ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа № 926/1678/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Данко Л.С.

розглянувши апеляційну скаргу ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

на рішення господарського суду Чернівецької області від 23.12.2014 року

у справі № 926/1678/14

за позовом: ДП "Південна залізниця", м. Харків

до відповідача: ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Чернівці

про стягнення 1 146 154,03 грн.

за участю представників:

від позивача: Нікуліна О.М. - представник;

від відповідача: Чернушка Й.І. - представник;

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 926/1678/14 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.15 введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.15 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 12.02.15.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.03.15 та витребувано у позивача додаткові документи.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.15 до складу судової колегії внесено зміни - замість судді Давид Л.Л. введено суддю Данко Л.С. з підстав, викладених у розпорядженні.

Ухвалою суду від 04.03.15 розгляд справи за клопотанням скаржника відкладено на 16.03.15.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 23.12.2014 року (головуючий суддя - Паскарь А.Д.) позов ДП "Південна залізниця" до ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 1 146 154,03 грн. - задоволено повністю.

При цьому, місцевий господарський суд послався на те, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання щодо виконання мирової угоди.

Разом з цим, аналіз ухвали про затвердження мирової угоди, на думку, господарського суду першої інстанції свідчить про те, що вона не відповідає вимогам виконавчого документу у зв'язку з чим не була пред'явлена до виконання, а відтак, позивач правомірно звернувся до суду з даним позом, який, як зазначено вище, задоволено місцевим господарським судом.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.12.2014 року та прийняти нове, яким у позові відмовити у повному обсязі.

При цьому, скаржник посилається на те, що висновок суду стосовно того, що мирова угода не є виконавчим документом не відповідає дійсності, оскільки у рамках провадженя № 28333864 наявний і наказ № 9/203 і мирова угода № 9/203.

Разом з цим, мирова угода, затверджена ухвалою суду від 07.06.13 не поверталась органами ДВС як така, що не підлягає виконанню та не являється виконавчим документом.

Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не витребував в органах ДВС виконавчі провадження №2937223 та №28333864 та не дослідив чи виконується наказ у справі № 9/203, а також не з'ясував чи поверталась мирова угода органами ДВС без виконання.

Крім того, на думку скаржника, позивач звернувся до суду щодо стягнення інфляційних та 3% річних, прострочених за мировою угодою, з пропуском трирічного терміну, у зв'язку з чим, місцевий господарський суд мав застосувати позовну давність.

11 лютого 2015 року представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим, на думку позивач, його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Як зазачено вище, судом було витребувано у позивача розрахунок суми основного боргу, заявлених штрафних санкцій, 3% річних із зазначенням періоду стягнення, оригінал постанови ДВС у Чернівецької області про закриття виконавчого провадження у справі № 9/203 для огляду в судовому засіданні та належним чиномо завірену копію та рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.07.06.

4 березня 2015 року позивачем подано суду витребувані документи.

Присутні представники сторін навели у судовому засіданні свої доводи, заперечення та міркування.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.12.14 у справі № 926/1678/14- відсутні, зважаючи на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06.07.06 у справі № 9/203 задоволено позов СТГО «Південна залізниця», стягнуто на його користь з ДП «Чернівецький облавтодор» кошти в сумі 7 111 002, 63грн., в тому числі основного боргу в розмірі 7 000 000,00 грн., 3% річних в розмірі 103 561 грн. та індексу інфляції в сумі 74 411, 00 грн, 25 500 грн грн.. державного мита та 118 грн витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу, про що 26.10.06 видано відповідний наказ.

У процесі виконання судового рішення, а саме 23 травня 2013 року сторони у справі №9/203 звернулися до місцевого господарського суду із заявами про затвердження мирової угоди.

7 червня 2013 року Господарським судом Чернівецької області винесено ухвалу про затвердження мирової угоди у справі № 9/203 за позовом Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця", правонаступником якого є позивач, до ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення 7 111 002, 63грн. (а.с.14-17).

Із змісту зазначеної ухвали вбачається, що станом на 30.04.13 заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням штрафних санкцій та судових витрат складала 2 210 247,43 грн., яка підлягала погашенню протягом квітня 2013 року - грудня 2015 року включно відповідно до зазначеного в ухвалі графіку.

Станом на 01.11.14 відповідач повинен був сплатити позивачеві борг, штрафних санкцій та судових витрат на загальну суму 1 096 000,00 грн., згідно графіку погашення заборгованості який зазначений в ухвалі про затвердження мирової угоди.

Проте, в матерілах справи відсутні докази погашення заборгованості у повному обсязі, зокрема, відповідачем сплачено лише 75 000,00 грн. в травні, липні та вересні 2014 року.

Доказів протилежного відповідачем не подано. Зазначена обставина стала підставою для звернення ДП "Південна залізниця" з позовом до ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості.

