Справа № 750/11454/13-ц

Провадження № 2/750/126/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2015 року м.Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого - судді Карапута Л.В.

при секретарі - Руденок В.О.,

за участю ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2,

відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4,

представника третьої особи - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_8,

третя особа - Деснянська районна у м. Чернігові рада (як орган опіки та піклування), про вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

14.11.2013 року ОСОБА_1, діючи в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до суду з позовом до відповідачів про вселення малолітньої ОСОБА_7 разом з матір'ю ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1, зобов'язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні цією квартирою ОСОБА_7, шляхом передачі ключів від неї законному представнику дитини - ОСОБА_1, та встановлення між співвласниками спірної квартири порядку користування нею, за яким передати у користування позивача кімнату площею 17,0 кв.м. та балкон, а співвласнику ОСОБА_1 кімнату площею 11,4 кв.м. та кладову, при цьому залишити у спільному користуванні кухню, коридори та санвузол.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та представник представник підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні, мотивуючи тим, що ОСОБА_7 має у власності 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_1, а відповідачі перешкоджають їй користуватися, зокрема проживати разом із законним представником матір"ю ОСОБА_1.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили через його безпідставність, одночасно зазначили, що не заперечують проти проживання доньки в спірній квартирі та передачі їй ключів. Проте ОСОБА_1 не має права на проживання в спірній квартирі.

Співвідповідач ОСОБА_3 заперечив проти задоволення позову, оскільки проживає в спірній квартирі, а тому вселення ОСОБА_1 повинно відбуватися зі згоди всіх мешканців вказаної квартири.

Представник органу опіки та піклування просив суд прийняти рішення по справі з врахуванням інтересів дитини.

ОСОБА_1 в судове засідання не з"явилася, просила розглянути справу без її участі та в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_7 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (по 1/2 ідеальній частці) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Деснянською районною у м. Чернігові радою 25.09.2007 року внаслідок акту приватизації.

На день розгляду судом справи, вік ОСОБА_7 становить повних 14 років, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 20.07.2001 року.

Шлюб між батьками малолітньої ОСОБА_7, якими є ОСОБА_1 та ОСОБА_1, розірвано 23.12.2010 року, що підтверджено відповідним свідоцтвом НОМЕР_2.

Неповнолітня ОСОБА_7 та її матір ОСОБА_1 фактично проживають у АДРЕСА_2, даним житлом ОСОБА_1 користується на підставі договору позички від 27.11.2009 року зі своєю тіткою ОСОБА_9, при цьому вона зареєстрована у квартирі своїх батьків у АДРЕСА_3.

Батько дитини ОСОБА_1 фактично проживає у квартирі АДРЕСА_1. Крім нього у спірній квартирі проживають його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 без реєстрації.

Судом встановлено, що під час перебування у шлюбі, ОСОБА_1 та ОСОБА_1., за спільною домовленістю з батьками чоловіка ОСОБА_1 переїхали проживати в квартири одне одного без зміни власності з метою покращення умов проживання подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1, оскільки квартира батьків має більшу житлову площу (3-х кімнатна) і в той час з подружжям, крім спільної дитини, проживав син позивача від першого шлюбу. Ці обставини підтверджені і визнані в судовому засіданні обома сторонами.

Право власності неповнолітньої ОСОБА_7 на частину спірної квартири є беззаперечним, воно випливає із законних підстав, воно є непорушним і охороняється відповідно до положень ст. 41 Конституції України.

Згідно вимогами ст.ст. 16, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним з0місту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

За правилами ст. 150 ЖК України власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім"ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Аналогічні вимоги містить стаття 383 ЦК України, отже за змістом зазначених норм права, співвласник майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності без виділення часток у натурі, має право на вільне користування зазначеним майном у повному обсязі та має право на усунення перешкод у такому користуванні у будь-який час.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, таким чином, якщо особа є власником нерухомого майна, вона має право, крім іншого ним користуватися.

Згідно вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права ( відсутність ключів від квартири) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що співвласники чинять перешкоди у користуванні належною позивачу власністю.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Проте, слід звернути увагу, що неповнолітня ОСОБА_7 відповідно до ст. 32 ЦК України має неповну цивільну дієздатність, тому увесь спектр дієздатності за неї реалізують своїми діями законні представники, до яких відносяться батьки.

У судовому засіданні не було встановлено жодних перешкод з боку інших осіб у можливості користування неповнолітньою ОСОБА_7 квартирою АДРЕСА_1, проте вона не має ключів від квартири та не може проживати в ній разом зі своєю матір"ю ОСОБА_1, оскільки бажає проживати в даній квартирі разом зі своєю матір"ю. Вона це безпосередньо підтвердила під час допиту у судовому засіданні у присутності представника органу опіки та піклування (інші учасники судового розгляду були тимчасово видалені).

Оскільки право власності є абсолютним правом, що включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, то власник на підставі ст. 391 ЦК України та ст. 150 ЖК України може захистити своє порушене право шляхом вселення.

В силу свого віку та дії приписів ч. 2 ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач чинить перешкоди в доступі до квартири, оскільки ОСОБА_7 не має ключів від квартири та її законний представник не має доступу до квартири та проживання в спірній квартирі, тому вимога про вселення до вказаної квартири підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що між батьками ОСОБА_7 спір щодо місця її проживання відсутній, сама дитина пояснила, що бажає проживати з матір'ю в своїй квартирі, оскільки в даній квартирі має власність та кращі умови для проживання. Таким чином, ОСОБА_7 підлягає вселенню до квартири АДРЕСА_1 разом зі своїм законним представником матір"ю ОСОБА_6. За таких підстав слід зобов"язати ОСОБА_1 передати дублікати ключв законному представнику ОСОБА_7 її матері ОСОБА_6 від квартири АДРЕСА_1.

Згідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Спірна квартира являється об'єктом спільної часткової власності сторін у даній справі, тому на підставі ст. 358 ЦК України співвласники мають право використовувати вказаний об'єкт як спільно, так і в окремих частинах. У зв"язку з наведеним, ч.3 ст.358 ЦК України надає кожному із співвласників право вимагати надання йому у володіння та користування конкретної частини майна в натурі, в розмірі, адекватному часткам у праві спільної часткової власності. Виходячи з наведеного припису, слід зробити висновок, що законом не заборонено виділення у володіння та користування таких частин у спільному майні, які не співпадатимуть з ідеальними частками.

З технічного паспорту ( а.с. 7-9 ) встановлено, що у спірній квартирі мається лише дві житлові кімнати: площею 17 кв.м., яка є прохідною та 11,4 кв.м., що свідчіть про неможливість встановлення такого порядку користування майном, який відповідав би часткам сторін у праві спільної часткової власності. Оскільки позивач просить виділити відповідачу кімнату площею 11,4 кв.м. та кладовою, яка є допоміжним приміщенням та не відноситься до житлового, а відповідач заперечує проти виділення йому кімнати 11,4 кв.м., яка є значно меншою частиною майна, яка не співпадатиме з їх ідеальними частками, тому враховуючи наведене позовні вимоги про встановлення порядку користування квартирою між співвласниками не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

позовну заяву ОСОБА_6, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_8 про вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням - задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_7 до квартири АДРЕСА_1 разом зі своїм законним представником матір"ю ОСОБА_6.

Зобов"язати ОСОБА_1 передати дублікати ключів законному представнику ОСОБА_7 її матері ОСОБА_6 від квартири АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя Л.В. Карапута