ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2015 року Справа № 916/3064/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіХодаківської І.П.,

суддівФролової Г.М.,

Яценко О.В.,

розглянувши

касаційну скаргу Приватного підприємства "Ніка-2"

на постанову від 13.01.2015 та додаткову постанову від 20.01.2015 Одеського апеляційного господарського суду

у справі№916/3064/14 господарського суду Одеської області

за позовом за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради Одеської обласної державної адміністрації

до за участю1. Білгород-Дністровської районної ради; 2. Приватного підприємства "Ніка-2" Заступника прокурора Одеської області

провизнання недійсним договору оренди, визнання незаконним та скасування рішення районної ради

За участю представників сторін:

Від позивача - не з'явився

Від відповідача - 1)Берлинський О.А. (дов. від 24.12.14)

2)Гамар В.І. (дов. від 01.12.14)

Від Генеральної прокуратури України - Онуфрієнко М.В.

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року заступник Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Білгород - Дністровської районної ради та ПП "Ніка-2" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,7323га, яка розташована на землях Будацької коси, біля селища Затока Білгород-Дністровського району Одеської області для обслуговування та реконструкції споруд бази відпочинку "Комунальник", укладеного 25.12.2001 між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та ПП "Ніка-2"; про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 21.12.2001 за № 536-ХХIII "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду ПП "Ніка-2" для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку "Комунальник".

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.10.2014 (суддя - Малярчук І.А.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.2014 у складі: Бєляновського В.В., Мишкіної М.А., Будішевської Л.О. рішення господарського суду Одеської області скасовано, позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 21.12.2001 за № 536-ХХIII "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду ПП "Ніка-2" для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку "Комунальник"; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,7323 га, яка розташована на землях Будацької коси, біля селища Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, для обслуговування та реконструкції споруд бази відпочинку "Комунальник", укладений 25.12.2001 між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та ПП "Ніка-2".

Додатковою постановою колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 вирішено питання розподілу судових витрат

ПП "Ніка-2" у касаційній скарзі просить постанову та додаткову постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема, статей 257, 261 Цивільного кодексу України.

Одеська обласна рада у відзиві просить постанову апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Білгород-Дністровська районна рада у відзиві просить постанову та додаткову постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 21.12.2001 за № 536-ХХIII "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля села Затока в довгострокову оренду ПП "Ніка-2" для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку "Комунальник" затверджено акт інвентаризації і технічну документацію на земельну ділянку площею 1,7323га, розроблену земельно-кадастровим бюро при Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів, надано земельну ділянку площею 1,7323га із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради на Будацькій косі біля селища Затока в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 21 рік ПП "Ніка-2" для обслуговування та реконструкції будівель та споруд бази відпочинку "Комунальник", розташованої між базами відпочинку "Незабудка" та "Лідія".

25.12.2001 між Білгород-Дністровською районною радою (орендодавець) та ПП "Ніка-2" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення сесії Білгород-Дністровської районної ради №536-ХХIII від 21.12.2001 надав, а орендар прийняв в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 21 рік земельну ділянку із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради, загальною площею 1,7323га, розташовану на Будацькій косі, Білгород-Дністровського району, Одеської області, біля селища Затока, між базами відпочинку "Незабудка" і "Лідія", для обслуговування і реконструкції будівель і споруд бази відпочинку "Комунальник", згідно з планом (схемою) землекористування, який є невід'ємною частиною договору.

В п. 1.1 договору зазначено, що земельна ділянка, що надається в оренду, знаходиться в віданні Білгород-Дністровської районної ради і розташована у другій зоні використання, на якій дозволено розміщення тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення, та у третій зоні, зоні розташування об'єктів курортної інфраструктури, згідно рішення районної ради №277-ХХIII від 19.05.2000.

25.12.2001 договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстровано в реєстрі за № 5047.

Крім того, в матеріалах справи містяться державні акти на право власності на земельну ділянку №№766685, №766686 від 11.06.2012 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.02.2006, згідно з якими ПП "Ніка-2" є власником земельних ділянок площею 0,3386га, 1,3937га, розташованих в Одеській області Білгород-Дністровському районі, Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту).

Судами також встановлено, що у травні 2014 року Білгород-Дністровською міжрайонною прокуратурою на виконання завдання прокуратури Одеської області та за обставинами, викладеними у зверненні гр. Буценко Л.К., проведено перевірку щодо законності розпорядженні земельними ділянками на узбережжі Чорного моря, за результатами якої було встановлено, що рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 19.05.2000 за № 277-ХХІІІ "Про затвердження статусу земель запасу Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" віднесено землі Будацької коси Білгород-Дністровського району до земель рекреаційного призначення, затверджено 3 зони використання земель Будацької коси в прибережно - захисній смузі Чорного моря: перша зона - без права будь-якої забудови; друга зона - зелена зона з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення; третя зона - зона розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури.

Зазначивши про перевищення Білгород-Дністровською районною радою своїх повноважень при розпорядженні спірною земельною ділянкою, право на розпорядження якої належить до повноважень обласної ради, заступник Білгород -Дністровського міжрайонного прокурора з посиланням на статті 11, 19 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтю 48 Цивільного кодексу УРСР, норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні даного спору по суті господарським судом першої інстанції встановлено, що оскільки станом на 2001р. спірна земельна ділянка була віднесена до земель рекреаційного призначення, то відповідно до норм чинного на той час законодавства, повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою належали обласній Раді народних депутатів, а не Білгород - Дністровській районній раді, яка прийняла спірне рішення та уклала спірний договір з перевищенням власних повноважень, у зв'язку з чим рішення від 21.12.2001 за № 536-ХХIII підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а спірний договір оренди земельної ділянки від 25.12.2001 - визнанню недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР. З цим висновком погодилась апеляційна інстанція.

При цьому, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що відповідно до протоколу пленарного засідання дев'ятнадцятої сесії Білгород-Дністровської районної ради двадцять третього скликання від 21.12.2001, на вказаному засіданні ради був присутній заступник прокурора Ізвеков В.Ю., у зв'язку з чим дійшов висновку, що Білгород-Дністровська міжрайонна прокуратура була обізнана із прийняттям спірного рішення, яким вирішено укласти договір оренди від 25.12.2001, тому згідно із ст. 76 ЦК УРСР відлік строку, коли прокурор дізнався про порушення прав держави спірними рішенням та договором розпочався 25.12.2001 та відповідно до ст. 71 цього ж Кодексу сплив 26.12.2004.

Апеляційна інстанція при задоволенні позову зазначила, що оскільки прокурор про обставини, які стали підставою для звернення до суду дізнався лише 05.05.2014 за результатами проведення перевірки щодо законності розпорядження земельними ділянками на узбережжі Чорного моря, початок перебігу позовної давності слід обраховувати саме з цього моменту.

Положеннями Цивільного кодексу України, зокрема ст. 256, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 76 Цивільного кодексу Української PCP).

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української PCP, за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін.

Ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України закріплено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

При цьому, судами не з'ясовано питання коли позивачу, Одеській обласній раді, стало відомо про порушення його права, як не з'ясовано питання дотримання п.2.18 Регламенту Білгород-Дністровської районної ради Одеської області, затв. рішенням цієї ради від 30.07.1998 за №23-ХХІІІ, відповідно до якого протоколи сесій районної ради оформлюються секретаріатом ради протягом 15 днів з дня проведення сесії і у цей же строк їх копії надсилаються до обласної ради, прокуратури району (як про це зазначив відповідач-2).

Апеляційною інстанцією також не взято до уваги та не оцінено те, що судом першої інстанції було встановлено, що на спірному засіданні ради був присутній заступник прокурора Ізвеков В.Ю.

Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та помилково дійшов висновку, що відлік позовної давності починається у 2014 році - з моменту виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту відсутності у Білгород-Дністровської райради повноважень щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Крім того, згідно положень ст. ст. 71, 72 Цивільного кодексу Української PCP (чинного на час виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Скорочені строки позовної давності встановлюються законодавством для окремих видів вимог.

Відповідно до ст. 112 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною з 12 липня 2000 року до 1 січня 2002 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин) рішення Рад народних депутатів може бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк.

1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, згідно з п. п. 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень якого цей Кодекс набирає чинності та застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Судами встановлено, що предметом позову у справі, що розглядається, є визнання незаконним та скасування рішення районної ради, ухваленого 21.12.2001 року та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 25.12.2001 року, з підстав їх невідповідності вимогам законодавства щодо розпорядження органами місцевого самоврядування земельними ділянками рекреаційного призначення.

Отже, враховуючи приписи наведених норм права до вимог про оскарження рішення Білгород-Дністровської райради має бути застосовано положення про позовну давність Цивільного кодексу Української PCP, а до вимог про визнання незаконним договору оренди землі - Цивільного кодексу України.

Крім того, судова колегія зазначає, що спірне рішення про передачу в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Предметом позову є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Отже, колегія судів касаційної інстанції зазначає, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, в ній наявні державні акти на право власності на земельну ділянку №№766685, №766686 від 11.06.2012 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.02.2006, згідно з якими ПП "Ніка-2" є власником земельних ділянок площею 0,3386га, 1,3937га, розташованих в Одеській області Білгород-Дністровському районі, Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту). Ця обставина також не оцінена судами попередніх інстанцій.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція обмежена в праві встановлення обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним та вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу.

За огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій в порушення положень ст. 43 ГПК України не було всебічно, в повному обсязі та об'єктивно розглянуто всі обставин справи в їх сукупності та не застосовано норми права які підлягають до застосування, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків.

Враховуючи наведене, рішення та постанова по справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Ніка-2" задовольнити частково.

Постанову від 13.01.2015 та додаткову постанову від 20.01.2015 Одеського апеляційного господарського суду у справі №916/3064/14 господарського суду Одеської області та рішення від 06.10.2014 господарського суду Одеської області скасувати.

Справу №916/3064/14 направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді Г. Фролова

О. Яценко