КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2015 р. Справа№ 5011-55/9439-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Говоруха М.В. - прокурор відділу, посв. № 026085 від 08.05.2014;

від позивача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідачів: 1. не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

2. не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

3. не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від третьої особи: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби України

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014

у справі № 5011-55/9439-2012 (головуючий суддя Спичак О.М., судді Паламар П.І., Удалова О.Г.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "РЕСО-Гарантія"

до Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві, Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби України, Відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Київська регіональна митниця

за участю Прокуратури Солом'янського району міста Києва

про виключення майна з-під арешту, зобов'язання повернути автомобіль

На підставі ст.ст. 69, 77, 99 ГПК України ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2015, від 25.02.2015 розгляд апеляційних скарг у справі № 5011-55/9439-2012 відкладено на 25.02.2015 та 11.03.2015, відповідно; строк розгляду апеляційної скарги у справі № 5011-55/9439-2012 продовжено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 у справі № 5011-55/9439-2012 позовні вимоги задоволено частково, визнано за позивачем право власності на автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов SALLSAA348A182448, 2008 року випуску, чорного кольору; зобов'язано третього відповідача повернути на користь позивача автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов SALLSAA348A182448, 2008 року випуску, чорного кольору, без оплати за зберігання і передати його повноважному представнику позивача; в частині позову до першого відповідача відмовити; підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету України 7 334,48 грн. судового збору за вимогу майнового характеру.

Рішення мотивовано тим, що умовами переходу прав страхувальника на майно до страховика є відмова страхувальника від таких прав в обмін на отримання ним відшкодування у розмірі повної страхової суми; як вбачається із матеріалів справи, 13.10.2011 позивач виплатив на користь страхувальника страхове відшкодування у розмірі 1 894 173,31 російських карбованців, що підтверджується платіжним дорученням № 53683, а відповідно з моменту виплати суми страхового відшкодування право власності Студеннікової Марини Володимирівни на спірний автомобіль припинилось згідно з умовами додаткової угоди № АТ3024581 до договору страхування № SYS506694980; оскільки стягувачем у відповідному виконавчому провадженні ВП № 31911709 по виконанню постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 24.02.2011 № 3-49 є держава, функції якої у спірних правовідносинах здійснюють відділи Святошинського та Солом'янського РУЮ у м. Києві, а також ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС України, а тому вказані органи є належними відповідачами; враховуючи, що перший, третій відповідачі діяли в межах своїх повноважень та своїми діями не порушували норм чинного законодавства, судовий збір як у частині вимог майнового характеру так і в частині вимог немайнового характеру, покладається на позивача та підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету.

В апеляційній скарзі перший відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 у справі № 5011-55/9439-2012 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, помилковим є висновок суду про те, що право власності на автомобіль перейшло до позивача на підставі ст. 965 ЦК РФ, оскільки вказаною статтею регулюється питання переходу до страховика права вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, а не речових прав на застраховане майно.

Посилаючись на положення ч.ч.1,5 ст.10 Закону РФ "Про засади страхової справи у Російській Федерації", скаржник зазначає, що умовами переходу прав страхувальника на майно до страховика є відмова страхувальника від таких прав в обмін на отримання ним відшкодування у розмірі повної страхової суми, проте матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про відмову страхувальника від прав на застраховане майно (заява страхувальника, передача ним документів та ключів на автомобіль, зняття його з реєстрації в органах ГИБДД).

Скаржник вказує на те, що позивачем не надано суду правовстановлюючих документів на спірний автомобіль, що вказує на відсутність права власності на нього, а судом, в порушення встановленого порядку, не досліджено вказане питання.

На думку скаржника, при прийняття рішення судом не враховано, що органи державної виконавчої служби здійснюють виконання постанов судів про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, прав позивача не порушували, тому є неналежними відповідачами.

Скаржник вважає, що суд дійшов хибного висновку про те, що конфіскація, як вид стягнення, може бути застосована лише для власника майна, що прямо суперечить нормам Митного кодексу України.

Другий відповідач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 у справі № 5011-55/9439-2012 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

Скаржник наводить положення п.10 ч.1 ст.346, ч.1 ст.354 ЦК України, проте, як зазначає скаржник, нормами ст. 326 Митного кодексу України, який був чинним на момент вчинення правопорушення та виникнення спірних правовідносин, передбачалось, що конфіскація як стягнення за порушення митних правил полягає у примусовому вилученні товарів, транспортних засобів, зазначених у п.3 ст.322 цього Кодексу і безоплатній передачі їх у власність держави; конфіскація товарів, транспортних засобів, зазначених у п.3 ст.322 цього Кодексу, застосовується незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення.

В письмовому запереченні на апеляційні скарги, позивач, не погоджуючись із доводами апеляційних скарг, зазначає, зокрема, що статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена можливість навіть у випадку конфіскації майна поставити питання про його виключення з-під арешту; позивач набув права на майно внаслідок виплати страхового відшкодування та укладання відповідної додаткової угоди про перехід права власності, тобто, внаслідок правочину, що узгоджується із загальним порядком набуття права власності, передбаченого ст.328 ЦК України; що відсутність свідоцтва про реєстрацію ТЗ на ім'я позивача не може бути доказом ненабуття права власності страховиком на ТЗ, оскільки є документом, що дозволяє експлуатацію ТЗ за призначенням і є похідним від первинних правовстановлюючих документів, крім того, відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право" право власності на спірний автомобіль має визначатись за правилами РФ; також позивач наводить приклади судової практики; на думку позивача, судові витрати у справі слід покласти на відповідачів.

Розглянувши апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши прокурора, враховуючи доводи письмового заперечення на апеляційні скарги позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою, у якій просив виключити автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов SALLSAA348A182448, 2008 року випуску, чорного кольору, з-під арешту; зобов'язати першого відповідача повернути автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов SALLSAA348A182448 2008 року випуску, власнику - позивачу, без плати за зберігання, передати його уповноваженому представнику; вирішити питання про розподіл судових витрат згідно із нормами ГПК України.

15.04.2013 позивачем подано до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, у якій позивач просив визнати право власності на автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов SALLSAA348A182448, 2008 року випуску, чорного кольору за позивачем, виключити автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов SALLSAA348A182448, 2008 року випуску, чорного кольору, з-під арешту, зобов'язати першого відповідача повернути автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов SALLSAA348A182448, 2008 року випуску, власнику - позивачу, без оплати за зберігання, передати його уповноваженому представнику; вирішити питання про розподіл судових витрат згідно з нормами ГПК України.

Справа № 5011-55/9439-2012 розглядалась господарськими судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2014 у справі № 5011-55/9439-2012 рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 у справі № 5011-55/9439-2012 скасовано, справу № 5011-55/9439-2012 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Згідно із ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно із постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 24.02.2011 у справі № 3-49/1210.11.11 співробітниками полку ДПО ДАІ в м.Києві було затримано та доставлено до Київської регіональної митниці автомобіль марки Range Rover Sport, 2008р.в. реєстраційний номер ВН008300, кузов SALLSAA348A182448, під керуванням громадянина України Голубова С.А.; згідно з висновком НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві від 10.11.11 № 8/2/70 встановлено, що ідентифікаційний номер кузова зазначеного транспортного засобу змінено, ймовірний первинний номер шасі (кузова) SALLSAA348A182448; згідно з листом Робочого апарату укрбюро Інтерполу МВС України від № ІР/4577/11/С74/15485/CV1/A6/3, автомобіль марки Range Rover Sport, з номером кузова SALLSAA348A182448, за обліками Генерального секретаріату Інтерполу значиться у міжнародному розшуку як вкрадений 08.09.11 в м. Москва РФ.

Згідно із зазначеною постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 24.02.2011 у справі № 3-49/12 Голубова С.А. визнано винним в порушенні митних правил, передбачених ст.353 МК України (в редакції від 11.07.2002 № 92-IV, чинний з 01.01.2004); конфісковано в дохід держави безпосередні предмети порушення митних правил, що вилучені КРМ згідно з протоколом № 1887/10000/11, а саме: автомобіль марки "Range Rover Sport", кузов SALLSAA348A182448, 2008 р.в.

На примусове виконання постанови № 3-49 від 24.02.2012 Солом'янського районного суду державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві складено акт опису й арешту ВП № 31911709 автомобіля Land Rover Range Rover Sport, кузов SALLSAA348A182448, 2008 р.в. чорного кольору, д.н. ВН 008300.

Відповідно до полісу № SYS506694980, оформленого 09.08.2011 між позивачем, за цим полісом страховиком, та Студенніковою М.В., за полісом страхувальником, застрахованим є транспортний засіб Land Rover Range Rover Sport, Тип ТЗ позашляховик (джип), потужність двигуна 391л.с., кількість посадочних місць 5, реєстраційний знак Y009XT199, VIN SALLSAA348A182448, строк дії поліса: з 10.08.2011 по 09.08.2012.

12.09.2011 між позивачем та Студенніковою М.В укладено додатковий договір № АТ3024581 до договору страхування № SYS506694980, згідно із п.3 якого сторони погодили умову про те, що після одержання повної суми страхового відшкодування за автотранспортний засіб, страхувальник повністю відмовляється від своїх прав на автотранспортний засіб на користь страховика і не має у подальшому ніяких претензій до страховика по виплаті страхового відшкодування.

За платіжним дорученням № 53683 від 13.10.2011 позивачем сплачено Студенніковій М.В. суму 1 894 174,31 рос.руб. відшкодування за шкоду згідно із полісом № SYS506694980 внаслідок крадіжки автомобіля.

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23.06.2005 № 2709-IV виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Згідно із ст.11, пп.в, Угоди СНД від 20.03.1992 виникнення та припинення права власності або іншого речового права на майно визначається законодавством держави, на території якої майно перебувало у момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка була підставою виникнення або припинення такого права.

Відповідно до ч.1 ст.965 ЦК РФ якщо договором майнового страхування не передбачено іншого, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить у межах виплаченої суми право вимоги, яке страхувальник (вигодонабувач) має до особи, відповідальної за збитки, відшкодовані у результаті страхування.

В ч.5 ст.10 закону РФ "Про засади страхової справи у Російській Федерації" від 23.02.2013 № 234-ФЗ передбачено, що у випадку втрати, знищення застрахованого майна страхувальник, вигодонабувач має право відмовитись від своїх прав на нього на користь страховика з метою одержання від нього страхової виплати (страхового відшкодування) в розмірі повної страхової суми.

Згідно із ч.1 ст.10 зазначеного закону РФ страховою сумою є грошова сума, яка визначена у порядку, встановленому федеральним законом та (або) договором страхування при його укладенні, відповідно до якої встановлюється розмір страхової премії (страхових внесків) і розмір страхової виплати при настанні страхового випадку.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що право власності на автомобіль Студеннікової М.В. припинилось та, внаслідок вчинення позивачем вищезгаданих дій, наслідком здійсненням яких законодавством РФ передбачено настання права власності, перейшло до позивача.

Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці, про що свідчить, зокрема, постанова Вищого господарського суду України від 02.12.2014 у справі № 11/5005/9749/2012.

Згідно із ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Доводи апеляційних скарг є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства та матеріалах справи, враховуючи викладене та наступні обставини.

Такі обставини, як передача страхувальником ключів на автомобіль, зняття його з реєстрації в органах ГИБДД, є наслідком переходу права власності, а не доказами набуття права власності на автомобіль, а право власності на автомобіль позивача доведено вищезазначеними доказами, наявними у матеріалах справи.

Нормами ст.ст.319, 320 МК України, в редакції, чинній на момент порушення, передбачено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність; суб'єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а також посадові особи підприємств.

Як встановлено у ст.322 зазначеного Кодексу, конфіскація товарів є одним із видів стягнення за порушення митних правил.

Однак, докази того, що посадовими особами позивача вчинено порушення митних правил, відсутні, застосування вибірково лише окремих норм МК України, зокрема, ст.326, без врахування решти норм цього Кодексу, є безпідставним.

За правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що грунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним; судам необхідно мати на увазі, що при вирішенні питання про належність описаного майна слід керуватись Законом України "Про власність" і нормами цивільного та шлюбно-сімейного законодавства, що регулюють право власності і його захист (п.п.4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 27.08.1976 № 6 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису").

Зазначена правова позиція узгоджується із судовою практикою, про що свідчить, зокрема, постанова Вищого господарського суду України від 16.03.2011 у справі № 5002-6/3832-2010.

Колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції про те, що відповідачі у справі є належними та про відсутність підстав для покладення на відповідачів витрат по сплаті судового збору.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 у справі № 5011-55/9439-2012 залишити без змін, апеляційні скарги Відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби України залишити без задоволення.

2. Справу № 5011-55/9439-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха