ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.03.15р. Справа № 904/1120/15

За позовом Прокурора Інгулецького району м. Кривого Рога Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради в особі Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 3383 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання від 16.11.2001 в загальному розмірі 17 731 грн. 57 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від прокурора: Ягольник Г.В. прокурор відділу (довіреність №05/1-146вих-15 від 26.01.2015)

від позивача 1: не з'явився

від позивача-2: Цвіркун С.О. - юрисконсульт (довіреність № 4 від 30.12.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Інгулецького району м. Кривого Рога Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області (далі-позивач-1) в особі Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі-позивач-2), в якому просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі-відповідач) заборгованість за договором № 3383 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання від 16.11.2001 в загальному розмірі 17 731 грн. 57 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

13 807 грн. 37 коп. основний борг;

501 грн. 71 коп. - пеня;

2 903 грн. 55 коп. - інфляційні втрати;

518 грн. 94 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 3383 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання від 16.11.2001 в частині проведення вчасних та повних розрахунків за спожиту в період з 18.10.2012 по 30.11.2014 теплову енергію у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 13 807 грн. 37 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 25 договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 12.02.2014 по 28.01.2015 в сумі 501 грн. 71 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за період прострочення з січня 2013 року по грудень 2014 року втрати від інфляції у сумі 2 903 грн. 55 коп., а також за період прострочення з 29.12.2012 по 28.01.2015 3% річних у сумі 518 грн. 94 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 05.03.2015.

Прокурор у судовому засіданні виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача-2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд їх задовольнити повністю з підстав, викладених у позові.

Відповідач у судовому засіданні 05.03.2015 проти задоволення позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що він не потребує послуг, що надаються йому позивачем, та зазначав, що звертався з проханням про припинення йому постачання теплової енергії, але на теперішній час постачання теплової енергії відповідачу здійснюється на підставі спірного договору, а його вимоги залишені зі сторони позивача-2 без задоволення.

У відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 05.03.2015 оголошувалась перерва по 19.03.2015.

У судовому засіданні прокурор та представник позивача-2 наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засіданні 19.03.2015 не з'явився, але про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 05.03.2015 та розпискою (а.с.56-58).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача-2 та прокурора,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 1 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У відповідності до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. У вказаній статті також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами (заявами, поданнями).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з частковою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; зазначає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах. Оскільки Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" створене відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" та власником майна якого є територіальна громада міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради, невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором завдає істотної шкоди інтересам держави, а саме, в особі органу місцевого самоврядування - Криворізької міської ради.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із частинами 1, 5 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Системний правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що прокурор правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права позивача.

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадження.

Так, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В даному випадку позиція прокурора і позивача-2 стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Позивач-2 у повному обсязі підтримує заявлені прокурором позовні вимоги про стягнення з відповідача 17 731 грн. 57 коп. заборгованості, тобто має місце безумовне волевиявлення позивача-2 задовольнити матеріально-правову вимогу прокурора в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

З приводу позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

16.11.2001 між Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі-постачальник, позивач-2) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі-споживач, відповідач) було укладено договір № 3383 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання (далі-договір) (а.с.11-13), відповідно до умов якого постачальник відпускає споживачу теплову енергію в гарячій воді на потреби опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару у відповідності до встановленого плану теплоспоживання з 15 червня 2000 року по 31 грудня 2002 року (див. таблицю № 1 та № 2), телемайстерня по АДРЕСА_1 (пункт 1. договору).

Відповідно до пункту 26 договору він укладається на строк з 15 червня 200 року по 31 грудня 2002 року та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява однієї зі сторін про відмову від договору або його перегляд.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений договір № 3383 від 16.11.2001 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Так, пунктом 2 договору визначено, що відпуск теплової енергії для потреб опалення та вентиляції здійснюється протягом опалювального періоду, встановленого відповідним рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради (при цьому плановий опалювальний період з 15 жовтня по 15 квітня), гаряче водопостачання відпускається протягом року (за виключенням ремонтного періоду).

Відповідно до пункту 5 договору облік кількості теплової енергії, що спожита споживачем, здійснюється на підставі приладів обліку, встановлених на межі розподілу. За відсутності приладів обліку споживач розраховується з постачальником по проектним навантаженням.

На виконання умов договору позивачем відпускалась теплова енергія у відповідності до щорічних розпоряджень виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду", що підтверджується наступними актами:

- Акт, складений про те, що 18.10.2012 був поданий теплоносій за адресою АДРЕСА_1 (а.с.32);

- Акт, складений про те, що 07.04.2013 було припинено подачу теплоносія за адресою АДРЕСА_1 (а.с.33);

- Акт № 1118, складений про те, що 06.10.2013 був поданий теплоносій за адресою АДРЕСА_1 (а.с.34);

- Акт № 1301, складений про те, що 25.03.2014 було припинено подачу теплоносія за адресою АДРЕСА_1 (а.с.35);

- Акт № 1504, складений про те, що 30.10.2014 був поданий теплоносій за адресою АДРЕСА_1 (а.с.36).

Тарифи на теплову енергію передбачені:

- постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 119 від 30.09.2011 "Про встановлення тарифів на теплову енергію КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 954 грн. 05 коп. за 1 Гкал (з ПДВ);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 383 від 31.12.2013 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають з 01.01.2014 - 892 грн. 16 коп. за 1 Гкал (з ПДВ);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 683 від 13.06.2014 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", який складає з 07 липня 2014 року 1 294 грн. 70 коп. грн. за 1 Гкал (з ПДВ).

На виконання умов договору Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" здійснило поставку теплової енергії Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 за період з 18.10.2012 по 30.11.2014 року на загальну суму 13 807 грн. 37 коп. та, відповідно, позивачем-2 були виставлені відповідачу наступні рахунки-фактури:

- рахунок-фактура № 3383 від 31.10.2012 на суму 219 грн. 43 коп. (а.с.17), отриманий відповідачем 28.12.2012 (а.с.68);

- рахунок-фактура № 3383 від 30.11.2012 на суму 887 грн. 26 коп. (а.с.18), відправлений поштою відповідачу 20.12.2012 (а.с.69);

- рахунок-фактура № 3383 від 31.12.2012 на суму 1 469 грн. 23 коп. (а.с.19), відправлений поштою відповідачу 24.01.2013 (а.с.70);

- рахунок-фактура № 3383 від 31.01.2013 на суму 1 383 грн. 37 коп. (а.с.20), відправлений поштою відповідачу 13.03.2013 (а.с.71);

- рахунок-фактура № 3383 від 28.02.2013 на суму 1 078 грн. 07 коп. (а.с.21), отриманий відповідачем 09.04.2013 (а.с.72);

- рахунок-фактура № 3383 від 31.03.2013 на суму 1 173 грн. 48 коп. (а.с.22), отриманий відповідачем 04.07.2013 (а.с.73);

- рахунок-фактура № 3383 від 30.04.2013 на суму 114 грн. 49 коп. (а.с.23), отриманий відповідачем 04.07.2013 (а.с.74);

- рахунок-фактура № 3383 від 31.10.2013 на суму 486 грн. 56 коп. (а.с.24), відправлений поштою відповідачу 22.11.2013 (а.с.75);

- рахунок-фактура № 3383 від 30.11.2013 на суму 791 грн. 86 коп. (а.с.25), отриманий відповідачем 09.12.2013 (а.с.76);

- рахунок-фактура № 3383 від 31.12.2013 на суму 1 297 грн. 51 коп. (а.с.26), відправлений поштою відповідачу 03.02.2014 (а.с.77);

- рахунок-фактура № 3383 від 31.01.2014 на суму 1 409 грн. 62 коп. (а.с.27), відправлений поштою відповідачу 19.02.2014 (а.с.78);

- рахунок-фактура № 3383 від 28.02.2014 на суму 1 150 грн. 89 коп. (а.с.28), отриманий відповідачем 11.03.2014 (а.с.79);

- рахунок-фактура № 3383 від 31.03.2014 на суму 597 грн. 75 коп. (а.с.29), відправлений поштою відповідачу 25.04.2014 (а.с.80);

- рахунок-фактура № 3383 від 31.10.2014 на суму 297 грн. 78 коп. (а.с.30), отриманий відповідачем 07.11.2014 (а.с.81);

- рахунок-фактура № 3383 від 30.11.2014 на суму 1 450 грн. 07 коп. (а.с.31), отриманий відповідачем 09.12.2014 (а.с.82).

Згідно статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Вказане законодавче положення знайшло своє відображення у пункті 25. договору, в якому зазначено, що оплата за поставлену теплову енергію здійснюється споживачем протягом 5 днів після отримання рахунку постачальника.

Відповідачем зобов'язання в частині розрахунків за спожиту в період з 18.10.2012 по 30.11.2014 теплову енергію у встановлений договором строк були порушені, що призвело до утворення заборгованості перед позивачем-2 в сумі 13 807 грн. 37 коп., оскільки за спірний період жодних оплат за надані послуги з теплопостачання зі сторони відповідача здійснено не було.

Отже, наявність вищевказаної суми боргу і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем-2, в свою чергу відповідачем вони систематично порушувались, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 13 807 грн. 37 коп. (сума всіх виставлених за спірний період рахунків).

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії (пункт 25. договору) господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками-фактурами є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги прокурора в частині стягнення основного боргу в сумі 13 807 грн. 37 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно у пункті 25. договору сторони погодили, що у випадку неоплати рахунку протягом 5 днів з дня його пред'явлення споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 1% за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем-2 його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за період з 12.02.2014 по 28.01.2015 в сумі 501 грн. 71 коп.

Дослідивши здійснений позивачем-2 розрахунок, що доданий прокурором до позовної заяви, судом встановлено, що розрахунок здійснений з численними порушеннями, а саме: позивачем-2 не враховано положення пункту 4.2. статті 4 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958; також позивачем-2 не було враховано, що у випадку, якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний день, то з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Отже, доданий прокурором до позовної заяви розрахунок пені визначається судом не обґрунтованим.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем-2 у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом визначено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 499 грн. 08 коп., а саме:

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.12.2013 на суму 1 297 грн. 51 коп., період прострочення з 13.02.2014 по 12.08.2014, пеня складає 115 грн. 00 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.01.2014 на суму 1 409 грн. 62 коп., період прострочення з 28.02.2014 по 28.08.2014, пеня складає 132 грн. 85 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 28.02.2014 на суму 1 150 грн. 89 коп., період прострочення з 18.03.2014 по 17.09.2014, пеня складає 116 грн. 85 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.03.2014 на суму 597 грн. 75 коп., період прострочення з 06.05.2014 по 04.11.2014, пеня складає 67 грн. 85 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.10.2014 на суму 297 грн. 78 коп., період прострочення з 13.11.2014 по 28.01.2015, пеня складає 17 грн. 59 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 30.11.2014 на суму 1 450 грн. 07 коп., період прострочення з 16.12.2014 по 28.01.2015, пеня складає 48 грн. 94 коп.

Отже, суд вважає, що вимоги прокурора щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 499 грн. 08 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за спожиту теплову енергію у строки, визначені умовами договору, прокурором на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 2 903 грн. 55 коп. та 3% річних в сумі 518 грн. 94 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого позивачем-2 розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем-2, та заявлених прокурором з нього сум до стягнення, та встановлено, що він не відповідає вимогам закону, оскільки позивачем не враховані положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, при цьому, здійснивши власний розрахунок, судом визначена сума інфляційних втрат за дійсні періоди прострочення, яка є більшою, ніж розрахована позивачем-2 та заявлена прокурором до стягнення з відповідача.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично прокурором заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 2 903 грн. 55 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми пені. Тому вимоги прокурора про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2 903 грн. 55 коп., визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України прокурор просить суд стягнути 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 518 грн. 94 коп., відповідно до здійсненого позивачем-2 розрахунку.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем-2, та заявлених прокурором з нього сум до стягнення, та встановлено, що в ньому допущені помилки аналогічні тим, що визначені судом у розрахунку пені.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем-1 у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом визначено, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача складає 517 грн. 60 коп., а саме:

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.10.2012 на суму 219 грн. 43 коп., період прострочення з 04.01.2013 по 28.01.2015, 3 % річних складають 13 грн. 62 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 30.11.2012 на суму 887 грн. 26 коп., період прострочення з 01.01.2013 по 28.01.2015, 3 % річних складають 55 грн. 28 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.12.2012 на суму 1 469 грн. 23 коп., період прострочення з 05.02.2013 по 28.01.2015, 3 % річних складають 87 грн. 31 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.01.2013 на суму 1 383 грн. 37 коп., період прострочення з 22.04.2013 (початок періоду визначений позивачем-2 у розрахунку) по 28.01.2015, 3 % річних складають 73 грн. 56 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 28.02.2013 на суму 1 078 грн. 07 коп., період прострочення з 16.04.2013 по 28.01.2015, 3 % річних складають 57 грн.86 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.03.2013 на суму 1 173 грн. 48 коп., період прострочення з 10.07.2013 по 28.01.2015, 3 % річних складають 54 грн. 78 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 30.04.2013 на суму 114 грн. 49 коп., період прострочення з 10.07.2013 по 28.01.2015, 3 % річних складають 5 грн. 34 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.10.2013 на суму 486 грн. 56 коп., період прострочення з 03.12.2013 по 28.01.2015, 3 % річних складають 16 грн. 88 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 30.11.2013 на суму 791 грн. 86 коп., період прострочення з 17.12.2013 по 28.01.2015, 3 % річних складають 26 грн. 55 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.12.2013 на суму 1 297 грн. 51 коп., період прострочення з 13.02.2014 по 28.01.2015, 3 % річних складають 37 грн. 33 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.01.2014 на суму 1 409 грн. 62 коп., період прострочення з 28.02.2014 по 28.01.2015, 3 % річних складають 38 грн. 81 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 28.02.2014 на суму 1 150 грн. 89 коп., період прострочення з 18.03.2014 по 28.01.2015, 3 % річних складають 29 грн. 99 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.03.2014 на суму 597 грн. 75 коп., період прострочення з 06.05.2014 по 28.01.2015, 3 % річних складають 13 грн. 17 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 31.10.2014 на суму 297 грн. 78 коп., період прострочення з 13.11.2014 по 28.01.2015, 3 % річних складають 1 грн. 88 коп.;

- за рахунком-фактурою № 3383 від 30.11.2014 на суму 1 450 грн. 07 коп., період прострочення з 16.12.2014 по 28.01.2015, 3 % річних складають 5 грн. 24 коп.

Враховуючи викладене, вимоги прокурора щодо стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 517 грн. 60 коп.

Згідно з пунктами 2 та 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з підстав, що описані вище.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 17 731 грн. 57 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Так, частиною 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначені пільгові категорії щодо сплати судового збору, в т.ч. органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень (пункт 11).

Відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повній сумі як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, та стягується з останнього в доход Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 12, 29, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, 9; ідентифікаційний код 03342184) 13 807 грн. 37 коп. - основного боргу, 499 грн. 08 коп. - пені, 2 903 грн. 55 коп. - інфляційних втрат, 517 грн. 60 коп. - 3% річних.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, буд. 7; код ЄДРПОУ 37989269, р/р 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, КБКД 22030001, призначення платежу "Судовий збір, код 03499891, Пункт 2.1") 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко