Справа № 0203/3186/2012 Провадження № 22-ц/772/327/2015Головуючий в суді першої інстанції Ганкіна І. А.

Категорія 5 Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Іванюка М.В., Берегового О.Ю., з участю секретаря Кирилюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Сосонська сільська рада вінницького району Вінницької області, про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 24 листопада 2014 року, -

встановила:

У травні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з цим позовом.

Впродовж розгляду справи позивачка неодноразово змінювала і уточнювала позовні вимоги і, відповідно до останньої заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати за нею право власності на ? частину одноквартирного (садибного) житлового будинку з прибудовами, розташованого в АДРЕСА_1.

Вказувала, що з 3 червня 1990 року до 20 грудня 2011 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого на підставі дозволу на виконання будівельних робіт № 14 від 20 липня 1992 року, у відповідності із будівельним паспортом було розпочато будівництво вказаного житлового будинку, яке повністю завершене. Незважаючи на те, що ступінь готовності будинку становить 100 %, ОСОБА_3, на ім`я якого видано дозвіл та будівельний паспорт та земельна ділянка для будівництва і обслуговування будинку і господарських споруд, відмовляється здавати це нерухоме майно в експлуатацію та здійснювати його державну реєстрацію.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 24 листопада 2014 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду, встановленим обставинам справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених ОСОБА_2 в суді першої інстанції.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок з господарськими спорудами будівлями і спорудами не зданий в експлуатацію, відтак позивачці належить лише право вимагати визнання права власності на відповідну частку будівельних матеріалів, обладнання, тощо, які були використанні у процесі будівництва, а також прийшов до висновку, що спірний будинок є самочинним.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Судом встановлено, що з 3 червня 1990 року до 20 грудня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі; 1 листопада 1991 року рішенням 7 сесії 21 скликання Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області ОСОБА_3 була виділена земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських спору в АДРЕСА_1 (Т. 1 а. с. 16); 20 липня 1992 року на його ім`я виданий дозвіл № 14 на виконання будівельних робіт (Т. 1 а. с. 11); у 1993 році ОСОБА_3 оформив будівельний паспорт ¹ 1008, згідно з яким отримав дозвіл на будівництво житлового будинку, розміром 9 м Х 12 м, господарської споруди, розміром 10 м Х 4 м, туалету та облаштування місця для компосту і сміття (Т. 1 а. с. 9 - 15).

Згідно з даними технічних паспортів на садибний (індивідуальний) житловий будинок на земельній ділянці у 1993 році збудовані: житловий будинок «А», прибудова «А-1», погріб «п/А-1»; у 1995 році: літня кухня «Б», сарай «Б-1», погріб «п/Б», погріб «п/Б-1», ґанок, убиральня «В», альтанка «Г», жомова яма «Д», криниця № 1; у 2000 році: огорожа № 2, ворота № 3, хвіртка № 4, огорожа № 5; у 2006 році: веранда «а»; ґанок з козирком (Т. 1 а. с. 96, Т. 2 а. с. 48).

За висновком № 1393 судової будівельно-технічної експертизи від 22 жовтня 2013 року житловий будинок з прибудовами, будівлями та спорудами є самочинними (Т. 1 а. с. 167).

Висновком № 89 судової будівельно-технічної експертизи від 18 червня 2014 року відсоток готовності будинку становить 100 %, будинок, господарські будівлі та споруди перебувають в експлуатації і використовуються за призначенням, архітектурно-планувальні, конструктивні рішення та інженерне забезпечення при будівництві житлового будинку, господарських будівель та споруд відповідають будівельним нормам України (ДБН 360-92**. Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень. ДБН В. 2.2.-15 - 2005 «Житлові будинки. Основні положення») (Т. 2 а. с. 36).

За змістом абзацу 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 1 ст. 181 ЦК України об'єкт незавершеного будівництва перестає існувати як будівельний матеріал і набуває ознак нерухомої речі з часу тісного зв'язку із землею, коли його переміщення стає неможливим без знецінення та зміни призначення.

Отже, оскільки житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами повністю завершений і перебуває в експлуатації, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що позивачка набула лише право власності на відповідну частку будівельних матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Як вбачається із матеріалів справи, будівництво здійснювалось на виділеній у встановленому порядку для цього земельній ділянці, відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт та будівельного паспорта, відсоток готовності будинку становить 100 %, будинок, господарські будівлі та споруди перебувають в експлуатації і використовуються за призначенням, архітектурно-планувальні, конструктивні рішення та інженерне забезпечення при будівництві житлового будинку, господарських будівель та споруд відповідають будівельним нормам України.

З показань свідка - техніка КП «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_4, пояснень в суді апеляційної інстанції спеціаліста - головного інженера КП «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_5, експерта ОСОБА_6 видно, що будівництво здійснено у відповідності до дозвільних документів, не є самочинним, а відхилення по площі будинку від проектної документації, пов'язане із добудовою веранди та ґанку.

Як роз'яснено у п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», правила ст. 376 ЦК не може бути застосовано при вирішенні справ за позовами про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо).

Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що будинок є самочинним не відповідає обставинам справи і нормі матеріального права, що регулює ці правовідносини.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Оскільки будівництво будинку розпочато за час шлюбу, то такий будинок, незважаючи на те, що одна із сторін відмовляється від прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові у справі № 6-37цс13 від 15 травня 2013 року, що в силу приписів ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Таким чином, у суду першої інстанції не було законних підстав для відмови у поділі цього майна та визнанні за позивачкою права власності на ? його частину.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що в суді апеляційної інстанції відповідач визнав відсутність перешкод для прийняття будинку в експлуатацію та його державної реєстрації, натомість заперечував право ОСОБА_2 на це майно, посилаючись на її негідну поведінку у шлюбі та те, що будинок був збудований ним особисто за кошти його батьків, однак, всупереч приписам ч. 1 ст. 60 ЦПК України, жодних доказів на підтвердження цього суду не надав.

Враховуючи викладено, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 24 листопада 2014 року скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину одноквартирного (садибного) житлового будинку з прибудовами, розташованого в АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.С. Панасюк

Судді М.В. Іванюк

О.Ю. Береговий