Справа № 148/6972/13-ц Провадження № 22-ц/772/472/2015Головуючий в суді першої інстанції Робак С. О.

Категорія 48 Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Матківської М.В., Шемети Т.М.,

при секретарі: Сніжко О.А.,

за участю: позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання будинку об»єктом права спільної сумісної власності подружжя та виділення частки із спільного майна, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулась в суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання будинку об»єктом права спільної сумісної власності подружжя та виділення частки із спільного майна.

Просила поновити строк для звернення до суду, оскільки пропуск є поважним. Визнати будинок АДРЕСА_1 Тульчинського району, Вінницької області спільною сумісною власністю подружжя та виділити їй 1/2 частину даного житлового будинку. Стягнути судові витрати.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2014 року позов задоволено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов ОСОБА_2., суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущена з поважних причин позовна давність, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання : 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не з'ясував всі обставини справи та не дав належну оцінку зібраним у справі доказам, а тому дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судом законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України та ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю.

Згідно ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.

Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Зокрема, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що на зазначені правовідносини позовна давність не поширюється, оскільки само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. А також, що право спільної сумісної власності було набуте сторонами з моменту здачі в експлуатацію будинку за час перебування сторін у шлюбі.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 травня 1991 року сторони зареєстрували шлюб, який був розірваний 17 листопада 2005 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу та копією рішення Тульчинського районного суду від 31 жовтня 2005 року про розірвання шлюбу (а.с.5,6).

ОСОБА_4 відповідно до договору дарування від 29 листопада 1995 року був подарований житловий будинок, позначений літерою «А», загальною площею 40,10 кв.м., житловою площею 18,50 кв.м. та погріб, позначений літ. «П», який розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1

Також, судом встановлено, що старий будинок було знесено і на його місці в 1999 році сторони збудували двохповерховий житловий по будинок, позначений літ. «А», загальною площею 162,7 кв.м. та житловою 49,70 кв.м., який розташований по АДРЕСА_1 Тульчинського району, Вінницької обл.., на який відповідно до рішення виконкому Кирнасівської селищної ради від 10.03.1999 року №18 ОСОБА_4 01.06.1999 року було видано свідоцтво про право власності (а.с.78,79 ).

Той факт, що спірний будинок був побудований, а не реконструйований старий дерев'яно - валькований підтверджується актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 20 січня 1999 року (а.с.77).

Таким чином, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що вказаний будинок був збудований сторонами під час шлюбу в 1999 році, а отже є об'єктом спільної сумісної власності сторін, а тому ОСОБА_2 має право на виділ частки із майна спільної сумісної власності, яка складає 1/2 частину житлового будинку.

Разом із тим не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України та ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, і таке право сторони набули з моменту оформлення права приватної власності на закінчений житловий будинок, а саме винесення рішення виконкомом та видачею свідоцтва про право власності стороні. Повторне звернення до суду про визнання права спільної сумісної власності сторін, які побудували будинок перебуваючи у шлюбі закон не потребує.

Таким чином, підлягають виключенню з мотивувальної і резолютивної частини рішення, посилання суду про поновлення строку для звернення до суду позивачем та відмови у задоволенні позову про визнання права спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1 Тульчинського району, Вінницької області.

Знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги, щодо відновлення провадження у справі за 2005 рік.

За змістом ст. 402 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно ст. 403 ЦПК України втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі, або за ініціативою суду.

Відповідно до ст..404 ЦПК України заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_2 зверталась в Тульчинський районний суд Вінницької області з позовною заявою про визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділ, однак в результаті пожежі в суді справа була знищена, а тому повторно звернулась до суду (а.с.2).

Згідно довідки голови Тульчинського районного суду Вінницької області Карнауха А.П. від 20.11.2013 року №4971/13, а також відповідей від 11.02.2015р. №01-04/1079/15, від 24.02.2015р. № 01-04-1442/2015р., вбачається, що в книзі вхідної кореспонденції Тульчинського районного суду за 2005 рік за № 8640 від 22.12.2005 року значиться лише реєстраційний запис про те, що ОСОБА_2 зверталась до суду з позовною заявою про поділ майна і зазначено, що дана позовна заява була передана на рогляд судді Люльку В.В.. Запису про надходження до суду позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя в книзі вхідної кореспонденції за 2005 рік немає. В алфавітних покажчиках, реєстраційних журналах цивільних справ, обліково - статистичних картках за 2005-2006 роки цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя не значиться, встановити чи перебувала дана справа в провадженні суддів Тульчинського районного суду немає можливості через відсутність даних. Інформації про те, що вказана справа знищена і чи відновлювалось по ній втрачене провадження в Тульчинському районному суді немає.

Таким чином, на момент відкриття провадження у справі Тульчинському районному суду було відомо, що позивач зверталась до суду в 2005 році з аналогічним позовом, а тому суд повинен був виконати вимоги викладені у Розділі IX ЦПК України (відновлення втраченого судового провадження), а саме повідомити, що позивач має право звернутись до суду з заявою про відновлення втраченого провадження з наданням відповідних доказів передбачених ст..405 ЦПК України або відновити втрачене провадження з власної ініціативи суду (ст..403 ЦПК України).

Частиною 3 статті 406 ЦПК України передбачено, що судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, не підлягає відновленню у встановленому цим розділом порядку. Заявник у цьому разі може пред'явити новий позов. В ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв'язку з втратою незакінченого провадження про цю обставину повинно бути обов'язково зазначено.

Оскільки відомості, про те, що судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, а також те, що по даній справі було постановлене судове рішення, як у сторін так і в суді відсутні, то сторона вправі звернутись до суду з новим позовом. Що по суті і мало місце в даному випадку. Позивач, ОСОБА_2 реалізувала своє право.

Однак, відкриваючи провадження у даній справі Тульчинський районний суд не виконав вимоги ч.3 ст.406 ЦПК України, а саме, в ухвалі Тульчинського районного суду про відкриття провадження від 31.12.2015 року не зазначив обставину про втрату незакінченого судового провадження. Тим більше, що Тульчинський районний суд в складі головуючої по справі, 13 березня 2006 року, виносив ухвалу про забезпечення позову.

Дана обставина не дає підстав для скасування рішення суду і відмови у задоволенні позову.

Також спростовуються доводи апеляційної скарги щодо закриття провадження у справі, відповідно до п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України, оскільки докази ухвалення рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірний будинок не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, спростовуються тим, що подарований старий будинок було знесено і на його місці в 1999 році сторони збудували двохповерховий житловий будинок, це підтверджується актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 20 січня 1999 року, рішенням виконкому від 10 березня 1999 року та видачею свідоцтва про право власності ОСОБА_4.(а.с.77,78,79).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду. В цій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 307, 313-314, 316, 317, 319, 402-406 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2014 року змінити.

Виключити з мотивувальної та резолютивної частини рішення, посилання суду на поновлення ОСОБА_2 строку для звернення до суду. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Матківська М.В.

Шемета Т.М.

З оригіналом вірно: Сопрун В.В.