ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.03.15р. Справа № 904/763/15

За позовом Національної металургійної академії України (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер-Буд" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості згідно договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-1585-ОД від 01.05.2005 у загальному розмірі 289 062 грн. 79коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Кітченков М.О. - представник (довіреність № б/н від 10.10.2007)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Національна металургійна академія України (далі-позивач) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер-Буд" (далі-відповідач) заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-1585-ОД від 01.05.2005 у загальному розмірі 289 062 грн. 79 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-1585-ОД від 01.05.2005 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з січня по листопад 2014 року у встановлений договором строк, а також порушенням відповідачем умов угоди про розстрочку заборгованості від 06.01.2014 в частині внесення визначених графіком погашення боргу платежів у травні 2014 року та у червні 2014 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 289 062 грн. 79 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.02.2015.

Представник позивача у судове засідання 23.02.2015 з'явився, вимоги ухвали суду від 06.02.2015 виконав у повному обсязі.

Так, у судовому засіданні позивачем був викладений зміст позовних вимог, наведені доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судове засідання 23.02.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 06.02.2015 не виконав, проте надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю приймати участь у судовому засіданні.

Так, ухвалою суду від 23.02.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 05.03.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судовому засіданні 05.03.2015 представник позивача просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з підстав викладених у позові, а також зазначених у поясненнях від 05.03.2015.

Представник відповідача 05.03.2015 у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.03.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Курсантська, 7, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 06.02.2015 було йому вручено 18.02.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994523772406 (4909404272660), яке повернулося до суду з відповідною відміткою.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 23.02.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса відповідача, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.03.2015, а також надано йому можливість реалізувати право на участь у судовому засіданні його представника, оскільки з урахуванням клопотання останнього щодо відкладення розгляду справи, судом було відкладено розгляд справи на 05.03.2015.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 06.02.2015 та 23.02.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.03.2015.

При цьому, судом за клопотанням відповідача розгляд справи відкладався, однак відповідачем за цей час не було надано жодного доказу, відзиву на позов чи інших документів по суті справи, не повідомлено також про причини невиконання вимог ухвал суду, що дає підстави вважати такі дії відповідача зловживанням своїми процесуальними правами.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідачі не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.05.2005 між Регіональним відділенням Фонду держмайна України у Дніпропетровській області (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Майстер-Буд" (далі - орендар, відповідач) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-1585-ОД (далі - договір) (а.с.13-17), відповідно до умов якого з метою ефективного використання державного майна орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - приміщення в будинку військової кафедри, площею 366,40 кв.м., розміщене за адресою: 49000, м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 38-А на другому поверсі трьохповерхового будинку, що знаходиться на балансі Національної металургійної академії України (далі - балансоутримувач, позивач), вартість якого, згідно незалежної оцінки становить 503 582 грн. Майно було передано в оренду під офіс (з організації монтажних робіт) без здійснення торговельної діяльності (розділ 1 договору).

В подальшому між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду від 20.06.2007 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 01.05.2005 № 12/02-1585-ОД, якою Розділ 1. Предмет договору, а саме: його мету викладено у наступній редакції: "...Майно передається в оренду з метою розміщення суб'єкту господарювання, що проводить діяльність з ремонту об'єкту нерухомості".

Договір діє з 01 травня 2005 року по 01 квітня 2006 року включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції та узгодження балансоутримувача, договір, за заявою орендаря щодо продовження терміну дії, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі (пункт 10.1 договору).

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до умов чинного законодавства, договір було пролонговано на таких самих умовах і на той самий строк, у зв'язку з відсутністю заперечень сторін протягом місяця про закінчення терміну дії договору.

Доказів повернення майна з оренди, а також доказів розірвання або припинення договору оренди сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-1585-ОД від 01.05.2005, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами даного договору та акта приймання - передачі майна.

01.05.2005 на виконання умов договору між орендодавцем, позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення площею 366,40 кв.м, будівлі, що знаходиться на балансі позивача, за адресою: м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 38-А (а.с.19).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 01.05.2005, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду приміщення в будинку військової кафедри, площею 366,40 кв.м., розміщеного за адресою: 49000, м.Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 38-А на другому поверсі трьохповерхового будинку.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

Так, при укладенні договору у розділі 3 договору були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати.

