У Х В А Л А

Іменем України

16 березня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Ігнатюка Б.Ю.

суддів - Куштана Б.П., Панька В.Ф.

при секретарі - Дашковській С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 13 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 25.06.07 р. за позивачкою на підставі свідоцтва про право власності за заповітом визнано право власності на 1/3 домоволодіння у АДРЕСА_1 Співвласником іншої 2/3 частини домоволодіння стала ОСОБА_4

23.10.09. рішенням Мукачівського міськрайонного суду визнано право власності ОСОБА_4 на все домоволодіння, позивачці присуджено грошову компенсацію за 1/3 частину домоволодіння. 28.04.10 р. апеляційним судом Закарпатської області це рішення залишено без змін. Позивачка оскаржила рішення у касаційній інстанції. В період оскарження рішень ОСОБА_4 оформила право власності на ціле домоволодіння та 30.10.11р. уклала договір купівлі-продажу цього майна з ОСОБА_3

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначені рішення скасовані, а справу направлено на новий розгляд. 18.07.12 р. провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою ОСОБА_4 від позову. 15.10.13 р. рішенням Мукачівського міськрайонного суду зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні 1/3 та вселено позивачку у зазначене домоволодіння, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду залишено в силі. При вселенні позивачем виявлено, що частина домоволодіння знищена. Вважає, що протиправними діями ОСОБА_3 і ОСОБА_4 їй завдано матеріальну шкоду у розмірі 10704,84 грн. та моральну шкоду у 10000 грн., яку просила стягнути. В процесі розгляду справи ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 12 грудня 2014 року задоволено заяву позивачки про залишення без розгляду її заяви щодо вимог до ОСОБА_4

Рішенням суду відмовлено у задоволенні позову.

Позивач не погодилась з цим рішенням, порушила питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засідання апелянт скаргу з наведених підстав підтримала.

Представники відповідача вважали, що підстав для задоволення скарги немає.

Заслухавши осіб, які приймали участь у справі та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги: відповідач безпідставно рахувався власником спірного майна; суд першої інстанції безпідставно заперечив наявність правопорушення, вчиненого відповідачем; судом порушено ЗУ «Про власність»; відповідач винний у знищенні її майна і це він визнав в судовому засіданні; моральна шкода виражалась в переживаннях, порушенях звичного способу життя, для нормалізації якого необхідні додаткові зусилля.

Ці доводи є безпідставними.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення свій висновок мотивував недоведеністю спричинення шкоди на суму позову, оскільки висновок судово-будівельної експертизи про вартість всього домоволодіння зроблено у 2006 р та тим, що на момент демонтажу частини домоволодіння відповідач був одноосібним власником всього домоволодіння.

І такий висновок є вірним.

По справі установлено, що відповідач та попередній власник спірного домоволодіння ОСОБА_4 31 жовтня 2011 року уклали договір купівлі-продажу зазначеного домоволодіння, державна реєстрація якого була здійснена 3 листопада 2011 року.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч.3,4 ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ст.ч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Актом від 24.03.2012 р. підтверджено демонтаж житлового будинку під літ. «А» та літньої кухні під літ. «Л» у зв'язку з аварійним станом та непридатністю для проживання. Позивачка стала співвласником цього домоволодіння у 2014 р. Тобто, на час демонтажу зазначених приміщень вона не була співвласником цих споруд. Натомість відповідач з 3 листопада 2011 р. був власником всього зазначеного домоволодіння і мав право вчиняти будь-які дії стосовно цього майна, які не суперечать закону, що ним і було здійснено: ним було демонтовані вказані будівлі у зв'язку з їхнім аварійним станом та неможливістю проживання. Ці його дії є правомірними і на час їх здійснення ними не було порушено які-небудь права позивачки. Цього достатньо для відмови у задоволенні її позову.

ЗУ «Про власність» втратив чинність у 2007 році.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як вказано, права позивачки зазначеними діями відповідача не порушено, відповідно, вона не має права на відшкодування моральної шкоди.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Керуючись ст.ст.307,308,315 ЦПК України, судова колегія,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 13 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: