КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р. Справа№ 5011-48/3804-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Баранця О.М.

при секретарі судового засідання Богатчук К.І.

за участю представників:

від прокуратури - не з'явився

від позивача за первісним позовом - не з'явився

від відповідача за первісним позовом - Максудова А.І.

Скачков О.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Першого заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави, в особі Департаменту комунальної власності м. Києва, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2014 (головуючий суддя Бондаренко Г.П., судді: Ковтун С.А. Цюкало Ю.В.)

за позовом Першого заступника прокурора Печерського району м. Києва в

інтересах держави, в особі Департаменту комунальної власності

м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської

міської державної адміністрації)

до Фізичної особи - підприємця Максудової Алли Іванівни

про розірвання договору та стягнення 506923, 95 грн.

за зустрічним

позовом Фізичної особи - підприємця Максудової Алли Іванівни

до Департаменту комунальної власності м. Києва

виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської

державної адміністрації)

про скасування наказу, визнання недійсними пунктів договору та

зобов'язання укласти додаткову угоду

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2013 по справі №5011-48/3804-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014, в первісному позові відмовлено повністю, зустрічні позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Максудової Алли Іванівни задоволено частково. Скасовано наказ Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.07.2011 №166-ПР "Про затвердження висновку про вартість майна - нежилих приміщень площею 184,90 кв.м. на вул. Саперне поле, 28, літ. "А", визнано недійсним договір №15/11 купівлі-продажу нежилих приміщень, укладений 23.08.2011 між Головним управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Максудовою Аллою Іванівною, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кузьмичем В.М. та зареєстрований в реєстрі за №2-1990. Стягнуто з Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10; ідентифікаційний код 19020407) на користь Фізичної особи-підприємця Максудової Алли Іванівни (02160, м. Київ, вул. Каунаська, 4/2, кв. 69; ідентифікаційний номер 2356206086) судовий збір в розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. та витрати, понесені на оплату проведення судової експертизи, у розмірі 5 149 (п'ять тисяч сто сорок дев'ять) грн. 20 коп. В іншій частині в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10; ідентифікаційний код 19020407) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 11 285 (одинадцять тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн. 48 коп.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2014 по справі №5011-48/3802-2012 рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 скасовано, а справу №5011-48/3802-2012 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2014 по справі №5011-48/3804-2012 в задоволенні позову Першого заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави, в особі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відмовлено повністю.

Зустрічні позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Максудової Алли Іванівни задоволено частково.

Визнано недійсним договір №15/11 купівлі-продажу нежилих приміщень, укладений 23.08.2011 між Головним управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Максудовою Аллою Іванівною, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Кузьмичем В.М. та зареєстрований в реєстрі за №2-1990.

Стягнуто з Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Фізичної особи-підприємця Максудової Алли Іванівни судовий збір в розмірі 1218 грн. 00 коп. та витрат, понесених на оплату проведення судової експертизи, у розмірі 5149 грн. 20 грн.

В задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто з Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 11285 грн. 48 коп.

Не погоджуючись з рішенням позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким первісні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду 10.02.2015.

28 січня 2015 року, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, надішли уточнення до апеляційної скарги.

09 лютого 2015 року, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, від ФОП Максудової А.І. надішли заперечення проти залучення до матеріалів справи уточнень до апеляційної скарги та письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 10.02.2015 оголошено перерву до 03.03.2015.

26 лютого 2015 року, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, від ФОП Максудової А.І. надішли письмові пояснення по справі.

26 лютого 2015 року, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, від представника ФОП Максудової А.І. надішли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 03.03.2015 оголошено перерву до 10.03.2015.

В судове засідання 10.03.2015 з'явилися представники відповідача за зустрічним позовом.

Представники позивача за первісним позовом та прокуратури в судове засідання не з'явились.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представники позивача за первісним позовом та прокуратури повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, про що свідчать підписи останніх в повідомленні про перерву в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників позивача за первісним позовом та прокуратури.

Представники відповідача за зустрічним позовом в судовому засіданні заперечили проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2014.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача за зустрічним позовом, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

09 вересня 2010 року рішенням Печерської районної в місті Києві ради №8 "Про приватизацію майна, що належить до комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва" вирішено провести приватизацію нежилих приміщень з №1 по №16 (групи приміщень №47), загальною площею 184,90 кв.м., які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Саперне поле, 28 (літ. А), шляхом їх викупу Фізичною особою-підприємцем Максудовою Аллою Іванівною.

Відповідно до наказу Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.05.2011 №71-ПР "Про проведення приватизації нежилих приміщень, площею 184,90 кв.м., на вул. Саперне поле, 28, літ. А" прийнято рішення про приватизацію, шляхом викупу нежилих приміщень площею 184,90кв.м., які орендуються Фізичною особою-підприємцем Максудовою А.І. та перебувають на балансі Комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Печерська Брама", за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, 28, літ. А; встановлено дату оцінки об'єкта станом на 31.05.2011.

29 липня 2011 року наказом Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №166 ПР "Про затвердження висновку про вартість майна - нежилих приміщень площею 184,90 кв.м. на вул. Саперне поле, 28, літ. "А" затверджено висновок суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "Аналітичний центр "Економічна доктрина" про вартість майна - нежилих приміщень площею 184,90кв.м., які орендуються Фізичною особою-підприємцем Максудовою Аллою Іванівною та перебувають на балансі Комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Печерська Брама", розташованих за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, 28, літ. А, станом на 31.05.2011.

23 серпня 2011 року між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (продавець) та Фізичною особою-підприємцем Максудовою Аллою Іванівною (покупець) укладено договір №15/11 купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Кузьмичем В.М. та зареєстрований в реєстрі за №2-1990 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 47), загальною площею 184,90 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, 28 (літера А).

Пунктами 1.4, 1.5 Договору зазначено, що згідно з висновком про вартість майна - нежилих приміщень, що затверджений наказом Управління від 29.07.2011 р. №166-ПР вартість об'єкта приватизації становить 1531000,00 грн., крім того, податок на додану вартість становить 306200,00 грн. Вказаний в цьому договорі об'єкт приватизації продано за 1837200,00 грн., в тому числі податок на додану вартість становить 306200,00 грн.

Обґрунтовуючи первісні позовні вимоги перший заступник прокурора міста Києва посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати вартості об'єкту приватизації за договором купівлі-продажу нежилих приміщень № 15/11 від 23.08.2011.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог (з врахуванням заяви про зміну предмету позову), Фізична особа - підприємець Максудова А.І. посилається на те, що оцінка об'єкта продажу за договором № 15/11 купівлі - продажу нежилих приміщень від 23.08.2011, відповідно до якої визначено ціну Договору, ґрунтується на неправдивих вихідних даних щодо етажності об'єкта продажу, що призвело до завищення ринкової ціни об'єкта продажу, і як наслідок, помилки позивача за зустрічним позовом щодо істотних умов договору №15/11 купівлі - продажу нежилих приміщень від 23.08.2011 при його укладанні, що є підставою для визнання договору недійсним.

Місцевим господарським судом встановлено, що спір по даній справі фактично стосується законності визначеної наказом управління від 29.07.2011 № 166 ПР та договором ціни викупу спірного майна та дійсності договору.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач за зустрічним позовом помилявся щодо предмету та ціни договору, тобто суд дійшов висновку про вчинення позивачем за зустрічним позовом оскаржуваного договору під впливом помилки, оскільки позивачем за зустрічним позовом неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення.

Також, місцевий господарський суд, зазначив що така помилка є суттєвою (має суттєве значення) та прийшов до висновку, про наявність встановлених законом підстав для визнання правочину недійсним відповідно до ст. 229 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) ціна продажу об'єкта, який підлягає приватизації шляхом викупу, визначається шляхом проведення незалежної оцінки.

Згідно зі ст.9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації та здійснюється його оцінка в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова вартість продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом визначаються відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення оцінки майна, в тому числі в процесі приватизації, врегульовано Методикою оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891 (далі - Методика).

Відповідно до пунктів 12, 18 - 19 Методики затвердження оцінки майна здійснюється шляхом видання наказу про затвердження акта оцінки майна або скріплення печаткою та підписом керівника державного органу приватизації (органу, уповноваженого управляти державним майном) чи виконавчого органу відповідного органу місцевого самоврядування висновку про вартість майна.

Як вбачається з матеріалів справи, ціна продажу майна визначена на підставі висновку про вартість майна станом на 31.05.2011, складеного ТОВ "Аналітичний центр "Економічна доктрина" та затвердженого наказом Першого заступника начальника Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.07.2011 в розмірі 1837200, 00 грн.

Так, в рішенні місцевого господарського суду зазначено, що під час процедури приватизації ТОВ "Аналітичний центр "Економічна доктрина" неправомірно оцінив приміщення як напівпідвальні (цокольні), що призвело до завищення їх вартості, оскільки приміщення є підвальними, як зазначено у висновку експертизи.

Колегія суддів звертає увагу, що з метою передання нерухомого майна - нежилих приміщень площею 184, 90 кв. м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, 28, літ. А в оренду, неодноразово оцінювалася дійсна вартість зазначеного майна.

Зокрема, згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 10.07.2013 №8124/8125/12-43 дійсна (ринкова) вартість об'єкта приватизації, а саме групи нежитлових приміщень № 47 (приміщення з №1 по №16), загальною площею 184,90кв.м., розташованих в підвалі п'ятиповерхового житлового будинку № 28 літера "А" по вул. Саперне поле в Печерському районі міста Києва, з врахуванням їх незадовільного технічного стану на дату оцінки, в цінах на 31.05.2011 (з урахуванням ПДВ) становить 1174300 грн.

Відповідно до ч.5 ст.42, ч.2 ст.43 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням полягає у тому, що їх достовірність та доказову силу встановлює безпосередньо суд, який розглядає справу. Господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в їх сукупності, що відображається у судовому рішенні. При оцінці доказів суд зобов'язаний керуватися законодавством, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі - Стандарт) останній є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Пунктом 16 Стандарту встановлено, що визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки.

За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об'єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.

За наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна даються додаткові роз'яснення та застереження. При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об'єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку.

Згідно з п. 52 Стандарту оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані з об'єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку судової експертизи ринкова вартість об'єкта продажу, визначена експертом ТОВ "Аналітичний центр "Економічна доктрина", на момент затвердження наказом позивача за первісним позовом від 29.07.2011 № 166-ПР, є завищеною, оскільки експертом ТОВ "Аналітичний центр "Економічна доктрина" визначено розташування такого майна, як напівпідвальне приміщення (цокольний поверх), а не розташування в підвалі будинку.

В той же час, вищезазначений висновок не містить посилань на порушення ТОВ "Аналітичний центр "Економічна доктрина" вимог законодавства під час визначення ринкової вартості приміщень процесі приватизації, а лише визначає іншу ринкову вартість майна.

Як зазначено в листі Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №19/15-9083 від 29.11.2013 (том 4, а.с. 134), для проведення ретроспективної оцінки з метою визначення ринкової вартості нерухомого майна, станом на період, який минув, неможливо достовірно проаналізувати та отримати об'єктивну і достовірну інформацію про ціни, які пропонувалися на об'єкти подібного майна, станом на дату минулого періоду, що міститься в інформаційних джерелах і істотно впливає на об'єктивність та категоричність висновку щодо ринкової вартості нерухомого майна станом на минулий період. Отже, висновок про вартість майна у звіті про ринкову вартість об'єкта нерухомості станом на дату, яка минула, буде мати ймовірний характер.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично ставиться до наявних в матеріалах справи експертних оцінок майна, а саме групи нежитлових приміщень № 47 (приміщення з №1 по №16), загальною площею 184,90кв.м., розташованих в підвалі п'ятиповерхового житлового будинку № 28 літера "А" по вул. Саперне поле в Печерському районі міста Києва.

Щодо твердження позивача за зустрічним позовом про неправдиві вихідні дані щодо етажності об'єкта продажу, що призвело до завищення ринкової ціни об'єкта продажу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 даного Кодексу встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ст. 203 Цивільного кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та 203 Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 229 Цивільного кодексу України передбачено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Мотив правочину - це обставини, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин. За загальним правилом помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, укладаючи спірний договір, сторони погодились з ціною спірних приміщень, будь-яких зауважень та заперечень щодо ціни договору сторони не мали.

Відповідно до листа №58 від 27.10.2011 (том 1 а.с. 90) позивач за зустрічним позовом повідомив про затримку сплати за придбаний об'єкт приватизації в розмірі 1837200,00 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі 306200,00грн. та погодився сплатити пеню, передбачену п. 7.1 Договору купівлі-продажу №15/11від 23.08.2011 до 22.01.2012.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що висновок місцевого господарського суду щодо укладання спірного Договору ФОП Максудовою А.І., під впливом помилки, є хибним, оскільки під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) об'єктом малої приватизації є окреме індивідуально визначене майно (група А).

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) встановлено, що з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації із залученням, у разі необхідності, аудитора (аудиторської фірми) та здійснюється його оцінка в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Акт інвентаризації затверджується керівником та головним бухгалтером підприємства, акт оцінки вартості об'єкта приватизації - керівником органу приватизації. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова вартість продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом визначаються відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається шляхом проведення незалежної оцінки.

Частиною 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що в разі приватизації об'єкта шляхом його викупу вартість об'єкта приватизації визначається шляхом проведення незалежної оцінки.

При цьому, згідно зі ст.13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність" є обов'язковим рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування.

Згідно п. 17 Методики оцінки майна, затвердженою Кабінетом Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 прийняття, погодження та затвердження оцінки майна державними органами приватизації, органами, уповноваженими управляти державним майном, чи виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування здійснюється на підставі результатів рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) згідно із Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та національними стандартами.

Затвердження оцінки майна здійснюється шляхом видання наказу про затвердження акта оцінки майна або скріплення печаткою та підписом керівника державного органу приватизації (органу, уповноваженого управляти державним майном), чи виконавчого органу відповідного органу місцевого самоврядування або уповноваженої ним особи висновку про вартість майна (п. 18 Методики оцінки майна).

Згідно Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність" рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління комунальної власності від 25.05.2011 № 71-ПР "Про проведення приватизації нежилих приміщень площею 184, 90 кв. м. на вул. Саперне поле, 28, літ. А" прийнято рішення про приватизацію, встановлено дату оцінки - 31.05.2011, а також наказано відділу експертної оцінки та страхування нежитлового фонду Управління орендних відносин та експертної оцінки нерухомості провести незалежну оцінку об'єкту приватизації станом на дату, визначену наказом, провести рецензування звіту про незалежну оцінку та подати на затвердження висновок про вартість майна.

25 липня 2011 року суб'єктом оціночної діяльності Кучмійчук Р. В. надана рецензія на звіт про оцінку нежитлових приміщень, загальною площею 184,90 кв. м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, 28, літ. "А", згідно з якою, звіт (висновок про вартість майна станом на 31.05.2011, складений ТОВ "Аналітичний центр "Економічна доктрина") в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів по оцінці майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 "Про затвердження методики оцінки майна", затвердження оцінки майна виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування здійснюється на підставі результатів рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Отже, наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.07.2011 № 166 - ПР відповідав вимогам чинного законодавства та прийнято межах компетенції.

Доказів оскарження вищезазначеного наказу про затвердження вартості майна до укладення Договору (наказ від 29.07.2011, а договір від 23.08.2011) матеріали справи не містять.

Також, беручи до уваги рецензію на звіт про оцінку спірних нежитлових приміщень, позивачем за зустрічним позовом не доведено, що помилка яка мала місце при визначені вартості майна мала істотне значення, оскільки ФОП Максудова, при укладанні спірного договору, погодилась з його умовами, користувалась придбаним приміщення в продовж тривалого часу, сплачувала орендні платежі.

Крім того, стаття 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не передбачає можливості визнання недійсним спірного Договору, з підстав неправильного визначення ціни об'єкту приватизації.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Щодо первісних позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок, як оплату за придбаний об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Термін оплати може бути продовжено ще на 30 календарних днів, за умови сплати не менш як 50 відсотків ціни продажу об'єкта.

Згідно з пунктом 2.1 Договору, покупець зобов'язаний внести за придбаний об'єкт приватизації 1 837 200,00 грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 306200,00 грн., протягом 30 календарних днів з моменту підписання договору. Термін сплати продовжується ще на 30 (тридцять) календарних днів, за умови сплати Покупцем не менше 50 (п'ятдесят) відсотків від ціни продажу Об'єкта приватизації та 50 (п'ятдесят) відсотків податку на додану вартість за перші 30 (тридцять) календарних днів.

Відповідно до п. 3.1 Договору передача об'єкта приватизації здійснюється продавцем покупцю після повної сплати вартості придбаного об'єкта.

Статтею 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Згідно з п. 11.3. Договору в разі невиконання однією із сторін умов договору він може бути змінений або розірваний на вимогу другої сторони в порядку передбаченому чинним законодавством України.

Доказів оплати за об'єкт приватизації, відповідно до умов Договору, відповідачем за первісним позовом до суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що вимога позивача за первісним позовом щодо розірвання спірного Договору є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, позивачем за первісним позовом заявлено вимогу щодо стягнення пені та штрафу, за неналежне виконання відповідачем за первісним позовом умов Договору.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій, на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною другою статті 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій, відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу, за порушення окремих видів господарських зобов'язань, передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У справі, що переглядається, Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Так, пунктом 7.2. Договору визначено, що в разі, якщо покупець протягом 60 днів з моменту нотаріального посвідчення договору не сплатить встановлену в договорі ціну, то продавець порушує питання про розірвання договору. При цьому, крім пені, передбаченої п. 7.1. договору, покупець сплачує продавцю протягом 20 календарних днів з моменту закінчення терміну сплати коштів за об'єкт приватизації, неустойку в розмірі 20 від ціни купленого об'єкта.

Колегія суддів перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення пені та штрафу, який складено арифметично вірно, прийшла до висновку про його обґрунтованість.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським судом не повно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, в зв'язку з чим апеляційна скарга Першого заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави, в особі Департаменту комунальної власності м. Києва підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2014 по справі №5011-48/3804-2012 - скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави, в особі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.

2.Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2014 по справі №5011-48/3804-2012.

3.Позовні вимоги Першого заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити в повному обсязі.

4.Розірвати договір №15/11 купівлі-продажу нежилих приміщень, укладений 23.08.2011 між Головним управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичною особою-підприємцем Максудовою Аллою Іванівною, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кузьмичем В.М. та зареєстрований в реєстрі за №2-1990.

5.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Максудової Алли Іванівни (02160, м. Київ, вул. Каунаська, 4/2, кв. 69; ідентифікаційний номер 2356206086) на користь Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10; ідентифікаційний код 19020407) 367440 (триста шістдесят сім тисяч чотириста сорок) грн. 00 коп. - штрафу та 139483 (сто тридцять дев'ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 95 коп. - пені.

6.В задоволенні зустрічних позовних вимог Фізичної особи-підприємця Максудової Алли Іванівни відмовити в повному обсязі.

7.Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

8.Матеріали справи №5011-48/3804-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

9.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

О.М. Баранець

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.03.2015