ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2015Справа №910/2191/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

До Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії

«Нафтогаз України»

Про стягнення 47 917,50 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Печерний С.Л. - по дов. № 2-269 від 29.12.2014

від відповідача Шерега І.П. - по дов. № 27-У від 26.12.2014

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 47 917,50 грн. заборгованості, з яких: 29 766,48 грн. основного боргу, 5 477,03 грн. пені, 2 083,65 грн. штрафу, 7620,22 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 970,12 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору купівлі-продажу № 251-К/264/11-К від 15.09.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2015 порушено провадження у справі № 910/2191/15-г та призначено справу до розгляду на 24.02.2015.

Відповідачем в судовому засіданні 24.02.2015 подано заяву про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 24.02.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 03.03.2015.

Відповідач у поданому в судовому засіданні 03.03.2015 письмовому відзиві на позовну заяву проти позову заперечує посилаючись на те, що видаткова накладна не є розрахунковим документом, а є первинним документом, що фіксує та підтверджує господарську операцію (відпуск продукції). Рахунково-платіжним документом виступає рахунок-фактура, який передбачає виставлення певних сум до оплати, про що сторони домовились в п. 3.5. договору. Рахунок на оплату за договором на адресу відповідача не надходила. Поставка продукції відбулась 27.09.2011, а отже трьохрічний строк позовної давності сплив і до основної вимоги і до додаткових. Вважає, що підписаний між сторонами акт звірки не є підставою для переривання строку позовної давності, оскільки є лише відображенням певних даних у бухгалтерському обліку що складаються за правилами бухгалтерського обліку.

Позивачем в судовому засіданні 03.03.2015 подано письмові пояснення, в яких зазначає, що наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє від обов'язку сплатити за продукцію та не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні 03.03.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.09.2011 між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (продавець) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 251-К/264/11-К (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язаний продати, а покупець прийняти та оплатити провода та кабелі ізольовані (далі - продукція), відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1).

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманої продукції не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість, заявлена позивачем.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Згідно з п. 9.1. договору договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2011.

Відповідно до п. 2.1. договору назва, кількість та асортимент продукції зазначені в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1).

Згідно додатку № 1 до договору (специфікації) предметом продажу визначено: кабель АСБ-10 3х120 високовольтний у кількості 120 штук та набір кабелів ЕЕ300040 до калібратора у кількості 1 штуки, загальною вартістю 29 766,48 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору загальна ціна цього договору становить 29 766,48 грн., в т.ч. ПДВ - 4 961,08 грн.

Згідно з п. 4.2. договору факт поставки продукції підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції.

Відповідно до п. 4.4. договору датою поставки продукції визнається дата, вказана в накладній про прийняття продукції покупцем.

Наявні матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу продукцію, визначену специфікацією, згідно видаткової накладної № 22р/9/251-К від 27.09.2011 на загальну суму 29 766,48 грн.

Відповідно до п. 3.4. договору продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної видаткової накладної, виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої продукції згідно зі специфікацією до цього договору.

Згідно з п. 3.5. договору покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 договору.

Позивачем доказів надання відповідачу рахунку-фактури на оплату поставленої продукції не подано.

Разом з цим, суд вважає відзначити, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. (Даної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009).

Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

В силу наведених вище положень законодавства прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаросупровідних документів на неї.

Як встановлено судом товар був переданий відповідачу 27.09.2011 відтак, з наступного дня одержання товару у відповідача виник обов'язок оплатити цей товар, а у позивача відповідно вимагати його оплати.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманої продукції в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, розмір якої не оспорений відповідачем та становить 29 766,48 грн.

Відповідачем не заперечується та обставина, що отримана ним продукція на суму 29 766,48 грн. не сплачена.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 29 766,48 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк оплату за поставлену продукцію не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 5 477,03 грн. пені та 2 083,65 грн. штрафу в порядку ст. 231 Господарського кодексу України задоволенню не підлягають з наступних підстав

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, з положень даної статті вбачається, що зазначені санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту;

- вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплата за виконані роботи).

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 5 477,03 грн. та 2 083,65 грн. штрафу безпідставні та задоволенню не підлягають.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленої продукції, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 7 620,22 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 970,12 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 7 620,22 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 970,12 грн. - 3% річних.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач у поданих заяві та відзиві просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Відповідач вважає, що строк позовної давності для звернення з даним позовом про сплату за поставлену продукцію почався з дати поставки 27.09.2011 з урахуванням перебігу строку на 5 днів та сплинув 03.10.2014.

Посилання відповідача на пропуск строку позовної давності на приймається судом з огляду на наступне

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Матеріали справи свідчать, що сторонами 14.10.2013, тобто в межах строку давності, складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 на загальну суму 1 091 584,19 грн., який включає борг за договором № 251-К/264/11-К від 15.09.2011 в сумі 29 766,48 грн. Даний акт з боку покупця (відповідача) підписаний головним бухгалтером.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог станом на день звернення до суду з позовом (03.02.2015) не пропущено.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 29 766 (двадцять дев'ять тисяч сімсот шістдесят шість) грн. 48 коп. основного боргу, 7 620 (сім тисяч шістсот двадцять) грн. 22 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 2 970 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят) грн. 12 коп. - 3% річних, 1 538 (одну тисячу п'ятсот тридцять вісім) грн. 73 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 10.03.2015.

СуддяВ.В.Сівакова