Справа № 344/13145/14-ц
Провадження № 22-ц/779/661/2015
Категорія 47
Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.
Суддя-доповідач Меленко О.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2015 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Меленко О.Є.
суддів Девляшевського В.А., Малєєва А.Ю.
секретаря Яковин М.Я.
з участю: представника Івано-Франківської міської ради Бурачок В.І.,
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_3 про зобов'язання за власний рахунок знести гараж та повернути самовільно зайняту земельну ділянку, за апеляційною скаргою представника Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2015 року, -
в с т а н о в и л а :
У вересні 2014 року Івано-Франківська міська рада звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання за власний рахунок знести гараж та повернути самовільно зайняту земельну ділянку.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_3 самовільно, без згоди Івано-Франківської міської ради та виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, в порушення вимог Положення про порядок надання та продовження терміну дії дозволу на тимчасове встановлення збірно-розбірних металевих гаражів в дворах багатоквартирних житлових будинків на території загального користування м. Івано-Франківська від 28.01.2012 року встановила гараж, здійснивши самовільне захоплення земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Оскільки земельна ділянка на якій розташований самовільно збудований гараж належить територіальній громаді м. Івано-Франківська, а в добровільному порядку відповідач відмовляється демонтувати самочинно встановлений гараж, Івано-Франківська міська рада просила ухвалити рішення, яким зобов'язати ОСОБА_3 за власний рахунок знести гараж, та повернути самовільно зайняту ділянку під вказаним об'єктом власнику - Івано-Франківській міській раді.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2015 року в задоволенні позову Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_3 про зобов'язання за власний рахунок знести гараж та повернути самовільно зайняту земельну ділянку - відмовлено.
На дане рішення представник виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
На думку апелянта, судом не враховано, що відповідач ОСОБА_3 не зверталась до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про надання дозволу на встановлення гаража по АДРЕСА_1. Факт самовільного встановлення гаража і, як наслідок, захоплення земельної ділянки, що є власністю територіальної громади підтверджується протоколом №345 від 10.07.2013 року та постановою адміністративної комісії при виконавчому комітетові Івано-Франківської міської ради від 15.08.2013 року за №11/408, якою на відповідача накладено штраф в межах передбачених нормами ст.152 КУпАП.
Також апелянт вказує на невідповідність висновку суду щодо необхідності підтвердження права власності територіальної громади на земельну ділянку де на даний час відповідачем самовільно встановлено гараж. Вказує на те, що спірна земельна ділянка у власність чи у користування ОСОБА_3 не надавалась, державний акт на право власності не видавався, договір оренди щодо користування земельною ділянкою не укладався, а тому виходячи з приписів ч.ч.1, 2 ст. 83 ЗК України самовільно захоплена земельна ділянка залишається комунальною власністю і належить територіальній громаді міста.
З цих підстав, рішення суду першої інстанції, апелянт просив скасувати, та ухвалити нове рішення яким позов задовольнити.
В судовому засіданні представник Івано-Франківської міської ради доводи апеляційної скарги підтримала з мотивів, наведених у ній.
ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги не визнала, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника Івано-Франківської міської ради, пояснення ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
За змістом ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу встановленого відповідачем ОСОБА_3 гаража на земельній ділянці по АДРЕСА_1.
Звертаючись до суду з позовом представник Івано-Франківської міської ради вказував на те, що ОСОБА_3 встановила гараж самовільно, без згоди виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, на земельній ділянці, яка є комунальною власністю і належить територіальній громаді.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів, того, що земельна ділянка, на якій розміщений гараж є власністю територіальної громади.
Однак погодитись з таким висновком суду колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області не може, виходячи з наступного.
Згідно ч.3 ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до ч.1 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.Ч.2 цієї статті передбачає, що у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Згідно із ч.ч. 1,2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. У будь-якому випадку підставою для передачі громадянам та юридичним особам, зокрема, земельних ділянок державної або комунальної власності є рішення уповноваженого органу.
За змістом ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Згідно з ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства , зокрема, за самовільне зайняття земельних ділянок.
Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема протоколу №345 про адміністративне правопорушення за ст. 152 КУпАП від 10.07.2013 року, ОСОБА_3 на земельній ділянці по АДРЕСА_1, що є власністю територіальної громади самовільно встановила гараж. Згідно постанови №11/408 адміністративної комісії при ВК Івано-Франківської міської ради від 15.08.2013 року на ОСОБА_3 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №543 від 08.10.2013 року відповідача ОСОБА_3 зобов'язано демонтувати в місячний термін самовільно встановлений гараж.
Зазначених обставин сама ОСОБА_3 не спростовує, як і визнає ту обставину, що з приводу встановлення гаража на подвір'ї будинку АДРЕСА_1 вона до органів місцевого самоврядування не зверталася. Стосовно земельної ділянки, на якій розміщено гараж, то ОСОБА_3 також визнає те, що у користування така ні їй, ні іншим мешканцям багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 не передавалася.
Виходячи з вищевикладеного та документального підтвердження факту самовільного встановлення ОСОБА_3 гаража, і як наслідок захоплення земельної ділянки, що є власністю територіальної громади, колегія суддів вважає, що право позивача підлягає захисту у встановленому ст. 212 ЗК України порядку.
Слід також зазначити, що відповідно до ч.1. ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Тобто, в даному випадку, єдиним критерієм віднесення того чи іншого об'єкта до нерухомості є тісний зв'язок із землею, неможливість перенесення об'єкта нерухомості в інше місце без його пошкодження.
Фактично, наявність або відсутність фундаменту, є тією будівельною конструкцією, яка і встановлює зв'язок об'єкта із землею. В даному випадку металевий гараж не представляє собою капітальну споруду, оскільки він виготовлений з полегшених конструкцій без спорудження фундаменту , є збірно-розбірною конструкцією та відноситься до малих архітектурних форм.
Згідно з Методичними рекомендаціями про визначення нерухомості: малі архітектурні форми не є нерухомістю (нерухомим майном), оскільки не мають важливої ознаки нерухомості - тісного зв'язку з землею (їх перенесення можливе без їх пошкодження і істотного знецінення).
Розглянувши справу в межах заявленого позову, колегія суддів Апеляційного суду приходить до висновку, що рішення судом першої інстанції постановлене з порушенням вимог матеріального і процесуального права, а тому воно підлягає до скасування. По суті спору слід ухвалити нове рішення, про задоволення позову.
Зважаючи на те, що рішення Івано-Франківською міською радою про надання дозволу ОСОБА_3 у користування земельної ділянки під гараж не приймалось, земельна ділянка для цієї мети не виділялась, а виконавчий комітет неодноразово звертався до відповідача із попередженням про знесення самовільно встановленого об'єкту (гаража), які залишились без відповідного реагування, то колегія суддів приходить до висновку про підставність задоволення заявленого Івано-Франківською міською радою позову.
На підставі вищенаведеного та ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» ст. 212 ЗК України, керуючись ст. ст. 218, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника Івано-Франківської міської ради задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2015 року скасувати, ухваливши нове рішення.
Позов Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_3 про зобов'язання за власний рахунок знести гараж та повернути самовільно зайняту земельну ділянку - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_3 за власний рахунок знести (демонтувати) металевий гараж по АДРЕСА_1 та звільнити самовільно зайняту земельну ділянку під вказаним об'єктом.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Івано-Франківської міської ради судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.
Рішення набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий О.Є. Меленко
Судді: В.А. Девляшевський
А.Ю. Малєєв