ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2015Справа №920/1991/14

За позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Думівське»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»

про визнання угоди недійсною

Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явилися

від відповідача Бурда А.О. дов. №2014/175 від 02.07.2014 р. Мисник Н.В. дов. №2014/285 від 12.01.2015р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Сумської області надійшла заява без номеру від 01.12.2014 Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Думівське» про вжиття запобіжного заходу у вигляді накладання арешту на майно.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 01.12.2014 (суддя Джепа Ю.А.) прийнято заяву про вжиття запобіжних заходів до розгляду, призначено розгляд заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Думівське" без номеру від 01.12.2014 про вжиття запобіжного заходу у вигляді накладання арешту на майно в судовому засіданні на 02.12.2014.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 02.12.2014 заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Думівське» (42440, Сумська область, Краснопільський район, с. Думівка, код ЄДРПОУ 23641279) без номеру від 01.12.2014 про вжиття запобіжного заходу у вигляді накладання арешту на майно - задоволено, накладено арешт на зерно кукурудзи врожаю 2014 року у кількості 3771,439 тон, що перебуває на зберіганні в ТОВ "ТД "Аліанс-Мєдіа" (03115, м. Київ, вул. Львівська, 18А, код 34762330). за адресою: Сумська область, Сумський район, с. Нижня Сироватка, вул. Сумська, 41, прийнятого на зберігання від ТОВ "АТ Каргілл" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 3, 4 поверх, код ЄДРПОУ 20010397) за складською квитанцією на зерно №2577 від 19.11.2014.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 09.12.2014 (суддя Джепа Ю.А.) порушено провадження у справі №920/1991/14 та призначено останню до розгляду на 18.12.2014.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між сторонами Договір поставки №74887 від 18.11.2014 був вчинений позивачем під впливом помилки, у зв'язку з чим останній вказує на існування підстав для визнання його недійсним.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 18.12.2014 передано справу №920/1991/14 за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва, відповідно до вимог ст. 17 ГПК України.

За результатами автоматичного розподілу справ вищезазначену справу №920/1991/14 передано 25.12.2014 у сектор №49 судді Яковенко А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2014 суддя Яковенко А.В. прийняла справу №920/1991/14 до свого провадження та призначила розгляд вказаної справи на 21.01.2015.

20.01.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив №б/н від 19.01.2015 на позовну заяву (доповнення) відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

20.01.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду про признячення справи до розгляду.

В судовому засіданні 21.01.2015 оголошено перерву до 09.02.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 розгляд справи №920/1991/14 відкладено на 16.02.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача у судове засідання 16.02.2015 не з'явилися, проте у матеріалах наявне клопотання №н/б від 13.02.2015 про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника.

Представники відповідача у судове засідання 16.02.2015 з'явилися, надали письмові пояснення по суті позовних вимог, відповідно до яких просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві.

У судовому засіданні 16.02.2015 розглядалося клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представники відповідача проти заявленого клопотання заперечували, стверджуючи, що позивач не виконує свої зобов'язання щодо добросовісного користування належними йому процесуальними правами, не виявляє взаємну повагу до прав и охоронюваних законом інтересів відповідача, навмисно затягує розгляд справи по суті своїм необгрунтованими клопотання про відкладення розгляду справи.

Судом клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи не приймаються до уваги та відхиляються повністю, оскільки позивачем не надано належних доказів хвороби останнього та неможливості заміни одного представника іншим, для участі у судовому засіданні.

Крім того, суд у відповідності до вимог ст. 69 Господарського процесуального кодексу України обмежений у часі щодо вирішення спору по суті.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №920/1991/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 16.02.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.11.2014 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Думівське» (далі - Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (далі - Покупець, Відповідач) уладено Договір поставки №CVP74887 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити кукурудзу урожаю 2014 українського походження, надалі пойменований «Товар», на умовах EXW «Франко завод - зерновий склад Постачальника» на зерновому складі «Альянс-Медіа», місцезнаходження: Сумська область, згідно Інкотермс 2010 в частині, що не суперечить умовам цього Договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що загальна кількість Товару в заліковій вазі складає 3 770,00 тон +/-5%.

Сторони погодили, що ціна Товару складає 2 000,00 грн. за 1 тонну, в тому числі ПДВ 333,33 грн. Загальна вартість Товару на дату укаладення Договору складає 7 540 000,00 грн., в тому числі ПДВ 1 256 666,67 грн. (п. 3.1.-3.2. Договору).

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту оформлення зерновим складом складського документу на ім'я Покупця/підписання Постачальником, Покупцем та зерновим складом Акту приймання-передачі Товару у формі, наданій Покупцем.

Згідно з пунктом 5.1. Договору Покупець здійснює оплату повної вартості прийнятого Товару на поточний рахунок Постачальника протягом трьох банківських днів після отримання Покупцем усіх нижче перерахованих документів:

а) факсової копії рахунку-фактури Постачальника, в якому зазначені банківські реквізити, вказані в цьому Договорі;

б) оригіналів документів, вказаних в п. 4.2.;

в) факсової копії належним чином оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної на Товар;

г) факсової копії квитанції про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог чинного законодавства;

д) факсової копії видаткової накладної на Товар;

е) документів згідно переліку, наведеного в Додатку 1 до цього Договору.

У випадку ненадання Постачальником усіх вищезазначених документів Покупець має право на власний вибір або оплатити Товар без таких документів або відмовитись від прийняття Товару з покладанням всіх понесених витрат на Постачальника.

Реквізитами Постачальника відповідно до умов Договору є: СТОВ «Думівське», 42440, Сумська обл., Краснопільський район, с. Думівка, р/р 260038902501, ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», код ЄДРПОУ 23641279.

Спір у справі виник у зв'язку з, тим що 28.11.2014, як зазначає Позивач, Відповідач не бажаючи виконувати свої зобов'язання по сплаті коштів за поставлений Товар на підставі рахунку №76 від 19.11.2014 на суму 9 353 183,81 коп., використовуючи фіктивні рахунки, нібито отримані від Позивача, перерахував 21.11.2014 кошти в сумі 7 542 893,09 грн. на фіктивний рахунок №260038902501 відкритий у філії «ПРУ»АТ «Б» Фінанси та Кредит м. Полтава. Позивач також вказував, що при укладанні Договору дії Відповідача не були спрямовані на встановлення взаємних цивільних прав та обов'язків, а мали за мету неправомірне заволодіння зерном кукурудзи на підставі недійсного правочину, чим спричинив значну майнову шкоду СТОВ «Думівське».

Також, Позивач звертав увагу, що Договір укладений під впливом помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків за ним і, взагалі, сам Відповідач сприяв своєю необережною поведінкою помилці Позивача.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивачем надано копію рахунку-фактури №76 від 19.11.2014 на оплату 9 353 183,81 грн., відповідно до якого вказаний інший розразунковий рахунок, а саме: 26008500052150 в Банк ПАТ «Креді Агріколь Банк» та Акт приймання-передачі №00000000045 від 19.11.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Підставою для недійсності оскаржуваного Договору Позивачем визначається укладення його під впливом помилки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 за №11, за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

За змістом листа Верховного суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним» від 24.11.2008 р. воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Відповідно до позиції Верховного Суду України такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Під помилкою щодо природи правочину мають на увазі юридичну характеристику того чи іншого правочину, "causa" (мета) якого спрямована на виникнення того чи іншого цивільного правовідношення. Так, наприклад, договір дарування відрізняється від купівлі-продажу за «causa» оплатності.

Матеріали справи підтверджують однакову правову спрямованість договорів поставки на передачу майна у власність, що підтверджує факт відсутності помилки особи стосовно помилки в правовій природі правочину.

При цьому, суд має намір зазначити, що помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Фактично в матеріалах справи наявні, долучені Відповідачем докази, а саме:

- накладна №201 від 19.11.2014 на загальну суму 7 542 893,09 грн., з розрахунковим номером Позивача №260038902501 в філії «ПРУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (засвідчена підписом та скраплена печаткою Позивава);

- копія платіжного доручення №30386 від 21.11.2014 на загальну суму 7 542 893,09 грн.;

- складська квитанція на зерно №2577 від 19.11.2014.

Таким чином, суд приходить до висновку, що станом на 21.11.2014 Відповідач виконав свої зобов'язання за Договором, перерахувавши обумовлену суму на рахунок Позивача.

Суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту недобросовісних дій Відповідача по відношенню до Позивача, спрямованих на сформування викривлених уявлень стосовно дійсних обставин, які суттєво могли б вплинути на процес вільного волеформування та укладення правочину.

У зв'язку з цим, доводи Позивача, що Відповідач своєю необережною поведінкою сприяв помилці, не враховуються судом, оскільки останній мав здійснити оплату лише після направлення йому відповідних документів самим Позивачем на підставі, в тому числі, податкової накладної №201, наданої останнім, а не Відповідачем у справі.

Зазначені Позивачем обставини про наявність помилки щодо неправильного сприйняття фактичних обставин при вчиненні правочину, що вплинуло на його волевиявлення, не підпадають під ті обставини, які мають істотне значення відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України, а свідчать саме про недбальство самого Позивача.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не були надані суду належні та допустимі докази на підтвердження викладеного в позові.

Статтею 68 Господарського процесуального кодексу України визначено, що питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Згідно із п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 за №16 враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Враховуючи, що судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Думівське», то потреба у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на спірне майно відпала.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність скасування раніше вжитих ухвалою Господарського суду Сумської області від 02.12.2014 заходів до забезпечення позову.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, у якому відмовлено у задоволенні позовних вимог, покладаються на Позивача.

За таких обставин, на підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Скасувати заходи до забезпечення позову, які вжиті ухвалою Господарського суду Сумської області від 02.12.2014 у справі №920/1991/14.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Дата складання повного тексту рішення 20.02.2015.

Суддя А.В.Яковенко