УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/6513/14-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 59 Доповідач Кочетов Л. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого-судді Кочетова Л.Г.,

суддів: Товянської О.В., Микитюк О.Ю.,

при секретарі Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про переведення прав та обов"язків співвласника-боржника з проведенням відповідного перерахунку за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26 січня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та в обгрунтування вимог зазначив, що на виконанні в Корольовському ВДВС Житомирського МУЮ перебувають виконавчі провадження ВП № 31956826 та ВП № 31952939 з примусового виконання рішення Корольовського районного суду м Житомира від 21.11.2011 року про стягнення на його користь з ОСОБА_2 2054474,00 грн. та 2480,00 грн. В ході виконання рішення суду встановлено, що боржник є власником 1/3 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1. Відповідно висновку незалежного будівельно-технічного дослідження від 22.10.2013 року, виділ в натурі частки квартири боржника неможливий, а дійсна ринкова вартість даної частки визначена на рівні 111100,00 грн. Оскільки боржник ухиляється від виконання судового рішення, просив перевести на нього права та обов"язки ОСОБА_2 на 1/3 частку вказаної квартири, зменшивши суму боргу на 111100,00 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 26 січня 2015 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, постановити нове - про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що судом не враховано, що відповідачами не можуть бути вчинені дії щодо викупу частки квартири боржика, оскільки існує заборона держвиконавця на відчудження майна, судом порушені вимоги Закону України «Про виконавче повадження», а саме не досліджено, чи можливе задоволення потреб стягувача за рахунок іншого майна або грошових коштів, порушено переважне право співвласників на першочергове придбання частки у спільному майні, невірно оцінені докази у справі, задовільняючи позов суд вийшов за межі своєї компетенції, оскільки спірне питання повинно вирішуватись в порядку ст. 373 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, а сраву повернути на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що справа слухалася у його відсутність, оцінка спірного майна, прийнята судом є устарівшою, його ринкова вартість зросла.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 2 054 474,00 грн. боргу та 2 480,00 грн. судових витрат.

За виконавчими листами, виданими на підставі вказаного рішення відкрите відповідне виконавче провадження, постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 31956826, ВП № 31952939 від 02.04.2012 р. (а. с. 8, 9, 10, 11).

З інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.07.2013 року вбачається, що ОСОБА_2 є власником 1/3 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 (а. с. 13) .

11 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з пропозицією здійснити продаж зазначеної частки вказаної квартири для погашення частини боргу, та до ОСОБА_3, ОСОБА_5 з пропозицією придбати у ОСОБА_2 вказану частку квартири, що підтверджується копіями листів, повідомленнями про їх вручення та свідоцтвами нотаріуса (а. с. 20-23, 25-35).

Відповідачами вказана пропозицію була проігнорована, будь-які дії, направлені на придбання частки боржника не вчинені, відповідь заявнику не направлена.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 був достовірно обізнаний про існування боргу та відкриття виконавчого провадження щодо його стягнення, у встановлений держвиконавцем термін, будь-які дії, направлені на добровільне виконання рішення суду не вчинив, пропозицію стягувача залишив без задоволення та відповіді, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що останній ухиляється від продажу своєї частки у вказаній квартирі.

У відповідності до вимог ст. 366 ЦК України, кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Згідно з положеннями ст. 371 ЦК, кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести суду обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки ОСОБА_2 ухилявся від продажу належної йому частки квартири, та не надав доказів того, що є інше майно або грошові кошти, достатні для задоволення вимог стягувача (що в силу зазначених статей ЦПК є його обов»язком, а не обов»язком суду, як зазначає представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 в апеляційній скарзі), інші співвласники свого бажання придбати частку ОСОБА_2 у праві власності на квартиру не висловили, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позову.

Щодо твердження апелянтів про необгрунтованість рішення суду в частині визначення вартості майна, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 58 ЦПК передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом першої інстанції оглядалася справа № 296/167/14-ц за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні. В судовому засіданні, із матеріалів справи встановлено, що, ухвалою від 16.05.2014 року зазначений позов залишений без розгляду. Матеріали зазначеної справи містять висновок незалежного будівельно-технічного дослідження № 17/1-6.10 від 22.10.2013 року, виконаного суб'єктом оціночної діяльності СПД ОСОБА_6 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_1, видане 02.08.2013 р. Фондом державного майна України), відповідно до якого виділ в натурі частки ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 - неможливий, а дійсна ринкова вартість спірної частки зазначеної квартири визначена на рівні 111 100,00 грн.

Вказані висновки оцінювача сторонами не оспорювалися, будь-які докази на їх спростування не подавалися, і тому обгрунтовано прийняті судом.

Посилання ОСОБА_4, на те, що всі дії щодо погашення заборгованості повинні вчинятися виключно в рамках виконавчого провадження, не грунтується на законі, оскільки наявність виконавчого провадження не позбавляє права кредитора отримати від боржника належні йому гроші у будь який, не заборонений законом спосіб.

Щодо посилання останньої на те, що відповідачами не можуть бути вчинені дії щодо викупу частки квартири боржика, оскільки існує заборона держвиконавця на відчудження майна, порушено переважне право співвласників на першочергове придбання частки у спільному майні, не грунтується на законі та матеріалах справи.

Як вбачається з вищезазначених пропозицій стягувача, ОСОБА_1 сам пропонував здійснення відповідного викупу частки боржника.

Арешт майна ОСОБА_2, здійснювався у зв»язку з забезпеченням виконання рішення суду про стягнення коштів з нього на користь саме ОСОБА_1

Чинним законодавством передбачено можливість добровільного виконання судового рішення, для чого визначено широке коло прав сторін виконавчого повадження, в тому числі укладення мирової угоди на стадії виконання або інших договорів, що не суперечать вимогам чинного законодавства.

Проте відповідачами не надано будь-яих доказів того, що вони мали намір прийняти вказану пропозицію але не змогли це зробити з незалежних від них причин.

Твердження апелянта, що вказаний спір повинен вирішуватись в порядку ст. 373 ЦПК України, протиречить вимогам самої цієї статті, яка передбачає порядок вирішення питань, пов»язаних саме з виконанням судового рішення, а не переведення права власності, та положенням ст. ст. 366, 371 ЦК України.

Відсутність ОСОБА_1, під час розгляду справи, на правильність рішення не впливає, а тому не є підставою для скасування рішення.

Наведені в апеляційних скаргах доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: