УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/1736/13-к Головуючий у 1-й інст. Шахрай М. І.

Категорія ст.124 КК України Доповідач Андрушкевич С. З.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2015 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого-судді: Андрушкевича С.З.

суддів: Гузовського О.Г., Євстаф'євої Т.А.

секретарів: Велидчук І.М.,П'ятницького А.Г.

з участю прокурора: Селюченко І.І.

потерпілої: ОСОБА_1

представника потерпілої: ОСОБА_2

обвинуваченої: ОСОБА_3

захисника: ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 12012060040000201 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні, потерпілої ОСОБА_1, обвинуваченої ОСОБА_3 із заявою про застосування щодо нього амністії на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2014 року

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканку АДРЕСА_1, працює бухгалтером управління освіти Житомирської міської ради, раніше не судимої,

визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, та призначено покарання у виді 240 годин громадських робіт.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 3474,60 гривень, моральну шкоду в сумі 50000 гривень, витрати, понесені на отримання правової допомоги, в сумі 2000 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь департаменту бюджету та фінансів Житомирської міської ради 2315,78 гривень.

Запобіжний захід до набранням вироком законної сили залишено попереднім - підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

Як визнав суд, 28.04.2012 року близько 07-20 год., ОСОБА_3, перебуваючи в коридорі загального користування гуртожитку на АДРЕСА_1, невстановленим колючо - ріжучим предметом умисно завдала один удар в область черевної порожнини ОСОБА_1 В результаті вказаних дій ОСОБА_3 умисно заподіяла ОСОБА_1 тяжке тілесне ушкодження.

В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_3 просила вирок суду в частині стягнення на користь потерпілої ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди скасувати, в цій частині ухвалити новий вирок про стягнення на користь потерпілої 918, 48 грн. відшкодування матеріальної шкоди та 3000 грн. моральної шкоди. Просила застосувати до неї ст. 1 Закону України «Про амністію в 2014 році», звільнивши від призначеного покарання та стягнення моральної і матеріальної шкоди.

Обвинувачена посилається на те, що в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди суд не врахував ряд обставин, а саме те, що до позовної заяви ОСОБА_1 додала квитанції та чеки про лікування під час видалення нирки, хоча судом встановлено, що немає причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_3 та видаленням нирки, тому слід стягнути на користь потерпілої лише 918, 48 грн.

На думку ОСОБА_3, розмір моральної шкоди при визнанні її винуватою за ст. 121 ч. 1 КК України міг бути в розмірі, заявленому потерпілою. Оскільки вона визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК України, який є злочином невеликої тяжкості, то і розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути меншим. ОСОБА_1 не надала підтверджуючі докази погіршення нормальних стосунків з оточуючими людьми, що вона втратила можливість продовження активного громадського життя і настання негативних наслідків. Потерпіла добровільно залишила своє помешкання, сама ініціювала сварку та розпочала конфлікт.

У заяві від 10.12.2014 р. ОСОБА_3 просить на підставі ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнити її від призначеного покарання, оскільки вона має дитину - сина ОСОБА_5, якому не виповнилось 18 років, а також повнолітню дочку ОСОБА_6, яка є інвалідом дитинства 2 групи. На утриманні обвинуваченої знаходиться 70-річний батько, який потребує догляду.

В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор просив вирок суду в зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам провадження, скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ст. 121 ч. 1 КК України, призначивши покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі. Вважає, що показання потерпілої ОСОБА_1, свідків по справі, експертів, досліджені письмові докази є логічними, послідовними, узгодженими між собою, тому, суд безпідставно поставився до них критично.

Суд надав перевагу показанням обвинуваченої ОСОБА_3, свідків з її боку, поклавши їх в основу нового обвинувачення, в той час, як вони, на думку апелянта, суперечать фактичним обставинам провадження, не надавши належної оцінки зібраним та дослідженим на стадії судового розгляду доказам.

Показання ОСОБА_3 суперечать іншим доказам у справі. Свідки ОСОБА_15, ОСОБА_7, ОСОБА_8 давали показання про те, що з боку ОСОБА_3 неодноразово, з демонстрацією ножа та сокири, висловлювались погрози про фізичну розправу, ці погрози потерпіла сприймала як реальні.

Як вважає прокурор, злочин, вчинений ОСОБА_3, був нею заздалегідь спланований, вказує на наявність раніше виниклого у неї прямого умислу, направленого на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, що виключає можливість перевищення меж необхідної оборони з боку ОСОБА_3 при заподіянні тілесних ушкоджень, та спростовує висновки суду першої інстанції щодо необхідності перекваліфікації інкримінованого їй діяння.

Такі докази, як протокол відтворення обстановки та обставин події від 31.05.2012 р. та протокол додаткового відтворення обстановки та обставин події від 11.06.2012 р., проведених за участю ОСОБА_1; висновок судово-імунологічної експертизи № 258 від 18.06.2013 р.; висновок судово-медичної експертизи № 2301 від 11.06.2012 р. та висновок додаткової судово-медичної експертизи № 2302 від 20.06.2012 р., беззаперечно підтверджують наведені у обвинуваченні фактичні обставини отримання потерпілою ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень, зокрема: спосіб нанесення тілесних ушкоджень, їх локалізацію, механізм утворення.

Наведені докази узгоджуються з показаннями допитаного в судовому засіданні експерта ОСОБА_9, яка вказала, що наявні у ОСОБА_1 тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, зазначених потерпілою, наведених у протоколах відтворення обстановки та обставин події. Експерт категорично виключає будь-яку можливість отримання тілесних ушкоджень потерпілою власноруч.

Апелянт зауважує, що опис встановлених судом обставин на початку мотивувальної частини вироку вказує на вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, а не ст. 124 КК України.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просила скасувати вирок суду через невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, призначити покарання у виді максимального строку позбавлення волі згідно санкції даної статті.

Потерпіла вважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_3 за ст. 121 ч. 1 КК України, оскільки не завдавала обвинуваченій тілесних ушкоджень. Суд не врахував неодноразові погрози ОСОБА_1 від ОСОБА_3, на що вказували свідки ОСОБА_15, ОСОБА_7, ОСОБА_8 У зв'язку з неправомірними діями обвинуваченої, як стверджує потерпіла, вона та її чоловік звертались до правоохоронних органів з вимогою вжити відповідних заходів, і з приводу заподіяння їм середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_3 вже притягувалась до кримінальної відповідальності.

На думку потерпілої, суд при зміні кваліфікації дій обвинуваченої не виправдав ОСОБА_3, за ст. 121 ч. 1 КК України, а засудив за іншою статтею.

ОСОБА_1 зауважує, що її син викликав „швидку допомогу", що доводять свідки ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_11, а не ОСОБА_3, як зазначено у вироку. Натомість, після події обвинувачена викинула ніж, а її син пішов з будинку, нічим не поцікавившись, що свідчить про те, що ОСОБА_3 не розкаялась.

Потерпіла звертає увагу суду на те, що свідки з боку обвинуваченої , ОСОБА_5 та ОСОБА_12, давали суперечливі показання, що вказує на надуманість і суперечливість цих показань.

На думку потерпілої, саме дії ОСОБА_3 потягли за собою негативні наслідки - їй видалили нирку, вона перенесла декілька складних операцій, відчуває фізичний біль, почались проблеми з іншою ниркою, постійно вживає медикаменти, не може працювати, переїхала, орендує за немалі кошти житло для родини, їй встановлено інвалідність 2 групи.

У запереченнях на апеляційну скаргу прокурора (без доповнень) обвинувачена ОСОБА_3 просила залишити цю апеляцію без задоволення, а вирок суду - без зміни. Зазначає, що під час слухання провадження в суді прокурор звертав увагу тільки на показання потерпілої, що ніж був у ОСОБА_1, якій і належав.

Після побиття потерпілою ОСОБА_1 вона, ОСОБА_3, з 28.04.2012 р. по 11.05.2012 р. знаходилась на стаціонарному лікуванні в уронефрологічному відділенні КУЦМ-1, після чого перебувала на амбулаторному лікуванні через погіршення стану здоров'я.

Прокурор, як вважає обвинувачена, не взяв до уваги її показання, відсутність ножа та крові на відібраних зразках на підлозі.

ОСОБА_3 ставить під сумнів висновок лікарів щодо ступеню тяжкості заподіяних ОСОБА_1 тілесних ушкоджень.

На думку ОСОБА_3, обвинувачення побудовано на показаннях потерпілої ОСОБА_1

У запереченнях на апеляційну скаргу потерпілої обвинувачена ОСОБА_3 просила вирок суду залишити без зміни. Зазначає, що суд на підставі ст. 337 КПК України правильно змінив кваліфікацію її дій.

Заподіяння тілесних ушкоджень потерпілою обвинуваченій підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 2373 від 22.06.2012 р., а нанесення цих ушкоджень сторонніми людьми є надуманим.

Про погрози на адресу потерпілої свідки з боку ОСОБА_1 почули з її слів. Суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що ініціатором конфлікту була саме ОСОБА_1

Є голослівними і надуманими показання потерпілої щодо нібито причетності до конфлікту сина ОСОБА_3

На думку обвинуваченої, суд обґрунтовано не брав до уваги показання свідків з боку обвинувачення та захисту, оскільки вони не були безпосередніми свідками конфлікту, про всі обставини знають зі слів потерпілої або обвинуваченої.

Видалення правої нирки не пов'язано із заподіяним тілесним ушкодженням потерпілій.

Причиною неприязних відносин ОСОБА_3 між нею та потерпілою вважає незадоволення ОСОБА_1 її житлових претензій.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, потерпілої та її представника в підтримання їх апеляцій та заперечення проти апеляції ОСОБА_3, думку обвинуваченої та її адвоката про залишення зазначених апеляцій без задоволення та задоволення її апеляційної скарги і заяви про застосування амністії, перевіривши матеріали справи та обговоривши

наведені в апеляціях доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3, апеляційні скарги прокурора та потерпілої не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, підтверджується сукупністю досліджених під час судового розгляду і наведених у вироку доказів, є обґрунтованим, законним і вмотивованим.

Як вбачається з матеріалів провадження, в обвинуваченої ОСОБА_3 з потерпілою ОСОБА_1 існують давні неприязні відносини, на що також вказує повідомлення про прийняття і реєстрацію заяви слідчого СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області Дем’янюк Л.О. по іншому кримінальному провадженню за заявою ОСОБА_3 про нанесення їй ОСОБА_1 тілесних ушкоджень 28.05.2012 р. (т. 2, а.с. 189).

Одним з аргументів апеляційних скарг прокурора та потерпілої є посилання на показання свідків ОСОБА_15, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які чули про погрози обвинуваченої на адресу потерпілої, що, на думку апелянтів, вказує на наявність виниклого у ОСОБА_3 прямого умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_1

Думки, наміри, переконання, морально-психологічні якості людини, які б негативні вони не були, не можуть розглядатися як злочинне діяння, і, тому, не можуть тягти за собою кримінальну відповідальність.

Суд у вироку поставився критично як до показань обвинуваченої ОСОБА_3, так і до показань потерпілої ОСОБА_1, зазначивши, до яких саме і з яких підстав, навівши та вмотивувавши таку позицію доказами кримінального провадження.

Посилання прокурора в апеляції на те, що доказами вини ОСОБА_3 суд визначив протокол відтворення обстановки та обставин події від 31.05.2012 р. та протокол додаткового відтворення обстановки та обставин події від 11.06.2012 р., проведених за участю ОСОБА_1; висновок судово-імунологічної експертизи № 258 від 18.06.2013 р.; висновок судово-медичної експертизи № 2301 від 11.06.2012 р. та висновок додаткової судово-медичної експертизи № 2302 від 20.06.2012 р., є надуманими, оскільки дані докази висвітлюються як позиція державного обвинувача та сторони потерпілої на обґрунтування винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України.

Також, протокол додаткового відтворення обстановки та обставин події від 11.06.2012 р. з участю ОСОБА_3 зазначений як позиція обвинуваченої та її захисника на обґрунтування невинуватості ОСОБА_3 у вчиненні даного злочину.

Показання експерта ОСОБА_9 в судовому засіданні щодо наявних у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, механізму їх нанесення не протирічать обвинуваченню ОСОБА_3 за ст. 124 КК України.

Твердження ОСОБА_1 про те, що вона під час подій 28.04.2012 р. обвинувачену не била, намагаючись уникнути сварки, спростовуються показаннями ОСОБА_3 та висновком судово-медичної експертизи № 2373 від 22.06.2012 р., згідно якого у ОСОБА_3 виявлено: садно на обличчі, більше 10 синців та 10 саден на лівій верхній кінцівці, які утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли б бути пальці та нігті пальців рук людини, осаднення шкіри на спині справа, які відносяться до легкого тілесного ушкодження без короткочасного розладу здоров'я, та внаслідок яких вона знаходилася на стаціонарному та амбулаторному лікуванні з приводу забою правої нирки в період з 28.04.2012 р. по 06.06.2012 р.

Свідчення ОСОБА_12 та неповнолітнього ОСОБА_5 не покладенні в основу обвинувального вироку, тому, твердження потерпілої з цього приводу є безпідставними.

Згідно рапорту чергового Корольовського РВ УМВС від 28.04.2012 р., о 07-30 год. до чергової частини Корольовського РВ по телефону «02» надійшло повідомлення від гр. ОСОБА_3 про ножове поранення від сусідки (а.с. 7 кримінального провадження), що не спростовує та не підтверджує посилання ОСОБА_1 на те, що її син викликав „швидку допомогу". Такі дані не впливають на доведеність вини ОСОБА_3.

Твердження потерпілої про те, що після події ОСОБА_3 викинула ніж, є припущенням, яке нічим не підтверджується. Те, що син обвинуваченої після події пішов з будинку, не має стосунку до розгляду провадження.

При перекваліфікації дій ОСОБА_3 суд першої інстанції керувався вимогами ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення.

Заява ОСОБА_3 про застосування щодо неї амністії підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 п. «в» Закону України «Про амністію у 2014 році», звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом, мають дітей, яким не виповнилось 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Злочин, вчинений ОСОБА_3, є умисним злочином невеликої тяжкості.

Як вбачається з копії посвідчення серії НОМЕР_1, донька обвинуваченої - ОСОБА_14 є інвалідом дитинства 2 групи (т. 2, а.с. 264).

Сину обвинуваченої - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, на день набрання чинності ЗУ «Про амністію у 2014 році», 19.04.2014 р., виповнилось 17 років (копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 НОМЕР_2 на а.с. 261 в т. 2).

Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду. Тому, будь-які ци­вільно-правові зобов'язання продовжують діяти і після оголошення амністії (відшкодування матеріальної і моральної шкоди).

Що стосується покарання, яке суд обрав ОСОБА_3, то воно призначене відповідно до вимог ст. 65 КК України з врахуванням тяжкості вчиненого злочину, який є злочином невеликої тяжкості, особи винного, обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Пом'якшуючих та обтяжуючих покарання ОСОБА_3 обставин по справі не встановлено.

Крім того, суд при обранні покарання врахував позитивні характеристики, те, що ОСОБА_3 вчинила умисний злочин, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, виховує неповнолітню дитину.

На думку колегії суддів, суд правильно перекваліфікував дії обвинуваченої з ст. 121 ч. 1 КК України на ст. 124 КК України, призначив ОСОБА_3 з урахуванням вищевказаних обставин в межах санкції ст. 124 КК України покарання у виді громадських робіт у максимальному розмірі згідно санкції даної статті.

Питання щодо цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 вирішено відповідно до вимог ст. 128 КПК України.

Щодо вимог ОСОБА_3 в частині зменшення стягнень витрат потерпілої на лікування та зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що вони є безпідставними і не підлягають до задоволення. Вчиненим ОСОБА_3 злочином потерпілій заподіяно шкоду здоров'ю і моральну шкоду, розмір її відшкодування судом першої інстанції визначено відповідно до обставин справи і вимог закону.

Згідно ст. 374 ч. 3 п. 2 КПК України, у мотивувальній частині обвинувального вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Натомість, на початку мотивувальної частини вироку, на що вказує в апеляційній скарзі прокурор, суд зазначає обставини вчинення правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, при цьому визнавши ОСОБА_3 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України.

Разом з тим, у мотивувальній частині вироку зазначено, що, оцінивши докази сторін, суд не знаходить підтвердження кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 121 КК України. Обвинуваченням не доведено, що обвинувачена керуючись лише неприязними відносинами, під час сварки, яку сама ж і розпочала, з метою заподіяння тілесного ушкодження вдарила потерпілу ножем.

Викладені обставини свідчать, що ОСОБА_3 зазнала суспільно небезпечного посягання достатньої інтенсивності з боку потерпілої на кухні, яке було реальним. Кухонний ніж у обвинуваченої був на кухні, але там вона його не застосувала. Під час незаконного посягання, яке не було закінченим, обвинувачена намагалась уникнути подальшого насильства, покинувши кухню та намагаючись заховатись у свою кімнату. Лише після того, як потерпіла наздогнала її в коридорі, схопивши за волосся, через фізичну перевагу потерпілої, обвинувачена не знайшла іншої можливості уникнути подальшого насильства з її боку та спричинення більш тяжкої шкоди її здоров'ю, скориставшись своїм правом на застосування захисту шляхом заподіяння фізичної шкоди нападниці, використала предмет, який випадково знаходився у неї - кухонний ніж.

Обвинувачена, яка піддалася протиправному насильству, згідно з вимогами ст. 36 КК України знаходилась у стані необхідної оборони, але вийшла за його межі, умисно заподіявши ОСОБА_1 тяжкої шкоди, яка явно не відповідала небезпечності посягання та обстановці захисту.

Наведене доводить вмотивовану зміну формулювання обвинувачення судом при перекваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_3

Апеляційний суд не має процесуальних прав виправлення описок судових рішень, тому, це питання вирішується місцевим судом в порядку ст. 379 КПК України.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області, -

постановила:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, потерпілої ОСОБА_1 , апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2014 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.

Заяву обвинуваченої ОСОБА_3 про застосування амністії - задовольнити, застосувати ст. 1 п. «в» Закону України «Про амністію у 2014 році», звільнивши ОСОБА_3 від відбування покарання у виді 240 годин громадських робіт, призначеного вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2014 року.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її ухвалення.

Судді: