КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16506/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Кучми А.Ю., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Артемівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про:

визнання незаконним та скасування наказу МВС України від 26 серпня 2014 року № 1667о/с в частині звільнення її з органів внутрішніх справ на підставі п. 66 Положення про проходження рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновлення на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Артемівського міського відділу з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУ МВС України в Донецькій області;

- виплату грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу;

- стягнення з МВС України заробітної плати за період з 11 серпня 2014 року по 08 жовтня 2014 року включно, в розмірі 6 723,94 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2015 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, МВС України подали апеляційну скаргу, в якій просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління МВС України в Донецькій області 135 о/с від 30 квітня 2013 року після виходу із відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 призначено на посаду слідчого відділення розслідування загально кримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського міськвідділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України, за підписом Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б., від 26 серпня 2014 року № 1667 о/с позивачку звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із поставленням на військовий облік) за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).

Вирішуючи питання щодо правомірності прийняття спірного наказу, судова колегія виходить з наступного.

Перш за все, необхідно зауважити, що підстави виникнення, проходження, припинення служби в органах внутрішніх справ визначені законодавством, а не трудовою угодою, і тому спори про звільнення з органів внутрішніх справ повинні розглядатись за нормами спеціальних законів, зокрема, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут), затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ».

Порядок та підстави проходження і припинення служби в органах внутрішніх справ регулюються Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

У разі відсутності відповідних положень у конституційному та/або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, прийшов до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог, а тому задовольнив їх в повному обсязі.

З такими доводами суду першої інстанції, апеляційна інстанція не може погодитися, з огляду на наступне.

Позивачку було звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п. 66 Положення, яким передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Отже, такий вид припинення служби в органах внутрішніх справ, як звільнення за п. 66 Положення, є самостійною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу, яке жодним чином не можна вважати звільненням за порушення дисципліни (передбачено п. 63 Положення). При цьому факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою для звільнення, повинен бути доведеним.

За загальним правилом будь-яке звільнення особи (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену або Кодексом законів про працю України, або Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ, в даному випадку.

Скасовуючи спірний наказ, суд першої інстанції виходив з того, що він не містить посилань на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, в ньому не визначено дати звільнення позивачки з органів внутрішніх справ, що не узгоджується із приписами Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ. Дані доводи апеляційна інстанція вважає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, а оскаржуваний наказ прийнятий у відповідності до вимог трудового законодавства. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 року при розгляді справи про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність закону.

Зі змісту спірного наказу МВС України від 26.08.2014 № 1667о/с слідує, що підставою його видання став наказ МВС України від 11.08.2014 № 879, в якому (з пояснень апелянта) були встановлені обставини безвідповідального ставлення працівників Артемівського МВ (з обслуговування міста Артемівська та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області, у тому числі і ОСОБА_2 до виконання службових обов'язків, неналежного реагування на факти протиправного захоплення приміщень державних установ, органів внутрішніх справ, які свідомо зрадили інтереси служби, що виразилося у сприянні та співпраці з представниками незаконно створених воєнізованих формувань та злочинних угрупувань, найманцями інших держав, які посягають на цілісність України та ведуть бойові дії на території нашої країни. Одразу варто зауважити, що матеріали справи не містять наказу МВС України від 11.08.2014 № 879. Разом з тим, наявність даного наказу не заперечується сторонами. Дані обставини не заперечувались позивачкою.

Таким чином, обставини безвідповідального ставлення ОСОБА_2 до виконання службових обов'язків, факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою для звільнення встановлені саме наказом МВС України від 11.08.2014 року № 879, а неоспорення його позивачкою свідчить про погодження з викладеним в ньому змістом. В свою чергу, підставою прийняття наказу МВС України від 26 серпня 2014 року № 1667 о/с став виключно наказ МВС України від 11.08.2014 року № 879. Даказів визнання останнього протиправним та його скасування матеріали справи не містять.

За таких обставин спірний наказ витікає з наказу відповідача № 879, а тому не може бути скасований без попереднього скасування останнього.

Посилання позивачки на те, що їй не було відомо про існування наказу МВС України від 11.08.2014 року № 879 не можуть бути прийнятті до уваги апеляційною інстанцією, оскільки отримавши спірний наказ, ОСОБА_2 автоматично була повідомлена і про наявність наказу № 879, який в оскаржуваному наказі зазначений в якості підстави його прийняття.

В матеріалах справи міститься заява про збільшення позовних вимог (а.с. 176-178), де, серед інших, вказано про скасування наказу МВС України від 11.08.2014 року № 879, проте дана заява не була прийнята судом першої інстанції, оскільки подана після прийняття судового рішення по даній справі. Отже, наказ № 879 фактично не було оскаржено в судовому порядку, а, отже, він є чинним та таким, що відповідає вимогам закону. Зазначене автоматично вказує на законність спірного наказу, який є похідним від наказу № 879.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 10 Закону України «Про міліцію» міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок, а також виявляти, запобігати і припиняти адміністративні правопорушення та кримінальні правопорушення.

Працівник міліції при виконанні покладених на нього обов'язків як то зазначено у ч. З ст. 20 Закону України «Про міліцію» керується тільки законом та діє в його межах.

Крім того, особи рядового і начальницького складу, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складають Присягу працівника органів внутрішніх справ України, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382, відповідно до якої зобов'язуються залишатися відданими народові України суворо дотримуватися Конституції та чинного законодавства, а також клянуться мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, захищати державний устрій і громадський порядок.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону України «Про міліцію» службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

З урахуванням допущених позивачем порушень, визначених в наказі № 879, що вказує на порушення вимог Закону України «Про міліцію», Присяги працівника міліції за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу і було прийнято рішення про звільнення позивача за п. 66 Положення, яким визначено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.

Наведене вище в своїй сукупності свідчить, що спірний наказ Міністерства внутрішніх справ України від 26 серпня 2014 року № 1667о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ на підставі п. 66 Положення про проходження рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ є обґрунтованим, законним, а тому таким, що не підлягає скасуванню.

З приводу тверджень суду першої інстанції про те, що позивачку незаконно було звільнено наказом МВС України від 26 серпня 2014 року № 1667 о/с, за підписом міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б., оскільки 30 червня 2011 року № 378 затверджено номенклатуру посад щодо призначення, переміщення, звільнення осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ, а Переліком № 2 Додатку до вищезазначеного наказу визначено посади керівного складу МВС України, з яких звільняються наказами міністра, серед яких посада позивачки відсутня, апеляційна інстанція відзначає слідуюче.

Наказ по своїй суті є розпорядчим документом, що видається керівником установи, а тому підписання спірного наказу щодо звільнення позивачки найвищою посадовою особою МВС України - міністром, тобто керівником МВС України не суперечить жодному нормативно-правовому акту, а навпаки, є законно обґрунтованим.

Щодо посилань позивачки на протиправність її звільнення в період відпустки, то судова колегія звертає увагу на приписи ст. 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, за якою:

Дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується (ч. 1).

Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які … перебувають у відпустці, …, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

Отже, спеціальним трудовим законодавством, яким врегульовано порядок звільнення з органів внутрішніх справ передбачено звільнення осіб у період перебування їх у відпустці.

Вимоги щодо виплати грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу та стягнення середньої заробітної плати є похідними від скасування спірного наказу. Таким чином, враховуючи відсутність факту протиправного звільнення позивачки із займаної посади, вказані вимоги також не підлягають задоволенню.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нової про відмову в позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2015 року - скасувати та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 20.03.2015 року.

Головуючий: суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Кобаль М.І.