ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2015 р. Справа № 5021/1922/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнэцовій І.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 (довіреність б/н, від 30.11.2014 року),

відповідача - Коротенко М.М. (довіреність № 3321 від 03.11.2014 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№84C/1-12) на рішення господарського суду Сумської області від 13 листопада 2014 року у справі №5021/1922/2011

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Суми,

до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Суми;

про стягнення 430029,85 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2011 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до відповідача, в якому просив суд стягнути на його користь 430029,85 грн., з яких: 149161,30 грн. плата за оренду нежитлового приміщення, 252886,22 грн., витрати понесені на капітальний ремонт нежитлового приміщення, 27857,37 грн. додаткові витрати на закупівлю матеріалів, а також стягнути з відповідача судові витрати пов'язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 13 листопада 2014 року у справі №5021/1922/2011 (суддя Моїсеєнко В.М.) в задоволені позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що п. 12.5. договору оренди, укладеного між сторонами не передбачає такого порядку компенсації витрат на капітальний ремонт. При цьому, суд в частині вимог про стягнення 149161, 30 грн. плати за оренду нежитлового приміщення припинив провадження у справі в зв'язку з відмовою від позову, про що зазначено в мотивувальній частині рішення.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду Сумської області від 13.11.2014 року по справі №5021/1922/2011 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги з урахуванням зміни предмету позову.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу, представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги позивача.

Відповідач надав відзив (вх. №1740, від 04.02.2015 року) на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 13 листопада 2014 року у справі № 5021/1922/2011 без змін.

Від позивача надійшло клопотання (вх. № 2426, від 16.02.2015 року) про призначення судової експертизи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Колегія суддів зазначає, що заявлене клопотання не стосується предмету позову. В ньому викладенні питання які пов'язані з поліпшенням орендованих приміщень, що не є предметом даного спору. Отже, клопотання позивача є таким, що не підлягає задоволенню.

Позивач надав заяву (вх. № 2423, від 16.02.2015 року) в якій просить змінити предмет позову на підставі п. 4 ст. 22 ГПК України, а саме вартість невід'ємних поліпшень зарахувати згідно із ч. 3 ст. 778 ЦК України в рахунок плати за користування нежитловими приміщеннями (на погашення боргу 170912,61 грн., що за адресою м. Суми вул. Іллінська, 2 (згідно договору оренди нерухомого майна № 436-598107, що був укладений між позивачем та відповідачем по даній справі).

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»: право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

На підставі викладеного колегія суддів відмовляє позивачу в задоволені вимог про зміну предмета позову, адже дана вимога може бути задоволена лише судом першої інстанції до початку розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи правовідношення сторін були врегульовані договором № 436-598107 оренди нерухомого майна товариства, укладеного між сторонами 12.10.2009 року. Предметом договору було нерухоме майно, розташоване на цокольному поверсі 5-ти поверхового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 216 кв. м.

01.02.2010 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору, відповідно до якої, передача орендареві майна, вказаного в п.1.1 договору, в користування позивачеві здійснюється після виконання останнім робіт по ремонту приміщення. Акти приймання - передачі майна підписуються не пізніше 01.02.2010 року. Датою початку сплати орендної плати приміщення площею 87,4 кв. м. є 01.02.2010 рік, а датою початку оплати оренди за приміщення площею 128,6 кв. м. є 01.01.2011 рік.

01.02.2010 рік між сторонами був підписаний акт приймання - передачі майна, згідно якого відповідач передав, а позивач прийняв нежитлове приміщення площею 216 кв. м. у будинку АДРЕСА_1

Договір оренди визнано в судовому порядку недійсним за позовом орендаря (справа № 5021/1722/2011).

13.10.2011 року ухвалою господарського суду Сумської області у справі № 5021/1722/2011, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2012 року надано роз'яснення вказаного вище рішення за яким договір оренди нерухомого майна від 12.10.2009 року, укладений між позивачем та відповідачем визнано недійсним на майбутнє, а саме з моменту набранням рішенням господарського суду Сумської області від 03.10.2011 року у справі 5021/1722/2011 законної сили, а саме з 17.10.2011 року.

Таким чином, договір діяв з 12.10.2009 року по 17.10.2011 року, що також встановлено Постановою Вищого господарського суду України від 12.06.2014 року по справі № 920/2118/13.

З матеріалів справи також вбачається, що орендар (позивач) звернувся до орендодавця (відповідач) із заявою про надання дозволу на виконання проектно-кошторисної документації на обладнання окремого входу, по виконанню ремонтних робіт в приміщенні та перепланування несучих конструкцій (том 2 а.с. 136).

Листом від 14.10.2009 року № 01-63-1477 відповідач повідомив позивача про надання дозволу на виконання проектно-кошторисної документації по обладнанню окремого входу та ремонтних робіт при переплануванні орендованого приміщення без порушення несучих конструкцій. Виготовлену документацію необхідно погодити з відповідачем (том 2 а.с. 135).

В подальшому мало місце листування між сторонами щодо погодження кошторисної документації, її виправлення, зауважень до неї (листи том 2 а.с. 140-144).

Аналіз змісту вказаного листування між сторонами дає підстави колегії суддів дійти висновку, що вона стосується погодження кошторисної документації та із змісту листів не вбачається, що орендодавець надав дозвіл орендареві на здійснення поліпшення орендованого майна, як того вимагає п. 5.2.3. договору оренди нежитлового приміщення.

Разом з тим, позивач здійснив у орендованому приміщенні роботи з поліпшення приміщення та в зв'язку з визнанням договору оренди за його ініціативою недійним, звернувся до господарського суду з даним позовом.

При розгляді справи в суді першої інстанції позивач звернувся до суду з заявою від 13.11.2014 року (том 3 а.с. 159), в якій просив суд прийняти відмову від позову в частині вимог про стягнення з відповідача 149161,30 грн. плати за оренду нежитлових приміщень. Крім того в цій заяві позивач також просив суд прийняти до провадження зміну предмету позову.

Суд першої інстанції приймаючи рішення по справі від 13.11.2014 року в мотивувальній частині вказав на те, що позивачем подана заява про часткову відмову від позову в частині стягнення з відповідача 149161,30 грн. плати за оренду приміщень, яка судом прийнята до розгляду, суд припиняє провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Щодо заяви позивача в частині зміни предмету позову, суд не вирішив зазначену заяву в цій частині по суті, а продовжив розгляд решти вимог позивача відповідно до позовної заяви, а саме стягнення 252886,22 грн., витрат понесених на капітальний ремонт нежитлового приміщення, 27857,37 грн. додаткових витрат на закупівлю матеріалів. За результатами розгляду справи по суті в решті вимог суд відмовив в задоволенні позову.

Допущена судом першої інстанції процесуальна помилка щодо нерозгляду заяви про зміну предмету позову, не потягла за собою прийняття неправильного рішення по справі, оскільки така заява не могла бути задоволена з огляду на те, що відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач має право змінити предмет або підстави позову до початку розгляду справи по суті. Як свідчать матеріали справи, така заява була подана після початку розгляду справи по суті в день винесення рішення по справі. В зв'язку з чим, суд першої інстанції правомірно розглянув справу виходячи із первісних позовних вимог.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову в задоволені позову виходив із того, що відсутні правові підстави для стягнення таких сум відповідно до ч. 3 ст. 778 ЦК України, також умови договору, зокрема п. 12.5. договору не передбачають права на повернення таких сум.

Такий висновок суду першої інстанції заслуговує на увагу.

Пунктом 12.5 договору оренди врегульований порядок відшкодування вартості поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем, зокрема, вартість поліпшень, які неможливо відокремити від нерухомого майна без його пошкодження, не підлягає компенсації відповідачем, а поліпшення орендованого майна, які можуть бути відокремлені без його пошкодження та здійснені орендарем за рахунок власних коштів, з дозволу орендодавця визначаються власністю орендаря.

Виходячи із змісту вказаного пункту договору оренди, позивач не має права вимагати відшкодування вартості витрат на капітальний ремонт та витрат на придбання матеріалів.

Відповідно до частини 3 статті 778 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу позову, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Поліпшення майна означає проведення в ньому таких змін, завдяки яким суттєво збільшується вартість майна, його корисність, порівняно зі станом, в якому воно було до передачі його наймачу, без зміни функціонального призначення речі (Постанова Вищого господарського суду України від 26.03.2008 року справа № 2-27/8361-2007).

Предметом даного позову є відшкодування вартості витрат на капітальний ремонт та вартості матеріалів.

Поліпшення речі в розумінні статті 778 ЦК України та проведення капітального ремонту не є тотожними поняттями. Саме проведенням суттєвих змін поліпшення відрізняється від ремонту, при проведенні якого відбувається не зміна майна, а відновлення його стану, корисних властивостей.

В зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування статті 778 ЦК України до вимог про відшкодування саме вартості капітального ремонту, як того просив позивач в позовній заяві.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача є необґрунтованою, безпідставною і підлягає залишенню без задоволення, оскільки позивач не довів ті обставини, на які він посилався в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, з урахуванням зазначеного дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення обґрунтовано, з урахуванням матеріалів справи, тому рішення господарського суду Сумської області від 13 листопада 2014 року у справі №5021/1922/2011 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 33, 43, 85, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, Господарського процесуального кодексу України судова колегія Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13 листопада 2014 року у справі №5021/1922/2011 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 06.03.15 року

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.