В подальшому між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду від 20.06.2007 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 01.05.2005 № 12/02-1585-ОД, якою пункти 3.1. та 3.3. договору були викладені в такій редакції:

- "3.1. Орендна плата у розмірі 10 849 грн. 90 коп. /базова за грудень місяць 2006 року/ без ПДВ, коригується на індекс інфляції, починаючи з січня місяця 2007 року, розрахована за "Методикою розрахунку та використання плати за оренду державного майна", яка затверджена Постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 № 786 із змінами та доповненнями до неї.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно чинного законодавства.

3.3. Орендна плата згідно розрахунку (додаток 1 - а.с.22) перераховується таким чином:

- 50% - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділеннями казначейства - у розмірі 5 427 грн. 45 коп.;

- 50 % - балансоутримувачу - у розмірі 5 427 грн. 45 коп. ".

Дана додаткова угода набирає чинності з 01.01.2007.

Згідно з пунктом 3.2. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Балансоутримувачем об'єкту оренди є Національна металургійна академія України (позивач).

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 стаття 510 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Право балансоутримувача на частку орендної плати передбачено частиною 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Таким чином, позивач є третьою особою у зобов'язанні, яке породжує для нього певні права щодо боржника (відповідача), зокрема право на отримання частини орендної плати, при цьому позивач не є стороною вказаного договору оренди.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 07 числа наступного місяця і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря.

Вказаний пункт договору кореспондується з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в яких встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Згідно з пунктом 5.3. договору відповідач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем умови договору в частині повного своєчасного внесення орендної плати балансоутримувачу за період користування орендованим майном з січня 2014 року по листопад 2014 року у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 166 194 грн. 91 коп.

Доказів оплати заборгованості за вказаний період відповідачем не надано.

Крім того, 06.01.2014 між Національною металургійною академією України (стягувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Майстер-Буд" (боржник) було укладено угоду про розстрочку заборгованості (далі - угода) (а.с.23).

Пунктом 1 угоди визначено, що сторони домовились про розстрочку заборгованості за договором оренди від 01.05.2005 № 12/02-1585-ОД.

У пункті 2 угоди сторони підтверджують, що на момент її підписання боржник має заборгованість з орендної плати в розмірі 293 748 грн. 52 коп. та з комунальних платежів в розмірі 74 855 грн. 17 коп., всього на загальну суму 368 603 грн. 69 коп.

У пункті 3 угоди сторони узгодили оплату боржником заборгованості в розмірі 368 603 грн. 69 коп. впродовж січня 2014 року - червня 2014 року згідно наступного графіку:

- січень 2014 року - 61 433,99 грн.;

- лютий 2014 року - 61 433,94 грн.;

- березень 2014 року - 61 433,94 грн.;

- квітень 2014 року - 61 433,94 грн.;

- травень 2014 року - 61 433,94 грн.;

- червень 2014 року - 61 433,94 грн.

Так, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем також зобов'язань за вказаною угодою в частині сплати визначених нею сум у травні 2014 року та червні 2014 року, внаслідок чого за вказаною угодою у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 122 867 грн. 88 коп.

Доказів оплати заборгованості за вказаний період відповідачем не надано.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 3.4. договору від 01.05.2005, а графік погашення заборгованості за минулий період був визначений у пункті 3 угоди від 06.02.2014.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо сплати орендної плати у визначені договором та угодою терміни, відповідачем, починаючи з січня 2014 року, порушуються, а саме: за період з січня 2014 року по листопад 2014 року відповідачем сплачена орендна плата в сумі 304 881 грн. 60 коп. наступним чином:

- 05.06.2014 сума 9 145 грн. 79 коп. (призначення платежу: донарахування орендної плати згідно договору 12/02-1585-О від 01.05.2005 по акту перевірки від 24.04.2014);

- 24.06.2014 сума 20 000 грн. 00 коп. (призначення платежу: донарахування орендної плати згідно договору 12/02-1585-О від 01.05.2005 по акту перевірки від 24.04.2014);

- 22.07.2014 сума 30 000 грн. 00 коп. (призначення платежу: донарахування орендної плати згідно договору 12/02-1585-О від 01.05.2005 по акту перевірки від 24.04.2014);

- 06.08.2014 сума 30 000 грн. 00 коп. (призначення платежу: оплата заборгованості по орендній платі згідно рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/1629/14 від 12.05.2014);

- 24.10.2014 сума 120 000 грн. 00 коп. (призначення платежу: оплата заборгованості по орендній платі згідно рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/1629/14 від 12.05.2014);

- 03.11.2014 сума 12 000 грн. 00 коп. (призначення платежу: оплата заборгованості по орендній платі згідно рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/1629/14 від 12.05.2014);

- 07.11.2014 сума 83 735 грн. 81 коп. (призначення платежу: оплата заборгованості по орендній платі згідно рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/1629/14 від 12.05.2014).

При цьому, актом від 24.04.2014 про результати перевірки законності використання державного майна Національною металургійною академією України, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 4 проведено донарахування орендної плати за надмірне використання державного майна по наступних площах:

- за період з 01.05.2012 по 01.03.2014 - на площу приміщень 106,7 кв.м.;

- за період з 01.12.2013 по 01.03.2014 - на площу замощення 200,0 кв.м.;

- за період з 01.12.2013 по 01.03.2014 - на площу приміщень 336,9 кв.м. (810-366,4-106,7).

Так, за результатом проведеного розрахунку донарахованої орендної плати згідно акту підлягає сплаті до державного бюджету - 42 246 грн. 99 коп., ПДВ - 16 898 грн. 80 коп., балансоутримувачу - 42 246 грн. 99 коп.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем згідно вказаного акту було сплачено відповідачу донарахованої орендної плати саме 59 145 грн. 79 коп.

У зв'язку з викладеними розбіжностями, ухвалою суду від 23.02.2015 було зобов'язано позивача, зокрема, надати суду пояснення щодо правових підстав для нарахування згідно акту Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 24.04.2014 суми 59 145,79 грн., в той час, як актом визначено суму недоплати балансоутримувачу - 42 246,99 грн.

Так, на виконання вимог ухвали суду позивачем надані пояснення від 05.03.2015, в яких з урахуванням пункту 2 листа Державної податкової адміністрації України "Відносно оподаткування податком на додану вартість сум орендної плати за використання державного майна" від 12.05.2000 за № 6514/7/16-1201 повідомляється наступне.

За оренду нерухомого майна державних підприємств та об'єкта житлового фонду, який не ввійшов до статутного фонду приватизованого (корпоратизованого) підприємства, але ним утримується, орендодавцем виступає Фонд, а орендна плата диференційовано у розмірі 70 відсотків спрямовується до державного бюджету, а 30 відсотків відповідно державному підприємству чи господарському товариству, яке їх утримує. За роз'ясненнями Фонду державного майна України органи приватизації, укладаючи договори оренди, можуть передбачити, що орендар самостійно направляє визначені пунктом 17 Методики частки орендної плати безпосередньо до бюджету та державному підприємству (організації), на балансі якого знаходиться орендоване майно.

Вищезазначені операції, які пов'язані з договорами оренди, згідно з підпунктом 3.1.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" є об'єктом для оподаткування податком на додану вартість. А тому, керуючись цим пунктом, слід зазначити, що у підприємства, нерухоме майно чи об'єкт житлового фонду якого передано в оренду за договором між Фондом та орендарем, виникають податкові зобов'язання на дату, визначену пунктом 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". При цьому база для оподаткування відповідно до пункту 4.1 статті 4 цього Закону визначається виходячи з повної вартості орендної плати незалежно від того, хто (орендар чи підприємство) здійснює процедуру розмежування вартості орендної плати у розмірах, визначених пунктом 17 Методики.

За відсутності внесення попередньої оплати за оренду першою із подій буде подія фактичного надання (використання) у звітному періоді об'єкта оренди, а тому відповідно до положень вищезазначеного пункту датою виникнення податкових зобов'язань буде останній день звітного періоду.

На дату виникнення податкових зобов'язань підприємство відповідно до вимог наказу ДПА України від 31.05.97 № 165, з доповненнями до нього, виписує податкову накладну на повну вартість орендної плати, де окремим рядком повинна бути виділена сума податку на додану вартість, яка становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної пунктом 4.1, та додається до вартості орендної плати. Орендар на підставі податкової накладної та за умови фактичного списання коштів з банківського рахунка в рахунок оплати за користування майном включає суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту. У зв'язку з тим, що за вказівками Фонду державного майна України орендар самостійно направляє визначені пунктом 17 Методики частки орендної плати безпосередньо до бюджету та підприємству, то таке підприємство, на балансі якого знаходиться орендоване майно, платіжні документи оформляє окремо на частину вартості орендної плати з урахуванням податку на додану вартість та окремо на суму податку на додану вартість, яка припадає на частину орендної плати, що орендарем безпосередньо перераховується до бюджету.

Наприклад: Орендна плата звітного періоду складає 2000 грн., податок на додану вартість у розмірі 20 % становить 400 грн., загальна сума плати з урахуванням податку на додану вартість - 2400 грн.

Підприємство виписує податкову накладну на всю суму орендної плати (база оподаткування) без урахування ПДВ, що підлягає оподаткуванню за ставкою 20% - 2000 грн. та податок на додану вартість - 400 грн., загальна сума з ПДВ - 2400 грн.

Оскільки за дорученням Фонду орендар самостійно здійснює розмежування платежів і проводить перерахування до бюджету належних 70% або 1400 грн. = (2000 х 70) : 100 орендної плати, то на рахунок підприємства спрямовуються належні 30 % та сума податку на додану вартість, обчислена з повної вартості орендної плати.

При цьому платіжні документи оформляються окремо на:

720 грн. - орендна плата з урахуванням ПДВ, де 600 грн. (200х 30) : 100 - це орендна плата без ПДВ та 120 грн. - це податок на додану вартість;

280 грн. - це сума податку на додану вартість, яка обчислена з бази у розмірі 1400 грн., що перераховується орендарем до бюджету (з позначкою в платіжному дорученні "ПДВ з 70 % орендної плати, перерахованої до бюджету").

Отже, позивач наголошує на тому, що сплата ПДВ здійснюється на його користь у повному обсязі, а отже в акті від 24.04.2014 про результати перевірки законності використання державного майна Національною металургійною академією України, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 4 допущено описку, оскільки сума, що визначена до сплати до державного бюджету (59 145 грн. 79 коп.), фактично підлягала сплаті на користь балансоутримувача, а інша сума 42 246 грн. 99 коп. - до державного бюджету (оскільки це сума без ПДВ), що і було здійснено відповідачем. Крім того, у судових засіданнях представник позивача наголошував на тому, що вказані сума не є спірною, оскільки вже сплачена відповідачем, а встановлюється судом лише для визначення судом суми проплати за спірний період.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив також із наступного.

З урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 3.4. договору оренди та пункту 3 угоди про розстрочку заборгованості строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендних та інших платежів за договором та угодою на момент розгляду справи настав.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, угоди про розстрочку заборгованості, а також порушуючи норми діючого законодавства відповідач свої зобов'язання виконав не в повному обсязі, орендну плату за період з січня 2014 року по листопад 2014 року у встановлений договором строк не оплатив, платежі згідно графіку розстрочки за угодою від 06.01.2014 за травень 2014 року та за червень 2014 року на користь позивача не здійснив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 289 062 грн. 79 коп. (166 194, 91 + 122 867, 88).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також відсутність з боку відповідача платежів по орендній платі за вказані періоди, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-1585-ОД від 01.05.2005, умови угоди про розстрочку заборгованості від 06.01.2014, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача в сумі 5 781 грн. 26 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер-Буд" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Курсантська, 7; ідентифікаційний код 30627944) на користь Національної металургійної академії України (49000, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 4; ідентифікаційний код 02070766) заборгованість з орендної плати у сумі 289 062 грн. 79 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 5 781 грн. 26 коп.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко