Справа № 361/7827/14 Головуючий у І інстанції Петришин Н.М.
Провадження № 22-ц/780/1108/15 Доповідач у 2 інстанції Данілов О.М.
Категорія 20 11.03.2015
УХВАЛА
Іменем України
11 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Данілова О.М.,
суддів: Суханової Є.М., Ігнатченко Н.В.,
при секретарі: Франюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,-
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що йому на праві власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, кадастровий номер 3221282801:01:029:0077.
ОСОБА_3, яка є дочкою позивача, вмовила останнього не продавати будинок та земельну ділянку, а віддати їй половину земельної ділянки, у зв`язку із чим вона щомісячно буде сплачувати позивачу 2000,00 грн. до самої старості.
Між сторонами 23 липня 2013 року укладений договір дарування частки у праві власності на земельну ділянку, відповідно до якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 у власність, а остання прийняла ? частку у праві власності на земельну ділянку.
ОСОБА_3 сплачувала ОСОБА_2 кошти до кінця 2013 року, а з січня 2014 року відмовилася сплачувати по 2000,00 грн. пославшись на те, що договір дарування не покладає на неї обов`язку здійснювати будь-які платежі на користь ОСОБА_2
Таким чином, позивач помилився щодо природи правочину, прав та обов`зків сторін, уклавши з відповідачем замість договору довічного утримання, який покладав би на останню обов`язок сплачувати кошти, про що була домовленість сторін - договір дарування, який не покладає на відповідача жодних обов`язків.
ОСОБА_2 просив суд, визнати недійсним договір дарування частки у праві власності на земельну ділянку, укладений 23 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1671; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частку земельної ділянки, кадастровий номер 3221282801:01:029:0077, що розташована за адресою: АДРЕСА_2
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2014 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу в якій посилаючись його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 31 липня 1999 року ОСОБА_2 купив житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1
23 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частки у праві власності на земельну ділянку, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1671.
Згідно п 1.1. зазначеного Договору дарувальник передає безоплатно у власність Обдарованої (дарує), а обдаровувана приймає в дар ? частку у праві власності на земельну ділянку площею 0,2500 га., кадастровий номер 3221282801:01:029:0077, що розташована за адресою: АДРЕСА_2
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів тих обставин, що позивач помилявся щодо природи правочину, вважаючи, що укладає договір довічного утримання. Зокрема, вказані доводи спростовуються самим текстом договору, який підписаний сторонами по справі, та згідно вимог чинного законодавства помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Крім того доводи позивача про те, що відповідач повинна була сплачувати позивачу 2000 грн., однак з січня 2014 року відмовилась сплачувати такі кошти, також не можуть бути підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, так як помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину не має ніякого правового значення.
З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та узгоджуються з вимогами чинного законодавства, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаним судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливо використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» надано наступні роз`яснення : «Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилковою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією із сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: