Справа № 1-3/09

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2009 року                                                Турійський районний суд Волинської області

під головуванням судді                                                                   Овсієнка А.А.

за участю : секретаря                                                                      Веремчук Л.Ю.

прокурора                                                                                        Книш В.В.

потерпілого-цивільного позивача                                                 ОСОБА_4

представника потерпілого та цивільного позивача     адвоката ОСОБА_10

захисника підсудного ОСОБА_3                                       ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Турійську Волинської області кримінальну справу про обвинувачення

ОСОБА_1ІНФОРМАЦІЯ_11народження, українця, громадянина України, уродженця смт.Головно Любомльського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1, одруженого, на утриманні одна малолітня дитина, з базовою вищою освітою, підприємця, відповідно до ст.89 КК України раніше не судимого, у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.15 ч.2 ст.153, ч.2 ст.186, ч.4 ст.296 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2народження, українця, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_2, неодруженого, з базовою загальною середньою освітою, непрацюючого, відповідно до ст.89 КК України раніше не судимого, у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.15 ч.2 ст.153, ч.2 ст.186, ч.4 ст.296 КК України,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3народження, українця, громадянина України, уродженця АДРЕСА_3Волинської області, одруженого, на утриманні двоє малолітніх дітей, з базовою загальною середньою освітою, непрацюючого, судимого            04 жовтня 2004 року Любомльським районним судом Волинської області за ч.5 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 3 (три) роки, у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.15 ч.2 ст.153, ч.2 ст.186, ч.4 ст.296, ст.391 КК України,

в с т а н о в и в :

02 травня 2005 року приблизно о 04 год 00 хв неподалік від приміщення бару “Зустріч”, що по вул.Шевченка в смт.Луків Турійського району Волинської області, та розміщених навкруги інших будівель ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі та правилами поведінки, грубо порушуючи громадський порядок та супроводжуючи свої дії особливою зухвалістю, безпричинно умисно нанесли потерпілому ОСОБА_4 руками, ногами, підібраними на місці вчинення злочину скляними пляшками та дошками численні удари по голові та тулубу. При цьому, демонструючи винятковий цинізм, вони силоміць роздягнули догола від ніг до пояса потерпілого ОСОБА_4 та користуючись тим, що останній перебуває в непритомному стані, справили на нього природні потреби шляхом сечовиділення. Крім того, ОСОБА_1 в продовження вищевказаних хуліганських дій підібраним на місці вчинення злочину уламком скляної пляшки умисно наніс ОСОБА_4 численні порізи правої ноги.

Вищевказаними діями підсудних потерпілому ОСОБА_4 було спричинено рани в лобній ділянці голови, на пальцях та тильній поверхні лівої кисті, множинні різані рани на правому стегні та правій гомілці, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а також легкі тілесні ушкодження у вигляді множинних саден на лобі, в ділянці реберної дуги справа та проекції VIII-Х ребер зліва, синців на повіках правого ока.

Крім того, ОСОБА_3 відбуваючи у Цуманській виправній колонії № 84 у Волинській області з 18 серпня 2008 року призначене вироком Турійського районного суду Волинської області від 06 грудня 2005 року покарання у виді позбавлення волі, в період з        20 серпня по 05 вересня 2008 року свідомо допустив три порушення правил внутрішнього розпорядку, за які піддавався дисциплінарним стягненням.

Так, будучи в черговий раз за порушення абз.4 п.64 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 року N 275 (далі - Правил внутрішнього розпорядку) підданий постановою начальника колонії від 05 вересня 2008 року дисциплінарному стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу на строк        1 (один) місяць, після звільнення з приміщення камерного типу ОСОБА_3 06 жовтня 2008 року знову демонстративно у категоричній формі відмовився виконувати законну вимогу начальника відділення СПС Цуманської виправної колонії № 84 Тимощука А.В. по прибиранню прилеглої до дільниці карантину, діагностики та розподілу території, чим порушив абз.4 п.64 Правил внутрішнього розпорядку, за що постановою начальника колонії від 06 жовтня 2008 року був переведений до приміщення камерного типу на строк 3 (три) місяці.

Допитані в судовому засіданні підсудні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнали себе винними лише у нанесенні потерпілому ОСОБА_4 ударів руками з мотивів особистої неприязні, категорично заперечивши хуліганські мотиви таких своїх дій, як і факти заволодіння ними будь-яким майном потерпілого та намагання насильницьким шляхом задовольнити статеву пристрасть щодо останнього неприродним способом.

Так, підсудні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 показали, що дійсно 02 травня 2005 року приблизно о 04 год 00 хв неподалік приміщення бару “Зустріч”, що по вул.Шевченка в смт.Луків Турійського району Волинської області вони, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, завдали потерпілому ОСОБА_4 кілька ударів кулаками за те, що останній свого часу зґвалтував дружину ОСОБА_1 Куди саме і скільки нанесли потерпілому ударів не пригадують. При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наполягали на тому, що пляшками чи дошками ОСОБА_4 не били, умисно порізів на його тілі не спричиняли, спроб вступити з потерпілим в статеві зносини не чинили, майном останнього не заволодівали.

Підсудний ОСОБА_3 також категорично заперечив свою участь у вчиненні будь-яких злочинних дій щодо потерпілого ОСОБА_4 та суду показав, що дійсно в ніч на            02 травня 2005 року він разом з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та іншими знайомими відпочивав у одному з місцевих барів в смт.Луків Турійського району Волинської області. Приблизно о 01 год він пішов до свого знайомого ОСОБА_5 ночувати. Свідком побиття потерпілого ОСОБА_4 підсудними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 він не був і жодної участі в цьому не приймав.

Незважаючи на такі показання підсудних їх винність у вчиненні хуліганства в повній мірі доведена зібраними в ході досудового слідства та дослідженими судом доказами.

Зокрема, потерпілий ОСОБА_4 суду показав, що 02 травня 2005 року приблизно о           04 год 00 хв неподалік кафе “Зустріч”, що по вул.Шевченка в смт.Луків Турійського району Волинської області його безпричинно побили підсудні ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Так спочатку ОСОБА_1 без жодних пояснень вдарив його пляшкою по голові, від чого він втратив свідомість. В подальшому він приходив до тями та знову втрачав свідомість від того, що підсудні били його руками, ногами та ще якимись предметами в різні частини тіла. В якийсь момент він відчув як з нього силоміць зняли кросівки, штани та труси і ОСОБА_1 нецензурно лаючись погрожував його зґвалтувати. Через деякий час він прийшов до свідомості вже в іншому місці і ОСОБА_1 невідомим гострим предметом наносив порізи на його правій нозі. Побоями йому було спричинено множинні рани, садини та синці.

Після цих подій у нього зникли подаровані матір'ю золотий ланцюжок з кулоном вартістю 300 доларів США, що еквівалентно 1515 грн., а також золота шлюбна каблучка вартістю 400 грн., кросівки вартістю 120 грн. та джинси вартістю 30 доларів США, що еквівалентно 151 грн. 50 коп. Також було пошкоджено светр вартістю 205 грн.

На досудовому слідстві потерпілий особисто впізнав ОСОБА_2 та  ОСОБА_3, як осіб, котрі побили його в ніч на 02 травня 2005 року в смт.Луків Турійського району, що вбачається з відповідних протоколів пред'явлення особи для впізнання від 10 травня         2005 року (а.с.61-62 т.1).

Пред'явлення для впізнання відбувалося з дотриманням вимог КПК України, а тому і складені за результатами даної слідчої дії вищевказані протоколи є належним та допустимим джерелом доказів у справі.

Як вбачається з оголошеного в судовому засіданні протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 13 травня 2005 року (а.с.80-83 т.1), на досудовому слідстві даний свідок показав, що був очевидцем того, як ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неподалік від бару «Зустріч», ближче до розташованого поруч з ним приміщення колишнього магазину, збивши з ніг потерпілого ОСОБА_4 продовжували руками й ногами наносити останньому удари по тілу.

Такі показання свідка ОСОБА_6 здобуті законним шляхом, є детальними та послідовними, узгоджуються з іншими фактичними даними у справі, зокрема показаннями свідка ОСОБА_7про те, що саме у місці зазначеному ОСОБА_6він виявив лежачого на землі оголеного з ніг до пояса ОСОБА_4, якого в цей момент били ногами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а ОСОБА_1 застібав свої штани, стоячи поруч, і тому суд вважає їх достовірними та приймає до уваги як доказ винуватості підсудних.

При цьому твердження свідка ОСОБА_6 в судовому засіданні про те, що такі його показання є лише домислами слідчого, яка складала вищевказаний протокол, і що він насправді не бачив хто і куди наносив потерпілому удари, а сам протокол підписаний ним під тиском, не заслуговують на увагу та спростовуються показаннями свідка ОСОБА_8, яка підтвердила факт невимушеного та добровільного викладу свідком ОСОБА_6відомих йому обставин справи.

Як також показав суду свідок ОСОБА_7, коли ОСОБА_4 з його допомогою піднявся на ноги і попрямував до свого автомобіля, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наздогнали потерпілого біля приміщення бару «Зустріч» та знову почали бити останнього спочатку підібраними там же дошками а тоді й порожніми скляними пляшками. Від їхніх ударів по голові пляшки розбилися і тоді ОСОБА_1 уламком скла наніс потерпілому порізи на правій нозі.

Дійсно, згідно висновку судово-медичного експерта № 263 від 20 травня 2005 року (а.с.а.с.36-37) у потерпілого ОСОБА_4 було виявлено рани в лобній ділянці голови, на пальцях та тильній поверхні лівої кисті, множинні різані рани на правому стегні та правій гомілці, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а також легкі тілесні ушкодження у вигляді множинних саден на лобі, в ділянці реберної дуги справа та проекції VIII-Х ребер зліва, синців на повіках правого ока.

Описані у висновку експерта характер та локалізація виявлених у ОСОБА_4 тілесних ушкоджень повністю узгоджуються з вказаними потерпілим та свідком ОСОБА_7 способом їх заподіяння підсудними.

Свідок ОСОБА_9 підтвердила, що від верхнього одягу потерпілого, у якому останнього було доставлено у лікарню, було чути різкий запах сечі.

Свідок ОСОБА_7 також вказав на те, що в розмові між собою підсудні твердили про відправлення ними природних потреб на потерпілого.

Показання даних свідків на думку суду є достатнім доказом факту відправлення підсудними своїх природних потреб на потерпілого, як прояв їхнього виняткового цинізму.

Твердження підсудного ОСОБА_1 про те, що побиття потерпілого було вчинене ним в стані сильного душевного хвилювання, викликаного отриманою інформацією про те, що його дружину ще під час навчання у школі зґвалтував ОСОБА_4, повністю спростовуються висновком амбулаторної комплексної судову психолого-психіатричної експертизи № 277 від 21 червня 2005 року (а.с.138-140 т.1), згідно з яким на момент вчинення протиправних дій ОСОБА_1 в стані фізіологічного афекту чи будь-якого іншого стану, що міг би істотно вплинути на його свідомість і діяльність, не перебував, ознак будь-якого психічного захворювання чи тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв.

Експертиза виконана особами, вповноваженими на її проведення, які попереджені в установленому законом порядку про кримінальнну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України, висновок є науково обгрунтованим і містить необхідні висновки щодо психічного та психологічного стану підекспертного в момент вчинення злочину, а тому згадані доводи підсудного ОСОБА_1 є надуманими та такими, що мають на меті приховати дійсні хуліганські мотиви вчиненого ним діяння.

Тому, проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході судового слідства докази в їх сукупності суд вважає доведеною винність ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні ними злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, та кваліфікує такі їхні дії як вчинене групою осіб грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та винятковим цинізмом.

Підсудний ОСОБА_3 повністю та беззастережно визнав себе винним у вчиненні злісної непокори законним вимогам адміністрації виправної установи, у якій він відбував покарання у виді позбавлення волі, та суду пояснив, що дійсно відбуваючи у Цуманській виправній колонії № 84 у Волинській області з 18 серпня 2008 року призначене вироком Турійського районного суду Волинської області від 06 грудня 2005 року покарання у виді позбавлення волі, в період з 20 серпня по 05 вересня 2008 року він свідомо допустив три порушення режиму утримання, за які піддавався дисциплінарним стягненням.

Будучи в черговий раз за порушення Правил внутрішнього розпорядку підданий постановою начальника колонії від 05 вересня 2008 року дисциплінарному стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу на строк 1 (один) місяць, після звільнення з приміщення камерного типу 06 жовтня 2008 року він у категоричній формі знову відмовився виконувати законну вимогу начальника відділення СПС Цуманської виправної колонії № 84 Тимощука А.В. по прибиранню прилеглої до дільниці карантину, діагностики та розподілу території, за що також постановою начальника колонії від 06 жовтня 2008 року був переведений до приміщення камерного типу на строк 3 (три) місяці.

 Свою поведінку ОСОБА_3 пояснює тим, що вказівки працівників адміністрації колонії хоча і є законними, проте для нього особисто неприйнятні, оскільки значною мірою принижують його гідність. ОСОБА_3 не заперечує того, що свідомо та демонстративно порушував режим утримання і не оспорював жодного з накладених на нього дисциплінарних стягнень.

Такі показання підсудного ОСОБА_3 є детальними та послідовними, і повністю узгоджуються з наявними у справі документами, зокрема рапортами відповідних працівників адміністрації Цуманської виправної колонії № 84 від 20.08.08, 30.08.08, 05.09.08 та 06.10.08 про порушення засудженим ОСОБА_3 режиму відбування покарання та правил внутрішнього розпорядку, постановами начальника колонії про накладення на ОСОБА_3 дисциплінарних стягнень : від 20.08.08 про поміщення в ДІЗО, від 05.09.08 про оголошення догани, від 05.09.08 про переведення ОСОБА_3 в приміщення камерного типу на строк 1 (один) місяць, від 06.10.08 про переведення ОСОБА_3 в приміщення камерного типу на строк 3 (три) місяці, графіками двогодинного відпрацювання засудженими по благоустрою території колонії за серпень-жовтень 2008 року, а тому судом за наполяганням підсудного та згодою прокурора у відповідності зі ст.299 КПК України визнано недоцільним дослідження інших доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким з учасників судового розгляду не оспорюються.

Таким чином, суд вважає доведеною винність ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст.391 КК України та кваліфікує його дії як злісну непокору законним вимогам адміністрації виправної установи особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі та була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу.

Разом з тим суд вважає зайвою та виключає з обвинувачення за ст.391 КК України кваліфікацію дій ОСОБА_3 як протидію адміністрації виправної установи у законному здійсненні її функцій, оскільки з досліджених судом доказів, обсяг яких визнано достатнім, вбачається, що фактично дії підсудного ОСОБА_3 являють собою саме злісну непокору, але аж ніяк не протидію адміністрації колонії, у якій він відбуває покарання.

Водночас суд не вбачає в діях підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2 та           ОСОБА_3 такої передбаченої ч.4 ст.296 КК України, кваліфікуючої ознаки хуліганства як застосування спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень предмета, оскільки не знайшла підтвердження в ході судового слідства та обставина, що дошки, скляні пляшки та уламок скла, які використовувались підсудними для нанесення потерпілому тілесних ушкоджень були якимось чином ними спеціально для цієї мети пристосовані.

Зокрема, з показань свідка ОСОБА_7та протоколу відтворення обстановки та обставин подій з його участю вбачається, що побиття потерпілого відбувалося в кількох різних місцях : як поблизу приміщення бару «Зустріч», так і біля інших, розташованих навкруги нього будівель та споруд.

При цьому з протоколу огляду місця події (а.с.18-24 т.1) вбачається, що у вказаних потерпілим та свідком ОСОБА_7 місцях побиття потерпілого дійсно знаходяться дошки, порожні скляні пляшки та численні уламки скла.

Та обставина, що на момент вчинення інкримінованих ОСОБА_1 хуліганських дій визначений вироком Старовижівського районного суду Волинської області від 29 квітня 2002 року трирічний іспитовий строк закінчився і впродовж цього іспитового строку ОСОБА_1 нових злочинів не вчиняв, рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням не скасовувалось (а.с.157-166 т.1), вказує на те, що відповідно до п.1 ст.89 КК України останній вважається таким, що не має судимості, а тому його дії не можуть бути кваліфіковані як хуліганство, вчинене особою, раніше судимою за хуліганство.

Органом досудового слідства ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються також : у вчинених в ході вищевказаних хуліганських дій незакінченому замаху на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчиненому групою осіб, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15 ч.2 ст.153 КК України, та у відкритому викраденні належного потерпілому ОСОБА_9 майна, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

Проте, в основу доводів сторони обвинувачення про наявність в діях ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України покладено лише суперечливі та непослідовні в цій частині показання потерпілого, в яких він спочатку на досудовому слідстві вказує на те, що не бачив, хто конкретно знімав з нього ланцюжок та каблучку (а.с.44-47 т.1), а вже під час судового розгляду (а.с.401 т.1) зазначає, що ланцюжок знімав саме ОСОБА_1

Водночас, сам потерпілий визнає ту обставину, що він був переважно без свідомості і достеменно не пам'ятає всього, що з ним відбувалося.

Всі троє підсудних заперечують факт заволодіння ними будь-яким майном потерпілого.

Сам по собі той факт, що підсудні знімали з потерпілого штани, кросівки та труси ще не вказує на те, що вони мали намір та заволоділи цими речами та золотими прикрасами потерпілого.

Так, і при затриманні підсудних невдовзі після вчинення злочину речей потерпілого при них виявлено не було.         

З огляду на фактично безпорадний стан потерпілого та відсутність на місці вчинення злочину протягом навіть незначного проміжку часу будь-кого з інших окрім потерпілого та підсудних осіб суд вважає, що підсудні при бажанні мали реальну можливість довести задумане до кінця та насильно задовольнити статеву пристрасть неприродним способом, однак цього не зробили, що свідчить про спрямованість їхнього умислу саме на вчинення хуліганства, а не злочину проти статевої недоторканості.

А тому, за даних конкретних обставин на підставі доказів, які проаналізовано вище, суд приходить до висновку, що дії підсудних по роздяганню потерпілого є проявом їхнього виняткового цинізму, а не намаганням задовольнити статеву пристрасть неприродним способом.

Отже переконливих та неспростовних доказів вчинення підсудними ОСОБА_1, ОСОБА_2ОСОБА_3 повторно за попередньою змовою групою осіб із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, відкритого викрадення належних потерпілому прикрас із золота (ланцюжка з кулоном, каблучки), штанів, кросівок та незакінченого замаху на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом суду не наведено, а тому таке обвинувачення суд вважає недоведеним.

Відповідно до ч.2 ст.327 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудних у вчиненні злочину доведена.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що вчинене підсудними ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяння не містить складу злочинів, передбачених ч.3 ст.15 ч.2 ст.153, ч.2 ст.186 КК України, у зв'язку з чим за таким обвинуваченням підсудні підлягають виправданню по суду.

Призначаючи підсудним покарання суд враховує в сукупності :

-     те, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинено злочин середньої тяжкості, а самі злочинні дії підсудних були досить тривалими та інтенсивними;

-     особу винних, зокрема те, що за місцем проживання всі підсудні характеризуються позитивно, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 хоча раніше й притягувалися до кримінальної відповідальності, однак їхні судимості у встановленому законом порядку погашені, тоді як ОСОБА_3 вчинив нові умисні злочини вже будучи раніше судимим за вчинення особливо тяжкого умисного злочину,

-     обставини, що обтяжують покарання, - вчинення всіма підсудними злочину в стані алкогольного сп'яніння, а ОСОБА_3 - також і рецидив злочину,

-     обставину, що пом'якшує покарання - активне сприяння ОСОБА_3 розкриттю злочину, передбаченого ст.391 КК України,

а тому призначає ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідне покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.296 КК України, як і окремо ОСОБА_3 - передбачене санкцією ст.391 КК України.

При цьому, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу винних, приймаючи до уваги те, що підсудні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично майже відбули визначений вироком Турійського районного суду від 06 грудня 2005 року трирічний іспитовий строк, витримавши умови випробування, суд вважає і надалі їх виправлення можливим без відбування покарання, а тому на підставі ст.75 КК України звільняє ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, встановлюючи разом з тим для них максимальний іспитовий строк.

В той же час суд з огляду на вчинення ОСОБА_3 злочинів в період іспитового строку та під час відбування покарання у виді позбавлення волі приходить до переконання про можливість виправлення останнього лише в умовах ізоляції його від суспільства.

При вирішенні питання про обрання підсудним запобіжних заходів до набрання вироком законної сили суд враховує те, що підсудні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджуються до покарання з одночасним звільненням від його відбування з випробуванням, мають постійне місце проживання, добросовісно з'являлися на всі без виключення виклики суду у судові засідання, а тому не вбачає підстав для обрання щодо них запобіжного заходу  та обмежується відібранням від них письмового зобов'язання про явку на виклик суду та повідомлення про зміну місця проживання.

Підсудному ОСОБА_3 суд вважає за необхідне залишити незмінним обраний раніше запобіжний захід взяття під варту до набрання вироком законної сили, оскільки враховуючи його особу, а також те, що він засуджується до покарання у виді позбавлення волі, є достатні підстави вважати, що перебуваючи на волі він буде намагатися ухилитися від виконання процесуальних рішень і менш суворі запобіжні заходи не забезпечать його належної поведінки.

Речовий доказ у справі - чоловічі труси, вилучені з місця події, на підставі п.3 ч.1  ст.81 КПК України підлягають знищенню, як такі, що не мають цінності і не можуть бути використані.

Решту речових доказів (уламки скляних пляшок та дерев'яних дошок) на виконання вироку Турійського районного суду від 06 грудня 2005 року після набрання ним законної сили згідно акту було знищено 27.03.06.

Вилучені в ході досудового слідства у кримінальній справі про обвинувачення             ОСОБА_3 за ст.391 КК України документи (графіки чергувань, рапорти та постанови про накладення дисциплінарних стягнень), не мають зазначених у ст.78 КПК України ознак, а тому безпідставно визнані постановою слідчого речовими доказами. Натомість вони являють собою документи в розумінні ст.83 КПК України і підлягають залишенню при справі.

На підставі ч.2 ст.93 КПК України суд стягує з ОСОБА_1 на користь держави 136 (сто тридцять шість) грн. 50 коп. витрат по оплаті за проведену щодо нього амбулаторну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу.

Потерпілим-цивільним позивачем ОСОБА_4. було заявлено цивільні позови про стягнення з підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно 3568 грн. 12 коп. матеріальної та 45000 грн. моральної шкоди, завданої злочином.

            В ході розгляду даної справи цивільним позивачем ОСОБА_4. уточнено розмір позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди : збільшено розмір таких позовних вимог до 3788 грн. з одночасним виключенням з їх числа вимог про відшкодування втраченого заробітку в сумі 300 грн. та транспортних витрат на суму 354 грн.

            В решті цивільний позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_10 позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, зазначених у позовних заявах.

            Підсудні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди визнали частково, погодившись з вимогами про стягнення витрат на лікування, в решті позов не визнали.

            Підсудний ОСОБА_3 позов взагалі не визнав.

Так, винність підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні групою осіб хуліганства, поєднаного з умисним заподіянням потерпілому ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров¢я, в повній мірі доведена в ході судового слідства, як доведена і та обставина, що спільними злочинними діями підсудних потерпілому було завдано матеріальної шкоди в розмірі 2914 грн. 12 коп., а саме : витрати на лікування в сумі 222 грн. 62 коп., оплата послуг за надання юридичної допомоги в розмірі 300 грн., втрата штанів вартістю 151 грн. 50 коп., кросівок вартістю          120 грн., золотих прикрас (ланцюжка з кулоном вартістю 1515 грн. та каблучки вартістю          400 грн.), приведення у непридатний для використання стан належного потерпілому светра вартістю 205 грн.

Факт наявності у потерпілого до вчинення щодо нього злочину зазначених предметів одягу та прикрас, а також їх відсутність та непридатність для використання светра після побиття потерпілого підсудними підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_9

У зв'язку з наведеним суд на підставі ч.1 ст.1166, ч.1 ст.1190 ЦК України стягує на користь цивільного позивача ОСОБА_4 солідарно з підсудних ОСОБА_1,        ОСОБА_2 та ОСОБА_3 2914 грн. 12 коп. завданої злочином матеріальної шкоди.

При цьому суд вважає безпідставними доводи цивільного позивача та його представника про необхідність визначення вартості окремих речей (ланцюжка з кулоном та штанів) з урахуванням курсу долара США на момент розгляду справи. Так виходячи зі змісту пред'явленого підсудним обвинувачення, вартість саме цих речей встановлювалася слідчим виключно зі слів потерпілого і на даний момент цивільним позивачем та його представником не надано суду жодних доказів, які вказували б на збільшення їх дійсної вартості.

 Вирішуючи цивільний позов про стягнення моральної шкоди, суд вважає підставними доводи потерпілого-цивільного позивача та його представника про те, що внаслідок спільних злочинних дій підсудних ОСОБА_4 зазнав істотних душевних страждань у вигляді сильного душевного хвилювання та страху за своє життя й здоров¢я, пережитих в результаті вчиненого щодо нього підсудними безпричинного протиправного насильства, у вигляді фізичного болю та страждань в результаті отримання тілесних ушкоджень, а також, що внаслідок цинічного знущання підсудних було брутально принижено його честь і гідність.

Тому, враховуючи характер злочинних дій підсудних, зокрема їх інтенсивність, тривалість та цинічність, глибину фізичних та душевних страждань потерпілого, а також вимоги розумності і справедливості, суд на підставі ст.23, ч.1 ст.1167, ч.1 ст.1190 ЦК України, стягує на користь ОСОБА_4 солідарно з підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12000 (дванадцять тисяч) грн. моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє за їх безпідставністю.    

Керуючись ст.ст.323, 324 КПК України, ст.23, ч.1 ст.1166, ч.1 ст.1167, ч.1 ст.1190 ЦК України суд, -

з а с у д и в :

ОСОБА_1визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

Зарахувати ОСОБА_1в строк призначеного покарання строк перебування його під вартою з 02 травня по 06 грудня 2005 року включно.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України ОСОБА_1звільнити від відбування покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки : не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання або роботи; періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

За обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.15 ч.2 ст.153, ч.2           ст.186 КК України, ОСОБА_1визнати невинним та виправдати у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочинів.

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

Зарахувати ОСОБА_2в строк призначеного покарання строк перебування його під вартою з 02 травня по 06 грудня 2005 року включно.  

На підставі ст.ст.75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки : не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання або роботи; періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

За обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.15 ч.2 ст.153, ч.2            ст.186 КК України, ОСОБА_2 визнати невинним та виправдати у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочинів.

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.296 та ст.391 КК України, призначивши покарання :

за ч.2 ст.296 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки;

за ст.391 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 3 (три) місяці.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_3покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 3 (три) місяці.

На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за даним вироком, невідбутого покарання, призначеного вироком Любомльського районного суду Волинської області від 04 жовтня 2004 року -          5 (п'ять) років позбавлення волі, - остаточно призначити ОСОБА_3покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 4 (чотири) місяці.

Початок строку відбування ОСОБА_3покарання рахувати з 26 лютого 2009 року.

Зарахувати ОСОБА_3в строк відбування покарання строк його тримання під вартою з 02 травня по 05 грудня 2005 року включно та з 31 жовтня 2008 року по            25 лютого 2009 року включно, а також строк відбування ним покарання у виді позбавлення волі за вироком Турійського районного суду Волинської області від 06 грудня 2005 року з         06 грудня 2005 року по 30 жовтня 2008 року включно.

За обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.15 ч.2 ст.153, ч.2           ст.186 КК України, ОСОБА_3 визнати невинним та виправдати у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочинів.

До набрання вироком законної сили залишити незмінним раніше обраний ОСОБА_3запобіжний захід взяття під варту.

Речовий доказ у справі - чоловічі труси на підставі п.3 ч.1 ст.81 КПК України знищити.

Цивільний позов ОСОБА_4про стягнення 3788 грн. матеріальної та 45000 грн. моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4              2914 (дві тисячі дев'ятсот чотирнадцять) грн. 12 коп. матеріальної шкоди та                     12000 (дванадцять тисяч) грн. моральної шкоди, а всього - 14914 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот чотирнадцять) грн. 12 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_1на користь держави 136 (сто тридцять  шість) грн. 50 коп. витрат на оплату проведеної амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Волинської області через Турійський районний суд протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення.

Головуючий