АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/14354/13-ц Головуючий у 1-й інстанції Дуда О.О.

Провадження № 22-ц/789/266/15 Доповідач - Хома М.В.

Категорія - 56

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2015 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Хоми М.В.

суддів - Демкович Ю. Й., Козак І. О.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю представників сторін

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Державної виконавчої служби України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області, третя особа: ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту, та за позовом публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Львівська регіональна дирекція "ПАТ "ВТБ Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року ОСОБА_1, в інтересах якої діяв її законний представник ОСОБА_4, звернулася в суд з позовом, який уточнявся в процесі слухання справи, до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області, третя особа ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту.

В обгрунтування позовних вимог вказувала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, зокрема, 1/7 частина цієї квартири їй належить на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10.12.1999 року, та 6/7 частин - на підставі договору дарування від 21.08.2012 року.

Починаючи з 14.12.1012 року, на дану квартиру накладено арешти в межах виконавчих проваджень, де вона не є боржником, тому просила звільнити з-під арешту належну їй квартиру.

ПАТ "ВТБ Банк" звернувся в суд із позовом про визнання недійсним договору дарування від 21.08.2012 року, за яким ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_3 подарували ОСОБА_1 6/7 частин квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що 21.05 2012 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду в порядку забезпечення позову ПАТ "ВТБ Банк" було накладено арешт на все майно ОСОБА_2, в тому числі й на зазначену квартиру, та заборонено відчуження майна. Договір дарування укладено на час накладення арешту на квартиру, тому такий договір є недійсним.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, про що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено наступні записи про обтяження:

№5361970 (особа, майно та права якої обтяжуються (власник) : ОСОБА_3);

№80271 (особа, майно та права якої обтяжуються (власник) : ОСОБА_3);

№1172094 (особа, майно та права якої обтяжуються (власник) : ОСОБА_2);

№79974 (особа, майно та права якої обтяжуються (власник) : ОСОБА_2);

№266075 (особа, майно та права якої обтяжуються (власник) : ОСОБА_2).

У задоволенні позовних вимог ПАТ "ВТБ Банк" про визнання недійсним договору дарування - відмовлено.

В апеляційній скарзі Державна виконавча служба України просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи, вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши пояснення представника апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги та зазначив, що ОСОБА_1 не набула право власності на спірну квартиру, представників ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які вважають рішення суду законним та обгрунтованим і просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

У частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ "ВТБ Банк" про визнання договору дарування недійсним рішення суду не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України законність та обгрунтованість рішення суду в цій частині колегією суддів не перевіряється.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, на даний час зареєстровано обтяження цієї квартири в межах виконавчих проваджень, де ОСОБА_1 не є боржником, тому з метою захисту її прав слід зняти арешт з її майна, а саме із зазначеної квартири.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком, оскільки судом допущено порушення норм матеріального права - не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме Закон України від 1.07.2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у відділі примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Тернопільській області, відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України перебувають виконавчі провадження про стягнення в користь ПАТ "ВТБ Банк" з ОСОБА_2 18 999 277, 56 грн., 5 257 641, 82 грн., з ОСОБА_3 - 19 002 559, 56 грн., у межах яких винесено постанови про арешт майна боржників та заборони його відчуження.

ОСОБА_1 є власником 1/ 7 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10.12.1999 року.

Згідно цього ж свідоцтва про право власності, власниками інших 6/7 частин зазначеної квартири є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3

21.08.2012 року було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, згідно якого ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_3 подарували ОСОБА_1 6/7 частин квартири АДРЕСА_1.

8 жовтня 2013 року постановою державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на 6/7 частин квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст. ст. 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", право власності на нерухоме майно підлягає обов"язковій державній реєстрації. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ст. 18 цього Закону, виникнення права власності підтверджує свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Як вбачається із змісту п.5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7.02.2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, якщо предметом договору дарування є нерухома річ, право власності на неї у обдаровуваного виникає не з моменту укладення договору дарування, а лише з моменту державної реєстрації прав власності.

З врахуванням наведеного, з укладенням 21.08.2012 року договору дарування 6/7 частин квартири у ОСОБА_1 не виникло право власності на 6/7 частин квартири АДРЕСА_1, оскільки не проведена державна реєстрація права власності.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту.

Оскільки ОСОБА_1 не є власником цілої квартири АДРЕСА_1, а лише 1/7 частини цієї квартири, арешт накладено на майно, що належить боржникам ОСОБА_2, ОСОБА_3, тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про зняття арешту з майна.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області, третя особа: ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби - задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2014 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області, третя особа: ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області М.В. Хома