УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2006 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої: Пнівчук О.В.,
суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.,
секретарів: Пилипчук Н.Б., Логажевської М.Б.,
адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних та моральних збитків, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою і прибудинковою територією, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання недійсними рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки та Державного акту про право приватної власності на землю, за позовом виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_4 про демонтаж самочинно збудованого санвузлу,-
встановила:
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 07.03.2006 року поновлено ОСОБА_4 строк на звернення з позовом до суду.
Позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 23.01.1998 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 86 кв.м для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 та Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_3 28.11.2002 року.
В задоволенні позову виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_4 про демонтаж самочинно збудованого санвузла - відмовлено.
Позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 386 грн. 06 коп. заподіяної матеріальної шкоди, 250 грн. моральної шкоди, 206 грн. судових витрат, в решті позовних вимог відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради подали апеляційні скарги.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 зазначила, що суд необгрунтовано визнав недійсним рішення виконавчого комітету про передачу їй у приватну власність земельної ділянки, оскільки таке рішення прийнято у відповідності до чинного законодавства та не порушує законних прав ОСОБА_4
Суд першої інстанції також не дав належної оцінки поданим нею доказам щодо розміру заподіяння їй матеріальної шкоди.
Справа №22-636/2006р. Головуючий у І інстанції Попович С.С.
Категорія 42 Доповідач Пнівчук О.В.
Необгрунтованим, вважає апелянт, є також висновок суду про те, що переобладнання ОСОБА_4 кладови у санвузол не є самочинним будівництвом, оскільки згідно висновку спеціаліста-експерта переобладнанням кладової в санвузол допущено самовільне будівництво.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмову в задоволенні позову ОСОБА_4
В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_4 зазначив про необґрунтованість висновку суду в частині стягнення з нього матеріальної та моральної шкоди, судових витрат на користь ОСОБА_3
Згідно Державного акту про право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_3, земельна ділянка їй надана для обслуговування житлового будинку, тобто не належить до земель сільськогосподарського призначення, а тому не можуть відшкодовуватись втрати сільськогосподарського виробництва.
На час зрізання ним дерев, ОСОБА_3 не являлась власницею земельної ділянки, а тому не вправі вимагати відшкодування заподіяних в зв'язку з цим збитків.
При стягненні судових витрат на користь ОСОБА_3 суд не дотримав вимог щодо документального підтвердження таких та пропорційності їх розподілу відповідно до задоволення позовних вимог.
Безпідставно, вважає апелянт, з нього стягнуто і моральну шкоду.
З наведених підстав, апелянт просив рішення суду в частині стягнення з нього матеріальної, моральної шкоди та судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради в апеляційній скарзі на рішення суду посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Безпідставним, вважає апелянт, висновок суду про те, що земельна ділянка біля багатоквартирного будинку повинна надаватись у приватну власність чи оренду для всього будинку і не допускає передачі частини земельної ділянки у власність власника окремої квартири, оскільки будинок по АДРЕСА_1 є садибного типу.
Суд не дав належної оцінки тому, що розподіл земельної ділянки погоджений колишнім власником квартири №НОМЕР_1, а тому ОСОБА_4, придбавши пізніше квартиру, зобов'язаний дотримуватись угоди про порядок користування земельною ділянкою.
Крім того, ОСОБА_4 здійснив самочинне переобладнання кладової квартири на санвузол без дотримання дозволу на виконання будівельних робіт інспекцією архітектурно-будівельного контролю та з порушенням прав інших осіб.
З наведених підстав, апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову виконавчого комітету.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 викладені нею вимоги апеляційної скарги та доводи апеляційної скарги виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради підтримала та заперечила по суті доводів апеляційної скарги ОСОБА_4
Представник виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в засідання не з'явився.
ОСОБА_4 вимоги своєї апеляційної скарги підтримав та заперечив доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 та виконкому.
Вислухавши доповідача пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони проживають у багатоквартирному будинку №НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, між якими виник спір щодо користування земельною ділянкою біля будинку.
