РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 906/1339/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області від 08.12.14 р. у справі № 906/1339/14 (суддя Велмакіна Т.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" м.Житомир

про стягнення 27598,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою (а.с. 3-5) до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 27 598,31 грн. заборгованості, з яких 23983,96 грн. основного боргу, 3093,93 грн. інфляційних, 540,42 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.12.2014р. у справі № 906/1339/14 (а.с. 74-77) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 23983,96 грн. основного боргу, 3093,93 грн. інфляційних, 540,42 грн. 3% річних та 1827,00 грн. судового збору.

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідачем неналежно виконано умови договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом б/н від 22.04.20013р. в частині своєчасної оплати наданих послуг з перевезення вантажів, а тому позовні вимоги, а також нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати згідно ст.625 ЦК України підлягають до задоволення. Окрім цього судом першої інстанції встановлено, що в силу приписів ст. 530 ЦК України у відповідача виник обов'язок оплатити надані послуги 09.01.2014р. та те, що позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дане рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові ФОП ОСОБА_1 повністю.

Апеляційна скарга з врахуванням додаткових пояснень обґрунтована тим, що рішення господарського суду Житомирської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Скаржник зазначає, що позивач не надав до суду товарно-транспортний документ - накладну, яка повинна підтверджувати факт перевезення та доставки товару, окрім цього позивачем не виставлялись відповідачу рахунки для оплати за надані послуги, а відтак обов'язок щодо оплати за надані послуги у апелянта не виник.

Скаржник вважає, що крім цього судом першої інстанції не було застосовано норми п. 4 ст. 267 ЦК України, адже позивач звернувся за захистом порушеного права щодо обов'язку оплатити за договором у 2013 році, лише 07.10.2014 р. тобто поза межами строку позовної давності.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.01.2015р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.02.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції від 24.02.2015р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема зазначив, що вимоги позивача ґрунтуються на обставинах неналежного виконання відповідачем договору від 22.04.2013р, які полягають у не оплаті послуг наданих позивачем та прийнятих відповідачем згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаним сторонами та скріпленими відбитками печаток. Просив суд відмовити в задоволені скарги та залишити без змін оскаржуване рішення господарського суду Житомирської області від 08.12.2014р.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з нез'явленням у судове засідання 24.02.2015 року представника відповідача та поданих позивачем копії товарно-транспортних накладних, колегією суддів ухвалою від 24.02.2015 року розгляд справи було відкладено на 17.03.2015 року.

Представник позивача ФОП ОСОБА_1 в судове засідання від 17.03.2015р. не з'явився, хоча про час та місці розгляду справи був повідомлений належним чином.

Скаржник - Дочірнє підприємство "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" не забезпечив явку свого представника в призначене на 17.03.2015р. судове засідання, однак клопотанням за № 331 від 17.03.2015р. просить провести розгляд апеляційної скарги без його участі.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановила, що 22.04.2013 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (перевізником) та Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовником) було укладено договір № б/н перевезення вантажів автомобільним транспортом (надалі-Договір (а.с. 9-11).

Згідно п.1.1 Договору перевізник зобов'язується приймати і доставляти до пунктів призначення за маршрутом, визначеним замовником, вантажі (щебінь, відсів), які останній надає перевізнику до перевезення, а замовник зобов'язується сплачувати перевізнику провізну плату у розмірі та порядку, визначеному цим Договором.

Розділом 2 Договору сторони обумовили провізну плату та порядок розрахунків, так відповідно до п. 2.1 вартість послуг, які надає виконавець замовнику (провізна плата), а також маршрути руху автомобілів обумовлюються в специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємною частиною.

22.04.2013 року позивачем та відповідачем було підписано Специфікацію № 1, якою визначили маршрут та відстань маршруту, по якому здійснюється перевезення вантажів за ціною 0,75 грн. тонно-кілометр.

Відповідно до п. 2.3 загальна вартість послуг (провізної плати) за кожною заявкою зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін в день виконання перевізником зобов'язання з перевезення вантажу. В разі систематичних перевезень загальна вартість послуг (провізної плати) за кожен місяць зазначається в акті виконаних (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін в останній день відповідного місяця.

Пунктом 2.4. сторони визначили, що загальна вартість послуг (провізної плати) за цим договором визначається сумою всіх актів виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно п.2.5 Договору розрахунки за Договором здійснюються на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) або рахунків фактур з моменту узгодження сторонами всіх умов акту та підписання їх обома сторонами. Також підставою для проведення розрахунків між сторонами є товарно - транспортні накладні та подорожні листи, оформлені належним чином.

Відповідно до п. 2.6 замовник сплачує вартість послуг (провізну плату), визначену відповідно до акту виконаних робіт (наданих послуг) або рахунку-фактури в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок перевізника з врахуванням вимог визначених пунктом 2.5 Договору.

Так на виконання умов Договору позивач протягом квітня 2013 року надав відповідачу транспортні послуги автомобілем DAF державний номерний знак НОМЕР_3 по перевезенню асфальтобетону, що підтверджується відповідними товарно - транспортними накладними: № 22138 від 28.04.13р.; № 22138 від 27.04.13р.; № 22139 від 26.04.13р.; № 22139 від 25.04.13р.; № 22140 від 24.04.13р. №22140 від 23.04.13р.(а.с.105-110), а також актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 0У-0000001 від 28.04.2013 року на загальну вартість 23 983,96 грн. (а.с. 13). При цьому роботи про перевезенню вантажу за вказаними документами відповідачем були прийняті та претензій про неналежне виконання не поступало.

25.12.2013 року позивачем на адресу відповідача надіслана вимога стосовно оплати вартості послуг за Договором в розмірі 23983, 96 грн., яка відповідачем залишена без задоволення. При цьому, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення вказана вимога була одержана відповідачем 27.12.13р.

Таким чином відповідач зобов'язання по Договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 22.04.2013 року, щодо оплати наданих послуг не виконав, вимогу позивача про оплату залишив без задоволення, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем 23983, 96 грн.

Станом на день розгляду справи заборгованість відповідачем не погашена, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Рівненський апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно статті. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Частиною 3 статті 925 Цивільного кодексу України визначено до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк (ч.5 ст.315 ГК України).

Оскільки у транспортних накладних, які є письмовою формою договору перевезення вантажу, статус відповідача визначено в якості замовника (платника), то на ці правовідносини не поширюється спеціальна позовна давність тривалістю у шість місяців, встановлена приписами ч.5 ст.315 ГК України.

Так пунктом 4 Статуту автомобільного транспорту Української РСР затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969р. № 401 вказано, що чинність цього Статуту поширюється на перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, що здійснюються автотранспортними підприємствами.

Відповідно до пункту 168 Статуту автомобільного транспорту України позови до вантажовідправників, вантажоодержувачів можуть бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності протягом 6 місяців з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову. Вказаний шестимісячний строк обчислюється:

а) по стягненню штрафу за непред'явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням - з дня закінчення строку, встановленого правилами для звіряння записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.

Відтак, з огляду на положення ст. 168 Статуту, ст. 925 ЦК України, вказаний термін позовної давності у даній справі пов'язаний з днем настання події, що є підставою для подання позову.

Як вбачається із обставин справи, перевезення здійснювалося позивачем в квітні 2013 року. Договором між позивачем та відповідачем було узгоджено порядок розрахунків за послуги перевезення, так п.2.5. Договору передбачено, що розрахунки за Договором здійснюються на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) або рахунків фактур з моменту узгодження сторонами всіх умов акту та підписання їх обома сторонами. Як вже зазначалось вище, 28 квітня 2013 року між позивачем та відповідачем підписаний акт здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 23 983,96грн., що є вартістю отриманих послуг з перевезення.

А тому строк позовної давності для вимоги позивача про стягнення боргу за послуги з перевезення вантажу слід вважати таким, що сплив, з 29.04.2014р.

Позивач звернувся за захистом порушеного права щодо обов'язку оплати за Договором лише 03 жовтня 2014р. (дата надсилання позовної зави до суду а.с.19-20), тобто з пропуском строку позовної давності.

Докази, які б свідчили про поважність причин пропуску строку позовної давності в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві на позовну заяву № 1534 від 29.10.14р. відповідач просить суд при розгляді даної справи застосувати позовну давність (а.с. 37-39).

Викладене свідчить про те, що судом при розгляді справи не було достатньо враховано вимоги законодавства та не звернуто увагу на те, що законом встановлено інший строк позовної давності визначений ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки відносини позивача з відповідачем випливають із договору перевезення вантажу.

Крім того, судом першої інстанції невірно застосовано статтю 530 Цивільного кодексу України, щодо визначення початку перебігу позовної давності (з дати надсилання вимоги від 25.12.13р. а.с. 14-15), оскільки не враховано приписи статті 925 Цивільного кодексу України, згідно з якою позовна давність застосовується з моменту, що визначається транспортними кодексами (статутами).

Не заслуговують на увагу і твердження позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що при визначені строку позовної даності необхідно враховувати ч. 1-4 ст. 315 ГК України, та наступні висновки, що строк, в межах якого позивач вправі звернутися до суду, не може поглинатися строком, встановленим для реалізації права на досудове врегулювання спору, оскільки ч. 1-4 ст. 315 ГК України регулює строки пред'явлення та порядок розгляду претензій до перевізника, яким в даному випадку є позивач.

Натомість ст.. 165 Статуту автомобільного транспорту визначено, що претензії автотранспортних підприємств пред'являються протягом двох місяців з дня настання події, яка стала підставою для пред'явлення претензії.

Строк позовної давності для вимог, що випливають з договору перевезення, згідно ст.. ст.. 258, 925 ЦК України, - один рік. А відтак, строк давності не поглинається строком на досудове врегулювання спору.

Окрім того, суд звертає увагу позивача на те, що звернення перевізника з претензією щодо вимог, які випливають з договору перевезення, повинно відбуватися в межах строків давності та не може вважатися початком перебігу такого строку, оскільки не є моментом (подією), що є підставою для пред'явлення позову в силу вимог цивільного законодавства та статуту автомобільного транспорту.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, тому апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" підлягає задоволенню, рішення господарського суду Житомирської області від 08.12.2014р. у справі 906/1339/14 скасуванню.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задоволити повністю.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 08.12.2014р. скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідн. код НОМЕР_2 ) на користь Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003, м. Житомир, вул. Перемоги, 75 ідн. код. 32008278) 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

7. Справу № 906/1339/14 повернути господарському суду Житомирської області

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.