Як зазначено вище, місцевим господарським судом позов задоволено. Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне:

У частині четвертій статті 121 ГПК України зазначено, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Статтею 49 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, тому повинна відповідати вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

У абзацах першому, восьмому-дванадцятому підпункту 3.19 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу україни судами першої інстанції» зазначено таке: одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК).

Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою, тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Як зазначено місцевим господарським судом, аналіз згаданої ухвали свідчить про те, що, оскільки в ній не вказано дані про місцезнаходження майна боржника, рахунки сторін, дати набрання нею законної сили та строку пред'явлення її до виконання як виконавчого документа, вона, як справедливо вказує й позивач не являється виконавчим документом та до виконання не була пред'явлена.

Відтак, зазначене свідчить про те, що ухвала Господарського суду Чернівецької області від 07.06.13 у справі № 9/203 не є виконавчим документом, а мирову угоду сторін слід розглядати як правочин (така ж позиція зазначена у постанові Вищого господарського суду від 10.06.14 у справі № 904/9048/13).

При цьому, відрізняючись від звичайного правочину за формою та процедурою укладання, мирова угода за своїм змістом передбачає дії осіб, що породжують (змінюють чи припиняють) цивільні права та обов'язки в розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, в тому числі й зобов'язання за положеннями статті 509 Цивільного кодексу України. (Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 12/184 (10/293/21) від 03.10.2006 року, № 13/210/10 від 04.07.2011 року).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.7.1 постанови пленуму ВГС України від 17.12.13 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, станом на 01.11.2014 загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення виконання та трьох процентів річних складає суму позову, тобто 1 146 154,03 грн., у тому числі: основний борг 1 105 534,86 грн.; 3 % річних в сумі 19 619,17 грн. та 21 000,00 грн. штрафних санкцій та судових витрат, зазначена обставина підтверджується також поданими позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції розрахунками, які не спростовані відповідачем у справі.

Також, матеріалами справи не спростовано факту ухилення відповідача від виконання укладеної сторонами мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 07.06.13 № 9/203.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на час звернення позивача до суду з даним позовом було закінчено виконавче провадження за спірною сумою за попередньо прийнятим до виконання наказом, що додатково підтверджує порушення прав позивача невиконанням відповідачем умов мирової угоди та спростовує доводи апеляційної скарги стосовно подвійного стягнення спірної суми. Дана обставина підтверджена поданою позивачем суду апеляційної інстанції копією постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.02.14 по виконанню наказу №9/203 виданого 26.10.06.

Доводи апелянта про те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, а саме мав право звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, а не про стягнення коштів, апеляційна інстанція до уваги не приймає, оскільки вимога про стягнення коштів за мировою угодою є тотожною вимозі про спонукання до виконання мирової угоди.

Посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права, а саме що суд мав припинити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.62 ГПК України, оскільки в провадженні знаходиться справа №9/203 між тими ж сторонами, про той же предмет і з цих же підстав спростовується постановою пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу україни судами першої інстанції», якою визначено, що сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ.

Стосовно твердження відповідача про сплив позовної давності, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає,що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК України).

Як вбачається з графіку погашення заборгованості, який міститься в ухвалі Господарського суду Чернівецької області про затвердження мирової угоди, відповідачу надано розстрочку щодо сплати боргу та визначено графік погашення заборгованості.

Відповідно до п.4.2 постанови Пленуму ВГС України від 29.05.13 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Строк пред'явлення вимоги про погашення зобов'язань, які визначено черговими платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу (правова позиція ВСУ у справі № 6-53цс14 від 17.09.14). Як вбачається з графіку погашення заборгованості, відповідач заборгованість в сумі 50 000,00 грн. за квітень 2013 року повинен був заплатити до 30 квітня 2013 року, оскільки умовами мирової угоди сторони погодили виконання зобов'язання щомісячно. Щодо стягнення заборгованості по інших місяцях заявлених у позові, а саме з травня 2013 року по 1 листопада 2014 року обчислення терміну позовної давності здійснюється аналогічно.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до суду 08.11.14, що підтверджується відміткою органу зв'язку на поштовому конверті (а.с.22), а відтак строк позовної давності щодо звернення з даним позом не сплинув. А відтак, подана відповідачем заява про застосування строку позовної давності не підтверджена матеріалами та обставинами справи.

Місцевим господарським судом відмовлено у застосувані строку позовної давності з інших підстав, проте відповідно до п.12 постанови пленуму ВГСУ від 17.05.11 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки, обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав для її задоволення та скасування рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.12.14 у даній справі.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.12.14 у справі № 926/1678/14 залишити без змін, апеляційну скаргу ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС

України в порядку і строки встановлені ст.ст. 109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.03.15

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Данко Л.С.