ОСОБА_3 проживає в квартирі №НОМЕР_3 зазначеного будинку. Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 23.01.1998 року ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд надано у приватну власність земельну ділянку площею 86 кв.м. 28.11.2002 року на підставі зазначеного
рішення ОСОБА_3 видано Державний акт на право приватної власності на дану земельну ділянку (а.с. 49-50).
ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу від 01.09.2002 року придбав квартиру №НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та розпочав її реконструкцію.
Задовольняючи позов ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки у приватну власність та Державного акту про право приватної власності на землю, суд першої інстанції правильно виходив із того, що виконавчим комітетом порушено вимоги Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженого наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України та Фонду державного майна України від 05.04.1996 року.
Відповідно до п. 2.1 названого Положення земельна ділянка, яка знаходиться біля багатоквартирного будинку повинна передаватись у приватну власність для всього будинку, а не окремої квартири.
Крім того, відповідно до ст. 30 ЗК України (в редакції 1991 року, що діяв на час прийняття оспорюваного рішення) при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.
Із матеріалів справи вбачається, що рішення Івано-Франківською міською радою про передачу земельної ділянки (прибудинкової території) у власність співвласником будинку №НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 не приймалося.
А тому, рішення виконавчого комітету про передачу у власність частини земельної ділянки одному із співвласників будинку є передчасним.
Необгрунтованим є посилання апелянтки ОСОБА_3 про наявність письмової домовленості між співвласниками будинку про розподіл земельної ділянки, закріпленої за будинком, згідно якої їй належить 86 м кв.
Топо-геодезична зйомка земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а.с. 66), проведена на замовлення ОСОБА_3 архітектурно-планувальним бюро, не містить даних щодо варіанту розподілу земельної ділянки між жильцями будинку, не зазначено також площу земельної ділянки, що перебуває в спільному користуванні, не засвідчено підписи мешканців будинку. А тому, зазначена топо-геодезична зйомка земельної ділянки не є підтвердженням розподілу земельної ділянки між власниками будинку та не могла бути підставою для передачі частини земельної ділянки площею 86 м кв. у власність ОСОБА_3
Крім того, позивачкою не представлено доказів відведення зазначеної земельної ділянки на місцевості.
На час видачі Державного акту на право приватної власності на землю в листопаді 2002 року, ОСОБА_4 являвся власником квартири №НОМЕР_1, однак межі землекористування з останнім не погоджувались.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про визнання недійсними рішення виконавчого комітету про передачу у власність ОСОБА_3, земельної ділянки площею 86 м кв. та Державного акту про право приватної власності на дану земельну ділянку.
Судом першої інстанції обґрунтовано задоволено частково позов ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної діями ОСОБА_4 внаслідок знищення фруктових дерев. Посилання апелянта ОСОБА_4 на те, що він зрізав тільки одне дерево спростовуються його письмовими поясненнями.
Не знайшли свого підтвердження і доводи ОСОБА_3 про понесені нею втрати сільськогосподарського виробництва, а тому суд правильно відмовив в цій частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди.
Вирішуючи позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самовільної прибудови та позову виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_4, про знесення самочинно збудованого санвузлу, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 самочинно переобладнав кладову квартири у санвузол, що не є самочинним будівництвом в розумінні вимог ст. 396 ЦК України.
Переобладнання ОСОБА_4 кладови у санвузол не встановлено порушенням прав ОСОБА_3 як землекористувача.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.11.2002 року дозволено проведення проектно пошукових робіт ОСОБА_4 на капітальний ремонт з внутрішнім переплануванням викупленої квартири №НОМЕР_1 на АДРЕСА_1.
При таких обставинах, доводи апелянтів щодо неправильності рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про знесення самочинно збудованого ОСОБА_4 санвузлу - не заслуговують на увагу.
Рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради відхилити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 07 березня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання нею законної сили.
Судді: О.В. Пнівчук
О.Ю. Беркій В.М. Соколовський