Провадження : 22ц/790/1078/15 Головуючий 1-ї інстанції - Жорняк О.М.

Справа № 2-619/6074/13 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : договірне.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року судова колегія судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.

при секретарі - Лошаковій Д.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення боргу, посилаючись на те, що у січні 2009 року він позичив відповідачам 197 000 доларів США. На підтвердження цього факту в той же день було укладено нотаріально оформлений договір позики, відповідно до умов якого останні зобов'язались повернути йому позичені кошти частинами з розстроченням не пізніше 29 липня 2010 року у певному порядку та у визначені строки.

В порушення умов договору відповідачі станом на 24 липня 2009 року повернули лише 10 000 доларів США і в цей же час знову звернулись до нього з проханням позичити ще кошти та відстрочити термін остаточного розрахунку з ним, у зв'язку з чим від додатково позичив 28 000 доларів США і сторонами було укладено нову редакцію нотаріально посвідченого договору позики.

Всього ним було позичено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 225 000 доларів США, з яких 10 000 доларів США вже було повернуто.

В порушення умов додаткової угоди відповідачі повернули йому лише 15 500 доларів США.

У січні 2010 року відповідачі знову звернулись до нього з проханням позичити гроші в сумі 50 000 доларі США та відстрочити термін остаточного повернення боргу ще на пів року. Ним було позичено 48 600 доларів США і до нової редакції договору позики від 24.07.2009 року було укладено додатковий договір №1.

Всього він позичив відповідачам валютні кошти в розмірі 273 600 доларів США.

У зв'язку з порушенням та невиконанням умов договорів позики відповідачами у 2011 році він звернувся до нотаріуса за захистом своїх прав з проханням вчинити виконавчий напис про стягнення неповернутої суми коштів еквівалентної 247 150 доларам США, який було вчинено 23 травня 2011.

На теперішній час у добровільному порядку відповідачі позичені кошти не повернули, у зв'язку з чим він змушений звернути з даним позовом до суду та просив стягнути проценти за користування коштами в розмірі 92 703 долари США, три проценти річних від простроченої суми боргу в розмірі 23 388 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ в Українських гривнях становить 927 915,36 грн. та неустойку за прострочення зобов'язання в сумі 5 164 000 грн., всього - 6 091 915,36 грн.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 травня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 гроші в сумі 6 091 915,36грн., з яких проценти за користування коштами та три проценти річних від простроченої частини позики в сумі 927 915,36 грн.; неустойка за прострочення зобов'язання в сумі 5 164 000 грн. та судовий збір в розмірі 3 441 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права. Просить застосувати до спірних правовідносин в частині стягнення пені строк позовної давності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце слухання справи, не перешкоджає розглядові справи.

Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які в черговий раз не з'явились до суду апеляційної інстанції та не представили будь-яких доказів, які б свідчили про неможливість явки до суду з поважних причин. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним та обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Судова колегія приходить до висновку, що рішення суду підлягає зміні у частині розміру неустойки. В іншій частині висновок суду, з яким погоджується судова колегія, ґрунтується на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідає положенням ст. ст. 57-60, 64 ЦПК України, та нормам матеріального права.

До такого висновку судова колегія прийшла виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.ст. 627, 628 ЦК України, сторони вільні в укладенні договору, визначені його умов; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ним та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору та може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до положень ст. 203 та ст. 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3-5 ст. 203 ЦК України; недійсною визнається угода, що була укладена з порушенням вимог чинного законодавства.

Сторони договору позики самостійно встановлюють розмір, методику обчислення процентної ставки за договором й порядок одержання процентів, що прямо передбачено законом (ч. 1 ст. 1048 ЦК), і це повністю відповідає принципу цивільного права - свободі договору.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 29 січня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачам валютні цінності в розмірі 197 000 доларів США і відповідачі зобов'язались повернути позивачу позичені кошти частинами з розстроченням не пізніше 29 липня 2010 року у певному порядку та у визначені строки.

В порушення умов договору відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 станом на 24 липня 2009 року повернули позивачу лише 10 000 доларів США.

На прохання відповідачів 24 липня 2009 року позивач додатково позичив їм ще 28 000 доларів США, про що було укладено нову нотаріально оформлену редакцію договору позики від тієї ж дати. Всього відповідачі позичили 225 000 доларів США, з яких 10 000 доларі США вже було повернуто.

Станом на 28 січня 2010 року з усієї суми боргу позивачу було повернуто відповідачами всього 25 500 доларів США.

До нової редакції договору позики, посвідченої 24 липня 2009 року, було укладено додатковий договір №1 від 28 січня 2010 року, посвідчений нотаріально, відповідно до якого ОСОБА_2 позичив відповідачам ще 48 600 доларів США.

Таким чином, всього за договором позики від 29 січня 2009 року, договором позики в новій редакції від 24 липня 2009 року та внесеними змінами за додатковим договором №1 від 28 січня 2010 року позивач позичив відповідачам валютні кошти у розмірі 273 600 доларів США, з яких йому було повернуто лише 25 500 доларів США.

При розгляді справи судом першої інстанції не прийнято до уваги, що договір позики від 29 січня 2009 року, з послідуючими доповненнями від 24 липня 2009 року та 28 січня 2010 року, укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, що при його укладенні кожна з сторін діяла добросовісно і дійшла домовленості відносно всіх основних і суттєвих його умов, в тому числі про юридичну природу договору, строк його дії, суми позики, відповідальності за несвоєчасне повернення позики, коло обов'язків і прав кожної з сторін; що договір позики укладено у письмовій формі, посвідчено нотаріусом, всі умови договору виконані (позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 273 600 тис. доларів США); договір вчинено правомочними сторонами (а.с.17-19).

При цьому сторони, які вільні в укладанні договору, передбачили умови в частині визначення стягнення за прострочення виконання зобов'язання (стягнення штрафу (пені) в твердій грошовій сумі, що хоча і не передбачено ст. 549 ЦК України, але не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Разом з цим, задовольняючи позов, суд першої інстанції не перевірив належним чином проведених позивачем розрахунків щодо обрахування стягнення за прострочення виконання зобов'язання, не взяв до уваги що згідно статті 258 ЦК України до вимог про стягнення штрафу, пені встановлюється позовна давність один рік.

Таким чином, оскільки основне зобов'язання відповідачами не було виконане то позивач має право на отримання неустойки у зв'язку із порушенням зобов'язання, яка повинна бути обрахована за останній рік невиконання основного зобов'язання, у межах строку позовної давності за основним зобов'язанням, що становить 305 днів на суму 1 220 000 грн.

За таких обставин, заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 травня 2014 року в частині стягнення неустойки за прострочення зобов'язання підлягає зміні, шляхом зменшення суми неустойки, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 з 5 164 000 грн. до 1 220 000 грн.

В іншій частині заочне рішення про стягнення з відповідачів на користь позивача процентів за користування коштами та три проценти річних від простроченої частини позики ухвалене відповідно вимог діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а тому доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

З огляду на зазначене, колегія суддів, керуючись ст..ст.303, 304, 307, 309, 316, 317, 319, 324 ЦПК України

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 травня 2014 року в частині стягнення неустойки за прострочення зобов'язання змінити, зменшити суму неустойки, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 з 5 164 000 грн. до 1 220 000 грн. (один мільйон двісті двадцять тисяч грн.).

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: