Справа № 344/11473/13-ц

Провадження № 2/344/492/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2015 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі головуючого - судді: Барашкова В.В.

за участю секретаря: Струк Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківську обєднану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, МВК, ТзОВ «Укрінтехбуд», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнаня недійсним договору, визнання незаконним і скасування рішення МВК, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності на квартиру

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з позовом про виселення з квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07.02.2014 року позов задоволено.

ОСОБА_2 подано заяву про перегляд заочного рішення, яка була задоволена судом, заочне рішення скасовано.

У подальшому до суду надійшли позовні заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ТОВ «Укрінтехбуд», ФОП ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва, договору, скасування рішення, скасування свідоцтва, визнання права власності.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.12.2014 року провадження за вказаними позовами об'єднано в одне.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що зазначена квартира належить позивачці на праві приватної власності, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.12.2012, виданого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради. Згідно витягу про державну реєстрацію прав №36857803 від 20.12.2012, виданого ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1, номер запису 8954 в книзі 254. Посилається на постанову про закриття кримінального провадження від 06.06.2013, винесену слідчим СВ Івано-Франківського МВ УМВС ОСОБА_6, згідно якої допитаний ОСОБА_2 пояснив, що в четвертому кварталі 2006 року він за усною домовленістю із ОСОБА_4 купив квартиру, після чого вони в присутності нотаріуса уклали договір купівлі-продажу. Вказує, що ОСОБА_4 власником квартири ніколи не був, а тому продати її відповідачу не міг. Правовстановлюючих документів на квартиру відповідач не має. Вважає, що ОСОБА_2 вселився у квартиру самовільно.

В позовній заяві ОСОБА_3 вказує, що 07 лютого 2006 року між нею та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір про дольову участь у будівництві, згідно якого по завершенні будівництва ФОП ОСОБА_4 зобов'язався виділити їй у власність квартиру трикімнатну квартиру №30 на четвертому поверсі в секції №5, квитанцію до прибуткового касового ордера №11 від 7 лютого 2006 року, що є підтвердженням оплати за договором, а отже свідчить про виконання своїх обов'язків за договором. Також посилається на договір на дольову участь у будівництві №4/5 від 25.12.2004, укладений між ТОВ «Укрінтехбуд» та ПП ОСОБА_4, згідно якого ТОВ «Укрінтехбуд» приймає ФОП ОСОБА_4 у дольову участь у будівництва квартир АДРЕСА_1, що свідчить про право ФОП ОСОБА_4 розпоряджатися, зокрема, квартирою №30 на власний розсуд. Вказує, що згідно договору про дольову участь у будівництві та технічного паспорта, виданого їй, квартира є трикімнатною.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві. Проти заявлених зустрічних позовних вимог заперечив, оскільки вважає їх необґрунтованими. Пояснив суду, що в документах, які додані як докази до зустрічного позову містяться суперечності, які спростовують зазначені в позовній заяві обставини, зокрема, у договорі про дольову участь у будівництві та квитанції не збігаються їх номери та суми. ФОП ОСОБА_4 ніколи не набував права розпоряджатись спірною квартирою, а отже не мав права її відчужувати ОСОБА_3 Вказав, що сам факт користування квартирою не свідчить

Представник відповідача ОСОБА_2 проти заявлених позовних вимог ОСОБА_1 заперечив. Пояснив суду, що відповідач проживає один у спірній квартирі з дозволу своєї матері ОСОБА_3, яка придбала квартиру у ФОП ОСОБА_4, а отже він користується нею правомірно.

Представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Пояснила суду, що, як слідує з доданих до позовної заяви документів, умови договору про дольову участь у будівництві, укладеного між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, як і зобов'язання останнього перед ТОВ «Укрінтехбуд» виконано повністю, а отже ОСОБА_3 повинна набути право власності на спірну квартиру. Вказала, що оскільки розміри і кількість кімнат у технічній документації на квартиру виданій ОСОБА_3 відрізняються від таких у документах ОСОБА_1, то ОСОБА_1 отримала право власності на іншу квартиру. Відповідач ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі один з дозволу ОСОБА_3

Представник ФОП ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 визнав у повному обсязі. Пояснив суду, що зобов'язання взяті на себе за договорами ФОП ОСОБА_4 виконані ним у повному обсязі.

Представник ТОВ «Укрінтехбуд» проти позовних вимог заперечив та пояснив суду, що ФОП ОСОБА_4 виконував зобов'язання перед ТОВ «УкрінтехбуД» за договором частинами. Зобов'язання у частині, яка стосується квартири АДРЕСА_1 взагалі не виконано, квартира йому у власність не передавалась.

ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши наявні в справі докази, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно ч.4 цієї ж статті право приватної власності є непорушним.

Вищевказаним положенням Конституції України кореспондують норми статей 316, 321 ЦК України.

Статтею 383 ЦК України встановлено право власника житлового будинку, квартири використовувати помешкання для власного проживання, членів своєї сім'ї.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.12.2012, виданого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить двокімнатна квартира, загальною площею 83,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позивачка ОСОБА_1 зверталась до відповідача ОСОБА_2 з вимогою звільнити вищевказану квартиру, однак він продовжує проживати в ній.

Сторони визнали в судовому засіданні, що ОСОБА_2 проживає один в спірній квартирі з дозволу своєї матері ОСОБА_3

За ст. 155 ЖК УРСР жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

За нормами ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким чином, на підставі доказів по справі, та того, що знаходження відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі порушує право позивачки як її власника, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 необхідно виселити без надання іншого жилого приміщення з будинку АДРЕСА_1, належної позивачці, оскільки відповідач вселився і займає дану квартиру без відповідних правових підстав.

Згідно з нормою статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд не бере до уваги посилання відповідача-позивача ОСОБА_3 щодо удаваності чи фіктивності договору поступки права вимоги, оскільки відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Нормами статей 234, 235 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Сторона не надала доказів, які б підтверджували відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Підстав для недійсності договору поступки права вимоги судом не встановлено.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідаче-позивачем ОСОБА_3 заявлено пов'язані між собою вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності та визнання за нею права власності на спірну квартиру, однак сам факт укладення договору про дольову участь у будівництві щодо спірного майна не спростовує правомірності набуття права власності на це майно ОСОБА_1 Так само, позивачем не доведено незаконності прийнятого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради рішення. При цьому, суд враховує існуючі розбіжності у документах, що подані позивачем як докази виконання ним зобов'язань за договором.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про те, що відповідачем-позивачем ОСОБА_3 обрано невірний спосіб захисту свого права, а тому в позові ОСОБА_3 слід відмовити.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 116, 155 ЖК України, ст.ст. 3,16, 203, 204, 215, 316,321,328, 383, 391, 393 ЦК України, ст. ст. 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 - задоволити.

Виселити ОСОБА_2 з жилого приміщення - квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнаня недійсним договору, визнання незаконним і скасування рішення МВК, визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності на квартиру - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Івано-Франківський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий Суддя : В.В.Барашков