_5В.( ст. 230 ЦК) та вчинила спірний договір під впливом тяжкої обставини ( ст. 233 ЦК).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд, встановивши фактичні обставини справи та оцінивши у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України надані сторонами докази, прийшов до висновку про його недоведеність.

Висновки суду є обгрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та погоджуються з вимогами норм матеріального права.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши спрособом захисту визнання правочину недійсним, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов"язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.3,5 ст. 203 ЦК волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як передбачено ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов"язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов"язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов"язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Доводи позивача про те, що, укладаючи договір дарування з ОСОБА_5, помилково вважала, що взамін остання буде довічно забезпечувати її утриманням та доглядом, суд визнав недоведеними, враховуючи як письмові пояснення нотаріуса про обставини укладання договору дарування 08.02.2012 року, так і неспроможність позивача назвати ті конкретні умови утримання та догляду, які їй мала забезпечити відповідач.

Згідно із ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення(ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Оман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За роз"ясненнями п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадках навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою омани є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Належних та допустимих доказів на підтвердження факту того, що при укладанні оговору дарування ОСОБА_5 навмисно ввела позивача в оману, по справі не надано, а посилання ОСОБА_2 на подання нею до правоохоронних органів заяви про вчинення ОСОБА_5 шахрайських дій суд, виходячи із приписів ч.4 ст. 61 ЦПК України, правомірно не визнав безумовним доказом вчинення нею правочину під впливом омани.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз"яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 Постанови від 06.11.2009 року № 9, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім"ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення яких або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, оману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Судом встановлено, що на момент вчинення правочину ОСОБА_2 пенсійного віку не досягла, інвалідом ІІІ групи з правом виконувати легку фізичну працю була визнана у 2009 році(а.с.59). При цьому належних та переконливих доказів того, що на час укладання договору стан здоров"я її погіршився, вона стала потребувати сторонньої допомоги або у її житті сталася подія, обставини якої змусили її укласти договір, суду не надала.

Наведені в апеляційній скарзі доводи в цілому повторюють вказані позивачем при пред"явленні позову фактичні підстави позовних вимог, які досліджувалися під час розгляду справи судом першої інстанції і не знайшли свого підтвердження.

Вказані у скарзі доводи та обставини додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права, переконливих підстав для висновку про необхідність зміни або скасування рішення в порядку ст. 309 ЦПК України вони не містять.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2014 року по даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: