Справа № 353/107/15-ц
Провадження № 2/353/79/15
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2015 року м.Тлумач
Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого - судді Луковкіна У.Ю.
за участю секретаря - Мороз М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумачі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
В С Т А Н О В И В:
До Тлумацького районного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 09.09.2014 р. в сумі 37800,0 грн., 2759,40 - інфляційних витрат, 338,65 грн. - 3% річних, 7560,0 грн. - 20 % за невиконання зобов'язання, що разом становить 48458,05 грн., та судових витрат в сумі 484,58 грн., мотивуючи тим, що 09.09.2014 року він позичив відповідачу грошові кошти в сумі 37800, 0 грн., а відповідач зобов'язався повернути йому зазначену суму до 09.10.2014 р., про що написав письмову розписку, однак, свого зобов'язання не виконав.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, однак його представник - ОСОБА_4 подав до суду письмову заяву, в якій вказав, що його довіритель позовні вимоги підтримує в повному обсязі, а тому представник позивача просив позов задовольнити та справу розглянути без його участі та у відсутності позивача. Щодо заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак про дату час та місце розгляду справи були двічі належним чином повідомлений.
Тому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 224 ЦПК України, з врахуванням того, що відповідач про причини неявки не повідомив, а позивач подав достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін, суд вважає, що можна провести заочний розгляд справи.
Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушеного права на належне виконання умов договору позики, внаслідок чого ОСОБА_1 позивається про його відновлення шляхом стягнення заборгованості за договором позики.
Статтею 1046 Цивільного Кодексу України визначено зміст договору позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом встановлено, що 09 вересня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2, в присутності свідка ОСОБА_5, було укладено договір позики, що підтверджується розпискою від 09.09.2014 року (а.с. 20), за якою відповідач отримав в борг від
позивача 37800,0 грн. Відповідно до розписки відповідач зобов'язувався повернути борг до 09.10.2014 р. та у разі невиконання ним боргових зобов'язань сплатити 20 % від вказаної суми. По даний час цього обов'язку відповідач не виконав. Зазначена обставина нічим не спростована.
Верховний Суд України при розгляді справи № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Приймаючи рішення по справі, суд виходить з того, що згідно вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України зазначена розписка є належним та допустимим доказом на підтвердження укладання договору позики та його умов.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, в даному випадку розписки позичальника.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) .
В силу дії ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому, у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник несвоєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, різновидом якої є штраф.
Відповідач прийняті на себе за зобов'язання за договором позики щодо своєчасного повернення коштів не виконав та відповідно до розрахунку позивача допустив виникнення заборгованості в розмірі 48458,05 грн., яка складається з наступного: 37800,0 грн. - неповернута сума позики, 2759,40 - інфляційні витрати за період з жовтня по грудень 2014 року, 338,65 грн. - 3% річних та 7560,0 грн. - 20 % за невиконання боргових зобов'язань (а.с. 5).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у встановлений договором строк.
Будь-яких доказів, які б спростовували наведену позивачем суму заборгованості за вказаним договором позики (розпискою), відповідачем суду не представлено.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики (розпискою) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача 484,58 грн. судового збору.
На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 526, 527 ч.1, 612, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 59, 60, 88 ЦПК України, керуючись ст. ст. 213-215, 224-226 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В :
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_3, жителя АДРЕСА_2 заборгованості за договором позики від 09.09.2014 року в сумі 48458,05 (сорок вісім тисяч чотириста п'ятдесят вісім) гривень 05 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, жителя АДРЕСА_2 витрати понесені по сплаті судового збору в сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 58 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Тлумацький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку встановленому ст. 223 ЦПК України.
Головуюча Луковкіна У.Ю.